З’їзд Місії всесвітнього апостольства Фатіми 2Кр 5,1-10; Лк 7,1-10
Ісус, йдучи, навчав народ, зупинявся, пояснював, не спішив, бо він використовував кожен момент для спасіння людських душ. Увійшов у Капернаум. У цьому місті мешкав сотник, римлянин, іновірець чи поганин? У нього був хворий раб, яким сотник дорожив, не відомо чому? Можливо, сотник мав добре серце й жалів своїх підлеглих та працівників? Почув, що Ісус завітав до міста, мабуть, уже чув про нього та його чудодійну силу. Сотник був людиною з правління, тому викликав юдейських старшин й послав до Ісуса, щоб урятував його недужого раба. Посланці прибули до Ісуса й благали, щоб він зайшов до сотника, представляючи, добродійність військового: любить народ та синаґоґу збудував. Господь не опирався, відразу пішов з ними. Коли Ісус був недалеко дому сотника, сталася неймовірна річ: сотник своїх вислав друзів до Ісуса й ті передали від сотника прохання, щоб він не приходив до нього в дім.? Бо він сам не хотів йти до Ісуса, уважаючи себе негідним; вірив, що вистарчить слова Ісуса, для видужання раба. Військовий зробив порівняння, що він, як посадовець, розказує підлеглим й ті виконують його розпорядження. Він здобувся на таку глибоку віру, знаючи, що Ісус може сказати на віддалі недузі й хвороба залишить недужого.? Поганин показав велику віру та смирення! Розповідь друзів сотника, впровадила Ісуса у велике й позитивне здивування. Очевидно, Ісус зупинився й промовив до зібраної юрби: «… Кажу вам, навіть в Ізраїлі я не знайшов такої віри!» Ісус багатьом, які приходили до нього й просили оздоровлення, ставив питання відносно віри у його могутність чинити чуда. Якийсь батько прийшов просити про звільнення сина від панування демона. «Ісус же сказав йому: Щодо “якщо щось можеш”, то – все можливе віруючому. Тут батько хлопця, скрикнувши, зі сльозами промовив: Вірую, поможи моєму невірству» (Мр 9,23-24).
Господь поставив питання батькові хворого сина, аж тоді батько признався до свого невірства! У даному випадку, чужоземець, представник загарбницької влади, припускаємо – поганин, виявив глибоку віру на здивування самого Спасителя! Розуміється, що Ісус, як Бог, не потребував бути в домі й побачити хворого, він задовольнив прохання сотника, якого віра спричинилася до оздоровлення недужого. Коли посланці прибули назад, побачили, що раб був уже здоровим! Святий Іван Золотоустий навчає: «Сотник не посмів ввести Лікаря у свій дім; але Благий і Людинолюбець сам обіцяв йти до нього,… Христос, знаючи, що сотник бажав сказати, обіцяв прийти, щоби ти пізнав благочестя цього чоловіка. …Навіть, тягар хвороби і біда не подавила у ньому благоговіння, але у нещасті він признавав велич Владики..» (св. Ів. Золот. «Проти аноміїв», слово 𝚇Ι, п.2). Сотник в Ісусі визнавав Бога! Той керівник визнавав Господа, а книжники, фарисеї та старші провідники люду Ізраїлю, не приймали Христа за Бога!?
Святий апостол Павло в листі до коринтян згадує, що наш земний будинок, тобто, тіло, поволі розпадається. Він пригадує й уболіває, щоб ті, хто зближується стати перед Господом, були одягнуті в діла спасіння. На землі ходимо вірою, лише, в другому житті добре бажане стане видінням, побачимо Господа. Святий пригадує, що ніхто не уникне суду Христового й отримає те: «… що в тілі зробив, – добро чи зло» (2Кр 5,10). Чинімо діла милосердя та покаяння в житті, щоб після смерті тіла, одержати нагороду!
На цей час у храмі Різдва пресвятої Богородиці у Львові переважно зібралася певна кількість людей, які живуть пам’яттю про події у Фатімі, коли Богородиця з’являлася трьом дітям, пастушам: Франциску, Жасинті та Лусії, пізнішій черниці. Якраз цим трьом дітям: Франциску (9), Лусії (10) і Жасинті (7).
З’являлася пресвята Богородиця тринадцятого числа від травня до жовтня 1917 року. Ці діти багато натерпілися, бо довгий час їхніх видінь не признавали за правду, радше підозрівали та переслідували дітей. Сестра Лусія мала пізніше ще різні об’явлення, які вона з дозволу озвучувала певним особам або на їх прохання старанно записувала. Один випадок пов’язаний з життям сестри Лусії зараз пригадаємо. Сестра Лусія перебувала в монастирі Туй, Іспанія.
13 червня 1929 року просила дозволу на молитву Святої години з четверга на п’ятницю 23.00-24.00. Коли молилася мала видіння хреста, прибитого чоловіка до хреста, внизу чаша та великий Агнець, як на латинській Службі Божій – круглий. На цьому Агнці був зображений розіп’ятий Ісус, із обличчя та грудей якого капала кров у чашу. З правого боку хреста стояла Богородиця. Це була Мати Божа з непорочним Серцем у лівій руці. Багато іншого описує сестра Лусія, а, потім, слова Богородиці, звернені до неї: «Надійшла хвилина, за якої Бог закликає Святішого Отця разом з єпископами усього світу присвятити Росію моєму непорочному Серцю. Він обіцяє врятувати її за допомогою цього акту. Правосуддя Боже засуджує за гріхи проти мене, тому приходжу, щоби просити про відшкодування цих гріхів. Жертвуй себе у цьому намірі та молися» («Спогади сестри Лусії з Фатіми», том Ι, перекл. М. Бублик 2006 р, стор. 209). Аж цього року прозвучало це посвячення , але зовсім, не так, як бажала пресвята Богородиця. Ми брали участь в тому: було посвячення України та Росії, хоч заповіт Богородиці був – посвятити Росію?!
Маємо війну з Росією, яка напала і вбиває наш мирний народ, а ми, з ласки Божої та людей доброї волі, обороняємо себе, як лиш можемо. Молімося до нашої Небесної Неньки, щоб вона виблагала у Господа найшвидшого завершення війни. Пресвята Богородице, рятуй нас від ворогів видимих та невидимих!
