Цього тижня священники Львівської Архиєпархії УГКЦ мали можливість більше дізнатися про «Життєвий і мученицький шлях блаженного Василія Величковського». Формаційна зустріч відбулася у межах діяльності Інституту постійної формації духовенства Львівської Архиєпархії.
Зустріч у Львівській Духовній семінарії святого Духа провело подружжя Олега та Тетяни Чихарівських, які є мирянськими співпрацівниками в поширенні культу Блаженного. Місійну працю розпочинали 10 років з Чорткова, з в’язниці, звідки почався мученицький шлях блаженного Василія Величковського. Відтоді діляться інформацією про мученика, мандруючи Україною ― парафіями, сиротинцями, в’язницями.
Тетяна Чихарівська, розповідаючи про життєвий шлях Василя Величковського, особливу увагу приділила його родині.
― Блаженний Василь мав дуже добрий приклад в особі матері, яка була надзвичайно набожною. У певний час до сім’ї взяли незрячу дівчину, якою опікувалися до її смерті. Василій Величковський в дитинстві мав досить норовливий характер. Тож у восьмирічному віці, коли гостював у свого дідуся, теж священника, його мати попросила отців-василіян присвятити його під опіку Матері Божої. Він пригадував, що з того час відчував особливий супровід Богородиці, ― розповіла пані Тетяна.
Про цілеспрямованість і рішучість Василя Величковського свідчить те, що у віці 15 років, коли навчався в Городенківській гімназії, вступив до загону січових стрільців.
― Це ― сміливий і рішучий вчинок. Був час, коли впродовж двох років він перебував у польському полоні. Про цей період розповідав, що мамина молитва на вервиці його зберегла. В 1920 році приїхав до Львова і вступив до Львівської духовної семінарії. Після першого року навчання з рук Митрополита Андрея Шептицького отримав дияконські свячення. Коли навчався на останньому курсі, вступив до згромадження отців-редемптористів. Це був особливий момент у його житті. Тоді відчув, що Господь його кличе і прийняв це покликання в 1924 році. Після завершення семінарії у 1925 році з рук єпископа Луцького Йосифа Боціна отримав священничі свячення, ― додала реколектантка.
Своє місійне служіння отець Василь Величковський розпочав у 1928 році у Станіславові, а згодом продовжив на Волині.
― В час, коли з 1938-41 роках служив ігуменом у монастир у Станіславові, на празник Матері Божої Неустанної Помочі організував урочисту ходу вулицями міста. Це була дуже відважна подія. Є свідчення, що зібралося понад 20 тисяч людей ― йшли містом із хоругвами і синьо-жовтими стрічками. Та після цього отця Василя вперше викликали на допит. Тоді велика кількість людей зійшлася до поліцейського відділку і казали, що не дадуть його арештувати. Священника відпустили, та з того часу за ним постійно стежили.
Про те, наскільки отець Василь був відданий служінню людям, свідчить те, що сам попросив протоігумена, щоб призначив його ігуменом у Тернополі. На то час в місто вже зайшли більшовики. Та він був свідомий, що люди там потребують священника.
― Одного разу, повернувшись із такої місії, побачив з вікна, що монастир оточили більшовики. Його тоді схопили і привели до начальника НКВД. Після відмови відмовитися від служіння Українській церкві його помістили у в’язничні підвали в Чорткові, а згодом перевели до Києва в Лук’янівську в’язницю. Тоді йому підписали найвищу міру покарання. І навіть у камері смертників він проповідував людям, вчив їх молитися, розповідав про милостивого Бога. За якийсь час йому змінили смертну кару, на 10-річне заслання у Воркуті. Там він тяжко працював і, як згадували ті, то відбував ув’язнення разом із отцем, він постійно молився на вервиці, зробленій із чорного гливкого хліба. Також радив молитися усім, казав, що так зможуть легше проходити через усі випробування. Отець Василь навіть на засланні уділяв Тайну Сповіді та Євхаристії. Хліб в’язням видавали, а символічне вино він робив із родзинок, які надсилала сестра, ― додала пані Тетяна.
Після завершення ув’язнення священник повернувся до Львова, де сестри-монахині підпільної церкви знайшли йому маленьку однокімнатну квартиру (тепер площа Соборна, 11/3). Там проживав 15 років із братом Єренеєм. Ця квартира була осередком для духовенства і мирян ― люди приходили на літургії, духовні розмови. Проживаючи в цій квартирі, отець Василь у 1963 році отримав лист від Йосифа Сліпого, він просив приїхати до нього, коли повертався зі заслання до Риму і мав зупинку в Москві. Там, у готельному номері, таємно висвятив отця Величковського на єпископа. Згодом ці свячення були доповнені у Югославії. Також Йосиф Сліпий віддав свою дерев’яну палицю, яка служила єпископським жезлом. Її зберігають у музеї у в Канаді.
― За владикою Величковським постійно стежили, створювали провокативні ситуації, прослуховували. У 1969 році, під час одного з обшуків, НКВДисти знайшли книжку «Чудотворна ікона Матері Божої Неустанної Помочі» і за антирадянську пропаганду його арештували та відправили в психіатричну лікарню в Комунарськ. Там упродовж трьох років в організм єпископа вводили хімічні речовини та пропускали електричний струм, це поступово збільшувало його серце і руйнувало нервову систему. Після ув’язнення владика прожив лише один рік у вигнанні. На запрошення митрополита Максима Гарманюка владика вирушив до Канади. Дорогою бачився з патріархом Йосифом Сліпим і Папою Павлом VI. Є збережені світлини цієї зустрічі. Це дуже символічно, бо вперше за 10 років свого єпископства служив у всіх ризах. Будучи в Канаді, владика їздив з місіями і реколекціями по всіх провінціях цієї країни та Америки. У 1973 році владика Василій помер. Його поховали на цвинтарі Всіх Святих. А в У 2001 році, коли в Україну з візитом прибув Папа Іван Павло ІІ, серед проголошених нових мучеників нашої, проголосив і Величковського.
Ця подія стала поштовхом до урочистого перенесення і перепоховання мощей єпископа Василя. Медики, які перебували там, засвідчили, що мощі блаженного є нетлінним. На його честь є побудована каплиця і створений музей. За його посередництва стається багато зцілень і досі.
У 2014 році на Всеукраїнській прощі у Зарваниці Блаженніший Святослав проголосив блаженного Василія покровителем пенітенціарного служіння нашої церкви.
Фото брата Назарія ПІДГРЕБЕЛЬНОГО
Підготувала Наталія Павлишин
