Пам’ятаймо, що ми є одні одним потрібні. Нам важливо плекати командний дух. Буде багато спокус, щоб цей дух зруйнувати. Не все можуть передбачити посадові інструкції, тому завжди актуальна взаємна підтримка, допомога. На цьому наголосив Протосинкел, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященний Володимир під час подячної Божественної Літургії за прожитий рік, в Архикатедральному соборі св. Юра, у четвер 30 грудня 2021 року. Архиєрею співслужили Синкели, священники-працівники Курії Львівської Архиєпархії.
«Вітаю всю нашу куріяльну родину на Святій Літургії, на якій дякуємо за прожитий рік, за пройдений шлях», – зазначив на початку проповіді Архиєрей.
І додав: «Ісус вживає образи, символи, які близькі людям, на прикладах з щоденного життя пояснює глибокі речі, зокрема, говорить про перспективу Царства Небесного».
Відтак звернув увагу, що сьогодні чуємо в Євангелії притчу, в якій домінує образ зі світу економіки: «Такі теми як маркетинг чи менеджмент описані на євангельських сторінках, щоправда в іншій термінології. Вони були в устах Ісуса. Бачимо два типи людей: господар, який робить інвестицію. Він насадив виноградник та створив всі умови для виробництва вина. Господар все зробив докладно і дбайливо, створив відповідні умови праці, тоді орендує виноградник робітникам, які повинні його адмініструвати, в ньому працювати, а у свій час віддавати частину плодів. Другим типом людей якраз є виноградарі. Вони можливо були фаховими працівниками, але не добросовісні. Для кожного працедавця є важливі щонайменше такі критерії у відношенні до працівників як фаховість та відповідальність чи порядність».
Над цим треба постійно працювати, – продовжує свою думку проповідник, бо завжди є спокуси, тут навіть справа не в зарплаті. Така людська натура. Адам і Єва в раю мали все, були забезпечені, але рука потягнулася до забороненого плоду. Хотіли стати на місце Бога. А в різдві Бог стає людиною.
За його словами, в притчі працівники побили слуг господаря, які прийшли за плодами, згодом вбили сина власника виноградника, щоб позбутися ймовірного спадкоємця та заволодіти майном. В їхньому хибному думанні були інтриги. Знищили Того, хто їм гарантував майбутнє.
«Наш життєвий простір обгороджений Божими Заповідями, які нас захищають. Думання Церкви, її підхід до певних речей має властивість змінюватися, проходить певна еволюція. І це є нормальне явище. Не може все стояти на місці. Бо це, що стоїть на місці, гниє, псується, деградує», – переконаний він.
На його переконання, виноградник потрібно обробляти, бо інакше він здичіє, не даватиме очікуваних плодів. Виноградник завжди відновлюється, виростають нові пагінці, інші відрізаються. Але є один дуже важливий принцип в садівництві – рослину не можна відрізати від коріння, бо вона тоді всохне. Тим коренем Церкви як виноградника Нового Завіту є Ісус Христос, який дає нам середники для вічного життя.
«Тому в Євангелії Ісус не питає про зусилля, про працю, а Йому йдеться про плоди. Дуже прикро, коли витрачаємо час на наради, планування стратегій, а результат відсутній, лише багато паперу. Є небезпека стати бюрократами від релігії», – застерігає владика Володимир.
«Що можемо сьогодні для себе навчитися, взяти на життєву стежину?» –запрошує задуматися проповідник і пропонує відповідь: «Якщо перед гріхом не зупинитися, то він тоді засліплює, щораз більше прогресує і руйнує. Виноградарі вбивають всіх підряд, думаючи про конкуренцію, а тоді самі залишаються без нічого, бо в житті все йде по колу. Ми потребуємо постійного навернення, удосконалення, а це є дорога покори. Таку дорогу обирає Бог для воплочення свого Сина. Великою небезпекою є фейкові інформації та інтриги, які немов метастази можуть руйнувати організм нашої курії. Людські амбіції теж мають руйнівну силу».
«Ми не є бюрократичною структурою, а покликані людям послужити. – Бог є вірний і дуже багато нам довірив, моє місце на землі міг зайняти хтось інший. Мене могло і не бути. Але я є і маю певне покликання, завдання в цьому житті. Ми є в певній мірі відповідальні і за своє здоров’я, спосіб життя», – підкреслив Преосвященний Володимир.
«Бог вірить нам навіть тоді, коли ми вже самі собі не віримо. Ми часом можемо в запалі рватися навертати чи євангелізувати пів світу. Ми тут, на місці праці теж повинні бути душпастирями одні для одних. Бог вірить нам до останнього подиху. – Тому моїм завданням є прямувати до досконалості, приносити плоди святості», – додав на завершення Протосинкел Львівської Архиєпархії.
