Слово Митрополита Львівського на неділю після Різдва Господа Нашого Ісуса Христа

Гл 1,11-19;

Мт 2,13-23.

Ісуса Христа, народжене немовля, Сина Божого, Спасителя світу, правдивого Бога у людському тілі, відразу після народження переслідував цар Ірод. Бога, Творця неба і землі, усього видимого й невидимого, Того, Хто з нічого усе створив, також і людину з пороху, переслідував земський смертний цар. А Бог упокорився, не застосовував своєї всемогутньої влади і сили, лиш дав себе взяти на руки, і Його поспішно несли, втікаючи аж у Єгипет. Очевидно, що Господь міг чудесним способом оберігати життя дитяти, міг легко позбавитися ворогів, але бажав відчути невигоду, ляк, життя на чужині тощо. Ірод палав ненавистю до народженого Месії, який зовсім не претендував на його посаду. Серед людей часто трапляється, що певні особи створюють свою уяву в голові про інших, забезпечують себе, навіть там, де не існує небезпеки. Згодом, уже до іншого можновладця, Ісус сказав: «… Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було моє Царство, то служба моя воювала б, щоб не виданий був я юдеям…» (Iв 18,36). А після народження святий опікун Йосиф взяв Дитя з Матір’ю і утікали від загрози вбивства Дитятка, що постановив Ірод. А втікали далеко, не в іншу область, а в інший край, Єгипет, де колись ізраїльтяни рятувалися від голоду, а потім стали рабами для єгиптян. А  Господь не забув про них, хоч вони часто забували про Бога, лиш в чудесний спосіб вивів ізраїльський народ з неволі. Там, в далекому краю, далеко від своїх, перебувала свята Родина, заробляючи на хліб та прожиття, рятуючи своє життя не від голоду, але від людської злоби: вбивства народженої дитини. Не спішили повертатися звідти, чекали вказівки Господньої, яка прийшла через ангела після смерті Ірода. Знову прибув ангел, знову-таки у сні й до того ж Йосифа, як голови родини, звернувся, щоб поверталися в Ізраїлеву землю. Свята Родина була дуже слухняна розказові ангела, очікували Божої вказівки, щоб повернутися, не приспішували часу, показали вірність Богові, кожному слову, що звістив їм ангел. Святий Йосиф дбав про життя Дитини, коли повернулися, не залишився у Юдеї, бо там панував Архелай, син Ірода, а подалися у землю галилейську і оселилися в місті Назарет.

З цих роздумів, можна зробити висновок, що Богові необхідно довірити своє життя, необхідно пізнавати Його волю та щиро виконувати її. Господь ніколи не опустить тих, хто з довірою звертається до Нього, Він приходить з допомогою й тоді, коли здається, що не існує вже жодного виходу. Здавалося, що Ірод вповні подбав, щоб вбити Боже Дитя, однак Господь знайшов вихід, вважалося, із безвихідної ситуації. Тому вартує своє життя віддати цілковито Божому Провидінню.

