У наших Церквах чуємо деякі зміни в словах Літургії святих Івана Золотоустого та Василія Великого. Ці слова відрізняються від тих, до яких ми привикли роками, молячись, співаючи, читаючи текст Служби Божої. Може, у когось зроджується питання: для чого ці зміни? Чи Літургія змінилась? Чи та, яку ми досі служили, не була доброю? Як звикнути до нових слів, нових зворотів?
Метою цієї статті є пояснити, чому Синод єпископів Української Греко-католицької Церкви видав новий текст Літургій святих Івана Золотоустого й Василія Великого.
Сама Літургія не змінилася. Вона далі складається з трьох частин: підготовки священника і дарів («проскомидії»), Літургії Слова і Літургії Жертви (Євхаристії) або вірних. Вона нам передана сторіччями і, хоч упродовж віків вона зазнала еволюції і змін, проте, вже від XVІ сторіччя Літургія набрала остаточної форми, яку ми сьогодні вживаємо.
Усе в житті міняється, у тому числі – і мова, і наше розуміння текстів. Наші Літургії були написані грецькою мовою, а для слов’ян – їх перекладено на церковнослов’янську. З цієї мови виготовлено перші українські переклади у 20-их і 30-их роках минулого сторіччя – як у православній Церкві, так і в греко-католицькій. Але наша Церква ще вживала церковнослов’янську мову в богослужіннях до 60-их років, коли патріярх Йосиф Сліпий видав першу редакцію Літургій Івана Золотоустого (1968) і Василія Великого (1980). У 1988 році, старанням Синоду єпископів нашої Церкви, появилась друга редакція, яку й досі вживаємо, із деякими варіянтами. Найновіша, третя редакція Літургій, виходить у світ у 2024 році. Це була праця Патріяршої літургійної комісії, якій доручено приготувати новий переклад, та Синодальної робочої групи, яка мала встановити, котрі зміни прийняти, а котрі залишити. Остаточну згоду на текст дав Блаженніший Святослав і Синод єпископів, який відбувся в Перемишлі влітку 2022 року та в Римі у вересні 2023 року, його прийняв. Новий текст Літургій є наслідком цієї співпраці.
Чому потрібно було нового тексту? Як кожний людський твір, так і український переклад – недосконалий. Та й цей новий – за декілька років також буде застарілим, бо мова розвивається і розуміння текстів поглиблюється. Теперішню працю зроблено, щоб виправити деякі неточності та підібрати кращі вирази, звороти чи синоніми.
Ще примітка про церковнослов’янізми – слова, узяті з церковнослов’янської мови, які або є в поточній мові, або залишено як кальку. Церковнослов’янська є нашою прадавньою мовою. Тому не цураємося брати з її скарбниці деякі слова, щоб краще виразити те, що грецький оригінал висловив, або, просто, щоб надати текстові смаку давньої літургійної мови.
Тому деякі церковнослов’янські слова перекладено на українську, інші ж – залишено в тексті, щоб точніше виразити богословську думку (як, наприклад, предложені чесні дари, словесна служба, благодаримо Тебе тощо).
Мета Літургії залишається тією самою, як її передали нам апостоли, святі отці і традиція Церкви. Через Службу Божу, яку звершуємо на спомин про хресну смерть і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, так як він просив (див. Лк 22,19; 1 Кор 11,24), беремо участь у таїнстві Його смерти й воскресіння тут і тепер. Літургія бере форму трапези, символічно представляючи Тайну вечерю, під час якої Ісус надав нове значення хлібові й винові, кажучи: «Це моє Тіло … це Кров моя» (Мт 26,26.28).
Ісус таїнственно перемінив хліб у своє Тіло і вино у свою Кров, щоб залишити нам видимий знак його самопожертви з любови до нас, за наші гріхи, заради нашого спасіння; цю жертву він на другий день – у Велику п’ятницю – звершив на хресті. Рівночасно в Літургії ми отримуємо передсмак вічної трапези Агнця у Божому царстві.
Літургія – це найвищий акт богопочитання, тому що Ісус Христос дає нам привілей бути учасниками його жертви на хресті. Щодня молимося і заносимо до Бога наші величання, просьби, благання. Ці молитви залишаються людськими, з усіма нашими недоліками. Але Ісус дає нам благодать з’єднати нашу вбогу людську молитву з його Божою – і це ж підносить нашу молитву на найвищий, божественний рівень! Тому Служба Божа й називається Божественною Літургією, бо це молитва Ісуса Христа людськими словами й діями – нашими з Вами.
У дальших розділах будемо розглядати головні зміни в текстах Літургій.
Попередній текст: «Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні.»
Новий переклад: «Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.»
Коментар: Фраза «на віки вічні» є неточною, тому що немає вічних віків: є теперішній і майбутній –вічність, немає нічого після неї, вічність не закінчується, не міняється, а триває … вічно. Слова «на віки віків» точно передають грецький вислів eis tous aionas ton aionon, який сам по собі є гебраїзмом, де слова повторюються, щоб виявити найвищу форму якоїсь дійсности. «Пісня пісень» – найкраща пісня, «цар царів» – найвищий володар, церковнослов’янською «праздников праздник і торжество єсть торжеств» – це найбільше, найвеличніше свято. «На віки віків» – те, що не закінчується i не змінюється.
Наступна зміна – у молитві «Царю небесний».
Попередній текст: «Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.»
