Слово Митрополита Львівського у Квітну неділю

Флп 4,4-9;

Ів 12,1-18.

 

Залишився один тиждень до великого свята – Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Про світле воскресіння Господнє святий апостол Павло стверджує в листі до коринтян: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1Кр 15,14). Воскресіння Христове підтверджує воскресіння всього людства, що заявив сам Син Божий: «І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Ів 5,28-29). Ісус ствердив, що усі, що в гробах, а це рівнозначне усім померлим, які почують Божий голос, щоб стати на справедливий суд і отримати нагороду чи покарання. Хтось заспокоює себе, що у вічності буде багато покараних, тому цього не лякаюся. Гаразд! Але осуджену людину буде мучити увесь час сумління, яке не даватиме спокою, знаючи, що могла бути легко нагороджена, а вибрала покарання. Ось інші нагороджені можливо у певному часі були духовно гіршими, але покаялися, примирилися з Богом і отримали вічну, а не тимчасову нагороду. В усьому тому існує дуже велика журба, бо Ісус Христос виразно промовив до багатої людини у вічності, яка мучилася в полум’ї: «… між нами й вами вирите велике провалля, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять» (Лк 16,26). У вічності не існує переходу з поганого стану в кращий, ані з доброго – в гірший! Усі люди повинні на землі жити чесно, щоб бути нагородженими, а не покараними своїм же життям.

Святе Писання розповідає про те, як Ісус Христос перед своїм терпінням, перед розп’яттям, про що добре знав, прибув у Витанію до однієї сім’ї. Там Його та апостолів гостили. Марія була дуже вдячна Ісусу й вчинила для Нього акт вшанування, виливаючи пахуче миро на ноги Христа, і розтерла своїм волоссям. Увесь дім наповнився пахощами. Між присутніми знайшовся хтось з апостолів, що пожалів цього вчинку, вказуючи, що це миро можна було продати… Але як продати? Коли Марія не планувала його продавати, лише вирішила пахощами послужити Спасителеві. Це – її рішення й ніхто не може мудро протестувати цьому! Ісус заступився за цю жінку, вказуючи, що це миро вона зберегла на день Його похорону (пор. Ів 12,7). До цієї оселі прибували люди, щоб бачити Ісуса і також Лазаря, якого Він воскресив з гробу. Первосвященики ухвалили вбити теж і Лазаря, бо багато юдеїв через його воскресіння повірили в Ісуса.

Спаситель простував у Єрусалим, сів на осля, а люди виходили йому назустріч з пальмовим галуззям в руках, стелили свою одежу під ноги осляті та кидали віття. Народ скромно виявляв свою пошану та любов до Божого Сина. При усьому зібрані голосно вигукували: «… Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів 12,13). Дуже скромний, але сердечний дар-тріумф приймав Спаситель від зустрічного народу, який любив Його, бо Він був добрий для них. Ісус Христос голосив людям слово Боже, навчав їх праведності життя, щоб осягнути щасливу вічність. Син Божий у свій час помножував для людей хліб та рибу, щоб не були голодні, зціляв недужих, вигоював хвороби, проганяв злих духів із людей… Словом, Господь добре ставився до кожної особи, навіть законовчителеві, який випробовував його про осягнення вічного життя, відповідав з увагою. Господь  запитав, що написано у законі, а чоловік відповів правильно, тоді Ісус йому: «Ти добре відповів, – сказав (Ісус), – роби це й будеш жити» (Лк 10,28). Син Божий навчав людей простоти, покори  й любові. Сам ніколи нічим не чванився – навпаки, коли когось оздоровив, казав, щоби нікому не розповідати про це, а щоб йти зціленим до священика, який мав ствердити про видужання із недуги – так вимагав старозавітний закон. Скромно в’їжджав в Єрусалим перед своїми страстями, без охорони, просто, на ослові, а це зближувало Його з простолюддям. Вибирав усе те, щоб не вирізнятися з-поміж людей, бо Його метою було служити людям й вказувати дорогу до спасіння. У наш час приїзди високопоставлених осіб дуже старанно приготовляють, проводять перевірки, висилають різні служби з пильною охороною, видаючи на це великі кошти. Коли в’їжджав Син Божий в місто, народ спонтанно стелив одежу під копита осла та галузки з пальмового віття. Люди вийшли на зустріч Ісусові, благословили Його в’їзд та вигукували «Ізраїльський цар!». Коли Пилат судив Ісуса, між іншим, запитав: «… Ти цар юдейський?» (Ів 18,33). А Ісус йому: «Царство моє не від світу цього… Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям…» (Ів 18,36). Ось коротка, правдива, безстрашна, влучна й необразлива відповідь Бога, поставленому римському чиновникові.

В’їзд Ісуса Христа у Єрусалим пророкував святий Захарія: «Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослові їде, на осляті, на молоденькій ослиці» (Зах 9,9). Це – пророчий в’їзд Божого Сина перед Його страстями та розп’яттям! Ісус вчинив це добровільно, значить, з любові до свого Небесного Отця та усього людського роду, який Він відкупив ціною пролитої крові. Це найвищий рівень любові – віддати своє життя не лише за друзів, але й за ворогів. Цю подію в’їзду в Єрусалим можна пояснювати як велике бажання Бога прийти у чисте приготоване серце людини. В Єрусалимі не усі вітали «Осанна!» І коли хтось на Службі Божій причащається Тіла та Крові Господньої неприготованим, з гріховною душею, замість духовної радості «Осанна», звучить в душі жорстоке «Розіпни!» Кожна людина стелить Богові благородну одежу та живе галуззя своїм гідним християнським життям, або накидає гріховного каміння та упихає гострі духовні предмети перед «входом своєї душі». Добра душа відчинена перед Богом, завжди очікує Його; гріховна особа скручена в їжачий клубок – Бог їй не потрібен. Після вічного сну тіла усі з’явимося перед Господом, щоб почути: «… Увійди в радість твого пана» (Мт 25,23), або: «… Істинно кажу вам: Я вас не знаю» (Мт 25,12). Святий апостол Павло пропонує: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько!» (Фил 4,4-5). Дякуймо Богові, бо Він – завжди близько нас, Він – з нами! Пресвята Богородице, виблагай нам мудрості та живої віри в Бога!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

1 квітня 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
8 березня 1946 року розпочалася Хресна Дорога УГКЦ. Чому українці повинні пам’ятати про 8 березня!!!