Пригадаю те, що церковному календарі сьогоднішня неділя, це – неділя після Різдва ГНІХ, що є святих Отців та неділя перед Богоявленням ГНІХ. Святих Отців це: Йосифа Обручника, царя Давида та святого Якова, брата Господнього. Брат Господній чи брат по тілу Ісуса Христа, так називається тому, що Яків був тіточним братом Христа Спасителя. Його мати називалася Марія Клеопова, а її сини – Іосій, Симон та Юда, тобто брати по крові Ісуса. Цей Яків був одним із сімдесяти учнів Ісуса Христа, згодом єпископом Єрусалиму. Вороги Бога не любили його, як того, хто переконував інших про те, що Ісус Христос є Сином Божим, Другою Божою Особою, Спасителем людського роду. Його вбили камінням, добиваючи палицею, так написано у життєписі цього великого святого. Про святого Йосифа, опікуна Ісуса та Обручника Марії, ми уже розповідали цими днями, коли роздумували над народженням Месії, Христа. Святий Йосиф був відповідальною, глибоко духовною, благородною та делікатною особою. Господь вибрав його на опікуна Ісуса, і він дуже відповідально ставився до цього вибору. Був відданий Марії, старався про неї, шанував її, а, коли побачив, що вона вагітна, не бажав робити її прикрощів. Вирішив відпустити її, злякався її глибокого життя з Богом, не вміючи погодити її загадкової  вагітності. Коли ангел сказав йому, що вагітність Марії сталася за справою Святого Духа, що це – з волі Бога, радо залишив її у себе, стараючись про усе необхідне. Святий Йосиф навчає цілковитої відданості Богові, довіритися Йому, направляти життя у  Боже русло. Він вчить відповідальності за довірений уряд чи працю. Святий Йосиф скеровує погляд людини, щоб прийняти Марію у своє життя, бо вона, як мати Спасителя, бажає допомагати людям у справі освячення й спасіння. Задумаймося коротко про царя Давида, якого молодим вибрав Господь на царя юдейського (пор. 1Сам 16,12-13). Згодом Давид став царем над усією об’єднаною землею в Ізраїлі (пор. 2Сам 5,3-4).  В книзі Самуїла написано: «Давид був віку тридцяти літ, коли став царювати, і сорок літ царював він» (2Сам 5,3-4). Був молодим, але цар довіряв Богові, і Господь благословив його управління над ізраїльським народом. Цар Давид постановив збудувати дім Господові: «Бо ти, Господи Саваоте, Боже Ізраїлів … Збудую тобі дім, тому раб твій здобувся на відвагу помолитися до тебе цією молитвою!» (2Сам 7,27). Але Давид не збудував дому Господові, лише зібрав багато матеріалу на будову, яку довершив його син Соломон. Цар Давид мав велике бажання збудувати Господній дім, але почув таку відповідь від Господа: «… Ти не збудуєш храму для мого Ймення, бо ти муж воєн і кров проливав» (1Хр 28,3). А цар Давид зібрав тридцять тисяч війська та народ й вирішив перенести Божий ковчег з Авінадавового дому до свого дому. Вони йшли перед обличчям Бога, але не принесли того разу ковчега в дім Давида, бо Узза, який підтримував руками  ковчег, що похилився, чого не можна було робити, впав мертвий  (пор. 2Сам 6,1-5). «І Давид злякався Господа того дня та й сказав: Як увійде до мене Господній ковчег? І не хотів Давид переносити Господнього ковчега до себе, до Давидового міста, а скерував його Давид до дому ґатянина Овед-Едома» (2Сам 6,9-10). Правда, що ковчег недовго перебував у домі Овед-Едома, лиш три місяці, а Бог благословив цей дім. Незабаром, «… пішов Давид, і виніс Божого ковчега з дому Овед-Едома до Давидового міста з радістю» (2Сам 6,12). Благородний цар Давид палав великою ревністю, щоб віддавати пошану ковчегу і щоб він був близько нього. Важливо, що не священики і не левіти, навіть не пророки, лише Давид, цар, вирішив перенести ковчег Господній. Тому й урядовці держави не мають стояти осторонь, лиш довершувати добрих Господніх вчинків у своїй країні. Хай пресвята Богородиця благословить наш народ на гідне християнське життя!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

13 січня 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на празник Обрізання Господа Нашого Ісуса Христа і святого Василія Великого

Кл 2,6-12, Євр 7,26-8,2;

Лк 2,20-21,40-52, Лк 6,17-23.

