Кл 2,6-12;
Лк 2,20-21, 40-52.
Святий апостол Лука у Євангелії написав, що восьмого дня, коли мали обрізати дитя, Йосиф з Марією назвали його Ісус, бо так сказав Божий ангел ще перед народженням дитяти (пор. Лк 1,31). У давнину патріарх Авраам отримав від Господа повеління: «Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, й це буде знаком союзу між мною й вами» (Бут 17,11). Цей обряд повинен здійснюватися восьмого дня, як союз між Богом а потомками патріарха (пор. Бут 17,18). Святий Учитель Церкви пояснює цей припис Господній так: «… він благословив установити і обрізання, не тому, щоби воно могло як-небудь співдіяти спасінню душі, але для того, щоби юдеї носили на собі, як певний знак і печать, наче доказ своєї вдячності й, щоб не могли змішуватися з поганами» (св. Ів. Золот., Бесіда на Бут XXVII, п.2). Обрізання не спасало людей, лиш відрізняло, до певної міри, від інших народів. Тут йшлося не про довершення зовнішнього чину, а про духовну приналежність до свого Творця. Святий апостол Павло писав до римлян: «Обрізання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти переступаєш закон, обрізання твоє стало не обрізанням. Коли ж необрізаний пильнує постанови закону, то чи не порахується йому його не обрізання за обрізання?» (Рм 2,25-26). Усе полягає у відношенні людини до Господа, у виконувані закону, в готовності виконувати волю Бога. І святий Іван Золотоустий навчає: «Але ми, раз прийнявши обрізання хрещення, будемо уважно поводитися» (св. Ів. Золот., Бесіда на Бут XI, п.2). Цей святий Учитель порівнює обрізання з хрещенням й усе відносить до того, щоби берегти закон.
Хлоп’ятко отримало ім’я Ісус, Спаситель людства. Святий навчає: «Такі імена Авраама, Якова, Соломона і Зоровавела, так як імена ці дані їм не без наміру» (св. Ів. Золот., Бесіда IV на Мт п.2). Праведник пригадує про те, що імена хрещеним надаються не просто, щоб охрестити, бо з певними іменами пов’язані цілі історії. Господь звернувся до пізнішого патріарха: «Отож уже більше не зватимешся Аврам, лише Авраам буде твоє ім’я, бо батьком многоти народів я тебе зроблю» (Бут 17,5). Приємно, що наші праведники роздумували над значенням імен, а Господь давав їм натхнення, й вони залишили нам глибоку спадщину для реалізації та роздумів над їхнім вченням. Ось текст Учителя: «… коли прийшов Єдинородний Син Божий, тоді його ім’я всюди стало чудним разом з Христом» (св. Ів. Золот., Бесіда на Пс 8, п.1). Прихід Сина Божого на землю в людському тілі став великим даром для усього людства. Христос, Месія, багато трудився не для себе, лиш виконував волю свого Отця, яка була пов’язана зі спасінням усіх людей. Він не лише навчав та помножував хліби чи рибу, але оздоровляв людство від недуг та проганяв злих духів із людей. Вкінці свого короткого життя Ісус віддався в руки ворогам, які знущалися з Нього та прибили до хреста. В такий спосіб Ісус спасав людей від гіркої неволі диявола. Тому призиваймо це святе ім’я, воно повинно бути нам завжди на устах і дорогим у серці. Використовую вчення святого Івана Золотоустого, який глибоко та доречно навчає про найменування Сина Божого: «А як ім’я його святе й страшне? Його бояться біси, бояться хвороби; його вживши замість зброї, Давид поразив чужоземця… ним звершуємо святі Таїнства» (св. Ів. Золот., Бесіда на Пс 110, п.7). Згодом, додає: «Якщо ім’я його святе, то для прослави необхідні й уста святі та чисті» (там же). Ми звертаємося у наших молитвах до Господа з різними просьбами і святий пригадує, щоб уста людини були святі й чисті, тобто, серце людини, її душа, повинні бути в мирі з Господом. В молитві, якої навчив нас Спаситель до свого Небесного отця, кажемо: «Хай святиться ім’я твоє». І де воно повинно святитися? – Поміж людьми, в їхніх душах, в серцях та на устах. Праведний Йосиф та Пресвята Богородиця докладно виконували приписи Господні, це – знак для нас, щоб Заповіді Божі та передання не тільки знати, але з любові до Бога виконувати. Хай свята родина – Ісус, Марія та Йосиф – благословляють наші старання у спасінні та освяченні душі.
Сьогодні наш церковний люд вшановує святого Василія Великого, який віддалений від нас часом свого життя, бо його перехід у вічність знаменується датою 1 січня 379 року, але духовно він живий та близький нам. Народився приблизно 330 року в Кесарії з побожних батьків. Отримав добру освіту, недовго працював адвокатом, бо Господь кликав його до свого служіння. Залишив життя мирянина й став духовною особою: священником, потім єпископом. Боровся проти тодішніх єресей та багато допомагав тим, хто знаходився в нужді. Будував притулки для бездомних, дбав про них, так що здавалося, ніби були збудовані цілі райони лікарень та притулків. Любив таких людей і навчав інших, щоб не відверталися від бідаків, а їх любили, бо вони діти Бога. Багато добра чинив святий Василій та залучав до цього багатьох людей, щоб чинили добро в ім’я Господнє, служачи ближнім. Молімося до святого Василія, щоб виблагав нам дару любити ближнього, як любимо себе.
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
14 січня 2020 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