Матеріал підготований п. Зеноном Боровцем:

Ще сиплеться з неба сніг і сльота часами чергується з морозом, та все ж час невпинно наближає нас до чергового святкового дня у календарі, як також – у свідомості ще значної кількості українських громадян – 8 БЕРЕЗНЯ. Вже чимало літ точаться, на початках невиразні, а в останні часи щораз то голосніші дискусії, чи повинні ми відзначати цей день як певну важливу дату у житті нашої нації.
.
На мою особисту думку – ТАК! Ця дата обов’язково і в особливий спосіб повинна згадуватись у нашому народі. Цього дня повсюди мають висіти національні прапори з чорними скорботними стрічками. Бо ця дата – то день смутку й жалоби, бо саме цього дня червоний окупант розіп’яв мою Церкву. Саме 8 березня 1946 року відбувся Львівський псевдособор, на якому офіційно, де-юре, була ліквідована Українська Греко-Католицька Церква, а де-факто нахабно пограбована Московитською Православною Церквою (РПЦ) і загнана в підпілля, де в умовах жорстких переслідувань боролась за Христову віру, власну самобутню національно-релігійну ідентичність і право сповідувати власні релігійні переконання в сопричасті з більшістю християнських народів світу.
.
За це, здавалось би, природне право на своїй прадідній землі бути собою, – від 1946 (а точніше, від 1939) року на вівтар свободи було складено велетенські жертви. Усі єпископи УГКЦ, за винятком хіба Йосифа Сліпого, якому Божим Провидінням вдалося після 18 літ каторги вирватись з цупких лабет Москви, були або замордовані в ув’язненні, або ж, знесилені катуваннями та в’язницями, невдовзі помирали після виходу на волю. Сотні тисяч священиків, монахів і монахинь, мирян з родинами, стариками та малолітніми дітьми, за неприйнятні для Москви віру та обряд, були або вбиті на рідних землях, або вирвані з корінням і пожбурені в дрімучі сибірські нетрі на повільну, але неминучу смерть. І усі ці сльози та страждання мого народу, ріки безневинно пролитої крові і гори трупів новітніх мучеників «освячені» (тобто узаконені) днем, що в календарі завис на позначці «8 БЕРЕЗНЯ».
.
Не маю наміру вдаватись у пошуки, чому саме на цей день енкаведисти призначили ліквідацію УГКЦ (хоча своя символіка тут таки є), – нехай цим займаються професійні історики. Але ця дата стала довершеним фактом і тихо зігнорувати її не вдасться. І чим далі, тим цього дня дедалі голосніше кров мучеників волає з-під землі до Господа: «Аж, доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» [Об. 6:10] Волає вона й до глухих і німих нащадків, які за два-три десятиліття начисто втратили пам’ять – і без супротиву, добровільно, на безіменних духовних могилах батьків і дідів, піддались поганським шабашам та гульбищам. Не відаю, кому і що цього дня говорять пам’ять і сумління, але 8 березня мені на згадку приходять священики й монахи, розіп’яті на дверях камер або ж живцем зварені і згодовані іншим в’язням у тюрмах НКВД. Цього дня наче в макабричному фільмі перед очима миготять тисячі й тисячі до краю виснажених тіл, навічно вмерзлих у чорний сибірський ґрунт, тих, хто відійшов із цього світу без таїнств Сповіді та Євхаристії, без християнського погребу й молитов, без надії на фізичний порятунок, а проте зі сподіванням, що їхні нащадки завжди пам’ятатимуть про цю велику, незрозумілу для людського змислу, але нестиренну у Божому вимірі жертву. І саме завдяки цій жертві страдників за волю Церкви та волю нації ми маємо Українську Державу, відроджену із забуття Церкву; маємо фізичне життя на своїй, Богом даній землі. І саме тому 8 березня є днем, що має спонукати до призадуми та молитов за невинно помордованих і розпорошених по неозорих ГУЛАГах мільйонах українців.
.
Як би це, на перший погляд, не парадоксально виглядало, однак таке скорботне наповнення цього дня є також символом екуменічного єднання українців. Адже там, за колючим дротом, у тюрмах і концтаборах, практично повністю стирались відмінності між українцями греко-католиками та українцями православними; там, в умовах жорстоких переслідувань за Христа, Воскреслий єднав конфесійно поділених братів, різні нації, а то й різні віри. Тому цього дня, 8 березня, доречно також згадати розіп’яту Українську Автокефальну Православну Церкву і ті велетенські жертви, які склали її вірні за Христа.
.
Питання, як сприймати день 8 березня, є проблемою внутрішнього морального вибору кожного зокрема. Чи цього дня брати участь в урочистостях, свого часу накинених українській нації більшовицькими окупантами, які нищили народ, його давній уклад, віру, традиції, підмінюючи їх штучними, нашвидкуруч вигаданими святами, а чи віддати належну молитовну пошану тим, кого ці ж більшовицькі кати винищували лише за те, що були українцями та християнами, – нехай вирішує кожен, як йому підказують його переконання та сумління.

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у другу неділю Великого посту  

Євр 1,10-2,3;

Мр 2,1-12.

 

Господь Бог дуже добре знає нас особисто! Про кожну особу із нас має вичерпну інформацію, і ніхто не може щось скрити перед ним. Апостол Лука наводить слова Ісуса Христа: «Нічого бо нема захованого, що б не стало явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло» (Лк 8,17). А це – слова Бога, який говорить правду, бо неправда не входить в область Божого Провидіння, це – Господу чуже й осоружне. Ось як Ісус звертався до свого Отця, молячись за своїх учнів й тих, хто прийме його слова у своє життя: «Освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина» (Ів 17,17). Слово Боже – істина, правда! Цього ніхто не може відмінити, бо Господь не говорить слів надаремно. Люди не завжди вірять словам Господнім, але це не проблема Бога, це – проблема людини. Син Божий знав про те, що народ не приймає його слів, тому жалівся: «Мені ж, що правду вам каже, ви не вірите» (Ів 8,45). Відомо, що дуже довго, до кінця його життя, навіть найближчі учні не вірили словам Ісуса, який переконував їх, наприклад, про своє воскресіння. Коли не вірили його словам, не вірили, що він – Бог!? Святий Іван євангелист описав свій прихід з апостолом Петром до порожнього гробу: «Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував» (Ів 20,8). Той інший учень, улюблений Ісуса, був святий апостол Іван, який побачив у порожньому гробі полотно, яким було обмотане тіло Христа і пов’язка з голови. Аж тоді повірив!

