Нас часто люди просять про молитву. Чи ми це робимо? Чи лише кажемо, що помолимося, ставимо певний смайлик чи складені руки у соціальних мережах? Є також люди, які моляться за нас. Також в час кризи чи життєвих випробувань я прошу про молитву і відчуваю життєдайну силу, яку дає мені молитва інших людей. На це звернув увагу єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир у роздумах про спільну молитву в ефірі «Живого Телебачення», перед початком Ісусової молитви, у неділю 11 лютого 2024 року.
«Сам Ісус Христос говорить, що де двоє, або троє зібрані в моє ім’я – там я серед них. Загалом людина – істота суспільна. Навіть, якщо б хтось казав, що він втікає на пустиню, бо не може з ніким жити. Ні. Пустиня – це не є втеча від чогось, а пошук когось. На пустині витриває лише ця людина, яка здатна до спільнотового життя», – зазначив архиєрей.
Ось ми навіть цими вечорами, – каже владика Володимир, – збираємося на вервицю чи Ісусову молитву. Можливо хтось під час цієї молитви засинає. Що не є трагічним. Чому? Бо молитва заспокоює. Коли людина переживає емоційні збудження, ненависть чи певні спалахи, тоді не можемо заснути. Якщо засинаємо, то це означає, що отримуємо внутрішній спокій. Інша річ, що хтось на молитві може бути розсіяним. Можна думками піти кудись. Саме, коли молиться спільнота, я все-таки є на цій молитві.
«Це є також великий скарб, коли хтось каже: ти є мій ангел. Бо ми часто кажемо це іншим людям, а як часто я чую це слово? Бог не має рук, уст, ніг. Властиво ми є носіями любові, його діл милосердя в цьому світі. Тому запрошую щиро до Ісусової молитви», – додав владика Володимир.