Святий апостол Лука гарно описав подію народження Ісуса Христа. Він познайомив нас з добрими пастирями, що стерегли в полі своїх овечих отар. Саме їм ангел сповістив про народження Сина Божого, Спасителя світу, Того, Кого добрі люди очікували довгими століттями. Згодом Ісус Христос звертався до зібраного народу, пригадуючи історію очікування Спасителя світу: «Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо направду кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули» (Мт 13,16-17). Люди знали про прихід Месії, очікували Його. Очевидно, який це буде Месія і як прибуде на землю, ніхто із землян не знав докладно. Так, пророки Божим духом про це голосили та писали, але не відали до кінця, навіть того, про що пророкували. Святий Ісая пророкував: «… Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я йому: Еммануїл» (Iс 7,14). Тут названо ім’я Еммануїл, не власне ім’я, лиш яке означає: з нами Бог. Тобто означено, що Господь буде зі своїм  народом, що Він не буде відокремлювати себе, просто приходить до людей, приближається до них, не відстрашує їх, бо Він – любов! Це – інший Бог, як уявляли собі люди, не строгий Суддя, що прийшов відлякувати, а Бог, що любить. Ось слова святого євангелиста Івана: «… Ісус, знаючи, що настала година йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх» (Iв 13,1). Одного разу Ісус Христос повторив пророцтво святого Ісаї про себе перед народом і фарисеями, що бажали погубити Його: «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота  тліючого не погасить…» (Мт 12,20). Наш Бог, Ісус Христос – люблячий, простий і смиренний!  Пророк Ісая написав з Божого натхнення: «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах його, і кликнуть ім’я йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру» (Iс 9,5). Це усе про нашого Спасителя, хто є всесильний, але Він – Князь миру!

І це народжене Боже Дитя принесли святий Йосиф з Марією до святині, щоб сповнити закон обрізання та найменування Дитяти. Цей заповіт вчинив Господь з патріархом Авраамом: «І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж мною й поміж вами» (Бут 17,11). І було докладно вказано час, коли необхідно виконати закон обрізання плоті народженого дитяти: «А восьмого дня буде обрізане тіло крайньої плоті його» (Лев 12,3). Коли Йосиф з Марією принесли Дитя до святині восьмого дня, «… щоб обрізати його, то Ісусом назвали його, як був ангел назвав, перше ніж він в утробі зачався» (Лк 2,21). Архангел Гавриїл виразно сповістив Марії: «І ось ти в утробі зачнеш, і сина породиш, і даси йому ймення Ісус» (Лк 1,31). Святий Йосиф, теж почув від ангела слова: «І вона вродить сина, ти ж даси йому ймення Ісус, бо спасе він людей своїх від їхніх гріхів» (Мт 1,21). Ім’я Ісус походить від Бога, яке принесли ангели, бо воно було дуже важне! Це ім’я означало «Спаситель»! Так, бо народився людям довгоочікуваний Спаситель світу. І це ім’я, «Ісус», ми повинні завжди призивати, воно повинно нам бути завжди в устах! Чому?  Святий апостол Павло навчає: «Тому й Бог вивищив його, та дав йому ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (Флп 2,9-10). З іменем Ісуса пов’язане життя кожного християнина. Бо цим іменем живемо, благословляємо, любимо Його ім’ям та проганяємо усяке зло й підступ нечестивих духів. Святий апостол Марко подав слова Ісуса: «А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у ім’я моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими» (Мр 16,17). Учні, яких послав Ісус проповідувати слово Боже, повернувшись свідчили перед ним: «… Господи, навіть демони коряться нам у ім’я твоє!» (Лк 10,17). Ісус Христос навчав, щоб на молитві просити необхідних дарів Небесного Отця в його ім’я: «… Чого тільки попросите ви від Отця в моє ймення, він дасть вам» (Iв 16,23). Святий апостол Петро, йдучи у храм зі святим Іваном, зустріли кривого чоловіка, пам’ятаючи про слова Ісуса, Петро мовив: «… У ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!» (Дi 3,6). І недужий, піднятий апостолом за руку, став ходити на ноги й славити Бога! До слова скажу вам, що священики, які проганяють злих духів із навіжених демонами осіб, чинять це ім’ям Господнім. Не своїми силами, а Ісусовим іменем. З іншого боку, нечестиві сили ніколи не вимовляють імені Ісусового, лиш обходяться займенниками або неозначеними словами: Він, Той, Хтось, Якийсь,  прийшов, непокоїть і т.д. Призиваймо ім’я Христа, бо він наш Спаситель, часто, протягом дня промовляймо, принаймні про себе: Ісусе. Існує гарна молитва: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних!