Історія сьогоднішньої євангельської розповіді переносить нас до одного незнаного нам дому в Капернаумі, де навчав Ісус Христос. Зібралося дуже багато людей, які загородили прохід до Спасителя. Він навчав, промовляв словом. Знайшлася групка чотирьох осіб, які на лежанці несли розслабленого чоловіка до Христа. Не могли доступити, бо люди так щільно сиділи й уважно слухали Господа, що ніхто не бажав пропустити чоловіків з носилками. Ті взялися на спосіб: обійшли дім, розібрали стелю й поволі, без усякого погодження, але з вірою опустили хворого перед Ісусом. Ці люди не зважали ні на що, коли розбирали стелю, здогадуємося, що при розібранні сипалося певне сміття, внесли якийсь неспокій, але вони мали одне на меті: оздоровлення недужої людини. Ісус не робив їм жодного зауваження, спокійно погоджувався з рішенням цих чотирьох чоловіків. Недужий опинився перед Ісусом, нерухомий, але з великою вірою, що Христос оздоровить його. Замість оздоровлення, Ісус промовив: «… Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр 2,5). Ті несли з такою надією на оздоровлення, хоч Спаситель вчинив більше, – але зацікавлені та хворий бажали відразу почути інший формат – оздоровлення тілесне. Не усе розвивалося просто? Були книжники, які відразу поміркували у серці, що гріхи може відпустити лише Бог – і правильно подумали. Учені приписали це Ісусові за богохульство. Син Божий знав про їхні думки, бо перед Богом не можна нічого приховати. Господь не скритикував строго тих осіб, які так подумали, тільки відізвався: «… Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?» (Мр 2,8). Отже, сказати, що відпускаю гріхи, можна, але це невидима дія, яка відноситься до стану душі й тут необхідна віра. Тому Ісус підтвердив свою владу прощати гріхи оздоровленням тіла недужого. Звернувся до хворого, щоб той встав, підняв свою лежанку й подався до свого дому. Тим способом Син Божий для невіруючих і осіб, триваючих у сумніві, показав, що він має владу прощати гріхи й по задумах книжників – він Бог. По наших судженнях мало б статися простіше: Ісус промовив би до недужого, що ти здоровий і той спокійно б подався додому. Однак, Господь бачив причину недуги й лікував її. Була хвора душа, гріхи якої зв’язали недугою тіло чоловіка. Лікування самого тіла не принесло б бажаного результату, бо Спаситель сказав: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» (Мт 16, 26). Не про тіло говорив Господь, а про душу, з вартістю якої не можна рівняти усіх багатств видимого світу. Необхідно зрозуміти ціну безсмертного духа, який перебуває у нашому тілі. Хвороба безсмертного духа, гріхи, яким він поражений, це – найбільша небезпека для кожної людини! Тіло все одно  помирає, а дух – безсмертний. Безсмертний дух буде нагороджений у вічності, або втратить нагороду назавжди, отримуючи покарання. Так важливо почути, що твої гріхи прощені, так легко на душі, світло, коли людина позбувається тяжких чи менших гріхів. Рани духа заліковуються, коли щиро й з жалем визнати усі свої прогрішення у тайні святої Сповіді. Господь передбачив це для нас, для мене особисто, тому користаймо з цієї святої Тайни.

Ісус сказав, щоб оздоровлений забрав своє ліжко, яке б пригадувало йому, щоб до гріха більше не повертатися, щоб гірша недуга не огорнула його. Йди додому, щоб рідні побачили тебе, що це ти був хворий, а тепер розповідай, що Бог вчинив тобі. «Встань!» – не перебувай у злиденному стані гріха, покайся, перестань грішити, а вставши, не повертайся до грішного стану, пануй над своїм тілом, не потурай йому, не піддавайся нашіптуванням диявола, він – твій ворог. Не дружи з гріхом, перестань  тримати дружбу зі злими силами, демонами. Дружи з Богом, він бажає нагородити тебе. Так, правда, ті, хто несли хворого мали перешкоду, щоб доступити до Ісуса, але вони усунули її. І ми усуваймо усякі перешкоди гріховні, щоб бути завжди поряд з Богом, який очікує нас, щоб дати мир душі. Святий апостол Павло заохочує нас набувати такий стан, повторюючи з ним: «Живу вже не я, а живе Христос у мені…» (Гл 2, 20). Гріх сильно зв’язує людину духовними недугами, а Бог звільняє її від найбільш небезпечних духовних хвороб! Святий апостол Марко написав, що побачивши оздоровленого від недуги: «… чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: Ніколи ми такого не бачили!» (Мр 2, 12). Прославляймо Господа завжди, бо Він – наш найулюбленіший Батько!  Пресвята Богородице, виблагай нам дару непохитної віри в Господа Бога!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

 

4 березня 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у Навечер’я Різдва Христового

Слово Митрополита Львівського у Навечеря Різдва Христового

Гл 3,8-12;

Лк 13,18-29.

