Дорогі сестри і брати, вірні собору святого Юрія та молільники онлайн-режиму, молимося в цю Страсну п’ятницю в порожніх храмах, бракує вас, вірних нашої Церкви. Зайшли такі умови. Думаю, що це час, щоб краще задуматися над значенням спілкування людини з Богом, особливо перебуваючи у храмі. Сьогодні виставляємо Плащаницю, яку наші вірні дуже вшановують, уважають за важливу справу приложитися до неї, виражаючи цим актом любов до нашого Спасителя. Ми віримо у вічне життя, яке здобув для нас Ісус Христос, помираючи на хресті ради нашого щастя. У цей час, всі люди світу змучені психозом «коронавірусу», залякані, розгублені… Нас переконали ховатися за маски, не виходити з дому, мити руки спеціальними розчинами, люди залишили працю, паралізовані страхом, багато вже не мають що їсти. Ми приймаємо усякі способи застороги, погоджуємося з вказаними приписами карантину, які походять здебільшого від уряду та медиків, але трудно зрозуміти те, що на ринках і в супермаркетах люди товпляться, а у храмі небезпека епідемії? Чомусь звинувачують служителів Церкви та віруючих людей в небезпеці дії вірусу в храмі, а на ринках і в супермаркетах ніби легша форма зараження? Не маю відповіді…
Теж є певні особи, які стверджують, що слід ходити зараз у храми, не дотримуватися певних запобігань, бо нічого злого не буде тому, що це святий храм. І це – не завжди правда, тому що храм святий сам собою не буде захищати тих, хто легковажить певні правила обережності. Колись Господь посилав пророка Єремію до людей, які чинили зло в очах Божих, щоб сказав їм: «Не покладайтесь на слова оманні, а саме: Храм Господній! Храм Господній! …» (Єр 7,4). І пророк продовжував голосити слова Бога: «Ось ви покладаєтесь на слова оманні, але воно вам не допоможе! Як то? Ви крадете, вбиваєте, чужоложите, кривоприсягаете, кадите перед Ваалом, бігаєте слідом за чужими богами, що їх не знали, а так приходите й стаєте передо мною в цьому домі, що носить моє ім’я, та й говорите: Ми у безпеці! – лише, щоб далі коїти всі ці гидоти?» (Єр 7,8-10). Господь не зобов’язаний чинити чудо, коли хтось не зважає ні на що, Бог не зобов’язаний зберегти життя таким, хто стрибає з високого поверху. Так спокушував Ісуса Христа злий дух, щоб Він кинувся з гори вниз, щоб ангели підхопили Його. І так могло статися, Син Божий міг це вчинити. Але Він не бажав у непотрібних випадках чинити чуда, лиш відповів демонові: «… Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого» (Мт 4,7). До чого це все говорю? До тих, хто говорить, що у храмі не можна заразитися. Так, якщо Господь того забажає! З іншого боку, коли йдеться про святе Причастя, однією ложечкою у храмах вірних причащають майже два тисячоліття, й не знаємо випадків зараження. І святе Причастя нікого не заражає, лиш вірус, який може проникнути в людину, він носій хвороби. А вірус різними способами проникає в людину. Це, між іншим, до тих, хто стверджує про небезпеку причащання… Залишімо це.
Сьогодні нашими моліннями пригадуємо про смерть Боголюдини, Ісуса Христа, на хресті. Усі перейдемо через смерть до вічності, ніхто не уникне смерті, бо усі маємо шанс отримати вічне щастя, щоб уникнути покарання. Перед нашими очима постає постать Божого Сина, якого Його учень видав на смерть. Сумно було дивитися Ісусові на своїх учнів, які повтікали, коли Його спіймали в Оливному городі. Згодом ще один відрікся Його, хоч стверджував – радше померти, як відректися Господа. Страх має просторе місце в серці людини. Ісус помер, щоб люди були щасливі, виконуючи Заповіді Бога Отця. Його немилосердно сікли бичами, не було живого місця на тілі, яке стало цілковитою раною. На Нього плювали, вимовляли зневажливі лайливі слова, а Він любив тих людей, поглядав на них милосердно, помирав за них, щоб дарувати їм щастя вічне. Ісуса прибили до хреста, невинного, люблячого, який не вчинив нікому жодного зла, щоб Його засудити, а потім знущатися. Це – наш Бог, який помер ради нашого спасіння й воскрес, щоб вселити у нас радісну надію нашого воскресіння. Любімо Бога, не ображаймо Його нашим негідним життям, яке часто проєктуємо проти ближніх. Любімо кожну людину, принаймні, не ображаймо нікого ані думкою, ні словом, ані на ділі. Прикладімо наше чисте серце до святої Плащаниці, це – більше, як бити поклони, прикласти уста або чоло. Перепросімо Спасителя за промахи нашого життя, просто сказавши: «Прости мені, Господи, бо я люблю Тебе і жалую за усі свої гріхи, за скоєні беззаконня». Любімо Бога розп’ятого, любімо Христа воскреслого!
+Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
17 квітня 2020 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
