Сьогодні ми зібралися великим собором вірних у храмі Успіння Діви Марії у місті Пустомити, щоб спільно помолитися до Бога, принести жертву, прославити його, благати прощення прогрішень наших і нашого народу, виявити Господу нашу любов. Очевидно, ми молимося до Господа, щоб він захистив нас від лютого ворога, який напав на нашу країну, вбиває наших людей, насильно депортує дорослих та дітей в Росію, грабує добро та культурне й матеріальне надбання українського народу… Немає слів та докладного контролю, щоб описати усі збитки, всю шкоду, яку ворожі агресори чинять на нашій землі.
Очевидно, молимося й благаємо Господа, щоб він завершив цю війну, яку розв’язала Росія. Як Церква, стараємося врівноважено споглядати на політичні партії, на прихильних і менше прихильних нам осіб, на побожних і більше побожних, дозрілих і менш утверджених у вірі, меценатів і великих меценатів, бо усіх поручаємо у Божі руки як наших добрих і любих людей, серця яких найкраще знає Господь. Просимо Бога за усіх, особливо за наших військових героїв та героїнь, щоб він благословив їх своєю щедрою рукою! Від нас, від кожної людини залежить, з якою духовною посудиною сюди прибули, щоб отримати та почерпнути рясних Господніх дарів. І пам’ятаймо, що коли ми прибули сюди із умовно порожньою чистою духовною цистерною, бочкою, відром чи пляшкою — Господь без жодних застережень наповнить цю місткість духовними дарами, яку ми йому представляємо як готовність нашої душі та серця. Усе залежить від нас: бо наш милостивий Триєдиний Бог, найвища Любов, так повен дарів та благодаті, що неустанно споглядає, кому би їх влити в душу. Святий Іван євангелист у видінні бачив Господа, «…вбраного в довгий одяг і підперезаного на грудях золотим поясом» (Од 1,13). Знавці Святого Писання навчають, що це образ Божої любові, яка зі своєї повноти готова ділитися своєю благодаттю, своїми дарами з народом, зі своїм людом, що потребує духовних дарів. Тому стараймося мати чисте серце, вільне від усяких прогрішень, щоб, прийшовши у храм, вщерть наповнити його духом Божим, щедрими дарами, позитивною енергією!
Святий євангелист Іван описує історію, яку він пережив разом із учнями Ісуса в Єрусалимі біля овечої брами, де була купіль, басейн з водою. З давніх часів і дотепер розповсюджені місця, куди люди прямують, щоби оздоровитися від своїх недуг. Ісус з учнями прибув до купелі, де лежало багато хворих людей. Подія оздоровлення відбувалася так, що ангел зрушував воду, і хто перший входив у порушену воду, видужував від недуги. Господь звернув увагу на одного чоловіка, який нездужав 38 років і також прибув сюди з думкою вилікуватися. Тут не існувало черги, щоб увіходити до води, просто хто перший входив, той і оздоровлявся. А цей був дуже хворий і сам не міг прийти й вступити у воду, тому й сказав Ісусові, що його випереджують у цьому. Скаржився чи просто повідомляв Ісуса, що він не має людини, яка б допомогла йому увійти, ступити до води? Однак продовжував чогось терпеливо очікувати? Діждався Ісуса, Сина Божого, який зацікавився його хворобою, розмовляв з ним. Можливо, до цього часу не було людини, яка б поцікавилася його проблемою і поговорила?
Звичайно, він лежав тому, що бажав бути зціленим від хвороби, про що його запитував Спаситель. Потім Господь промовив: «…Устань, візьми лежанку свою і ходи» (Ів 5,8). Цей вмить підвівся на прості ноги: не потребував масажів, жодної реабілітації, мав силу забрати лежанку й нести, — бо так йому сказав Ісус, який був для нього незнайомим паном.
Юдеї відразу зробили зауваження оздоровленому, що він ходить в суботу з лежанкою, уважаючи це за провину. Хворий оправдовувався тим, що йому так сказав вчинити пан, який його оздоровив. Він не міг їм пояснити про цього добродія, хто він, бо Ісус відразу віддалився. Мабуть, юдеї знали, що то Ісус, тому шукали більше свідчень проти нього. Лихі люди не раділи тому, що тяжко недужого у довготривалій хворобі оздоровив Спаситель, — лиш лежанка була їм скалкою в оці!
А Ісус зустрів видужалого в храмі й перестеріг його, щоб більше не грішив, бо може померти в такій хворобі — це найгірше, що могло статися! Ісус не виконував жодної праці в суботу, бо самим лиш словом звільнив людину від хвороби!
Чим ця історія важлива для нас? Хвора людина — це особа, яка триває у гріхах. Хоч вона може рухатися і бути фізично здоровою, однак дух такої людини спаралізований, хворий, грішний перед Богом. І з цієї недуги, гріховної хвороби, виліковує лиш Господь. Євангельський недужий скаржився, що не мав людини, яка б допомогла йому? Для нашого духовного оздоровлення, зцілення від гріховної недуги, Господь залишив священиків. Він дав їм владу духовного зцілення: «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм; кому затримаєте — затримаються» (Ів 20,23). Подібно як Ісус в цьому випадку зцілив недужого словом, — аналогічно, священики словом в ім’я Ісуса проголошують відпущення гріхів або духовного видужання. Ми усі грішні, духовно хворі, тому усім і часто потрібно визнавати свої гріхи, щоб розв’язати свою душу від духовного паралічу. Тільки немудрі особи можуть твердити, що не мають гріха. Святий Іван євангелист, автор цієї історії, так відгукується: «Коли скажемо, що не маємо гріха, — самих себе дуримо, і правди в нас немає. Якщо визнаємо свої гріхи, то Він вірний і праведний, щоб відпустити нам гріхи й очистити нас від усякої неправди» (Ів 1,8–9).
Уникаймо гріховного бруду й будьмо чистими! «…Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші…» Пресвята Богородице, виблагай у свого Сина прощення гріхів усьому нашому народові, бо ми каємося в ім’я всього нашого люду.