4 неділя Великого посту Євр 6,13-20; Мр 9,17-31
Ісус Христос – безстрашний, сильний, всемогутній, перемагає всяке зло та неправду! Він володіє небом та землею, йому підвладні усі сили: небесні, земні, підземні, надводні та підводні. Нічого перед ним не вкриється, ніщо не заховається, бо він проникає наскрізь кожне створіння та кожна суть йому відома. Господь ласкавий до свого створіння, але ніколи не примирений до гріху!
Уже незадовго після створення людини, Господь побачив: «… що зло людей розмножилося на землі і кожний пильно роздумує у своїм серці всі дні про зло, і розкаявся Бог, що створив людину на землі… І сказав Бог: Знищу людину, яку створив Я, з лиця землі, від людини до скотини і від плазунів до небесних птиць, бо розкаявся Я, що створив їх» (Бут 6,5-7). Нічого доброго Господь не знаходив у людях, хіба розмноження зла, бо людина уважала себе «богом», такою, що їй усе під силу й уважала, що гріх їй не є перешкодою. Думала, що вона обійдеться без Господнього Провидіння?! Але люди помилялися, не зважали на перестороги Господні. Бог довго очікував на те, що люди опам’ятаються, покаються й припинять важко грішити. Нічого не допомагало і сто років часу не принесли зміни в життя людей, бо вони ще гірше грішили. Господь терпів, чекав і знайшов Ноя, якого зберіг від потопу: «… Ной праведний чоловік, будучи досконалим в своїм роді. Вгодив Ной Богові» (Бут 6,9). Господь розпорядився, щоб Ной побудував корабель, вказав йому розміри й усе інше відносно переділів всередині корабля. Настав час, коли Господь велів Ноєві, його синам та дружинам увійти в корабель, рівно ж, усякій тварині, птахам тощо, лиш, рибам нічого не завадило, вони добре почувалися у просторих водних глибинах. І линув дощ, який продовжувався сорок днів та сорок ночей. Усе на суші загинуло..! Коли завершився потоп, Ной вийшов із корабля, збудував жертовник й приніс жертву Господові. «… сказав Господь Бог, розкаявшись: Не додам більше проклясти землю через діла людей, бо ум людини пильно звернений до зла від молодости; не додам, отже, ще убити всяке живе тіло, так як Я зробив» (Бут 8,21). Звичайно, що Бог не може каятися, це письмовий вираз, щоб люди розуміли, що самому Господу було, ніби, жаль за те, що він допустив згубу усього людського роду, крім, вісьмох осіб. Бог не знайшов іншого способу опам’ятання людей, як, лиш, потопом!? І Господь пообіцяв, що більше не буде карати людей страшним потопом, а на знак цього встановив веселку на небозводі, щоб пам’ятати про вчинений завіт. Ось, текст, що запропонував пророк Мойсей: «І покладу мій завіт з вами, і більше не помре всяке тіло від води потопу, і не буде більше потопу води… І сказав Господь Бог до Ноя… кладу мою веселку в хмарі, і буде на знак завіту між мною і землею» (Бут 9,11-13). Злий дух заволодів дуже сильно людьми, що вони, лиш, грішили і, то від ранньої молодості. З цього, слід, розуміти, що гріх має велику руйнівну силу, не лише фізичного чи тілесного виміру людини, але й духовного, що веде до вічного терпіння через роз’єднання людини зі своїм Творцем. Це – найбільше терпіння людської душі, коли вона відділиться від свого Творця, від джерела вічного щасливого життя!? Гріх притягнув потоп, водна стихія потопила, знищила усіх проектантів беззаконного життя. За гріхом криється демон, який задоволений бунтарями проти Бога.
Святий апостол Марко описав подію поблизу гори, на якій Син Божий преобразився у присутності своїх трьох учнів. Коли Ісус зійшов вниз із гори, тут тривала дискусія між зібраним народом, учнями Ісуса та фарисеями про воскресіння з мертвих. В той час, до Ісуса приблизився чоловік, який повідомив його про свого сина, опанованого злим духом, який знущався із хлопця. Учні не могли вигнати демона з дитини, на що надіявся батько, який повідомив Господа про стан речей та безсилість учнів. Брак віри, молитви й посту, завадили учням допомогти зболілому батькові. Хлопець від дитинства терпів знущання диявола, який жбурляв малюком у вогонь та воду, кидав об землю… Хоч батько бажав звільнення сина від знущання демона, однак, з недовірою мовив до Ісуса: «… якщо щось можеш, допоможи нам, змилосердься над нами». А Ісус звернув увагу на брак віри у його словах. Мудрий чоловік не оправдовувався, лиш, просив Господа: «… допоможи моєму невірству». Ісус велів злому духові опустити хлопця й більше не входити в нього. Злий востаннє кинув хлопчину до землі так, що присутні бачили його мертвим, а Ісус взяв його за руку, підняв і той став на ноги. Так завершилася історія прогнання демона із хлопця, де не сказано про причину заволодіння диявола особою.
З усього, ми почули брак віри у батька, можливо, за тим крилися ще більші життєві промахи? Тут можемо лиш здогадуватися та чинити припущення. Але в усьому, з цієї оповіді пізнаємо силу Сина Божого, який показав готовість ділитися своєю могутністю в боротьбі з демонами, щоб їх проганяти. Злий дух діяв на мозок хлопця, на хворі місця, поражені відносно слуху та мови. Пам’ятаємо про одну жінку, яку Ісус звільнив від злого духа, що тримав її у хворобі: «Була там одна жінка, що мала духа недуги років вісімнадцять, була згорблена і не могла випростатися» (Лк 13,11). Своїм учням Ісус сказав, що до боротьби зі злом, до прогнання дияволів з опанованих ними людей, потрібна молитва та піст. До усього, батькові вказав на необхідність віри. Господь спонукував присутніх до практики життя вірою в нього, у його творчу та безмежну силу. Ісус показав безсилість злого духа, підлеглість Господньому Провидінню та повну нікчемність демона перед Господнім велінням! Дияволи не мають права нападати на кого бажають, бо вони просили Сина Божого, щоб дозволив їм увійти в стадо свиней. «Біси попросили Його: Якщо виганяєш нас, пішли нас у стадо свиней» (Мт 8,31). Диявол – батько брехні (пор. Ів 8,44), який розбурхує уяву людини, але не може їх до нічого заставити. Він не пізнає секретів сумління, хіба може здогадуватися. В секрети людського сумління проникає Господь, тому, жодне людське чи ангельське створіння не знає людських секретів, хіба людина виявить їх самостійно. Слід довіряти Богові, молитися до нього, просити наснаги опиратися демонським зусиллям та перемагати їх Господньою могутністю!
Пресвята Богородице, рятуй нас від демонських нападів та виблагай у Господа закінчення війни!