Новий переклад: «Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбнице благ і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.»
Коментар: Фразу «скарбе дібр» (полонізм) замінено на «скарбнице благ», тому що церковнослов’янське «сокровище» означає саме скарбницю, яка тримає в собі багатства, дари. А «дібр» не вживається у множині в українській мові, тому використано синонім «благо», який має множинну форму – «блага».
Наступна зміна знаходиться в покаянних тропарях на всяке прошення:
Попередній текст: «Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо, ніякого одвіту не знаючи, оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо: Помилуй нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові. Господи, помилуй нас, бо на Тебе ми уповали. Не прогнівайся дуже на нас і не пам’ятай беззаконь наших, але зглянься й нині як милосердний і вирятуй нас від ворогів наших. Бо ти Бог наш, а ми – люди твої, всі – діла рук Твоїх, і ім’я Твоє призиваємо.
І нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не погибнули, але щоб вибавилися Тобою від бід. Ти бо – спасіння роду християнського.»
Новий переклад: «Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо, жодного оправдання не маючи, оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо: Помилуй нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.
Господи, помилуй нас, бо на Тебе уповаємо. Не прогнівайся дуже на нас і не пом’яни беззаконь наших, але зглянься й нині як милосердний і визволи нас від ворогів наших. Бо Ти Бог наш, а ми – люди Твої, всі – діла рук Твоїх, і ім’я Твоє призиваємо.
І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не загинули, але щоб визволилися через Тебе від бід. Ти бо – спасіння роду християнського.»
Коментар: Зміни здебільшого стилістичні. Слово «одвіт», якого нема в українській мові (це калька церковнослов’янської), замінено більш зрозумілим словом «оправдання».
Вираз «ми уповали» змінено на «уповаємо», щоб підкреслити, що наше уповання на Бога не було лиш у минулому, а триває ціле життя. Повернено слово «пом’яни», бо і церковнослов’янською, і українською воно виражає більше динамізму, аніж просто «пам’ятати». Нагадуються слова розбійника на хресті: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві твоїм» – слова, які повторюємо в молитві приготування до святого причастя. «Визволи» замість «вирятуй» дає колорит звільнення з гріха, немов із невільництва; це повністю звільнення, не лише поодинокий рятунок.
Хоч «загинути» є синонімом до «погибнути», але воно навіває більше драматизму: без надії на поміч Богородиці, людська душа гине, пропадає. Фраза «вибавилися Тобою від бід» – пасивна, конструкція, якої українська мова не любить, тому замінено її фразою «визволилися через Тебе».
Важлива зміна настає у наступній молитві, яку не тільки священник мовить під час Літургії, але й вірні.
Попередній текст: «Боже, милостивий будь мені, грішному.»
Новий переклад: «Боже, будь милостивим до мене, грішного.»
Коментар: Це так звана «митарева молитва» (із притчі про митаря і фарисея: Лк 18,9-14; див. в. 13). Ми звикли – наслідуючи церковнослов’янську структуру – говорити «Боже, милостивий будь мені, грішному». Однак, українською правильніше сказати «до мене, грішного». Ми не скажемо «будь мені ласкавий» або «будь мені справедливий», а скажемо: «будь ласкавим/справедливим до мене». Але, якби не міняти порядку слів і говорити: «Боже, милостивий будь до мене…», тоді спонтанно, без призадуми, кожний повернеться до «будь мені, грішному». Щоб це оминути, внесено зміну, яку, через повторювання, вірним буде легко вивчити: «Боже, будь милостивим до мене, грішного/грішної».
Символ віри
Попередній текст: «…родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. …і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.»
Новий переклад: «…родженого, не сотвореного, єдиносущного з Отцем, через якого все постало. …і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.»
Коментар: У символі віри внесено три поправки. У слові «несотвореного», частку «не» пишеться окремо (бо «не [є] сотворений»). Фразу «що через Нього все сталося» виправлено, бо мова не про те, що щось у світі «сталося» через Божого Сина, але що світ постав через Боже Слово: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Ів 1,3). А, воплотившись, Син Божий став (не «стався»!) «людиною» (замість «чоловіком»), бо грецьке слово anthropos означає «людина».
Серафимська пісня
Попередній текст: «Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї. Осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я́ Господнє. Осанна во вишніх.»
Новий переклад: «Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї. Осанна во вишніх. Благословенний, хто йде в ім’я́ Господнє. Осанна во вишніх.»
Коментар: На місце «осанна на висотах» повернено фразу «осанна во вишніх», щоб уніфікувати тексти (перший раз ця фраза появляється в молитві священника безпосередньо перед початком Літургії, після «Царю небесний»).
Святе причастя
Попередній текст: «…поцілунку не дам тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся тобі.»
Новий переклад: «…поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, ісповідую Тебе»
Коментар: У молитві перед святим причастям замінено фразу «сповідаюся Тобі» на «ісповідую Тебе», бо мова не про те, що ми сповідаємося перед Господом, але що, так як розбійник на хресті, визнаємо Ісуса Христа нашим Господом і Богом.
Після Святого Причастя
Попередній текст: «…Збережи нас у Твоїй святині, ввесь день повчатися правді твоїй.»
Новий переклад: «…Збережи нас у святості твоїй, весь день повчатися правді твоїй.»
Коментар:Додаток до Служебника (антифони, тропарі, Служби, Панахида)
Патріарша літургійна комісія – Patriarchal Liturgical Commission
