Неділя Мироносиць Ді 6,1-7; Мр 15,43-16,8.
Ісуса Христа розіп’яли, не ламали костей (пор. Вих 12,46; Ів 19,33), таке було пророцтво і так сталося. Він помер швидко, був дуже знесилений, згодом, його тіло зняли з хреста за дозволом Пилата й, обгорнувши полотном поховали у новім гробі… Очевидно, прикотили великий камінь, закривши отвір гробу, опечатали його та поставили сторожу (пор. Мт 27,66). Апостол Марко зауважує: «Була ж там Марія Магдалина і друга Марія, що сиділи напроти гробу» (Мт 27,61). Апостоли та учні Христа не залишилися при Ісусі, коли його розпинали, правда, був святий Іван Богослов, решта повтікали, бо страх зайняв поважне місце в їхніх душах. Петро пробував себе перед розп’яттям відрізнити від інших, показатися кращим, бо на слова Христа, що всі апостоли спокусяться, тобто залишать його, він пробував заперечити: «… Якби мені навіть треба було вмерти з тобою, не зречуся тебе…» (Мт 26,35). Але легко було сказати, що не відречеться, коли ж прийшов час випробування і вказували на нього, що він один зі спільноти Христа, тричі відрікся, потім, відійшов і гірко заплакав.
Коли людина покладається на свої сили, стається, що легко відступає від своєї постанови у випробовуванні. Учень Петро запевнював перед усіма й Ісусом, що навіть смерть не змусить його залишити Христа, але в дворі архиєрея з легкістю заперечував, що не знає його, коли «… якась рабиня, поглянувши на нього, сказала: І цей був з ним» (Лк 22,56).
При Христі, на горі, коли його розіп’яли, з його учнів був, лише, Іван, правда були жінки, яким легше було знаходитися серед розбійницького збору ворогів. Коли Господь помер, появився «Йосип, що з Ариматеї, – поважний радник», що відважно став перед Пилатом, щоб просити тіло Ісуса. Жінки, які там знаходилися, бачили, де поховано Ісуса, тому відповідного часу, на світанку, купивши пахощів, подалися до гробу. Апостоли розчарувалися, були прибиті страхом, розбіглися, багато із них бачили Ісуса, як того «хто має визволити Ізраїль». У них жила думка про Ісуса, як політичного вождя, що очолить народ Ізраїлю у визвольній боротьбі з римлянами, які підкорили Ізраїль. Хоч учні говорили про політику та запевняли свою відданість Ісусові, дуже легко змінили свій погляд, коли Христа розіп’яли і навіть, почувши про воскресіння не могли прийти до себе.
Показалося, що жінки, які ходили за Ісусом, використали першу можливість, щоб послужити Ісусові, бути біля нього і по його смерті, насамперед, щоб покрити його тіло пахощами. Зібралися й вчасним ранком спішили до гробу, жінки не думали про сторожу, лиш, ставили питання про великий та важкий камінь, яким було закрито вхід у гріб. Мабуть, і їх тривожив страх, «… але мужність перемогла неміч єства, бо благим наміром бажали догодити Богу…» (сідальний Утрені, нед. Мироносиць). Коли мироносиці прибули до гробниці, не зустріли сторожі, великий камінь лежав осторонь, вхід у гріб був вільним, там побачили юнака, замість Ісуса, який їх заспокоював й повідомив, що Христос воскрес, а миро їм не знадобилося, бо тіла не було. Цими жінками були: Марія Магдалина, Марія Яковова і Соломія, що прибули із пахощами й швидко віддалялися від гробниці, бо їх охопив жах та тремтіння (пор. Мр 16,1;8). Жінки йшли намастити тіло померлого, а зустріли воскресіння! Хоч Ісус помер, любов жила у відданих Господові жінках, яка привела їх до гробу й стала провісницею воскресіння Христового!
Мироносиці думали про Ісуса й очікували дня, щоб прийти та вчинити йому прислугу, якої він уже не потребував – він воскрес! Вони шукали тіла Ісуса, натомість, зустрілися з його воскресінням, про що повідомив їх ангел; мали намір зустріти померлого, а зустріли життя! З гробу народилося життя, бо життя перемагає смерть!
Святий євангелист Марко у Євангелії написав таке свідоцтво про воскресіння Христове: «… з’явився він найперше Марії Магдалині, з якої вигнав був сім бісів» (Мр 16,9).
Жінки перші зустрілися з воскресінням Ісуса, з життям після смерті. Через них продовжується життя на землі, можливо, цей дар, ця інтуїція, привела їх до Ісусового гробу й вони стали першими свідками його воскресіння, його життя! Переймімося і ми цією великою правдою, що після смерті тіла людини існує життя й усі, хто заснули тілом живуть і воскреснуть! Бо Господь дарував нам безсмертного духа, духа життя!
Пресвята Богородице, виблагай нам глибокої віри у безсмертність нашого духа, у вічне життя поза гробом тіла людини!