Молимося у храмі, соборі святого Юрія, в переддень великого християнського свята: Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Святий апостол Лука в другій главі  Євангелія гарно описав подію народження Спасителя світу, згадуючи про історичний перепис населення, який відбувалося у Сирії (Палестині). З міста Назарет, що у Галилеї, до Вифлиєму, що знаходиться в Юдеї, направився святий Йосиф з Марією, що походив з роду Давидового, взяти участь у переписі населення. Ця сім’я долала немалий шлях, тим більше, що не потягом, чи автомобілем, але пішки. А подорож була непростою ще й тому, що Марія була вагітна й могло статися так, що необхідно було родити під час подорожі. Це був певного роду ризик, пов’язаний з труднощами й невигодою. Але Йосиф з Марією прибули щасливо у Вифлеєм і в першу ніч, не знайшовши ще місця для нічлігу, Марії настав час родити. Ніхто із мешканців Вифлеєму не змилосердився, щоб зглянутися над молодою жінкою, якій прийшов час родити. Йосиф шукав місця то в одній, то в другій оселі, але зустрічалися із заперечливими рухами рамен та голови про барк місця. Час не чекав. Залишили ходіння по дворах, подалися за місто й знайшли місце постою худоби, де Марія у яслах, тобто, у жолобі, повила народженого Сина на сіні. В такий спосіб люди прийняли Спасителя світу, а він не шукав особливого місця, був задоволений з цього, що прийшов до людей, щоб їх спасти. А любов Бога до людей і його місія спасіння людства стоїть вище людського самолюбства, обмеженості та браку милосердя. Син Божий не знеохотився тим, що людство не розуміло його пониження та невимовної любові до людей. Господь запропонував себе людям, простягнув й положив перед ними спасіння, люди ж були зайняті собою та іншою послугою, бо їм було ближче людське ніж Боже. Ангел Божий таки знайшов на пасовищах пастухів, простих людей, які посідали духа віри, бо, почувши про народження Спасителя, поспішили до місця, щоб побачити його. Цей же ангел виразно сказав, що народжене дитя – «Спаситель, він же Христос Господь». Пастухів «осіяла Господня слава» і вони були дуже уважні на слова ангела, хоч їх огорнув великий страх, однак, вони вирішили піти й переконатися про те, що почули. А Господь був щедрий до пастухів, бо вони стали, теж свідками того, що до побаченого ангела пристала велика сила небесних духів, які прославляли Бога й проголошували людям мир. Пастухи поспішили до місця, де народився Божий Син. Вони були переконані, що сам «Господь об’явив їм цю подію». Спішили й, прибувши на місце, пастирі знайшли Марію, Йосифа та дитятко. Можливо, ангели сказали їм щось більше про народженого Ісуса, бо вони, повертаючись від місця, де побачили Боже хлоп’ятко, багато розповідали усім про те, що було їм відомо про Месію. У Євангелії читаємо про прегарне народження хлоп’яти та спів небесних ангелів, що розповідали пастухи, свідки події, а ті, хто чув від них про цю новину дуже дивувалися. Ми також не знаємо усього, що пастухи говорили з Марією та святим Йосифом, очевидно, вони розповіли їм про ангелів, а також запитували Марію та Йосифа про народженого Господа. Мабуть, питали: хто вони? Звідки? Чому тут народилося дитятко? Можливо, пропонували свою допомогу… У самих пастирів відбулася якась дивовижна та благословенна зміна, бо їх так захопило бачення ангелів та народженого дитяти, що не знали як поводитися, просто йшли та славили вголос Бога. Радість Господня наповнила вщерть серця пастирів і усе це проявлялося назовні, бо вони не могли цього втримати у собі. У глибоку давнину вносили кивот Господнього завіту в Давидгород, а цар Давид з радості не міг втриматися, бо він охоче скакав та танцював (пор. 1Хр 15,29). Цар Давид не соромився людей, лише з любові до Бога підстрибував та танцював, прославляючи Господа. Його серце захопила велика радість, бо з переповнення духа світлом заговорило танцем тіло! Подібна повнота любові, радості та Божої слави наповнювала серця пастухів, які ділилися побаченим та почутим.

А Марія не критикувала мешканців міста. Вона була задивлена у народжене Сина-дитя, дякувала Богові за усе, що сталося і потонула у глибоких сердечних роздумах про цю спасенну й благородну подію. І ми прославляймо Бога нашим життям, розповідаймо усім про його спасенну місію та любов до людини. Хай це наше знання й любов до Сина Божого поширюється розповідями про милосердя Господнє! Хай співами колядок лине слава народженому Ісусу! Хай між людьми росте справжня Господня любов! Ісусе, Маріє, Йосифе, спасайте наші душі та приверніть мир Україні та усьому світу!

 

 

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

6 січня 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у день празника Собору Пресвятої Богородиці

Слово Митрополита Львівського у день празника Собору Пресвятої Богородиці

Євр 2,11-18;

Мт 2,13-23.

Дякую вам, достойні богомольці, за вашу участь у сьогоднішньому святковому молінні, на якому славимо Сина Божого, що прийшов до людей у людському тілі. Господь мав тіло, ідентичне нашому, бо їв, пив, плакав, уболівав над долею інших, відпочивав, «спав на подушці» човна тощо, подібно, як і ми чинимо. Як немовля, кормився материним молоком, посідав усі людські прикмети й фізіологічні властивості, як кожна інша народжена дитина. Очевидно, Ісус – Бог, один із Трьох Божих Осіб, але він був теж людиною з усіма вимогами тіла. Лише його тіло не було пристрасне. Так, його спокушав злий дух, відзиваючись до голодного Спасителя у пустині: «… Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом» (Мт 4,3). Згодом читаємо, що диявол знову взяв Ісуса й поставив на наріжнику храму та запропонував: «Коли ти Син Божий, кинься додолу…» (Мт 4,6). Спокуса не принесла успіху, злий дух отримав поразку, гострий опір. Адам у раю навпаки – повівся на підступність змія, а Христос дав злобному духу безоглядну відсіч. Подібно зі спокусами повинна поступати кожна людина, коли злий дух пропихає їх в людську душу, очікуючи позитивної реакції людини на грішний вибір. Вона повинна звертатися до Бога про допомогу й здолати грішного.

