Рм 6,18-23;
Мт 8,5-13.
Дорогі та любі молільники, прийміть щире вітання у цей святковий день! Сьогоднішня неділя у святкуванні – особлива. Чому так кажу? Бо неділя сама собою – святковий день; потім, Усіх святих українського народу; сьогодні свято Матері Божої Неустанної Помочі, а до усього – посвячення престолу у цьому храмі! Чудовий збіг святкувань у нинішній день! Вшанування ікони Богородиці під назвою Матері Божої Неустанної Помочі – давня традиція. Цю ікону також називають Одигітрія, що означає “Провідниця”. Вона має свою чудову історію, яку можна прочитати у книжках або знайти в Інтернеті. І сталося так, що папа Пій IX віддав ікону ченцям-редемптористам. Зараз вона знаходиться у храмі в Римі, який належить редемптористам, неподалік великої катедри святої Марії Маджоре. Багато із наших людей, які працюють в Римі, знають про цю ікону та храм, де вона знаходиться, прибувають, щоб помолитися та благати у Богородиці благословення. Бо добре пам’ятаємо заповіт Христа: «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, … мовить до матері: Жінко, ось син твій. А тоді й до учня мовить: Ось матір твоя. …» (Ів 19,25-26). Господь пов’язав нас зі своєю Матір’ю! Ми, як віруючі люди, любимо пресвяту Богородицю, прославляємо Її та благаємо про спасіння наших душ – вона наша Мати.
А святі з нашого народу, які осягнули вічну нагороду теж пам’ятають про нас. Вони допомагають нам, заступаються перед Господом, насамперед благаючи про наше освячення й спасіння душ, про мир в Україні й гідне духовне життя нашого народу. Їх дуже багато, бо названих святою Церквою кілька десятків наших святих та блаженних не означає, що більше немає спасенних та святих осіб. Ми віримо, що святих із нашої землі дуже багато, тому що наші люди – здебільшого віруючі особи, богобоязливі, люблять Бога, свою Церкву, щиро моляться до Господа та усіх небесних сил. Багато із наших віруючих завершили своє життя на землі як мученики, а ще більше – як преподобні та вірні Богові до кінця особи. Глибокі висновки вчинив праведний Учитель: «Що мученицький вінець отримують не тільки перетерпівши муки, але й ті, хто готовий до них, і навіть, … потерпівши за менше є більшими мучениками…» (св. Ів. Золот., «Слово до тих, які спокушуються здійсненими нещастями», Глава XIX). Про що говорить святий Іван Золотоустий? Він висловлюється про те, щоб з любові до Бога пізнавати й виконувати Його волю! Це – спосіб вірності нашому Спасителеві, вияв любові до Нього, ступінь святості та повної згоди з Ним. Не оскаржувати Господа, не судити, не чинити опору, але покірно приймати невигідні умови, хвороби й дякувати Богові, коли неможливо в рамках дозволеного чогось змінити. З погодження прочитаю вам слова однієї молодої віруючої жінки, їй 35 років, яка написала священникові такі слова: «Отче, сьогодні взяла свій хрест – мені поставили діагноз рак крові. Прошу вашої молитви, бо я мушу усе витримати і оскільки я не приступила до Сповіді і святого Причастя в час посту, хочу пожалувати за все, чим провинила перед Богом. Ваше благословення завжди було помічним для нашої сім’ї». Ця молода жінка мужньо прийняла виклик важкої недуги, яку назвала хрестом. Не звинувачувала Бога, не нарікала, не впала у розпач, лиш надіялася і прийняла долю, як волю Господню. Бажала сповідатися та причащатися, але час пануючої пандемії не сприяв у цьому. Жінка промовила дуже важливі слова, що бажає за усе пожалувати, тобто перепросити Господа, чим Його образила. Щиро і дуже зріло дивилася на свій спосіб життя, знаючи про певні беззаконня перед Богом. І це була сповідь, хоч їй не виходило з певних обставин зустрітися зі священником. Звичайно, священник підтримував її, молився, благословляв і вони переписувалися: «Дякую отче, я ще стільки всього маю навчити своїх дітей. Я мушу відганяти відчай. Ваша підтримка для нас дуже важлива». Ось вислови віруючої особи, яка сповідається вголос і висловлює своє примирення з Господом. Очевидно, що Господь прощає таким ще до того, поки особа висповідається, бо вона уже повна жалю та довіри до Бога.
В такий урочистий день ми посвятили споруджений новий престол, на якому приноситиметься безкровна жертва хліба та вина, тобто під час Служби Божої згадані види переміняються на Тіло та Кров Спасителя. Це святе Причастя, про що згадував Ісус Христос: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів 6,54). Ці слова Спасителя повинні пам’ятати вірні й часто сповідатися та причащатися Господніх дарів. На престолі встановлено кивот, у якому перебуває Ісус Христос під скромними видами хліба та вина. І ви стали свідками нашого старанного миття престолу, щоб вказати на його святість та важність. На ньому покладаємо антиміс з мощами, бо на мощах святих Божих угодників молимося святу Літургію. Такий припис святої Церкви, того вимагає літургійний порядок. Святий Учитель Церкви навчає: «… гробниці мучеників можуть мати велику силу, подібно, як і кості мучеників мають велику силу» (св. Ів. Золот., «Про святих мучениць Верніку і Просдоку дівах та їхню матір Домнину» п.7). І ми користаємо з мощів праведників, пам’ятаючи, що за ними криються святі особи, які були вірні Господу, незважаючи на муки та смерть!
Уривок євангельський пригадує про велику довіру до Бога, яку показав чужоземець в Капернаумі, сотник, мабуть, римлянин, який просив Ісуса Христа про оздоровлення його слуги. Сам прийшов до Ісуса, не зважав на погляди підлеглих військових та юдеїв, що ненавиділи чужих правителів. Христос відізвався до нього, що прийде оздоровити слугу. Що ще більше потрібно? Але сотник мав варіант – віру, бо просив Сина Божого, щоб той не робив йому такої великої послуги: приходити до його дому. Уважав себе недостойним, щоб Господь переступив поріг його будинку. Так сильно довіряв Ісусові, що просив Його, щоб Він сказав слово і його слуга видужає. Ісус похвалив перед присутніми довір’я сотника, сказавши: «… Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри» (Мт 8,10). Очевидно, Господь оздоровив слугу сотника, який задоволеним повертався додому.
Дорогі богомольці, пам’ятаймо, що наше життя на землі обмежене. Не забуваймо, що Господь покликав нас до вічного щасливого життя, яке здобуваємо вірністю Йому через певні випробування в цьому світі. Ми прямуємо до іншого життя, яке не буде мати кінця, бо наша душа безсмертна, й усі відчуваємо наше незмінне «я» від дитинства. Довіряймо Богові, який не вимагає від нас надзвичайності. Господи, благослови нам слова святого апостола Павла, щоб: «… звільнившись від гріха і ставши слугами Богові, маєте ваш плід на освячення, а кінець – життя вічне» (Рм 6,22).
Просімо Матері Божої, щоби бути вірними Її Синові в усіх труднощах нашого життя! Пресвята Богородице, рятуй наші душі! Усі святі українського народу, виблагайте миру в Україні та зникнення хвороб в нашому народі, особливо «коронавірус!»
+Ігор
Митрополит Львівський
5 липня 2020 р. Б., храм Собору святого Івана Хрестителя, м. Львів
