Сьогодні, в неділю по Воздвиженні Чесного Хреста дивимося на хрест великодніми очима. Ми в черговий раз приймаємо в наше життя таку правду, що після Страсної П’ятниці завжди наступає Великдень. Бо ще не було в історії такого, щоб так не сталося. Це так є в церковному календарі. А як є в моєму житті? Ісус говорить, що біля Нього є присутні люди, які не зазнають смерті. Це напевно сучасники Ісуса, але також це учасники Його воскресіння. Це наше призначення і ціль життя. Дорога до Воскресіння веде через Голгофу. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних у Неділю після Воздвиження Чесного Хреста у храмі святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії.
«Щиро вітаю всіх вас на храмовому празнику», – зазначив на початку проповіді Архиєрей і звернув увагу вірних на євангельське слово Марка.
««Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за мною» – цей вислів сам в собі може мати на перший погляд суперечність в собі. Бо ж хто хоче добровільно шукати хрест, який є символом терпіння, смутку і смерті. Це може виражатися і в хворобі, самотності… Але ми не є самі на «хресній дорозі» нашого життя. Ми не йдемо самі, а крокуємо за Ісусом Христом. Він нас не лише запрошує, а ще більше, дає нам приклад, жертвує ціну свого життя. Коли приймаю хрест, то маю щось спільного з Ісусом. Ми труднощів не обминемо, але з Богом є легше їх нести», – сказав проповідник.
За його словами, Бог з великої любові до людини подарував їй вільність, якої ніколи не забере, навіть, якщо людина нею зловживає. Тому, на переконання проповідника, Ісус запрошує до своєї школи наслідування словами: «Коли хто хоче…». Незважаючи на це, владика Володимир припускає, що є хтось, хто каже Богові: Я не хочу. Не втручайся в моє життя. Або думає в розпачі, що його ситуація така безнадійна, що Бог не зможе нічого змінити. Тоді не дозволяє Богові бути Богом.
«Євангельське слово наголошує на спасінні душі. Ми не знаємо, яка буде політична і економічна ситуація в нашій державі і світі, які будуть наслідки пандемії, не відомо, що буде з комунальними тарифами, цінами на продукти, на ліки… Цього ніхто з людей не може докладно передбачити, але є очевидним, що треба дбати про спасіння душі, яка буде жити вічно», – наголошує єпископ-помічник.
«Скільки було в історії держав, імперій, спогади про яких є лише в архівах. А Церква живе, незважаючи на стільки переслідувань, коли лилася кров мучеників та мучениць. Жодна імперія, навіть наймогутніша не змогла ліквідувати терпіння та смерті. Такі ідеології були короткозорі, безперспективні. Всіх чекає вічність, до якої прямуємо та готуємося. Це є благовість християнства. Було на різних етапах історії достатньо спроб зневажити хрест, який часто скидали з храмів та каплиць.Тому ми щасливі, бо живемо в час, коли маємо можливість не руйнувати, а будувати наші святині. Храми завжди гуртували та гуртують людей, вони були і залишаються школою життя», – наголошує проповідник.
«Дехто може спитати, а для чого у Львові стільки храмів?», – припускає єпископ і продовжує свою думку: «А для чого стільки супермаркетів, розважальних центрів. Маємо багато таких закладів, а чому є стільки втомлених людей. Папа Франциск говорить, що Європа захворіла на втому. Цей діагноз вимагає відповідної терапії».
«Звідки черпати життєдайну силу? В Австрійських місцевостях біля храмів збудовані традиційні етнічні ресторани, які здебільшого називаються «церковний ґазда». Спільна трапеза є продовженням Євхаристії. Люди мають можливість збиратися після богослужінь, святкувати різні свята, плекати культуру. Тобто спочатку будували храм, а вже тоді всю логістику. Бо люди були мудрі. В нас нажаль може бути навпаки. В церкві людина отримує їжу, яка не лише підтримує, а веде до вічного життя в радості. Зрештою, чим більше буде храмів, тим менше потрібно будувати в’язниць», – наголошує владика Володимир.
«Стоячи в цьому чудовому новозбудованому храмі, вдивляємось на життя та подвиг його святих покровительок, скеровуємо наші думки у перші віки християнства, коли жили святі Віра, Надія, Любов та їх мати Софія», – сказав проповідник і додав: «Свята Софія, була благочестивою вдовою-християнкою. Давши своїм дочкам імена трьох християнських чеснот, Софія виховувала їх в любові до Господа Ісуса Христа. Без сумніву, ці молоді дівчата (Вірі було 12, Надії – 10, а Любові – 9 років) хотіли жити. Але в такому молодому віці віддали життя за християнські переконання. Вони є ровесницями наших школярів, покровительками нашої молоді. А Софія – неперевершений приклад материнства. Навіть трудно собі уявити, що діялося в її серці, коли стояла над могилою своїх трьох дітей. Але вона розуміла, для чого це все. Всі вони заінвестували своє життя у майбутнє, у святість. Це дуже перспективна інвестиція».
«Віддаймо під опіку святих мучениць цю парафію, наші родини, місто, державу. А ще більше, розвиток нашої живої Церкви, до якої всі належимо. Бо замало мати свідоцтво про хрещення. Правдиве християнство – це багатство життя з Ісусом Христом, це дуже тісний, особистий зв’язок людини з Богом. Бог до нічого не примушує, бо любов завжди залишає вибір», – підкреслює Архиєрей.
««Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за мною» це слова Спасителя сьогодні до мене. Яка ж буде моя відповідь?», – запитав на завершення Преосвященніший Володимир.