Коли народився Ісус Христос, цар Ірод, довідавшись про народження незнаного йому царя, шукав його, щоб погубити. Він не завагався послати воїнів, щоб повбивати в околиці дітей менше двох років. Утримання трону відбувалося жорстокою й неоправданою розправою з невинними дітьми. Плакали матері, батьки, сумувала уся рідня від вбитих дітей. Пізніше, на суді, Пилат запитував Ісуса Христа – чи він цар? Спаситель дав йому чітку відповідь: «Царство моє не від світу цього…» (Ів 18,36). А Ірод наважився воювати проти Царя-Бога. Віддавши себе в руки злій силі, лихий цар чинив те, що нашіптував диявол, не опирався спокусі, не шукав правди, лише відразу вирішив покінчити з народженим царем всесвіту, Месією. Більше любив трон та похвалу, як життя людей. Небесний Отець, натомість, послав ангела, який під час сну сказав Йосифові, щоб втікав у Єгипет, у далекий край. Господь не вчинив чудесних заходів, наприклад, міг засліпити очі воїнам та цареві, щоб не могли знайти народженого Сина Божого. Усе відбувалося своєю чергою. Правда, що святий Йосиф та Марія, праведні особи, спокійно виконували волю Бога. Вони не вживали своєї людської мудрості, не заперечували Небесному Отцеві, коли він велів тікати у Єгипет, не пропонували свого погляду, лише поспіхом виконували те, що їм повелів ангел Божий. Повставали уночі, щоб негайно виконувати волю Бога, рятуючи Сина Божого від загрози. А Ісус, правдивий Бог, Друга Особа Божа, міг сам себе захистити, але «дитя росло» і лише, в міру дозрівання Син Божий проявляв свою мудрість та силу. Не спішив проявляти Божих дій у віці немовляти, бо сам сказав: «Бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав» (Ів 6,38). Був слухняний своєму Отцеві і це приклад для нас, щоб ми шукали волі Бога та виконували її. Бо хто не виконує волі Бога, той противиться Господові! Ірод постав проти волі Бога, уважав себе «всемогутнім царем» й уважав, що йому все дозволено. Трони, посади, псують багатьох осіб, коли вони не чинять правди й не шукають волі Бога. Ми кожного дня про те переконуємося, що не усі, але багато із посадових осіб, уважають уряд вищим від любові до ближніх. Їм здається, що вони усе можуть, а тим часом кожна людина обмежена, смертна своїм тілом, теж відповідальна перед Богом за усе своє життя, тим самим і за спосіб урядування. Сам Ісус сказав Пилатові: «… Не мав би ти наді мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори…» (Ів 19,11). Отже, влада від Бога, хоч людина може її надуживати, неправильно нею користуватися, кривдити осіб та ціле суспільство, як це чинив Ірод, але настане час відповідальності перед Господом, який поручав владу. Бог дає владу, щоб нею служити людям, а не скеровувати її проти суспільства. В одній із притч Ісус Христос сказав про управителя, якого покликав вельможа: «… Дай звіт про твоє управління, бо ти не можеш більше рядити» (Лк 16,2). Такий звіт очікує кожну людину, яка навіть не займає суспільної урядової посади. Перед Богом необхідно здати звіти про використаний на добро час, з життя в родині та у сім’ї, звіт батька й матері, сина, дочки, зі своєї відповідальності на праці тощо.

У Євангелії йдеться про невелику сім’ю, за яку відповідав святий Йосиф. Цей праведний чоловік довіряв Богові, вслухувався у його голос, старався, не лише почути його, але гідно виконати волю Бога. Хоч та воля видавалася складною, не простою, праведник не радив Богові нічого, тільки слухав та виконував. Праведний Митрополит Андрей написав наступне: «Святий Йосиф був головою дому і наказував. Але як наказував, коли знав, що Ісус Христос – то Син Божий, а Пречиста Діва – Мати Божа?! … завжди наказував на добре і заодно з любов’ю»  (Митроп. Андрей «Християнська родина» п.12, 1900р). Кожен батько та мати повинні дбати, насамперед, щоб виховати із дітей гідних людей, християн, які знатимуть Бога,  свідомість про вічність, нагороду чи покарання за пристойне життя, за виконання волі Бога. Праведний Митрополит Андрей у свій час звертався до жінок: «Як матері, як сестри, як християнки дбайте про те, щоб діти знали святу віру. Всі разом подбайте про те, щоб й у школі вчили катехизму. Будьте апостолками Ісуса Христа, ширіть Його царство, працюйте для Нього й у своїх родинах, і в цілій громаді» (Митроп. Андрей, «Про виховання у родині», листопад 1939, том III). А праведний Йосиф дочекався повідомлення від ангела, щоб повертатися назад в Ізраїльську землю. Не спішив, не радив Богові, але очікував, що скаже Господь. Пізнавав волю Бога. Дуже важливо дбати про єдність та любов у сім’ї. Старайтеся про гідне життя у подружжі, хто перебуває у такому стані, споглядайте на життя святої Родини й просіть їх допомоги, щоб в такому стані гідно сповнити Господню волю.

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

8 січня 2018 р. Б., с. Соколівка

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Різдвяне послання Архиєпископа і Митрополита Львівського Української Греко-Католицької Церкви

Різдвяне послання Архиєпископа і Митрополита Львівського Української Греко-Католицької Католицької Церкви

Преосвященні владики, доброчесні отці, преподобні ченці і черниці, достойні брати і сестри,

«Готуйся, Вифлеєме… Вертепе, привітай – тінь минула і Бог від Діви появився людям, прийнявши нашу подобу і обожествивши тіло» (I час. стихири г. 8, самогласний).

Син Божий прийшов у людському тілі на землю як пророкований, очікуваний, обіцяний Небесним Отцем Месія. Спаситель світу – той, хто відновив зв’язок людини з Богом, що людство перервало через непослух перших людей на землі. Син Божий відновив зв’язок, народжуючись в тілі та помираючи на хресті. Він прийшов свідчити людям любов, а люди не приймали Його, відкинули Любов. Хтось тужив за приходом пророкованого Месії, очікував, а інші не бажали Його, згордили Спасителем. Пророк Міхей писав: «Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий… З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі…» (Міх 5,1). І святий величний Ісая написав пророцтво: «…Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть Йому ім’я Еммануїл» (Іс 7,14). А очікуваний Месія, Друга Божа Особа, прийшов до людей на землю, як народжене дитя від Діти Марії. Народився від Неї, без батька, бо так вчинив Святий Дух, як заповідав ангел: «…Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк 1,35). Ми приймаємо Сина Божого, Його навчання та перестороги, щоб, виконуючи Його волю, отримати спасіння й постійне буття з Богом. До цього закликав Ісус Христос, і продовжує звати усіх народжених від матерів. Спастися і бути щасливими після короткого життя на землі є можливим і необхідним усім людям – ми теж прямуємо до щастя, бажаємо бути блаженними! Про щастя й нещастя, нагороду та покарання заповідав Спаситель світу. Очевидно, спасіння не дається даром, його пропонує Господь, але з нашою практичною участю. Вже у глибоку давнину Авраам говорив до Господа: «.. Невже ж Ти справді хочеш погубити праведного з грішним?» (Бут 18,23). Людина розуміла різницю між праведним й грішним. Звичайно, що Господь не зацікавлений карати, навіть грішника, але людина сама одягається у такий пагубний духовний стан, а Бог шанує вибір людини. Ісус прибув усіх спасти, тому людині необхідно вдягнутися у Господа, зодягнутися в Його любов. Життя кожної людини дороге Богові, бо Він творить для неї окремо безсмертну душу, і Спаситель прийшов на землю немовлям, щоб вчинити людину щасливою.

