Для яворівської молоді відбувся християнський літній табір у с. Заріччя

З 22 по 28 липня 2017 року відбувся християнський літній табір для молоді м. Яворова і с. Коти у реколекційному домі свв.. Кирила і Методія (с. Заріччя). Головним організатором і керівником табору був о. Тарас Собешкевич, котрий вирішив присвятити даний табір екотематиці: «Навколишній світ, як дар Божий».

 

Табір розпочався відвідинами музею у с. Крилосі (Давній Галич) та Молебнем перед чудотворною іконою Божої Матері. У вечері усі учасники табору взяли участь у вечірньому бденії та у недільній Божественній Літургії. У неділю молодь на чолі із о. Тарасом Собешкевичем і о. Русланом Сідельником підкорили вершину українських Карпат найвищу точку України – гору Говерлу.

 

Кожен таборовий день мав еко-тему, щодо поводження і відповідальність людини за Божі земні дари – воду, повітря, ліс, харчування та засмічення твердим і органічними відходами нашої планети. Розпочинався таборовий день Божественною Літургією під час якої можна було приступити і пережити глибину святих Тайн Покаяння та Євхаристії. Невід’ємною частиною таборового життя було щоденне молитовне читання Святого Письма та молитва на вервиці із розважанням над заповітом Патріарха Йосифа (Спліпого).

 

Час табору був наповненний, також, різними інтелектуальними та спортивними іграми, бансами, танцями, тематичними театральними сценками і т. д. Слід зауважити, що таборовиків відвідали еко-референти Івано-Франківської Архиєпархії та Коломойсько-Чернівецької єпархії – о. Назар Мицко та о. Михайло Дзуль.

 

Завершився табір великою еко-ватрою, співами християнських і українських народних пісень під гітару. Повертаючись додому учасники табору відвідали катедральний собор Преображення ГНІХ у м. Коломия і музей Писанки.

 

Організатор, управа та молодь табору, дякує усім жертводавцям і о. Володимиру Гавриленкові за підтримку і молитву.

Фоторепортаж

Повідомив: о. Руслан Сідельник, докторант Папського Григоріанського Університету

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на сьому неділю по Зісланні Святого Духа

Слово Митрополита Львівського на сьому неділю по Зісланні Святого Духа

Рм 15,1-7;

Мт 9,27-35

Свята Церква дбає за своїх вірних, кормить їх словом Божим, духом молитви, вправами духовними, підкріплює святими Тайнами та особливою, таємничою духовною їжею святого Причастя. Вона ставить перед людські очі життя святих, подібних осіб, як усі інші, кого Господь покликав до життя на цьому світі у свій час. Сьогодні – день, присвячений святому Антонію Печерському Київському, який народився в місті Любечі біля Чернігова у 983 році. Любив молитву, шукав з дитинства самітного місця, печеру тощо, де радо віддавався довгій молитві, сердечній розмові з Богом. Бог заклав у серце юнака внутрішню жагу, яка спонукала його до внутрішньої молитви. Підріс й помандрував аж на гору Афон, де його прийняли й дали ім’я Антоній, замість мирського Антипа. Жив праведним життям, навіть, старші монахи дивувалися його святій поставі серця. Ігумен Теоктист, після певного часу становлення монаха, благословив йому повертатися на Русь, щоб інших заохочувати до святого життя та молитися за благословення для свого краю. Повернувся у Київ у 1013 році. На Русі провадилися братовбивча боротьба за владу. Душа Антонія не витримала такого гріховного тиску. Повернувся на Афон і перебув до 1028 року. Наставник Теоктист вдруге послав його додому, на Русь. Коли святий повернувся другий раз, то в Україні знайшов багато монастирів, у яких розцвітало монаше життя. Однак, він вибрав печеру, а до нього приєдналися інші, подібні анахорети, які провадили строге життя у молитві та постах. Згодом, внаслідок певних обставин, змушений покинути вибрану печеру і посилитися в іншій. До нього прибували особи, які старалися про благословення на строге життя в печерах. По певному часі, монахам прийшлося збудувати першу дерев’яну церкву печерської лаври, присвячену Успіню пресвятої Богородиці. Число монахів зростало і вони вибрали на ігумена святого Теодозія, якого благословив Антоній. Потім заселили цілу гору за погодженням із князем Ізяславом. Святий Антоній прожив у печері до кінця свого життя у молитві та постах. Не шукав жодної вигоди, чинив покуту та провадив святе життя ради свого освячення та спасіння інших, задля благословення для руського краю. Святий Антоній заснув у Господі у 1073 році, коли йому було 90 років. Він прожив 40 років у першій печері, а потім ще 14 років в іншій. Ось, великий подвижник Церкви, духовний діамант нашого народу, герой побожного життя, який любив Бога і людей, не шукаючи для себе слави та багатства! Святець уникав керівництва і радо молився за тих, хто відповідав за духовне життя інших осіб. Коли до нас приходять хвилі розчарування, духовної, фізичної чи матеріальної кризи, пригадаймо на  життя святого трударя, який нічим не знеохочувався, лише бажав одного: подобатися Богу й зростати у його любові.

Кожній людині йдеться про спасіння своєї душі, про вічне життя з Господом! Праведний Митрополит Андрей описав певні міркування про розмови з братом Альбертом Хмельовським, коли перебував у Верхраті в монастирі. Він стверджував, що розмови з братом Альбертом були реколекційними науками. І ставив питання, про що йдеться в подібних науках-розмовах? Відповідав: «… про те, щоби пригадати собі, якими марними є всі добра світу, яке коротке життя, як треба поспішати, щоби зібрати нагороди на вічне життя…» (Митрополит Андрей «Спогади про брата Альберта» док. № 17, 1934р). Великі люди турбувалися про те, щоби гідно виконувати волю Бога на землі. Їх не цікавили людські та політичні справи, земська слава, не думали про багатства, будучи багатими, жили скромно, допомагали іншим, роздавали милостині та служили бідним й убогим так, як могли. Погляд мудрих людей завжди спроектований на Бога, на вічність, на справжнє щастя тощо. Тому думка та усі зусилля кожної людини, як сам Господь ствердив Мойсеєві, основуються на приписах: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Оці слова, що їх я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці» (Втор 6,5-6). З цим твердженням можна не годитися, можна заперечувати та не виконувати, але необхідно думати про кінець життя та, яка користь із цього, щоб заперечувати Богові.?

Сьогоднішній уривок Святого Писання пригадує про доброту та любов Ісуса Христа до простолюддя. Спаситель не шукав себе, не уболівав за свою слава, бо сам говорив: «Слави для себе я не шукаю. Є – хто шукає і судить» (Ів 8,50). «Слави не приймаю я від людей» (Ів 5,41). У свій час, якісь сліпці йшли за Ісусом, кричали в його бік, а він простував й не відповідав. Увійшов у хату, вони ж прибули за ним. Запитав чи вони вірять, що він може їх зцілити, зробити зрячими? Ті відповіли, що не сумніваються. «… Нехай вам станеться за вашою вірою!» (Мт 9,29). Прозріли. Господь страхував себе перед розголошенням про чудесне зцілення два рази: увійшов у приміщення, щоб не чинити чуда при людях і наказав оздоровленим, щоб не розповідали про видужання. Святий Учитель Церкви стверджує, що Ісус, в цьому випадку, навчає нас «уникати людської слави» (пор. св. Ів. Золот., Бесіда XXXII на Мт п.1). Господь домагався віри в хворих і вони мали її, не бажав, просто, їх оздоровити, але, щоб інших спонукати вірити в Божу силу та, що він посланник, Син Небесного Отця. Скеровував увагу на себе, щоб розбудити віру у його силу, що він сам може це вчинити. Не заявляв, що він Божий Син, Господь, бо так його не сприйняли б, запитав: «… Чи віруєте, що я можу це зробити?…» (Мт 9,28). Мав владу й силу в собі чинити різні чуда, бо він – Божий Син, Творець неба й землі, Володар усього видимого й невидимого. Коли виходив із хати, зустрів біснувату німу людину, яку привели до нього. Вигнав біса і німий відразу почав говорити. Це – знак справжнього чуда, сили та панування Ісуса Христа над нечистими духами. Німому розв’язався язик, бо він був зв’язаний злим духом, який не давав йому можливості звернутися до Бога. Трапляється так, що люди володіють мовою, вміють гарно розправляти про різні речі, але до Бога не звертаються, ходять німі та глухі у відношенні до свого Спасителя й Творця.?

Фарисеї бачили це чудо, сумували і судили Господа, мовляв, виганяє бісів, їхнім, злим князем, якого посідає. Навіть, Господь не може догодити усім людям: поганим, заздрісним, нерозкаяним грішникам… Глядімо прозорими духовними очима на наше життя, яке невпинно несе нас до вічності. Ми близькі до вічності, вона поруч нас, завжди близька, незважаючи на вік, здоров’я, місце, стан, маєтки, плани, духовне положення, бажання тощо. Уважаймо на життя! Святий апостол Павло звертався до мешканців Риму з важливим проханням: «Щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Рм 15,6). Стараймося прославляти Бога, для нього жити й у його любові засинати! Хай пресвята Богородиця та святий Антоній Печерський, виблагають нам мудрості, щоб гідно використати час життя дарований Богом!

 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський

 

23 липня 2017 року, Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube