Ді 6,1-7;
Мр 15,43-16,8.
Свята Церква бажає нам широко представити подію воскресіння, глибоко залучає тексти Святого Писання для того, щоби переконати у правді тих, які не вірять у смерть Ісуса та Його славне воскресіння. Євангелист Марко описує подію, як Йосиф з Ариматеї, що був таємним учнем Ісуса, поважний радник, прийшов до Пилата і просив дозволу зняти тіло Ісуса з хреста. Євангелист звертає увагу – поважний радник! Пилат не повірив сторонній людині, лиш, переконавшись від ствердження сотника, що Ісус помер, погодився, щоб зняли тіло Ісуса, та віддав тому, хто просив його. Спаситель мав і таємних прихильників, які з певної причини не виявляли голосно та явно, що вони поділяють вчення Христа. Апостоли, які слідували за Ісусом та були при Ньому кожного дня, після розп’яття Спасителя, злякані, поховалися. А Йосиф, який ховався перед юдеями, щоб не виявляти своєї прихильності до Ісуса, потоптав страх по смерті Христа, підійшов до Пилата, отримав дозвіл на похорон і звершив обряд поховання тіла Ісуса. Святий євангелист Іван згадує ще про іншого учасника похорону, Никодима, який вночі приходив до Господа – цей приніс на похорон суміш смирни з алоєм. Мабуть, крім двох таємних учнів, був присутній святий Іван євангелист, бо він був біля хреста, й вони звершували скромний похорон у присутності кількох жінок, загорнувши тіло в полотно з пахощами. Слід знати, що римське право передбачало подальшу кару, щоб не видавати тіла покараної особи для поховання, лише кидали трупа до спільної долини, де горів вогонь, і так палили тіла. А щоб рідня отримала тіло для похорону, потрібно було мати спеціальний дозвіл, який не завжди одержували. Ці таємні учні не дозволили, щоб тіло було викинуте в палаючу долину, лише поховали поряд хреста у витесаному в скелі новому гробі, закривши його великим та важким каменем. І тут розбивається фейк багатьох ворогів Ісуса, які пробували стверджувати, що тіло Господа було позірним, тобто вдаваним – а воно було дійсним!
Святе Писання згадує про присутність жінок: «Була ж там Марія Магдалина і друга Марія, що сиділи напроти гробу» (Мт 27,61; о. Тур.) Жінки пильно приглядалися до усього, й відразу по суботі: «… Марія Магдалина, Марія Яковова і Соломія купили пахощів, щоб піти й намастити його» (Мр 16,1; о. Тур.) Домовилися, рушили на світанку; жінки журилися, як дадуть собі раду з великим каменем, щоб відкотити його і увійти всередину гробниці, аби покрити тіло пахощами. Коли прибули до місця поховання тіла Ісусового, побачили, що камінь був відсунений, а, увійшовши всередину гробу, злякалися, побачивши зодягненого в білу одіж сидячого юнака. Жінки завмерли: жодного слова, жодного руху, навіть зором покерувати не відважувалися! Якесь неймовірне завмирання, проникливий ляк з надією на зміну, на краще! А усю напругу розрядив ангел, порушив тишу та розвіяв страх. Дух заговорив лагідно, переконливо, прихильно та ласкаво: «… Не жахайтеся; ви шукаєте Ісуса Назарянця, розіп’ятого? Він воскрес – нема його тут…» (Мр 16,6; о. Тур.) Не відомо, як жінки афективно справилися з почутим голосом від ангела, як зуміли опанувати себе? Здогадуємося, що тут не обійшлося без внутрішнього Господнього втручання! Для них було найголовнішим порятунком швидко вибратися з гробниці та поспішно віддалитися від неї. Жінки притьмом вискочили зі склепу назовні, пам’ятаючи слова ангела, який наказав їм переказати учням Ісусовим та Петрові, що Господь очікуватиме їх у Галилеї. Цей край, Галилея, не був близько Єрусалиму – мабуть, Ісус дбав про безпеку апостолів, про їхнє внутрішнє наставлення, щоб вони менше боялися, зміцніли у вірі та любові до Бога. Віддалена від Єрусалиму Галилея вселяла більше спокою переляканим до смерті апостолам!
Жінки вибралися назовні, мчали мерщій від гробниці, віддалялися, внутрішньо переживали, на щось надіялися, не могли сконцентруватися, бо страх від неочікуваного побаченого гнав їх до своїх, щоби поділитися глибоко пережитим. Мимо переляку жінки відчували радість, бо вони згодом побачили Ісуса: «… ось Ісус зустрів їх, кажучи: Радійте. Вони ж, приступивши, обхопили його ноги і вклонилися йому» (Мт 28,9; о. Тур.)
Ми переживаємо непевні часи, але радості від зустрічі з Богом ніхто і ніщо не може нам забрати! Так, ми ставимо питання: чому переживаємо таке лихо? Ісус терпів на хресті; відомо, що Він спас усіх людей від вічного осудження, від прокляття, і чинив це з великої любові до нас! А ми чому терпимо таку несправедливість? Насамперед, щоб невпинно рятувати свої душі, щоби бути вічно щасливими, а можливо, нашими жертвами допомогти багатьом іншим врятувати їхні душі від вічної загибелі? Перед нами ця ділянка закрита, не знаємо і не усе ми повинні знати. Віддаймо у руки Господові усе: наше життя, нашу долю, долю нашого народу та усього краю тощо. Так, борімося й благаймо Бога, щоб Він нашими руками прогнав геть усіх ворогів, демонських поплічників. Якось Спаситель говорив до зібраних біля себе: «Коли ж почуєте про війни і розрухи, – не бійтеся: бо треба, щоб це раніше сталося, але ще не кінець» (Лк 21,9; о. Тур.) Бажаємо чи не бажаємо, погоджуємося чи не погоджуємося, але остаточний кінець буде у вічності, де Господь проголосить справедливий вирок кожній особі та кожному народу!
Пресвята Богородице, нашому народу дуже важко. Переживаємо жорстоку війну та усі її наслідки, бо багато з нашого люду кладуть своє життя в ім’я справедливості та любові! Віримо, що вони отримають вічну нагороду в небі! Благаємо тебе, наша Небесна Мати, випроси у свого Сина найшвидшого завершення війни, спокою та мирного розвитку нашої держави! Вчини, о наша мати Маріє, щоб слова, сказані до жінок при гробі Ісуса – «там мене побачать» – були завше закарбовані у нашій пам’яті та у нашому серці!
До усього сказаного щиро вітаю усіх матерів, усіх осіб благословенного жіночого роду, з днем Матері! Молимося за вас, пам’ятаємо про вас, любимо і благословляємо вас!
+ Ігор
Митрополит Львівський
8 травня 2022 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