До Бога необхідно завжди повертатися лицем, Він приходить до нас більше «як свій до своїх». Візьмімо Його у наше життя! Це означає – жити за Його законами, сумлінно виконувати Його волю. Святий Іван Богослов переконує: «Це бо любов до Бога: берегти Його заповіді. А заповіді Його не тяжкі» (1Ів 5,3). Бог приніс любов на землю і хоче, щоб люди жили нею: «…Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1Ів 4,21). Коли Ісус мав народитися, поселився у лоно Марії. Не знаючи того, опікун Йосиф хотів тайкома відпустити Марію, але ангел переконав його під час сну: «… Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт 1,20). Божий ресурс, тобто Провидіння Господнє, діяло, щоб переконати людей про народження Бога, про прихід Сина Божого в людському тілі на світ до людей! І у цьому немає жодної заслуги людини, тому що ініціатива любові походить від Творця: «Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас…» (1Ів 4,10).

Прихід Спасителя на світ відбувся дуже спокійно. Люди жили так, як до цього часу, бо ніхто нічим занадто не переймався. Свята Марія та Йосиф спішили у Вифлиєм, щоб взяти участь у переписі населення, яке зарядив цісар Август. А Марії там прийшов час родити дитя. Шукали місця з праведним Йосифом у принагідній господі, але нічого не знайшли, бо усі відмовляли. Всюди було повно людей, які не запропонували маленького куточка для ніжного немовлятка Ісуса. Йосиф заспокоївся, прийняв рішення шукати місця поза людськими оселями. Знайшли забуті ясла на якійсь окраїні, в які худобі накладали пашу. Була темна ніч. І у таких складних обставинах Марія породила дитя Ісуса, «він же Христос Господь». У знаних нам колядках співається: «Віл і осел знає, де ся Бог раждає…» В цю ніч темрява була освітлена приходом Месії, нашого Спасителя, він же – Світло, якого не змогла обійняти темнота. Ісус прийняв низьке упокорення, бо народився Бог-немовля, погорджений людством. Син Божий прийшов спасти людей, а вони не допускали Його до себе. Правда, знайшлися прості діти-пастухи, які повірили ангелу й «знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало у яслах». Діти усім розповідали про дивне видіння. Вони стали першими проповідниками про народженого Месію. Хай вістка про Ісуса, народженого Божого Сина, дістанеться до кожного серця й освітить його, усуваючи духовну темряву! Хай радість від народження Христа огорне кожну душу! Хай Бог-Ісус вчинить щасливою кожну людину від немовляти до особи поважного віку!

Христос Раждається! Славімо Його!
Благословення Господнє на Вас!

+Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський

Дано у Львові при Архикатедральному Соборі святого Юра

Дня 29 грудня 2017 року Божого

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на 28-му неділю неділю по Зісланні Святого Духа

Кл 1,12-18;

Лк 14,16-24.

Одного разу Ісус з іншими присутніми сидів за столом. Велася певна розмова, хтось із присутніх сказав: «Щасливий той, хто їсть хліб у Царстві Божім» (Лк 14,15). А Ісус, почувши це, став розповідати, що якийсь чоловік влаштував вечерю та запросив  багатьох гостей. Він посилав слугу, який повідомляв гостей, що усе готове для бенкету. Але запрошені чомусь уважали, що ця гостина їм не така вже й важлива. Хтось з них сказав, що купив поле, інший купив п’ять пар волів, а ще один виправдовувався, що одружився. Слуга повернувся до свого пана й представив сумну історію із запрошеними, яких господар дуже очікував, а вони відмовилися в останній момент. Не прийшли ті, кого господар дуже чекав. Це його образило.  Він навіть розгнівався і послав слугу, щоб збирав усіх, кого зустріне, слуга привів багатьох вбогих, калік, сліпих тощо. Сказав панові, що мимо такого успіху, ще є багато місць. Щедрий цар не вгавав, не заспокоївся, а звернувся до слуг, щоб той спішив на шляхи й огорожі та наполягав, щоб люди прийшли на вечерю, бо господареві дуже на тому залежало. Сам же господар промовив, що з тих запрошених ніхто не скуштує вечері. Такою притчею Ісус відповів особі, яка правильно судила про Царство Боже й щастя прибути туди. А Спаситель порівняв перебування у щасливій вічності з чудовим бенкетом. Хоч наголосив, що відмова людей прибути у Небесне Царство через їхню зайнятість іншим справами, стане великою втратою для душі.

Ми з вами також запрошені Богом до щасливої вічності. І це запрошення повинно стояти нам перед очима й бути на першому місці. Так, потрібно поле і воли, одруження й гроші, але ці речі не повинні стати перешкодою здобувати вічне щастя. Ісус звертається словами: «Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготовлене вам від створення світу» (Мт 25,34). Бог людям пропонує, дає і це потрібно брати, правда, вимагає гідного життя. Погане життя, гріховний стан духа, не дозволяють людині увійти в небо, щоб отримати нагороду. Туди Богом запрошені усі, як ми зрозуміли із притчі, але багатство може стати перешкодою до здобуття Царства Небесного, якщо людина ставить майно на перше місце. А убогі, кульгаві, сліпі, які будуть приймати свій стан, не нарікати, не звинувачувати Бога, а виконувати його волю в такому, навіть, жалюгідному стані, здобудуть щастя. Варте уваги у цій притчі те, що господар не зневірився, а посилав слугу, щоб той переконував людей про необхідність бути на вечері. Бог просить нас устами Церкви, закликами священиків, текстами Святого  Писання, статтями  та писаннями побожних авторів, що за Царство Небесне необхідно змагатися. Господь аж досі й до кінця існування світу створює усі умови, щоб здобувати щасливу вічність. Небесний Отець, навіть, не пожалів свого Сина, Ісуса Христа, який помер на хресті з любові до нас, щоб вчинити нас щасливими. Вслухаймося у слова Спасителя, який вжив слова «наполягай», тобто, Богові залежить на спасінні кожної людини. Господь добрий для усіх: багатих і бідних, здорових і хворих, вчених і малограмотних, успішних і тих, хто не становить поважного авторитету в суспільстві. І на цей час, зараз, усі люди перебувають у духовному стані спасіння або осудження? Хай пресвята Богородиця допоможе нам увійти в радість Небесного Отця!

 

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

 

17 грудня 2017 р. Б., Собор св. Софії, Рим

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Звільнення від посту

Задля добра вірних та відповідно до канону 115 §6 п.4 Канонів партикулярного права УГКЦ Кир Ігор, Митрополит Львівський, звільнив від обов’язку посту усіх вірних, які перебувають на території Львівської Архиєпархії, у свято Зачаття святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю (Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії) 22 грудня 2017 року.

2102.pdf

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на реколекціях для дружин священиків

Гл 5,22-6,2;

Лк 10,19-21.

Доброчесні отці, достойні учасниці духовного дня відновлення духу, вітаю усіх вас, які прибули у святиню, щоб спільно молитися та прославляти нашого Бога. Це – реколекційний день, тобто час, у якому маємо можливість глибше приглянутися до нашого життя, особливо стану нашого духа. Реколекції – означає збирати, зв’язувати докупи, в нашому випадку, щиро поглянути на свій духовний доробок. Зауважуємо, що наше життя мчить швидше від сучасних електричок чи навіть літаків та ракет, бо вони рухаються з великою швидкістю по землі чи у повітрі, а людська душа іншими просторами відразу переноситься до неба, до Бога. Люди не завжди думають про їхню швидку зустріч з Богом, а найважливіше, забувають про здачу звіту зі свого життя. А про це не годиться забувати, бо ми – тимчасові мешканці на землі, Господь приготував для людства небо. Бог чекає нас у щасливій вічності, якою бажає нагородити кожну добру людину! Усілякі розкоші у вічності чекають на особу, на кожну людину, яка змагається бути вірною Господу, кається за свої гріхи та примирюється з ним. Життя людини на землі – недовге, ось слова Мудреця, що твердить: «… Коротке й журливе життя наше, і нема ліків на кончину людині…» (Мудр 2,1). В іншому місці Святого Писання знаходимо переконливе  твердження:  «Людського життя дні обраховані…» (Сир 36,25). Церква пропонує своїм вірним духовні дні, щоб подивитися на себе збоку, в тиші на розмові з Богом, вникнути у свою духовну спадщину, в душу духовну. Звертаюся до вас, дружин священиків, що ділите частку свого життя з чоловіком, якого Бог покликав  до свого служіння і носить ім’я священик. Ясно, що вірні бажають бачити добрий приклад не тільки від священика, але від його дружини та дітей. Коли син Президента вчинить лихо, майже усі знають в державі, завдяки засобам масової інформації. Але йдеться не про засоби інформації, а про увагу людей до особи, яка стоїть на чолі країни. І коли  син чи донька священика скоїть погане діло, вірні сприймають це дуже критично. Не говоримо про справу судити ближніх, це – інший аспект, лише про зло, яке чинить особа й тим погано впливає на спільноту. Краще послухаймо слів Спасителя, який про цю матерію так відзивається: «Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, – краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та кинуто в море» (Мр 9,42). Дуже строге порівняння, у якому кладеться на шальки духовних терезів поганий вчинок особи, яка спокушає інших і порівнюється з людиною, що з прив’язаним каменем тоне у воді. Трудно думати про таке, але Бог не жартує, він – путь, правда й життя! За поганий вчинок перед очима інших, покарання: втопити у морі з прив’язаним до шиї каменем!? І  Спаситель твердить, краще було б таку особу втопити, ніж вона мала б спокушати малих гріховним життям. Це порівняння, що втопити людину великий гріх, а спокушати менших – ще більший. І вірні, мабуть, часто каються за промахи свого життя. Але тут виникає інше питання: чи люди каються за поганий, також, спокусливий приклад, що впливає на ближніх? Святий апостол Петро з апостолами, звинувачений в синедріоні промовив: «… Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Ді 5,29). Велика мудрість: прислухуватися до голосу сумління, через яке промовляє Господь.

Уривок Святого Писання пригадує, щоб пам’ятати про те, що наші імена записані у небі. Це значить, що Бог пам’ятає про нас, що ми для нього не байдужі, ми його створіння, діти, він очікує гідного життя від кожної особи. Записані на небі імена людей потребують підтвердження достойного життя на землі відносно Господа, виконання його волі, щоб, відповідно, нагородити людей у вічності. Знати про Бога – добре, але, лише  за сповнення його волі, за практичну пошану до Заповідей Бога, за любов до нього та ближніх, також до ворогів, дається нагорода. Ось, слова притчі, яку розповів Ісус Христос про використання талантів: «… Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана» (Мт 25,23). «У малому ти був вірний», Господь не вимагає у людини чогось такого, що їй не під силу, лише малого, простого, вірного служіння йому кожного дня. Від Бога походить сила проганяти злих духів, чинити їх підневільними його словам, однак більша радість від того, що людина перебуває у мирі з Господом, яка виконує його заповіді та зростає у любові.

Свята Церква кожного дня пропонує когось із святих, які були вірні Богові, це особа, як усі інші. Святі відзначалися різним способом життя, багатьох переслідували, гонили, жорстоко мучили за віру в Бога, вони ж, помираючи в муках, не нарікали на Бога, не злословили мучителям, лише, за прикладом Христа, просили, щоб Господь помилував їх (пор. Лк 23,34). Чи вони, мученики, своєю силою здолали муки й поводилися так, ніби не відчували болів? Ні! Надіялися на Бога, довірили йому своє життя і він давав їм силу, духовну енергію, витривати в доброму до кінця. Святий Аліпій, втративши батька, був відданий матір’ю в опіку єпископа Теодора. Був дуже вірний Богові й поступав у святості життя. Залишив місто, знайшов поганську гробницю, звідки злі духи лякали людей, став жити у ній. Встановив на цій гробниці хрест, замість попереднього пам’ятника. Поряд спорудив стовп, на якому прожив 53 роки. Народ приходив до нього, а Господь дав йому силу чинити чуда. 13 років перед смертю терпів страшні болі від ран на ногах. Не звинувачував нікого, не нарікав на Бога. Не міг навіть стояти, лежав на одому боці. Прожив 119 років в таких трудних обставинах, без лікарів і ліків, без м’якої постелі, без смачних страв та вигідного вбрання… Господь дав цілющу силу мощам святого Аліпія (+632) оздоровляти хворих. Люди користали з цього, прославляючи Господа та подивляючи строге життя преподобного Аліпія. Коли подивимося на життя цього святого, лякаємося строгості, але Господь від нас такого не вимагає. Такий приклад повинен заохочувати до гідного життя, до вірності Богові в різних життєвих й трудних обставинах. Хай пресвята Богородиця благословить нам  й допомагає здобувати щасливу вічність!

