27 листопада 2020 року в Папському Григоріанському Університеті в м. Рим (Італія) відбувся захист докторської дисертації на тему «Ідентичність, іконічність та духовність одруженого пресвітера в Українській Греко-Католицькій Церкві» ієрея Львівської Архиєпархії УГКЦ Руслана Сідельника.
Керівником наукової роботи о. Руслана був ієрм. Павульрадж Майкл, ТІ (Pavulraj MICHAEL, SJ), президент Інституту Духовності Папського Григоріанського Університету.
Новизною дослідження стало представлення особи одруженого священника, характерної для УГКЦ, у світлі його душпастирства. У докторській праці автор пояснює деякі моменти подружнього та сімейного життя священника через приклад стосунків із дружиною та дітьми, а також розказує про їхнє значення для парафіяльної спільноти. Отець Руслан, використовуючи різні типи аналізу у своїй науковій роботі, розкриває сімейне та духовне батьківство одруженого священника.
У часі презентації свого дослідження докторант розділив його на три частини. В першій частині показав деякі найважливіші події в історії УГКЦ у XX ст., зробивши основний акцент на особах трьох священномучеників – одружених єпархіальних священників (отців Романа Лиска, Миколи Цегельського та Омеляна Ковча). У другій частині зосередив увагу на біблійно-богословському, літургійному та містагогійному аналізах деяких елементів-молитов Таїнств Подружжя та Рукоположення. А в третій частині докторант презентував різні елементи та взаємозв’язки духовності, якими може жити одружений священник. У фінальній частині презентації було розкрито духовне батьківство священника крізь призму впливу монашої духовності на благочестя та молитовний досвід християнського Сходу.
Одне із численних питань комісії, які часто стосувалися лише першої частини докторату, поставив викладач Папського Східного Інститутуту та Папського Григоріанського Університету, цензор праці – ієрм. Петер Дуфка, ТІ. Він зауважив, що у першій частині праці своєрідним лейтмотивом є протиставлення трьох представників «Ініціативної групи» Львівського псевдособору 1946 р. трьом новомученикам – одруженим священникам УГКЦ. Отець Руслан Сідельник відповів на це припущення: «Моєю ідеєю було показати дві реальності тієї ж Церкви: трьох представників “воз’єднання” та трьох свідків віри, які за жодну ціну не зрадили своїй священничій присязі попри важкі наслідки для їхніх сімей. В такий спосіб жонаті новомученики мусять бути наново відкритими для нашої Церкви, яка, як цінний дар, зберегла в собі харизму жонатого пресвітерського стану».
По завершенні дискусій академічна комісія вирушила на нараду для прийняття рішення. Відтак після повернення голова комісії о. Фабріціо П’єрі, віцепрезидент Інституту Духовності Папського Григоріанського Університету, привітав нового доктора богослов’я – о. Руслана Сідельника. На завершення о. д-р. Сідельник мав подячне слово, в якому перечислив усіх, хто його підтримував матеріально, духовно та молитовно протягом усього наукового дослідження.
Через обмеження карантину кількість гостей на захисті докторату була обмежена, але подію можна було побачити через пряму онлайн-трансляцію, а серед нечисленних присутніх слухачів був владика Діонісій (Ляхович), Апостольський екзарх для вірних українців-католиків візантійського обряду, які проживають в Італії.
Повідомив о. Богдан Луковський