2Кр 9,6-11;
Лк 5,1-11.
Святий апостол Лука у своєму Євангелії описав історію народження Ісуса Христа у вертепі біля Вифлиєму Юдейського, потім з його описів довідуємося про обряд обрізання над Ісусом у єрусалимському храмі, зустріч з праведним та побожним чоловіком Симеоном тощо. Згодом євангелист згадує про хлопчину Ісуса, який зостався у Єрусалимі в святині «як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх». Присутні теж слухали Його, дванадцятирічного хлопця Ісуса, й чудувались Його розумові та відповідям (пор. Лк 2,46-47). У свій час Він прибув до святині на свято Пасхи разом зі своєю матір’ю та святим Йосипом, і не повертався додому, лиш перебував у святині, триваючи при справах свого Отця (пор. Лк 2,49). Прибувши у Назарет, у своє місто, Ісус виховувався Марією та святим Йосифом, виконуючи доручену працю, зростаючи «мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (пор. Лк 2,52). Син Божий, як багато із людей, прибув на річку Йордан, щоб хреститися від Йоана Предтечі. Під час хрещення небо відкрилося, Святий Дух «немов голуб, зійшов на нього та залунав з неба голос». Згодом той же Дух Господній повів Його в пустиню, де Він молився й постив сорок днів та сорок ночей. Там Ісус спілкувався зі своїм Небесним Отцем. Повернувшись із пустині, як переможець диявола та його спокусливих підступів, Ісус розпочав свою привселюдну діяльність, маючи яких тридцять років (пор. Лк 3,23). Господь, розглядаючись, зав’язував свою розмову із народом, зустрічними людьми, звертався до них: «І дивувалися його науці, бо його слово було повне влади» (Лк 4,32). Люди відчували, що слова промовлені Ісусом дуже торкаються їхнього життя, зачіпають їхнє сумління. Коли Господь знайшовся у своєму місті і до Нього принесли розслабленого чоловіка, Він промовив до хворого: «… Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються» (Мт 9,2). Це дуже не сподобалося книжникам, які стали думати, що Він зневажає Бога. Ісус знав їхні думки і те, що вони так неправильно думали, тому сказав розслабленому: «… Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому» (Мт 9,6). Хворий встав і пішов додому, а народ «… настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям» (Мт 9,8). Син Божий показав свою владу над хворобою тіла, чого не сподівалися нечесні й заздрісні люди. Він, як Бог, знає, що людей необхідно звільняти найперше від духовного засилля демона, прощаючи їм гріхи, а в певних випадках і зціляти їх від тілесних недуг. Несподівано появився молодий чоловік, про якого навіть слуги первосвящеників та фарисеїв сказали: «… Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить» (Ів 7,46). А такі слова дуже не сподобалися фарисеям, бо вони: «Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах» (Мт 23,6). А Господь своєю присутністю відсунув їх у тінь, бо Він, без сумніву, в усьому доброму перевищував їх. Ісус Христос поволі входив у довіру народу, набирав авторитету, ставав популярним, не шукаючи собі слави. Спаситель дав таку відповідь юдеям, які переслідували Його «Слави для себе я не шукаю. Є – хто шукає і судить» (Ів 8,50). Таким був Ісус, біля якого юрмився народ, щоб слухати Його слів. Одного разу біля Генезаретського озера Він побачив два човни й рибалок, що полоскали сіті. Увійшов у човен, що належав Симонові, попросив, щоб той відплив, і став навчати народ. Навколо панувала мертва тиша, люди ловили кожне слово, яке вимовляв Христос, не звертали уваги на нікого, крім слів Ісуса, не бажали чути нікого. Слова Ісуса всякали в душі слухачів, немов каплі дощу в спраглу суху землю.
І сталося, що Христос перестав навчати, а слухачі очікували продовження чи чогось іншого!? Але Ісус затих, не проповідував, лиш велів Симонові відплисти на глибину й закинути сіті, бо вправні рибаки за цілу ніч нічого не зловили. Досвідченому рибалці Симонові було ніяково, бо він мав досвід й знав, що ловля сітями вдень – марна втрата часу. Але переміг своє переконання, побідив своє «я», однак, видав слова: «… Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті» (Лк 5,5). Відплинули на глибину, закинули сіті, улов був неймовірний. Симон, побачивши стільки риби, злякався, бо радше був переконаний, що нічого не зловлять? Він ще не розумів, що без Бога його праця рівнялася нулю і втомі. Такого чуда Симон ще не бачив, щоби вдень, за один раз кинутих сітей у море зловити так багато риби, що два човни ніби тонули від спійманої кількості риб. Симон відразу звернувся до Ісуса, не розбираючи, що говорив: «… Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк 5,8). У його житті багато ще буде траплятися такої необдуманої спонтанності, але Господь терпітиме йому, не прожене. Бог не змінить того, що сказав: «… ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт 16,18). Симон не усвідомлював того, що, коли Господь віддалиться від його гріховності, тоді йому ніхто не допоможе, щоб вийти із такого стану, а це – глибокий духовний крах. Коли Господь залишить людину, тоді їй немає рятунку, вона пропаде на усю вічність для Бога! Так багато й небезпечно якось апостол Петро помилявся, а милосердний Ісус прощав йому більше, як сім разів. Ісус Христос мав свої плани, заспокоював неспокійного та зляканого Петра: «… Не бійся! Віднині людей будеш ловити» (Лк 5,10). Пройшов час, і Петро став ловцем людей для служіння Богові через служіння людям у святій Церкві.
Дорогі молільники, достойні священники та семінаристи, усі зближаємося до кінця нашого життя на землі, щоб розпочати інше та краще життя у вічності. Вчора увечері ми поставили шістнадцять братів у піддиякони, сьогодні посвятили підрясники іншим нашим братам. Господь кличе до свого служіння тих, кого бажає. А покликані Богом особи до служіння повинні гідно та з любов’ю виконувати свою службу Богові. Ще у Старому Завіті Господь промовив до пророка Мойсея: «Нехай приступлять до тебе Арон, брат твій, і сини його, з-поміж синів Ізраїля, щоб служити мені священиками…» (Вих 28,1). Сам Бог вибрав осіб для своєї служби, і Він продовжує це чинити аж до цього часу, бо Він – Господь, Творець Вселеної, усього видимого та невидимого. Тому пригадуємо собі слова Господні, який виразно сказав, щоб служити й це служіння виконувати для Нього. У нас із пам’яті ніколи не може випасти думка, що наше служіння несемо Богові! Що Господь, а не люди, буде запитувати за якість та гідне відношення до служіння. Він буде за це запитувати й нагороджувати не гривнею та комфортом, а вічним щастям у небі, як навчає апостол Павло: «… Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (1Кр 2,9). Бога вартує любити всією душею та віддано служити Йому! Господи, будь з нами! Пресвята Богородице, поможи нам у ділі нашого спасіння!
+Ігор
Митрополит Львівський
11 жовтня 2020 р. Б., Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, м. Львів