 

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

 

9 грудня 2017 р. Б., Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у празник Введення у храм Пресвятої Богородиці

Євр 9,1-7;

Лк 10,38-42; 11,27-28.

Доброчесні отці, преподобні сестри і брати, достойні молільники, дякуємо Богові, що зволить нам приходити у церкву, щоб його прославляти, перепрошувати, дякувати, звертатися з різними потребами, виявляти любов до нього та приймати Христа у святому Причасті! Така постава перед Богом називається молитвою. Господь любить нас такими, якими ми є насправді, очевидно, він бажає, щоб людина ставалася досконалішою. Колись, у давнину Бог звертався до Аврама: «…  Ходи зо мною і будь бездоганний» (Бут 17,1). Ступінь досконалості чи, бажаємо сказати, святості, різний у людей, але він не вимірюється жодним приладом чи інструментом. Про стан людського духа добре знає лише Господь! Хтось, для прикладу, вчинив тяжкі злочини, як грабунки, кривди, крадежі тощо. Коли така особа не кається, тоді перебуває в злочинному стані перед Богом, коли ж покається, стає досконалим у якійсь мірі, бо через покаяння наступає примирення з Господом. Духовний стан особи міняється, але не вимірюється, бо існує різний рівень покаяння. Коли покаяння дуже сердечне, тоді Господь відгукується щедрішими духовними дарами. Одного разу Ісус Христос був у домі фарисея на гостині, туди прибула непрошена жінка, грішниця, як оцінювали її. Певний Симон судив жінку в своєму серці, коли вона плакала в ногах Ісуса, цілуючи їх та, намащуючи пахучими олійками. А Син Божий знав осудливі мислі фарисея. Вказав Симонові на жінку, повідомляючи його та присутніх: «… прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить» (Лк 7,47). Люди бачили дію жінки й осуджували її, а Бог дивися по-іншому: простив їй багато гріхів! Ця особа щиро й глибоко жаліла за свої гріховні вчинки, тому отримала велике прощення, особа, яка менше кається перед Богом, отримує менше прощення.

Наша Церква пропонує нам роздуми про подію Введення у храм Марії, малої, як твердить передання, трилітньої дочки Йоакима та Анни, згодом, матері Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Святе Писання промовчує цю подію, зрештою, у Святому Писанні мало знаходимо текстів про Марію, матір Ісусову. У данину існував звичай та можливість віддати малих дітей на виховання у святиню (пор. 1Сам 1,27-28). І батьки Марії, Йоаким та Анна, віддали свою малу дочку, яку довго очікували, на виховання у святиню. Нам нічого не відомо про спосіб виховання у святині малих дітей. Чим вони займалися? Який був їхній денний розпорядок? Можемо ствердити лише те, що на Марію перебування у святині вплинуло дуже позитивно. Здогадуємося, що її серце проявляло постійну чуйність з Богом. До неї віднесемо святі слова «Я сплю, та моє серце не засинає…» (Пп 5,2). Господь від віків вибрав її на матір свого Сина, Ісуса Христа. Нам відомі особи зі святинь та синагог, покликані Богом пророки та судді, священики й левіти, які служили Богові й виховувалися при святих домах, однак, не усі були праведниками, як священик Захарія, батько святого Івана Хрестителя. А Марія, перебуваючи на вихованні у святині, гідно та вміло використовувала час для пізнання Бога та зростання у його любові. Вона, хоч мала, однак її серце чувало, не марнувала часу, не ховалася за осіб старших віком, навпаки, виконувала усе їй доручене, служила гарним прикладом любові ближніх та поклоніння Богові. Пресвята Марія не тільки зростала віком у святині, але мудрістю й ласкою в Бога та людей (пор. Лк 2,52).

Не усі, хто виховувався у святині чи для святині, були праведними особами та відзначалися любов’ю до ближніх. Згадаємо слова Ісуса Христа, який охарактеризував певних служителів святинь такими словами: «На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять» (Мт 23,2-3). Однією із притч Ісус Христос відобразив поставу певних священиків та левітів до особи, яка знаходилася в крайній нужді, будучи побита й покалічена розбійниками (пор. Лк 10,25-32). Священик й левіт, слуги Бога, святого храму служителі, які бачили закривавлену людину, не змилосердилися над нужденною особою, не похилилися над нею, просто, пройшли мимо, не запитуючи про небезпечний стан здоров’я. Для багатьох осіб знання Святого Писання, виховання й служіння у храмі, мало що означало. Відношення служителів святині до людей та служіння Богові, було мінімальне, часто, поверхневе. Відомо, що Бога так любимо, як практично й теоретично любимо ближніх, усіх, хто трапляється на життєвому шляху.

Ми, також, приходимо у храм, щоб виховуватися на добрих. Чуємо повчання, як необхідно жити, щоб свою душу вчинити щасливою у вічності. Стараймося, щоб почуті Божі слова, які проголошує священик, впроваджувати в життя. А святий апостол Павло пригадує нам ще більше: «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?» (1Кр 3,16). Дбаймо за добрий стан храму нашої душі, щоб у ньому постійно перебував Христос.

Помолімося за наших сестер, які сьогодні будуть проголошувати перед Богом й людьми присягу вірно служити Господу, його любити й витривати в цій любові аж до останнього віддиху. Хай пресвята Богородиця надихає їх у цьому й допомагає гідно виконати волю Бога у Згромадженні.

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

 

4 грудня 2017 р. Б., храм Покрову Пресвятої Богородиці, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube