Сучасне суспільство живе в страсі перед пандемією. Ізоляція чи хвороба стали для багатьох своєрідним гробом. Мають місце сльози від втрати близьких людей. Кожній людині притаманний страх перед смертю. Але від першого Великодній гріб втратив силу смерті, він вже не означає ярма. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященний Володимир під час проповіді в храмі Воскресіння Христового у Винниках в Світлий вівторок. У день його престольного празника.
«Ми перебуваємо на дорозі життя, маємо статус мандрівників на стежках світу», – такими словами розпочав свою проповідь Архиєрей..
У Світлий тиждень, – каже владика Володимир, – продовжуємо дякувати великодньому ангелу за вістку порожнього гробу. Сьогодні робимо це разом у Винниках, в парафії Воскресіння Христового.
Проповідник пригадав передання з мотивами легенди, яке свідчить, що Йосиф з Ариматеї мав певні напруження з своєю дружиною за те, що віддав цінний гріб на поховання бездомного мандрівника. Але чоловік заспокоїв дружину, що цей мандрівник обіцяв довго в гробі не затримуватися, лише на вихідні. Так і сталося. В результаті це місце притягує сьогодні паломників з цілого світу, бо звідти, з цього гробу вийшло життя.
За його словами, на честь Воскресіння Христового називаються храми по всій землі. Може, – припускає проповідник, – комусь є тяжко святкувати Воскресіння, бо переживає ще свою «Страсну п’ятницю». Свого часу не могли радіти з Ісусом найближчі з Його оточення. Тому Воскреслий Христос мусить віднайти своїх учнів, відновити цю школу, яка почалася в Галилеї. Апостоли зі страху закрилися, жінки втікають від гробу, щоправда потім туди повернуться, учні з Емаусу покидають Єрусалим і йдуть додому. Ніхто не розумів, що буде далі, аж доки Воскреслий не появився в їхньому житті, не знайшов дороги до їхнього серця.
Єпископ переконаний, що людина не хоче повертатися навіть думкою до драматичних подій свого життя, радше прагне їх запечатати чи викреслити зі своєї історії.
Відтак проповідник звернув увагу на сьогоднішнє Євангеліє: «В сьогоднішньому євангельському слові зустрічаємо разом з Ісусом саме двох чоловіків з Емаусу: Клеопу та його товариша (без імені). Ці двоє учнів не поділяли великодньої радості, а розчаровані верталися додому під захід сонця. Ця розповідь є однією з євангельських перлин. Ці чоловіки розмовляють про все, що бачили: арешт Ісуса, судову розправу, смерть на хресті свого Вчителя, на якого так надіялися, що саме Він принесе державне визволення. Раптово до них приєднується третя постать, тобто сам Ісус, який вже в постаті Воскреслого подався в мандрівку, шукаючи своїх учнів. Він поступово знімає завісу з очей Клеопи та його товариша, щоб Воскресіння стало їхнім святом», – сказав він і пояснив, що вони не бачили воскресіння, яке відбулося, бо жили ще Страсною п’ятницею через те, що за скоро покинули Єрусалим.
«Два учні з Емаусу відображають сьогоднішнє суспільство, якому бракує здорової аналітики», – переконаний проповідник.
На його переконання, ми живемо сюжетно, начиталися негативних новин і живемо в страсі, не завжди вміємо чи маємо відвагу аналізувати. Ці учні також думали, що втратили не лише приятеля, а також надію, що світ зміниться, стане кращий. Вони не вміли слухати і чекати до кінця, були нетерпеливі. Такою є часто сучасна людина, яка в стресі та шаленому ритмі життя щось почує, але вже не слухає далі. Або читає лише заголовки…
«Як Ісус переконує цих двох втікачів чи біженців?», – запитує він і відповідає: «Словом писання та ламанням хліба. Проявляється велика Божа педагогіка. Ісус не чинить відразу чуда, а навчає, вчить терпеливості, цитує Старий Завіт, немов би пригадує ввесь пройдений шлях. Власною особою розпочинає Новий Завіт. Він дає нам себе в Євхаристії, якщо ми Його приймемо. Коли, отже, учні впізнали Ісуса, то вертаються знову до Єрусалиму з радістю, щоб сповістити інших про Воскресіння, хоча вже глибока ніч».
Архиєрей зазначив, що кожній людині притаманний страх перед смертю. Але, на його переконання, від першого Великодня гріб втратив силу смерті, бо перестав означати ярмо.
Відтак проповідник пригадав історію одного свідка Нюонебського процесу:
«Один чоловік в Нюрнберському процесі воєнних злочинів свідчив, як гріб врятував йому життя. Після втечі з газової камери він та інші люди сховалися в гробі єврейського цвинтаря. Це було єдине надійне місце, щоб вижити. Гріб став для нього місцем другого народження. Цей же врятований чоловік писав вірші, в одному з яких описує подію народження: Недалеко в гробі молода жінка народила сина. Старший грабар за допомогою похоронного полотна став помічником в цих пологах. Коли він почув перший плач немовляти, то почав молитися: Великий Боже, нарешті Ти послав нам Месію, бо хто інший крім месії міг би народитися в гробі. Три дні пізніше грабар побачив страшну картину, як дитина пила сльози матері, яка не могла дати дитині молока».
«Звичайно, що можна підважити правдивість цієї історії, по-різному дивитися на неї. Але тут є глибока символіка. Нужда і убогість вифлеємської яскині має продовження на хресті і в гробі. Але щось нове повстає зі старого, нове життя народжується в болях і терпеливості (Willi Hoffsümmer 5, ст. 42). Такою є пасхальна благовість надії», – додав на завершення своєї проповіді Преосвященніший Володимир.
По завершенні Святої Літургії Марійська дружина храму Воскресіння Христового спільно з Архиєреєм водили гаївки довкола храму.
