Субота 2Кр 1,8-11; Лк 5,27-32 (о. д-р Турконяк Р.) Будьків 21.10.2023.
Святий апостол Павло був дуже відкритою людиною, не соромився людей, не ставив себе вище, уважав усіх рівними собі. Навіть менших, й тому писав їм, щиро ділився своїм смутком. Нічого про причину того смутку блаженний Павло не писав. Невідомо про що конкретно йшлося, але відомо, що він мав великі перешкоди у проповідуванні Божого слова. Написав що вони, він та його друзі проповідники, були дуже сильно пригнічені. Так, що уже не надіялися на життя. Можливо був, або не був кинутий у в’язницю? Тут можна багато вгадувати, бо апостол написав «… в собі мали ми присуд смерті …» І що ж його рятувало? Надія на Бога, який воскрешає! Мабуть він писав, щоб заохочувати багатьох у трудних хвилинах життя не розчаровуватися, а прибігати з довірою до Бога. Святий апостол Павло пережив якийсь великий досвід смерті, з чого Господь визволив його. І тут він свідчить про велику користь та потребу молитися за ближніх, особливо за тих, хто перебуває у великій нужді, пониженні, безнадії, знаходяться близько до смерті. Люди часто здаються у таких нелегких ситуаціях. Нарікають, судять, не моляться, не бачать виходу, – апостол довіряв Богові через молитву, надіявся на нього до кінця! Автор псалмів навчає довіри: «… Будь моїм помічником, не відкинь мене і не остав мене, Боже, мій спасителю. Бо мій батько і моя матір оставили мене, а Господь мене прийняв» (Пс 26,9-10). Дякуймо Богові за дари, які він дає нам та не жаліє нікому із людей.
Святий апостол і єванелист Лука описав історію зустрічі Ісуса з митником Левієм. Можливо ця митниця була недалеко Генезаретського озера? Не описано. Митників люди не любили тому, що вони працювали на окупаційний римський уряд. А Ісусові розходилося про спасіння людей. Господь заговорив до митника щоб йшов за ним, а не сидів на митниці. Цікавий факт рішу́чості Левія: він устав, піднявся, усе залишив і пішов за Христом. Запросив Ісуса до свого дому, справив велику гостину. Туди прибула значна кількість митників й інших осіб, які сиділи з Господом за столом. Гостину слід було приготувати. Очевидно, митник бажав це зробити найкраще, а це вимагало немало часу. Ісус увесь час перебував у Левія, здогадуємося, що навчав присутніх, говорив про свого Небесного Батька, про вічність, нагороду чи покарання після смерті. Люди уважно слухали його мови, а книжники та фарисеї мали претензію до учнів Христа, що вони їдять з митниками та грішниками. Фарисеї та їм подібні, відокремлювали себе від грішників, як вони оцінювали людей, хоч Спаситель картав їх за це. Уважали себе за праведників, але такими не були!
Ісус пояснив, що він прийшов кликати грішників до покаяння. Ми теж переконані, що є грішниками й радіємо, що Господь кличе нас каятися за гріхи, бажає нам прощати. Але прослідкуймо за митником Лівієм, який відразу встав. Тобто, для грішника слід встати, покинути місце і спосіб грішити. Прикласти зусиль, щоб дати можливість діяти Богові в житті. Господь приходить до грішника: до кого змалку, в дитинстві; до інших в юному віці, молодому; або в пізньому, в поважних роках життя. Левій прийняв запрошення Ісуса, не відкинув його слів, лиш радо відгукнувся. Він не зважав на те, що будуть говорити люди: прихильні та неприхильні йому. Не жалів того, що залишив гарну роботу, де мав прибутки, можливо, не завжди заслужені. Але прийшов час змінити життя на краще, духовне і він відразу реалізовує це. Бог в його домі, Господь у його серці – тепер його життя набрало іншого характеру. Він не журиться працею, навіть від рідних, у свій спосіб віддалився. Бо справа спасіння важливіша понад усе! Став прикладом не тільки для митників, але й для близьких, знайомих і своїх домашніх. Левій пішов за Ісусом, йому вистарчало мати Бога, бути з ним та перебувати в його школі. А школа Господня не проста й не легка, бо Ісус так сказав до тих, хто бажав слідувати за ним: «… Лисиці нори мають і небесні птахи гнізда, а Син Людський не має де голови прихилити» (Мт 8,20).
Митник, який мав усього доволі, не мав нічого, бо йому бракувало Бога в житті! Святий апостол Павло, після навернення служити Богові, написав повчальні слова филип’янам: «… І взагалі, все вважаю за втрату в порівнянні з величчю пізнання мого Господа Христа Ісуса, заради якого я все втратив і вважаю сміттям, щоб здобути Христа» (Флп 3,8). Яке глибоке розуміння справи спасіння! І такі особи здобули Христа, все інше було для них похідними речами. Друзі, рідня, знайомі, вороги… Для тих, хто йде за Богом, стається нагода більшого пізнання Господа й радого слідування за ним. Мільйони для тих, хто Бога по-справжньому пізнав, означають сміття! Так нам потрібні гроші, але вони, як предмет для фізичного виживання, а не духовна основа життя! Для усіх так не було. Хтось впав на коліна перед Ісусом й запитував, що йому робити, щоб успадкувати вічне життя? Почув відповідь, щоб виконував Заповіді Божі. Був певний, що виконував їх. Тоді Ісус сказав, що йому потрібно продати усе майно, роздати бідним й слідувати за ним, взявши хрест. Чоловік бажав спасти душу своїм розумінням, не прийняв слів Господніх: «Він же засмутившись від сказаного, відійшов пригнічений; бо мав багато добра» (Мр 10,22). Не подолав перешкоди, хоч мав добрий намір. Велике багатство полонило його духа. Мабуть думав, що він хтось – бо має багатства, а тим часом відмовився від найбільшого та найвищого добра – Бога. Навчімося від митника Левія більше любити Бога, як багатства. Господь вказує і провадить до вічного щасливого життя, а багатства не мають такої сили, навпаки, часто заплутують людину й не дають можливості спасти душу.
Хай пресвята Богородиця виблагає нам дару мужньо боротися за спасіння своєї душі! Богородице діво…
