1Кр 3,9-17;
Мт 14,22-34.
Людей переслідують різні хвороби, які приходять здебільшого внаслідок гріхів. Не обов’язково завжди, бо праведний Іов не грішив проти Господа, був вірним Йому, але дуже тяжка недуга гнітила його. Про нього у книзі написано: «… Чоловік той був щирий і праведний, богобоязливий і цурався зла» (Іов 1,1). Нам відомі також лікарі безсрібники: Косма і Дам’ян, Кир та Іван, які лікували народ від недуг тіла та душі. Згадую про хвороби та лікарів не лиш тому, що панує підступна хвороба коронавірус, але сьогоднішній день у церковному календарі присвячений святому великомученику й цілителю Пантелеймону, ім’я якого означає «всемилостивий». Святий Пантелеймон походив з багатої сім’ї. Мати була християнкою, швидко померла, батько – поганин, який віддав сина на навчання славному лікареві Евфрозину, що обучив його лікарського ремесла. Згодом був хрещений від Єрмолая, а Господь благословив його даром зцілювати людей. І батько згодом став християнином. Заздрісні лікарі, які не володіли таким даром лікування, як Пантелеймон, повідомили цісаря, що він – християнин. А святий не відмовлявся від християнства. Коли до вельможі привели оздоровленого Пантелеймоном сліпця, він підтвердив, що був зцілений іменем Ісуса Христа, в якого Пантелеймон вірить. Цісар стяв мечем оздоровленого, а потім святого Пантелеймона, який визнавав віру в правдивого Бога, не поклоняючись ідолам. Господь прославив тіло святого цілителя нетлінністю й даром оздоровляти всякі недуги. Мощі святого спочивають у Греції на горі Афон. З цієї історії пізнаємо ненависть цісарів до Бога та вірних Господові осіб, які не зважали навіть на дар лікування хвороб. На фоні сили й авторитету угодників Бога цісарі не могли знести того, що означало їхню слабкість. Вбиваючи Божих людей, могутні цього світу показували свою «зверхність». Син Божий закликав: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт 10,28). Жоден меч та найсильніша вибухова речовина не можуть знищити душі людини!
Святий апостол Матей представляє нам євангельську історію, пов’язану з Ісусом Христом та Його учнями. Це сталося після того, як Ісус навчав народ у пустині. Настав вечір, люди збиралися розходитися по своїх домівках. Їм треба було здолати не короткий та непростий шлях, тим більше, що насувалася ніч. Усі були голодні; милосердячись над людом, Спаситель помножив п’ять хлібів та дві рибини так, що наситилося п’ять тисяч чоловіків, крім жінок та дітей. Учням Ісус велів сісти у човен та плисти на протилежний берег, а сам відпускав людей, які приходили до Нього. Після усього Господь, прийнявши усіх бажаючих, молився. А учнів у човні на озері носили хвилі, бо дув сильний вітер. Ісус десь над ранком ступав по воді, приближуючись до човна. Апостоли, побачивши постать, що ступала водою, злякалися, кричали, казали, що «то привид». Не кликали Бога на поміч, бо страх паралізував здорове мислення. Бог перший відізвався до своїх учнів, щоб не лякалися Його. Він – не привид, Він той, хто кілька годин тому вчинив чудо й розмножив хліби та рибу, чого вони були свідками. Так швидко забули про Нього, про чудо, про велику кількість людей, яких Ісус навчав, оздоровляв та нагодував! Звичайно, пізнали голос свого Учителя, й Петро, запальний духом, що бажав вирізнитися посеред учнів, ніби провіряв Ісуса, бо захотів іти по воді. Спаситель дозволив підійти. Петро ступив ногою у воду, зробивши один-другий крок, став топитися, тому що більше уважав на вітер та хвилі, ніж довіряв Ісусові. Добре, що аж тепер, коли став тонути у воді, викрикнув: «Господи, рятуй мене!» І його, дійсно, необхідно було рятувати, бо він не довіряв Господу цілковито, покладався на свою мудрість у критичній ситуації. Ісус вхопив його за руку й назвав маловіром. Чому цей учень випробовував Ісуса, бажаючи вирізнитися посеред інших та провірити, чи Господь дійсно володіє такою силою, що може й інших наділити?! Міг чекати з іншими учнями у човні – Господь був уже близько? Бажав бути великим, а показався маловіром! Святий Учитель Церкви робить такий висновок про цю подію: «Так безкорисливо бути близько Христа тому, хто не близький йому вірою» (св. Ів. Золот., Бесіда L на Мт п.2). Ісус привів Петра ближче і увійшли в човен, тоді ущух вітер. Апостоли вклонилися тепер Ісусові, називаючи Його Сином Божим. Невідомо, скільки сердечного переконання було в них про те, що Ісус – Бог? Вони ще нічого не просили у Нього, як у Бога, лиш, у більшості випадків, представляли проблеми, з якими прибував народ.
Просімо у пречистої Діви Марії дару цілковито довірити своє життя Ісусові Христові, який проведе нас крізь перешкоди штормових вітрів та бурі морських хвиль! Вона не знеохотилася відповіддю свого Сина, просячи допомогти весільним в Кані, коли забракло вина. На її прохання: «… Вина в них нема», почула відповідь Ісуса: «… Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!» Здавалося, що усе завершено, але ні, бо Марія промовила до слуг: «…. Що лиш скаже вам, – робіть» (пор. Ів 2,3-5). Ісус, на прохання матері, перемінив воду у вино. Пресвята Богородице, виблагай нам дару беззастережної довіри до твого Сина, Ісуса, захищай храм нашої душі та спасай нас грішних!
+Ігор
Митрополит Львівський
9 серпня 2020 р. Б., храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, м. Львів
