1Кр 1,10-18;
Мт 14,14-22.
Ісус, почувши про те, що Ірод стяв голову Іванові Хрестителеві, відплив з цих близьких околиць і подався в пустиню. А народ слідкував Його відхід і шукав Його. Люди прив’язалися до Ісуса, любили Його, уважно слухали Його слів навчання та раді були побачити чудо оздоровлення або вигнання злих духів. Народ переконався про могутню силу того, перед ким демони тремтять, навіть просять у Нього дозволу увійти в свиней, Він вітрам повеліває; запитували себе: «… Хто це такий, що і вітри і море йому слухняні?» (Мт 8,27). Присутній народ був такий уважний до Ісусових слів та Його дій, що й не зауважували, як швидко сплинув час і настав вечір. Вони знаходилися у віддаленому місці від поселень, тому учні підійшли до Христа та просили, щоб відпустив народ купити поживи. Люди забували про спеку та спрагу – так уважно слухали Його, уважаючи на кожне слово. Апостоли вирішили, що слід відпустити людей, а Ісус сказав, щоби вони подбали про їжу для народу. Вони повідомили, що мають лише п’ять хлібів та дві риби, але ініціатива Спасителя зовсім не даремна. Господь велів посідати народові на траві, що не легко віднайти в тих краях, радше каміння завжди переважало по пустинних місцях. Він узяв хліби та рибу, благословив, піднісши очі до неба, розламав хліби й велів учням роздавати людям. Хліб множився в руках учнів, які роздавали людям, у них появлявся знову хліб, і так обходили п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей, щоб усім передавати хліб для споживання. Господь знає, що чинить, а люди бувають в безвихідному становищі! Сам Бог, подібно як колись в пустині посилав манну з неба (пор. Вих 14,14-15), так через апостолів подавав хліб до ситі людям. Господь показав свою щедрість для людей, даючи хліб не тільки під час споживання, але споживаючі зібрали ще дванадцять повних кошів куснів хліба. Можливо, дванадцять кошів означають дванадцять племен Ізраїлю, теж дванадцять апостолів, які пішли за Ісусом, щоб здійснилися слова Господні: «… коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля» (Мт 19,28). Після цього Ісус велів учням плисти човном на інший бік озера, а сам залишився, щоб відпускати народ. Господь не сів у човен, не віддалився від народу, лиш служив людям до кінця, скільки у Нього було сил та вимагала необхідність. Бог любить своїх людей, серед тоді присутніх тисяч народу не всі були праведні та щирі, але усі – діти Бога, який не може відмовитися від себе. Бог любить нас та усіх такими, якими ми є, лише необхідно пам’ятати, що нерозкаяні грішники не увійдуть в Боже Царство. Його здобути може кожна людина, й до здобуття Царства існують певні неважкі умови, бо Господь дуже милосердний у відпущенні провин, подібно, як у помноженні хліба – завжди надмірно.
Святий апостол Павло дуже уболівав на тим, щоб між вірними Христові людьми не було поділів та непорозумінь. Він написав листа до коринфян, які стали ділитися між собою, залежно від кого отримали хрещення. Апостол пригадував вірним, що Христос, Син Божий, був розіп’ятий за спасіння світу, за спасіння кожної людини, але із людей ніхто не відкупив людський рід від гріховного беззаконня. Павло говорив, що він радий тим, що охрестив лиш кількох осіб, бо він посланий Христом «не хрестити, а благовістити». І сам успіх благовістити слово зовсім не залежить від особи, що проповідує, чи її мудрості, бо успіх слову дає Христос. А сила полягає в тому, що розповідачі голосять про хрест, про терпіння, про чималі небезпеки для життя, а не про уявну легкість та безвідповідальність слухачів за своє життя. Господь покликав нас до відповідальності за життя, а не до того, щоб стверджувати за багатьма: «Як хочу, так живу». Бо коли так, тоді Бога виключається із життя людини, нехтується Його ділом спасіння. А кінець життя людині на землі приходить досить швидко, і Господь не буде зважати на віру у вічне життя людини або її невіру. Багато насміхаються з вічного життя, нагороди чи покарання у другому світі! В такому випадку Господь не піде за думкою людей, бо Він – святий і невірній думці людини не підлягає! Хоч дав себе розіп’ясти, помер, але воскрес – завжди живий! Дорожімо нашим життям, будьмо відповідальними за нього, мирімося з Господом, каймося за наші прогрішення, надіймося на Його дари в ділі нашого спасіння! Хай пресвята Богородиця допомагає нам у цьому!
+ Ігор
Митрополит Львівський
15 серпня 2021 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
