Вознесіння ГНІХ Ді 1,1-12, Лк 24,36-53. Храм Вознесіння, Левандівка.
Наш Господь не залишив своїх апостолів після того, як воскрес із мертвих. Він приходив до них, перебував з ними, навчав та приготовляв до того, що, незабаром, залишить їх, вознісшись на небо. І Спаситель вознісся на небо, але не залишив своїх людей сиротами. Бо перебуває серед нас у храмах під видами хліба й вина до сьогодні, щоб ми споживали його, причащалися! Господь обіцяв і виконав: «Не залишу вас сиротами…» (Ів 14,18). Бог з нами перебуває завжди, як сам заповів: «… і ось Я з вами в усі дні до закінчення віку. [Амінь]» (Мт 28,19). Апостолам було приємно, що Син Божий, якого розіп’яли і хто помер на хресті, третього дня воскрес, доводячи існування життя поза гробом. Вони укріплялися у вірі, прислухалися ще більш уважно до кожного його слова, як приміром: «… Дана мені вся влада на небі й на землі. Отже, йдіть і вчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Батька, і Сина, і Святого Духа» (Мт 28,17-18). Ісус Христос турбувався і не перестає піклуватися про своїх вірних, тому запевнював: «І я попрошу Батька і дасть вам іншого Утішителя, щоб навіки перебував з вами. – Дух правди, якого світ не може прийняти… ви знаєте його, бо він у вас перебуває і у вас буде» (Ів 14,16-17). Пізнаємо й переконуємося про те, що Господь пам’ятає про нас й усе вчинив та вчиняє, щоб ми були щасливі у вічності. Правда ті, хто не хоче прийняти його слів, хто суперечить їм своїм життям, не будуть спасенні Ісусом на силу. Бог шанує вільний вибір людини, зрештою, він дав людині вільну волю, яка здібна вибирати. Хто що вибере, те отримає!
Господь вознісся сорокового дня після воскресіння. Піднявся вгору, просто, без жодної допомоги, перед апостолами, які такого дива ніколи не бачили. Бачили, як Ісус воскрешав померлих, приміром, сина вдови з Наїн (пор. Лк 7,11), але, щоб так вільно возноситися вверх аж стати невидимим для очей, такого й уявити не могли!? Господь забрав зі собою нашу людську природу, виніс її небо. Він забрав зі собою наші успіхи і невдачі, радощі та страхи, наші бажання та пристрасті, стать, силу та наші немочі… (пор. А. Ґрюн, Пасхальна радість, «Піднесені над собою», Місіонер 2007). Син Божий провадить нас усіх у небо, людей, які прив’язані до землі, до земських потреб та задоволень, вириваючи нас з полону демона. Кожна людина боїться будь-якої втрати, бо павутиння пристрастей, провин та хибних нахилів тримають нас та видаються за необхідність у житті, повчає Ансельм Ґрюн.
Святий мученик Лаврентій (225-258), диякон римської Церкви, рятуючи скарби храму, роздавав їх бідним, сиротам та потребуючим людям, щоб ними не заволодів префект Риму. Коли начальник довідався, що скарби роздано потребуючим людям, наказав приготувати вогонь, над яким розмістив залізну решітку, а святого Лаврентія велів розтягнути на ній. Муки, які зносив святий, були неймовірними, але його велетенська любов до Бога була вищою за катування, бо він бажав найшвидше з’єднатися з Ісусом Христом. Помер геройською смертю, помолившись за навернення римського люду, віддаючи духа в руки Бога. Багато очевидців його смерті навернулися до Бога, навіть, кілька присутніх сенаторів, що були присутні при смерті Лаврентія, прийняли віру в Господа («Життя святих», 3-тя книга, стр. 187, Місіонер 1998). Для чого говорю про святого мученика Лаврентія? Тому згадую про нього, що він дуже сильно любив свого Творця, жив його любов’ю, потоптав пристрасті, які не мали сили злякати його чи зламати духа, щоб відступити від любові до Господа. Волів прийняти страшну смерть і Бог укріплював його своїми дарами, давав силу та відвагу, щоб він не знітився перед лютими муками. Святий мученик Лаврентій не похитнувся у вірі, витерпів невимовні муки, був переконаний про щасливе вічне життя зі своїм Сотворителем, яке осягнув!
Дуже глибоке розуміння любові Бога мав святий апостол Павло, який написав: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, яка є в нашім Господі Ісусі Христі!» (Рм 8,38-39). Цей святий, апостол Павло, прогнав зі свого серця страх смерті, ліквідував сітку пристрастей, непевність та сумніви відносно відданого служіння Богові. Він, як інші святі, отримували від Господа духовну силу, щоб протистояти страхові та мукам, якими катували праведників. Їхня віра у вічну нагороду, в Боже Царство, була дуже глибокою, бо його проповідував сам Божий Син. За вірність Господь підносив духом відданих собі синів та дочок, які своєю вірністю та любов’ю до нього злітали понад болі мук, стояли вище духом, зносячи страждання тілом. Їхні страждання не виявилися марними, усі вони стали учасниками Божого Царства! І усім нам, слід, боротися: «… не є з тілом і кров’ю, але із начальниками, з владою, із світовими правителями темряви цього [віку], з піднебесними духами злоби» (Еф 6,12). Споглядаймо повсякчас з любов’ю у небо, діючи і вдивляючись у Господа і, таким чином, ставаймося вже учасниками неба! Пресвята Богородице, допомагай нам у здобуванні вічної нагороди!
