Рм 16,17-24;
Мт 13,10-23.
Багато із людей уже знали Ісуса з Його навчань, а деякі були свідками певних чудес, які вчинив Спаситель. Люди любили Ісуса і немало шукали Його, а Ісус їм: «… Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися» (Ів 6,26). Народ мав свій інтерес: наїстися смачного хліба, риби, побачити якесь чудо, послухати Ісуса, порозмовляти між собою й складати плани на майбутнє… Звичайний людський розрахунок, тим більше, що не потрібно було нічого оплачувати. Такого Христа вони любили, зокрема, смакувати їжу, запропоновану в чудесний спосіб Ісусом і занадто не перейматися нічим. Чимало людей люблять Бога до того часу, поки у них все складається за їхнім планом. Коли справа йде врозріз, появляються труднощі в наслідуванні Христа, у виконанні Його волі, тоді легше залишатися при своєму й не слідувати за Ісусом. Христос звертався притчами, щоб люди задумувалися над Його розповідями та повчаннями. Він знав, що багато приходять і залишаються з Ним задля своєї користі; коли вони не знаходять себе в омріяному обсязі, готові залишити Христа й торувати собі інший шлях самостійно. Пригадаємо історію несправедливого осудження на смерть Ісуса правителем Пилатом. Тоді первосвященики й старші намовили народ, щоб вимагали розп’яття Ісуса, а звільнення розбійника Варавви. Коли Пилат запитував зібрання – кого бажають, щоб він випустив? Усі заговорили: Варавву; а про Ісуса сказали: «Нехай буде розіп’ятий!» (пор. Мт 27,20-22). Ось народ, який не думав, лиш, піддаючись чужому оцінюванню, вибирав фальшиву дорогу й видав Сина Божого на смерть. Усі забули про Христа, який чинив так багато чудес, жодного зла не спричинив нікому і – Справедливого на смерть, а розбійнику – волю? Люди – мов хвиля, яка не керує собою, лише піддається попутному вітрові. Без ліку існують такі особи, які слухають слово Боже, похитують головами, признають правду за почутим текстом, але не переймаються істиною. Бо серце їхнє потовстішало, не бажають навернутися до Бога, краще триматися давніх практикованих привичок. Людина не дуже любить зміни, тим більше, коли це коштує певних зусиль. А ми повинні мати певний та добрий духовний стержень життя, який не гнеться перед труднощами, не підкоряється, вибираючи правильний шлях життя. До пророка Єзекиїла Господь звертався: «Сину чоловічий! Ти живеш серед дому бунтарів; вони мають очі, щоб бачити, та не бачать; мають вуха, щоб слухати, та не слухають, бо вони дім бунтарів» (Єз 12,2). Нічого не побачать очі та не почують вуха, коли людина вчинить таку постанову. Колись Господь звертався до пророка Єзикіїла такими словами: «Посилаю бо тебе не до народу з темною Мовою й незрозумілим язиком, а до Дому Ізраїля… Дім же Ізраїля не схоче тебе слухати, бо вони не хочуть мене слухати, тим, що ввесь дім Ізраїля твердолобий і запеклого серця» (Єз 3,5;7). Мимо того, що Господь знав, що люди не будуть слухати пророка, Він посилав його, щоб той говорив до людей, вказував їм на їхню невірність життя перед Богом. Творець чинить від себе усе, щоб не допустити беззаконня, яке намірився чинити Його люд.
Сьогодні наша Церква згадує про Собор святих апостолів, показуючи їхню єдність у навчанні слова Божого. Вони були різні, часом безпорадні, коли не могли допомогти певному батькові: «Він же у відповідь каже їм: О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене» (Мр 9,19). Учні ходили з Ісусом, бачили вчинені Ним чудеса, але не завжди були вірні Господеві. Коли Христа схопили в Оливному городі, святий євангелист написав: «Тоді всі, лишивши його, повтікали» (Мр 14,50). Мимо усього, Син Божий любив їх, інших не шукав, вірив їм, виховуючи в них духа відданості Йому. Господь не помилився, бо усі, крім одного, посвятили для Нього своє життя.
Апостоли, слуги Господні, виконували Його волю, проповідували слово Боже, були праведними свідками живого Бога. Вони передали свою місію єпископам та священникам, які до сьогодні проповідують та прославляють ім’я Господнє між усіма народами. Це Бог вибирає собі на священників тих, кого сам бажає (пор. Мр 3,13). У Старому Завіті Господь сказав до Мойсея про приготовану одежу для служіння: «І вдягнеш у них Арона, брата твого, і синів його з ним, і помажеш їх, і введеш у чин їх, і освятиш їх на священицьку службу мені» (Вих 28,41). Священник повинен завжди пам’ятати, що він поставлений в першу чергу на службу Богові! Ми уже згадували, що й священники – люди кволі, бо такими є усі. Мимо того, священникам необхідно додавати зусиль, щоб гідно служити Богові та Його людові. Святий Учитель Церкви навчає: «Якщо ти бажаєш й домагаєшся залишити по собі пам’ять… старайся бути доброчесним. Ніщо не чинить імені людини безсмертним, як чеснота» (св. Ів. Золот., Бесіда на Пс 48, п.6). Такі слова особливо повинні пам’ятати й реалізувати священники.
Бажаємо отцю Роману, відсьогодні священнику Господньому, вірного служіння Богові та Його святій Церкві! Молися за вірний люд, люби усіх людей, навіть тих, хто буде тобі колючкою у житті, бо й такі потрібні. Великий апостол написав про себе: «А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору» (2Кр 12,7). Пильнуй у собі покору духа! Приноси, достойний отче Романе, добрий плід духовного життя! Хай пресвята Богородиця та святі ангели бережуть тебе в доброму здоров’ї душі та тіла!
+Ігор
Митрополит Львівський
13 липня 2020 року. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
