Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор у співслужінні зі священнослужителями звершив Архиєрейську Літургію у дерев’яному Храмі Блаженних Мучеників УГКЦ перед тим, як передати його на потреби військових та їх капеланів.
Як підкреслив владика Ігор, рішення перенести храм прийняли давно. Спершу мали намір перевезти його на схід України, та через низку обставин не вдалося цього зробити одразу. Коли почалася війна, ідею відкинули. Тепер храм передадуть для українських воїнів і воячок.
Отець Богдан Прах — ректор Українського католицького університету (2013– 2023 рр.), ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа (1998 – 2007 рр.) — зазначив, що місце, де був збудований храм і студентське містечко УКУ, освятив Папа Іван Павло ІІ, коли у 2001 році перебував із візитом у Львові.
— Перед тим, як почати будувати, нам був потрібен храм, де б тривала неустанна молитва. Ми звернулися до наших жертводавців і вони підтримали нас. За ці кошти львівський архітектор Роман Сулик спроєктував дерев’яну споруду. Від самого початку вона була запланована як тимчасова. Ми мали намір будувати храм Софії Премудрості Божої, на що отримали підтримку від наших жертводавців. Натомість, цю святиню планувати передати єпископам нашої Церкви для подальшого служіння. На жаль, зараз переживаємо страшну війну і воїни теж потребують місця для молитви. Тож наші капелани попросили передати цей храм їм. Владика Ігор поблагословив цю ідею.
Храм збудували в 2009 році і він прослужив, як основний храм до 2014-2015 року.
На цьому місці, до 2010 року згідно укладеного генерального плану, постане музей історії підпілля УГКЦ та мистецький центр. У музеї буде каплиця імені Блаженних Мучеників УГКЦ в пам’ять про цей храм.
Під час Архиєрейської Літургії владика Ігор звернувся до вірних такими словами:
— Святий апостол Павло побачив потребу, щоб вірні ставилися до себе з великою увагою. Він розумів, що люди часто є тягарем одні для одних, тому заохочував, щоб тягарів не позбуватися, а переносити. Коли хтось прикрий іншій особі, тоді легше було б віддалитися при можливості від такої людини, а не терпіти їй. Кожного разу, перенісши вади та недосконалості іншої людини, хтось випробовує себе та утверджується у терпеливості і любові, набуваючи справжню чесноту. Святий Павло бажає, щоб вірні не піддавалися боязні, не лякалися насмішок, коли навчають про Бога, бо Господь вміє себе захистити, особливо тих, хто голосить правду про нього! Апостол заохочує чинити добро, сіяти духовне серед своїх і також серед невірних. Бо вчинене добро не пропаде, користь отримають з нього ті, хто його вчинив, а слухачі будуть утверджуватися у вірі. Учень Христа звертає увагу на час, щоб пам’ятати, що ми ним не розпоряджаємося, лише користаємо з його тривання – «робімо добро для усіх!».
Ісус звертав увагу людям, щоб уважали на свою мову та на своє серце, а менше переймалися тим, що вони їдять і чи споживають їжу митими руками, чого дуже пильнували фарисеї. Фарисеї більше переймалися зовнішніми рисами народу, ніж звертали увагу на духовні промахи, які зароджуються у серцях людей. Бо їжа дає силу та енергію організму, а добрі слова прикрашують людину духовно або згіршують її. Людське серце здатне проектувати заздрість, крадіжки, перелюб, вбивства та усяку безсоромність, що поганить духа людини. Кожна людина повинна дбати про освячення та спасіння своєї душі, покладаючись цілковито на Бога, який освячує та спасає. Для чого жити людині на землі, коли вона спрямовує життя, щоб у вічності бути нещасливою? Господь дає можливість і шанс кожній людині, щоб добро чинила на землі й у вічності була щасливою!
Хоч ми сьогодні, на перший погляд, зібралися, щоб на цьому місці помолитися у святині останній раз, а потім храм буде розібраний, а не зруйнований. Однак, його наступне місце призначення – служити воякам і воячкам для молитви. Там постане цей храм, військові його збудують, складаючи брус до бруса.
Мені пригадалася давно прочитана розповідь про прописаний у латинській Церкві обряд зведення священника до мирянського стану. Уповноважений єпископом священник у присутності інших священнослужителів і мирян, мав читати в храмі текст для того священника, якого зводять у мирянський стан. Текст приписував молитви на знімання (тут назву речі в нашому обряді): фелона, епітрахіля, пояса, нарукавиць, підрясника. Страх збирає від такого обряду! Правда, що у наш час, здогадуємося, ніхто б зі священників не прийшов у храм, щоб відбути такий обряд. Розібраний храм зберуть і він буде служити домом молитви, а зведені до мирянського стану священники не повертаються до попереднього стану служіння Богові!
Ми повертаємося до розповіді про наш храм. Пригадую, що попередньо були спроби перенести його на східні терени України, але наміри не увінчалися успіхом і можливо добре, що храм перестояв досі на цьому місці. На сході України, російські військові, часто бомблять та обстрілюють наші міста й села, незважаючи на сакральні споруди. Люту війну затіяла росія проти українського народу і ця боротьба триває уже третій рік. Багато наших благородних воїнів та воячок поклали своє життя, захищаючи суверенітет, своїх громадян та українську землю. І ми не перестаємо благати Господа, щоб поклав кінець цій кровопролитній війні. Так станеться і ми просимо: «Господи, швидше заверши війну!»
Дякуємо усім, хто дав згоду, щоб цей храм служив українському війську. Висловлюємо подяку тим, хто радо погодилися прийняти храм для військових, тут відзначу генерал-лейтенанта Ткачука Павла і його команду. У храмі звучатиме молитва, в кивоті замешкає Ісус Христос під видом хліба та вина. У святині віднаходитимуть мир усі, хто звертатиметься з благанням до Господа! Хай Господь благословить, а пресвята Богородиця покриває наше військо своїм омофором!
Більше фото — на нашій сторінці у фейсбуці
