Гл 2,16-20;
Лк 8,5-15.
Ісус Христос завжди промовляв простою мовою, щоб люди розуміли зміст, та вживав порівняння чи притчі, щоб слухачі задумувалися й користали з цього. Одного разу говорив притчу про сіяча зерна, який щедрою долонею розкидав насіння на виораному полі. А кинуте зерно падало у різні місця, особливо, коли йшлося про край поля, де люди витоптували, камені траплялися, росли кущі, а про птахів уже й нічого говорити… Усім було цікаво слухати, до якої мети провадить ця розповідь? Коли учні попросили, щоб Ісус глибше вияснив цю притчу, Він вказав, що зерно – це слово Боже, і наголосив на небезпеці, що демон може вирвати це слово зі серця людини з метою, щоб слухачі не увірили Йому й не спасли своїх душ. Диявол чигає на людину, щоб вона не зустрілася зі словом Божим і, мимо того, що особа приходить у храм, чує це слово, – щоденні клопоти та всякі заняття чинять великі перешкоди, щоб воно не прийнялося у серці та не давало плодів. Потрібно доброго серця для божественного слова, витривалості у духовному та матеріальному терпінні, також сили духу, щоб слово впроваджувати у діло. Коли хтось почув слово Боже і воно увійшло у серце людини, але праця над ним була занедбана, бракувало простору в душі, – воно завмре. Слово Боже слід боронити у своєму серці та сприяти його духовному росту! Ісус образно змалював небезпеки для росту зерна та принесення ним плоду, але навіть те зерно, що зійшло й проросло, принесло різний урожай. Тому дбаймо про те Боже слово, яке приходить до нас у різний спосіб: з натхнення духа; з проповіді; в часі молитви; під час духовного читання; в добрій розмові з ближніми, в тишині роздумування тощо. Господь кожній людині посилає світло Божого слова, яке слід прийняти та простувати за його одушевленням, натхненням. Господь щедрий для кожної людини, бо усім бажає спасіння – Ісус помер ради нашого спасіння на хресті. Пам’ятаймо про це і, що більше, Бог нас так любить, що Він готовий знову померти, щоб ми були щасливі у вічності. Очевидно, не потрібно знову помирати Сину Божому, вистарчить того, що Він уже довершив для людського вічного щастя. Не забуваймо про нашу безсмертну душу! На землі життя коротке, а після смерті тіла ніколи не буде кінця людському життю в іншому світі. Ось слова Бога: «… Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (Ів 10,10). Не сумніваймося в тому, що після смерті тіла існує життя, бо Христос повертав душі деяким померлим: дочці Яіра, сину вдови з Наїна та Лазареві з Витанії, що лежав чотири дні у гробі.
Спасаймося щирою вірою в Ісуса Христа, як писав святий апостол Павло до галатів. Він багато проповідував, терпів переслідування, був битий палицями і камінням тощо (пор. 2Кр 11,25). Не нарікав, лиш радів, пишучи: «… я – розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені…» (Гл 2,19-20). Святий Павло, хоч гонив Церкву Божу, навернувся, опам’ятався і став твердо на дорогу спасіння, не звертаючи з неї до кінця свого життя.
Сьогодні, у неділю, нам усім приємно молитися у храмі святих безсрібників та чудотворців Косми і Дам’яна, благаючи у святих мучеників допомоги, особливо у нашому духовному житті. Ці два брати діяли в третьому столітті, в Егеї, приморському місті Киликії, як спеціалісти лікарської професії, насамперед дбали про спасіння людських душ, а потім лікували безоплатно тіла. Жили чесно, так, що їх навіть погани шанували за великі чесноти. Мимо такої благородної послуги, мимо щирого та безплатного служіння людям, староста Лизій, відповідальний за ці області, засудив їх і по страшних муках велів стяти мечем. Слід згадати, що ці два лікарі-безсрібники, що проживали в Азії, можуть бути тими самими святими, про яких згадується, що постраждали у Римі. Але це не має значення – головне, що такі особи проживали на землі, чинили людям добро і з любові до Бога спокійно прийняли смерть із рук гонителів. Святий Іван Золотоустий навчає: «Хоч смерть походить від гріха … її обернув він (Господь) на користь нашому роду. … Якщо помирає людина гріховна, то смерть кладе кінець її гріхам… уже не додає гріхів до гріхів; якщо помирає людина чеснотлива, тоді усі її добрі діла залишаються у безпеці і в надійній скарбниці» (св. Ів. Золот. Бесіда на Пс 110, п.1). Святий Учитель Церкви підтверджує, що смертю сплітаються вінки мучеництва (пор. там же, п.2. ). Він навчає: «В мучеництві, браття, ціниться не лише кінець, але й намір» (св. Ів. Золот. Бесіда на Пс 95, п.6). Тобто, людина повинна бути на усе готова ради спасіння своєї душі та любові до Бога, який не лише помер за нас, але приготував нам вінець вічної слави. У наш час робиться сильний наголос на хворобу коронавірус, розрекламовано та залякано людей, які видають страшенні кошти, щоби продовжити своє життя на землі хоч на кілька років або місяців. А скільки з таких дбають відразу, захворівши, про стан своєї душі та спішать сповідатися, щоби бути готовими до зустрічі з Богом? Наше життя пульсує до вічності, охоче пам’ятаймо про це! Не біймося хвороби, яка вбиває тіло, але лякаймось демона, що вбиває душу!
Цьому храму святих мучеників та безсрібників Косми і Дам’яна виповнилося 135 років. Багато молитов, багато духовного добра довершилося в цьому храмі! Кожна молитва, сповідь, святе Причастя, тайни хрещення, миропомазання, подружжя чи інші, які звершилися в цьому храмі, стверджують, що ми – діти Божі, що Господь – наш батько, який дбає про нас та очікує, щоб нагородити. Бог не хоче нікого карати, лиш бажає, щоб люди проживали з Ним у мирі, любили Його та почувалися у Його безпеці. Він довів свою любов до нас через смерть свого Сина, Ісуса Христа! Показуймо і ми нашу любов до Господа через мирне співіснування з Ним. Кожен день приближує нас до Бога – хай нікого не віддалює!
Святі безсрібники й чудотворці, Космо та Дам’яне, покровителі цього храму, виблагайте у Господа здоров’я для мешканців села Червоне, випросіть у Бога прощення всіх гріхів для вірних, духа примирення та дару жити постійно в мирі з Господом! Пресвята Діво Маріє, допомагай цим добрим вірним людям, Твоїм дітям, у справі спасіння душ!
+ Ігор
Митрополит Львівський
14 листопада 2021 р. Б., храм святих безсрібників Косми і Дам’яна, с. Червоне
