Ді 1,1-12,
Лк 24,36-53.
Сьогодні у більшості нашого народу та у вірних нашої Церкви велике свято – Вознесіння ГНІХ на небо! Ми радісно святкуємо празник Вознесіння Ісуса на небо, тому що самі твердо віримо та очікуємо на наш вхід у вічне щастя, яке називаємо небом! Ісус Христос, якого злобні та нечестиві люди несправедливо засудили на жорстоку хресну смерть, помер на хресті, але воскрес із гробу третього дня! Востаннє Господь зібрав на землі своїх учнів і разом з ними спокійно простували з Єрусалиму до Витанії. Він багато навчав дорогою і, приблизившись до Витанії, спокійно став підноситися вгору. Присутні здуміли від побаченого, усі завмерли, навіть апостол Петро, який завжди мав що сказати, не був у силі промовити й слова! Вони – й ніхто інший – не бачили, як Ісус тріумфально виходив з гробу, а тепер стали свідками Його вознесіння на небо! Ніхто із юдейської старшини, що мала великий вплив на тодішній люд, та представники римської управи не мали сили, способу та здібності, щоб перешкодити воскреслому Ісусові Христові піднестися у небо. Син Божий сорок днів приходив та з’являвся апостолам після воскресіння, розмовляв з ними, давав настанови, навіть їв рибу (пор. Лк 24,43), а потім вознісся на їхніх очах вгору, в небо! Зовсім недавно Ісус говорив учням: «… Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене?» (Ів 16,18). Так і сталося, бо Ісуса розіп’яли, Він помер, Його поклали у гріб, але воскрес живим із гробу і прибував з неба до своїх учнів. Потім вознісся у небо, але перед тим запевнив апостолів: «Не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів 14,18). Господь не залишив нас сиротами, Він приходить до нас в тайні Пресвятої Євхаристії під видами хліба та вина, ми спілкуємося з Ним під час молитви, Він у кожній хвилині біля нас, коли звертаємось до Нього, хоч ми фізично не бачимо Його. «Ми не бачимо Христа в Його зовнішній іпостасі, але споглядаємо Його очима віри в мирі, у співзвучності зі собою, у єдності» (А. Ґрюн «Пасхальна радість», розд. 36 «Воскресіння і вознесіння», видавн. Місіонер, 2007). Бог не покинув нас, Він пам’ятає про кожну людину, бо сам сказав: «Ба навіть і волосся на голові у вас усе пораховане. Не бійтесь: ви вартісніші за багатьох горобців!» (Лк 12,7). Так ніхто не дбає про людину, бо наш Творець підтримує кожне життя! Хтось вкаже на пандемію «коронавірус» і запитає: «Де є Бог?» Але Господь не зобов’язаний чинити чудес, такого Він не обіцяв, тим більше, коли людина чинить бунт проти Нього. Від багатьох чуємо, як голосно промовляють, що будуть чинити те, що їм до вподоби, навіть коли йдеться про зло та всякого роду беззаконня. У світі дуже панує гріх, тобто багато із людей служать демонові, хоч про це не заявляють, але чинять це на практиці. І Господь не зупиняє, не тримає людину за руки, лиш очікує, щоб вона схаменулася, не шкодила собі та ближнім, щоб не дійшла до чогось гіршого (пор. Ів 5,14). А гірше – це не тільки хвороби та нещастя, але відокремлення себе, відмова від вічного щастя у небі. Ізраїльський народ чинив усякі беззаконня протягом століть, а Господь допускав, щоб вороги виховували їх, забираючи в полон, багато гинули на війнах, з голоду, від різного роду хвороб та пошесті. Бог любить нас і бажає допомогти, лиш не на силу, а тоді, коли люди звертаються до Нього. Можливо й у наш час було б усе простіше, коли б народ благав у Господа прощення та милосердя, а усе сталося зворотно: храми в часі епідемії замкнули, вхід вірних обмежено до мінімуму тощо, і це в усьому світі. Лиш Президент США Дональд Трамп вимагає від губернаторів, щоб негайно відчинили храми в країні, бо вони є організаціями першої необхідності (виступ Трампа 23.05.2020 – інтернет).
Ісус бажає, «щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам…» (Лк 24,47). Це Господь одягає нас силою з висоти, дає відвагу мужньо практикувати чесноти, жити чесно, залишаючи нам своє благословення. Підносячись на небо, Господь призиває нас слідувати за Ним, тобто наслідувати Його життя і після зустрічі з Ним у небесних просторах отримати вічну нагороду. Не шукаймо нагоди прив’язуватися до земських благ, – очевидно, що засоби для життя необхідні – але використовуймо усе підручне, щоб гідно спинатися до неба. Не слід обмежувати себе спогляданням на життя Ісуса, але показуймо на практиці любов до ближнього, молімося до Бога, пресвятої Богородиці, практикуймо діла милосердя, бо це – найкращий спосіб зближатися до кінця нашого життя на землі. Хай добрий Господь допомагає нам підносити бажання наших сердець до Небесного Отця, який дарує нам силу Святого Духа, щоб ми ставалися праведними Його свідками аж до краю землі, до кінця життя! Слідуймо за апостолами нашим життям, кланяючись Богові, перебуваймо у храмі нашої душі постійно з Ним, «славлячи та хвалячи Бога». Хай пресвята Марія, наша Небесна Мати, навчає нас любові ближніх!
+Ігор
Митрополит Львівський
28 травня 2020 р. Б., Храм Вознесіння ГНІХ, Львів
