Апостоли пішли по цілому світі, зокрема до поган, щоб всіх запросити до Церкви, на це новозавітне весілля. Саме запрошення замало, його треба прийняти, одягнути відповідний одяг, тобто чисте серце. Напевно і сьогодні багато людей знехтували цим недільним запрошенням і як християни не беруть участі у Службі Божій. Можливо і хтось з вас мав сьогодні інші плани, але опинився тут на Святій Літургії. Тому не хочеться, щоб хтось відійшов звідси, не скуштувавши весільної їжі. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді у Свято-Іванівській Лаврі Студійського Уставу УГКЦ у 14-у неділю після Зіслання Святого Духа, з нагоди зустрічі товариства «Бойківщина».
«Возлюблені у Христі брати і сестри, бойківська родино, дорогі весільні гості! Можемо себе так називати, бо цей храм в серці лаври та музею стає сьогодні немов би весільною світлицею, оскільки тут чуємо євангельське Слово життя»,— зазначив на початку проповідник.
За його словами, весілля є святом життя, надії. Суттю весілля є зробити щасливими передусім подружню пару, а також всіх присутніх гостей.
«Про що ж йдеться Матею в сьогоднішньому Євангелії?»— запитує архиєрей і пояснює: «Ця притча є дуже багата. Водночас тут є дуже незрозуміла ситуація. Господар накрив щедро столи. Отримати запрошення від самого царя на весілля його сина не є щоденною справою. Але запрошені гості відмовилися з різних причин прийти на це весілля. Одні пішли на своє поле, інші віддали перевагу бізнесу. Так людина може собі створити альтернативного божка. Що більше, вони дуже брутально поводилися з слугами царя, які передавали запрошення. Це ще більше дивує… Ну не приймаєш запрошення, але чому бити слуг, які сумлінно виконують завдання»
«Тоді слуги пішли на роздоріжжя і скликали на весілля всіх, кого бачили. Незалежно від заслуг чи суспільного становища, незалежно, чи ті жили праведно чи були грішниками. Ми б сказали, запрошені і добрі і погані люди, хоча кожна людина в глибині серця є доброю»,— додав він.
Весільну світлицю,— продовжує роздуми над притчею проповідник,— наповнили гості. Але знаходять одного чоловіка без весільного одягу і виганяють його. Як так? Можемо спитати, звідки він мав взяти цей одяг, якщо був випадково запрошений? В Ізраїлі був такий звичай, що господар разом з запрошенням давав і весільний одяг. Цей чоловік знехтував увагу господаря, можливо для нього було важливо прийти наїстися, а не саме свято.
Більше того, каже він, що господар бенкету, вказуючи на невідповідність одягу чоловіка, звертається все ж таки до нього: «друже». Але цей мовчить, нічого не змінює, тому є драматичні наслідки.
«Як це можна порівняти до нашого життя?»,— замислюється владика Володимир і зауважує, що ми отримали від Бога велике запрошення – бути християнами. Це відбулося особисто в св. Хрещенні. Є такий обряд в Хрещенні, де людина отримує білий одяг як символ чистоти, невинності і нового порядку. (Paulus Kalender 2008, 12.10).
Він застерігає, що сам факт бути охрещеним чи приналежати до Церкви, саме свідоцтво про хрещення не є талісманом спасіння.
«Одяг невинності з часом брудиться, але ми можемо його очистити, приступивши до Святої Сповіді. Бог чекає на людину в сповідальниці, бо кожного дуже любить і знає. Але людина не повинна бути пасивною, а змінюватися», — каже проповідник.
«Ісус Христос запрошує нас на євхаристійний бенкет. Його запрошення є завжди актуальне. Але стояти осторонь означає не лише відсутність на бенкеті, а ще більше небезпеку залишитися голодним.
Згідно притчі, каже він,абсолютно вірними господарю залишаються слуги, вони бездоганно виконують своє завдання. Вони є стабільні, не зрадили, хоча навіть потерпіли. Бо дехто навіть не хоче чути про Бога. Тому скеровують злість проти Божих посланців. Старше покоління ще пам’ятає часи переслідування і підпілля нашої Церкви у 20 столітті.
«А скільки людей ще надалі залишаються на життєвих роздоріжжях! Скільки треба монахів, монахинь, священиків, ревних мирян для того, щоб людям передати запрошення до Царства Небесного. Це не завжди легко, бо не всі хочуть це запрошення прийняти. Бог кличе до різного виду служіння, передусім молодих людей. Він не заставляє, а просить, хоче нас зробити щасливими. Правдива любов нікого не приватизовує. Бог любить людину, а любов не може бути насиллям. Можливо дехто з вас над цим глибоко роздумує. Мудра ця людина, яка інвестує своє життя у служіння»,— переконаний владика Володимир.
«Це дуже добре розумів праведний Митрополит А. Шептицький. Освячуюючи в 1931 році цю бойківську церкву, перевезену з с. Кривка, він назвав її на честь Премудрості Божої. Тому на початок літургійного року святкуємо празник. Тут є школа життя, де вчимося мудрості. Духовність, сакральне мистецтво є душею цього музею, даючи йому життєдайність. В цьому відчутний пророчий дух наших предків»,— підкреслив проповідник.
«Сьогодні ми прийшли сюди немов би до нашого бойківського оазису. Наша святиня зібрала нас на молитву, на євхаристійний бенкет. Тут приємно бути разом. З нами є Матір.
Просімо Пресвяту Богородицю про материнський супровід на дорогах життя, щоб вони вели до Царства Небесного!»— додав владика Володимир.
Відтак Голова товариства «Бойківщина» Андрій Німець подякував архиєрею, монашій братії Свято-Іванівської Лаври та керівництву Музею за сприяння у проведенні зустрічі товариства.
А також вручив подячні грамоти. Серед них почесному члену товариства п. Володимиру Громику за організацію зустрічі бойків у с. Матків.
Насамкінець владика Володимир окропив всіх свяченою водою.
