25 неділя; Введення у храм пресвятої Богородиці Еф 4,1-6; Лк 10,25-37. Євр 9,1-7; Лк 10,38-42;11,27-28.
Сьогодні гарний недільний день! І ми спільно зібралися у храмі, щоб прославляти Бога, віддати йому поклін, просити його прощення гріхів для нас і усього нашого народу. Прибули сюди, щоб виявляти Господу нашу любов, складати йому подяку за усі добродійства та виблагати у нього ласки завершення війни! Знаємо й святкуємо, сьогодні теж празник Введення у храм Пресвятої Богородиці, до якої прибігаємо з нашими молитвами, щоб вона рятувала нас і виблагала в Господа найшвидшого миру в нашій Україні.
Такий збіг обставин свят, а до всього ми посвятили новий престол, споруджений вашими стараннями, щоб слава Божа перебувала у цьому святому храмі! На цьому престолі звершується свята безкровна жертва, приношення хліба й вина, чого нас навчив сам Ісус Христос, коли перемінив ці дари на своє Тіло та Кров. І, коли звершуємо Службу Божу, Святий Дух на слова священика перемінює хліб та вино у Тіло та Кров Господню! Триваймо у постійній вдячності Господу за його великі добродійства, які він виявляє нам, а саме: життя, духовні дари, здоров’я, його любов та милосердя; за повітря та воду, за газ та дрова, за усе дякуймо доброму та ласкавому Богові.
Особливо будьмо вдячні йому за те, що він вчинив нас своїми дочками та синами, ми – діти Господні, а він приготував для нас Небесне Царство. Бог бажає бачити нас учасниками та мешканцями розкішного неба, як навчає святий апостол Павло:
«… Чого око не бачило й вухо не чуло, і що до серця людини не приходило, – те приготував Бог тим, що його люблять!» (1Кр 2,9).
Воля Бога така, щоб ми усі були спасенні та щасливі у Небесному Царстві! Борімося за вічне щастя!
Святий апостол Лука описав одну з подій, яка сталася під час того, як Ісус з учнями направлявся у Єрусалим. Сімдесят два його учні повернулися з місії, на яку посилав їх Ісус, даючи їм велику владу. Вони раділи, що їм корилися духи, яких проганяли із людей опанованих ними. Спаситель звернув їхню увагу на те, щоб вони більше раділи тим, що їхні імена записані на небесах. Господь керував їхню увагу на свого Небесного Батька, який очікує їх, щоб нагородити за вірність. Коли Ісус так навчав, поволі, просуваючись ближче Єрусалиму, якийсь знавець закону вирішив випробувати божого Вчителя. Той запитав Ісуса про важливу річ, що має робити, щоб осягнути вічне щастя?!
Знав про існування вічності, здогадуємося, що був свідомий нагороди та покарання у вічності?! Ісус бачив цю особу наскрізь, тому відіслав його до твердження закону про вічність. Законник правильно відповів, щоб любити Бога усім єством та ближнього. Спаситель признав, що той відповів правильно, тому велів йому, щоб чинив так, як велить закон! Але чоловік почувався, що він добре чинить, тому поставив Господові запитання:
«… А хто є моїм ближнім?» Бажав почути від Ісуса, як Учителя, вияснення питання про свого ближнього? Ісус не обмежився, лиш, до його ближнього, а усіх виразно повчив про визначення ближнього. Господь розповів історію про самарянина, який спускався небезпечною дорогою з Єрусалиму до Єрихону. Вчені у святих писаннях не уважали самарян чи поган за ближніх, навіть, забороняли, щоб їм чинити милосердя. Син Божий продовжив розповідь про те, що на подорожнього юдея напали розбійники. Важко побили його, забрали, що мав при собі, покалічили й залишили напівживого. Мимо пораненої людини пройшов священик, потім, левіт, служителі синагоги, які бачили чоловіка в біді, але обминули його, залишивши стікати кров’ю. Ті, два згаданих, були юдеями, уважалися побожними, але не заопікувалися особою у важкій біді.
Іншою людиною показався самарянин, бо підійшов до побитого, змилосердився над ним, допоміг противникові, бо ті ворогували між собою, перев’язав рани, посадив на свою худобину й привіз до найближчого притулку. Самарянин заплатив власникові за догляд й обіцяв, що на зворотному шляху заїде до нього, поцікавиться витратами й поверне вчинені затрати!
Закінчивши розповідь, Ісус звернувся до законника, щоб він сам визначив ближнього? Той відповів, що ближнім стала особа, яка вчинила милосердя. Христос велів йому, щоб він чинив так само! Мабуть, вчений поступав по-іншому? – Не написано, але він почув від божого Учителя, щоб проявляв милосердя над усіма людьми. Можливо, священик та левіт боялися нападу розбійників або думали про те, щоб не доторкатися помираючих, бо за цим крилося порушення припису чистоти й вони не могли б сповняти свого обов’язку в синагозі?! А Господь показав, що милосердя й любов до ближнього, повинні стояти вище всяких приписів та норм.
З розповіді Ісуса робимо висновок, що вчинене діло милосердя не робить людину нечистою в очах найчистішого Бога. Гарний припис для людей вчинив святий апостол Павло, щоб люди поводилися гідно «з усякою покірністю і лагідністю, з великодушністю, терпеливістю одне до одного в любові, намагаючись берегти єдність духа в злуці миру» (Еф 4,2-3).
Свято Введення у храм пресвятої Богородиці, про що ми згадували, – подія, яка сталася в дитинстві Діви Марії. Її батьки, Йоаким і Анна, до народження дочки пообіцяли Господу, що, коли у них народиться дитина, то вони віддадуть її на службу Богу в Єрусалимський храм. Батьки дотримали свою обіцянку, бо трирічну Марію привели у святиню. Дівчинка радо залишися у храмі серед чужих людей, але божих служителів святині. Вона виховувалася в Єрусалимському храмі під наглядом батька Йоана Предтечі, святого Захарії. Там майбутня Божа Матір вчила Святе Письмо, постійно молилася, виховувалася для Господа і виконувала певну послугу. На молитві Утрені ми величали Марію, «як кадило запашне, юна плоттю, приводиться у святилище святе, як свята у святому перебувати» (Утреня Введення, пісня 9…)
Для батьків – знак, щоб дітей приводити у храм на молитву для виховання у святині, бо молитовні співи, чудові ікони, тиша, постава молільників та запашне кадило, позитивно впливають на гідне виховання особи!
Пресвята Богородице, вимоли у Господа спасіння для наших душ та миру в Україні!
