2Кр 1,21-2,4;
Мт 22,1-14
Ісус знову говорив до зібраного люду притчами. І дуже часто говорив про Небесне Царство, як мету життя кожної людини у цьому світі. Очевидно, що Господь розумів Царство, де панує повна любов Бога та ближніх. Спаситель, зокрема, уболівав за вибраний народ, до кого він прибув проповідувати, навчати та заохочувати чудесами. Він організовував навколо себе нових людей, проповідував усім, найбільше, простолюддя та усякі грішники знаходили біля нього розраду та притулок. Щоб слухачам приблизити розуміння цієї притчі, говорив про царя, який приготував весілля своєму синові. Очевидно, слуги ревно виконували розпорядження пана й запрошували гостей на весілля. Запрошені чомусь легковажили прихильним наміром володаря. – Не прийшли на весілля? Цар, найвища особа своїм становищем серед інших людей, не знеохотився відмовою запрошених, він, як вихована особа, практик високої культури, вчинив ще одну спробу, щоб запросити бажаних осіб. Посланці повідомляли запрошуваних про належно приготований бенкет, про смачні страви, вишукану обстановку, достойних гостей тощо, але усе надарма: запрошені, довгоочікувані гості відмовилися, представляючи, на їхню думку, поважніші причини, щоб не брати участь у весільному бенкеті. Траплялися випадки, що запрошені знущалися над посланцями, навіть, деяких повбивали… У царя закінчився терпець, він дуже розгнівався на неслухняних, легковажних та осіб розбійницького характеру. Послав своїх військових у те місто, яке вигубило вбивць, а місто спалили. Бодай і тоді доброта царя продовжувала жити у ньому, бо він звернувся до рабів, щоб йшли на перехрестки й роздоріжжя – кликали усіх кого зустрінуть. Його підопічні з великою ревність трудилися над розпорядженням свого пана, щоб задовольнити його щедре бажання. При такій праці та такому старанні, ті, хто запрошували, зібрали на бенкеті дуже багато різного народу: злих і добрих. Світлиця була повна гостей. Цар вирушив, щоб побачити запрошених і серед багатьох побачив одного чоловіка, що був без весільного одягу. Володар поцікавився, чому той без весільної одежі? Той не мав, що відповісти. І цар дав розпорядження своїм слугам, щоб тому чоловікові зв’язали руки й ноги, ще й кинули його у темряву. Строге розпорядження, але на більшу зневагу здобувся чоловік, який посмів прийти без належного одягу. Одяг людини визначав дозвіл, долю, присутності на цьому весіллі! Попередні злегковажили прийти на весілля, наступний не виконав умови пристойного одягу, певної форми, за що строго поплатився. Цар відразу звернув увагу на особу без достойного вигляду.? Пролунало питання: «… Друже, чому ти увійшов сюди без весільного одягу?…» «Мт 22,12). Запитаний не відповів, мовчав, значить знав умови присутності на весіллі, але знехтував ними. В такому стані не зайшов далеко, бо цар розпорядився, щоб його кинули у темницю!
Цю притчу можна прирівняти до історії спасіння. Небесний Отець послав на землю свого Сина, ніби, приготувавши йому весілля. Це полягало в тому, що з приходом Ісуса на землю, прийшли часи Месії, прибуло спасіння світу. Вибраний народ не приймав Ісуса, запрошені відкидали вчення пророків зі Старого Завіту, а, також, друге запрошення було відкинене, як вчення апостолів. Апостоли та священство, різного роду місіонерів, не прийняв до сьогодні вибраний народ, який ще очікує невідомого месію? По волі Ісуса: «Отже, йдіть і вчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Батька, і Сина, і Святого Духа, наставляючи їх, зберігати все, що Я заповів вам…» (Мт 28,18-19), всі народи запрошені до Небесного Царства. Це люди із роздоріжжя, яких слуги царя, або слуги святої Церкви запрошують до вічного щасливого життя. Серед багатьох запрошених знайшовся один, що не мав весільного одягу, тобто, Божої ласки. Цар відкинув його, видалив з-поміж усіх присутніх. Ті, хто отримали запрошення повинні трудитися над своїм спасінням, жити згідно Божої волі, виконуючи Заповіді Бога. Не вистарчить бути членом святої Церкви, треба так жити, як навчає ця Божа установа! Людина невідповідного одягу, тобто, негідного духовного стану, а Господь очікує щирого співжиття із ним, прирікає себе на позбавлення вічної нагороди. Стараймося не змарнувати нагоди, щоб бути у вічності назавжди з добрим Царем, Господом, який приготував для нас вічне весілля, вічну радість!
Цей храм названий в честь пресвятої Богородиці, як Покладення її пояса. Передання, твердить, що пресвята Марія сама звершила свій пояс із верблюжої шерсті та передала його апостолу Томі, коли возносилася на небеса. Він попав аж у Влахернській храм в Константинополі. За правління імператора Лева Філософа (886-912 рр.), його дружина Зоя була опанована злим духом, який її сильно мучив. Вона мала об’явлення, що звільниться від нечистого духа і видужає тоді, коли обв’яжеться поясом пресвятої Богородиці. Пояс, як дорогоцінну пам’ятку і знайшли неушкодженим в церкві, поклали на хвору царицю, яка одразу видужала, а, потім, знову сховали його у кивот. Більше інфомації про те, можна довідатися в інтернеті та у книжках про життя святих. Ми молімося до пресвятої Богородиці, щоб за її молитвами і нашим гідним життям, були спасенні наші душі. Просімо Богородиці, щоб війна в Україні найшвидше припинилася і ми з більшою вірою прославляли її святе ім’я. Пресвята Богородице, рятуй нас!