Святий Василій Великий походив із побожної багатодітної сім’ї, а його батько був славним адвокатом. Проживали вони в провінції Кападокія, а місто називалося Кесарія. Дата його народження не визначена точно, а приблизно 330 року. Василій був слабкого здоров’я, і батьки просили за нього у Бога. Передання твердить, що батькові з’явився Ісус Христос й повідомив, що його син здоровий. Дитячі роки святий проводив здебільшого в бабусі, батькової матері, святої Макрини. Розуміємо, який великий вплив мала свята бабуся на малого хлопця, що бачив її праведне життя та слухав її побожних настанов. Згодом батько забрав Василія і послав у школу в Кесарії, потім в Царгород. Василій засмакував науки й поїхав навчатися в Афіни, де познайомився зі святим Григорієм Назіянзенським. Хоч в місті було багато поганських звичаїв, однак, святі пильнували науки та християнського життя. Вони відмежовувалися від тих, хто був далекий Богові. Відвідували школу та храм, це були їхні дороги. Святий Василій був дуже здібним і осягнув великі знання, якими прославився у цілій Греції. Коло 355 року покинув Афіни й прибув у Кесарію, де став адвокатом. Недовго там працював, бо виїхав у подорож до Сирії, Єгипту, Палестини тощо, щоб пізнати пустинне життя. Пізнав строге життя жителів пустині, що в постах, неспанні та холоді служили Богові. Вернувшись звідти, поселився у Понті в пустині, де вірно служив Господові. Біля нього громадилися подібні мужі, яким він написав правило. Згодом святий Василій став священиком, потім єпископом Кесарії і екзархом Кападокії та Понту. Провадив строге життя, захоплював вірний народ своїми проповідями так, що багато наверталися й покидали блудні дороги життя! Звертав велику увагу на бідних, хворих та опущених людей. Допомагав їм, чим міг та як вдавалося найкраще. Люди дуже любили святого. Виснажив себе відданою службою Богові та людям. Віддав духа Богові 1 січня 379 року. Хай вчення та життя святого Василія Великого заохочує нас до гідного способу християнського життя. Святий Василію Великий, моли Бога за нас грішних!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

14 січня 2019 р. Б., храм святого Василія Великого, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Послання Глави УГКЦ з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави

НАША СВЯТА СОФІЯ

Послання Блаженнішого Святослава 
з нагоди століття відновлення соборності українського народу
та його держави

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

 Мудрість розумного – свій шлях знати.
Приповідки 14, 8

Дорогі в Христі!

Вступ

1. Пильно проймаючи поглядом століття, яке минуло з часу відродження соборності українського народу та його держави, ми споглядаємо предвічний Божий задум щодо них і нашої святої Церкви. Ми відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. Ці новітні виклики спрямовані до всіх людей. Людство входить у цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних. Особливо ж гостро ці нові виклики відчуваємо ми, діти і спадкоємці Київської Церкви.

2. У новітньому контексті нашого духовного та культурно-національного буття щиро запрошую кожного скерувати очі власного серця і ума до Божественної Премудрості. Цю Премудрість у Різдві Христовому предвічний Отець являє світові у своєму воплоченому Сині та відкриває у Святому Дусі. У цій Божественній Софії, Премудрості Божій, ми бачимо глибоку мудрість нашого національного та державного буття – Софії Київської, що є іконою та воплоченням Премудрості Божої. Софія, Премудрість Божа, прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. Ідеться про євангельські цінності та моральні принципи, що осяяли культуру наших предків і стали міцними підвалинами для об’єднання українського народу та розвитку нашої державності. Дивовижним втіленням, непорушною святинею Премудрості Божої стала Свята Київська Софія, собор, що донині є промовистим символом первинної цілісності й повноти єдиної та неподільної Київської Церкви.

3. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Отож збагнути нашу мету й відповідальність у новітній час – означає зробити Софію Київську видимою, живою та діяльною. Ця Премудрість є дороговказом для особистого життя, способом здійснення морального та політичного вибору. Саме вона, за силою і діянням Святого Духа, є джерелом національної снаги та відповіддю на актуальні запити сьогодення, на нові виклики: тобто проектувати, втілювати цю Божу Премудрість нашими вчинками в нові часи – означає прокладати українському народові шлях у майбуття.

 

Софія Київська – християнський фундамент українського народного буття

4. У своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом, і  дарував світові мир, що перевершує всяке розуміння (пор. Фл. 4, 7). Премудрість Божого задуму виявилася в незбагненній красі жертовної любові самого Творця. Адже Він через власного Сина у Святому Дусі довершив таїнственне спасіння людства, визволивши його з полону гріха та вічної смерті. Церква Христова – таїнство Божої звитяги, що покликане крізь віки лунати переможним співом, сягаючи водами святого хрещення та животворною благодаттю всіх часів і народів. Ми, християни, – відгомін Його перемоги, живий образ Його відвічної та всеблагої Премудрості, яка раз і назавжди замешкала поміж людьми, торуючи шлях окремій людині та цілим народам до незглибимих обширів Божої любові через сповіщення людству Христа розп’ятого – «Божої могутності і Божої мудрості» (1 Кор. 1, 24).

5. «Безвісною ж бо до часу і затаєною Премудрість Божа була од ангелів і людей, не як не існуюча, а як прихована, щоб виявитись наприкінці віку»[I], – писав був київський митрополит Іларіон. Коли ж для нашого народу настала визначена Божим промислом «повнота часів» (Гал. 4, 4), відгомін тієї спасенної проповіді залунав на київських пагорбах. Він сягав глибини сердець наших пращурів, просвітлював їхні уми та скріплював волю, з множини формував єдність і цілісність. У хрещальних водах Володимирової купелі Премудрість Божа воплотилася в тіло нашого національного буття – стала кров’ю і плоттю історії українського народу. Звідси щедро почало бити єдине джерело Світла та Істини для об’єднаного Божою благодаттю люду. Із цього джерела наші предки черпали знання, і це дозволяло їм формувати передане нащадкам розуміння себе та світу. Із цього джерела зродилася наша тотожність – церковна, національна та державна. Завдяки цьому джерелу сформувалися ціннісні засади організації особистого та суспільного життя. На них упорядковувалися господарство, навчання та виховання молоді. Нові засади визначили ставлення до родини, нужденних і чужинців, розуміння справедливості та краси, суспільної відповідальності й турботи про спільне благо. Тут гартувався ратний дух українського війська та формувався ціннісний кодекс українського воїна – захисника рідної землі. Звичне та буденне набувало виміру сакрального та Богом явленого.

6. У сяйві Премудрості Божої, втіленої в долю нашого народу, формувалися засади внутрішнього устрою українського суспільства, етичні принципи його інституційної організації, зрештою – самі засади нашої державності. Звідси походить наше усвідомлення соціальної справедливості та покликання влади служити інтересам народу й захищати його добробут. У лоні Софії Київської сформувалися наша культура, наша книжна мова, визначився напрям нашого розвитку. Київська Церква не була заручницею політичних інтересів державної влади чи слугинею могутніх світу цього, бо не грішила обожненням світського правління. Вона залишалася душею і сумлінням свого народу, навчаючи його оцінювати земну владу відповідно до того, наскільки ця влада служить Божій правді та вічному закону Творця. Саме так, у світлі Софії Київської та добра Божого люду, була оцінювана «Руська правда» великого князя київського Ярослава, недаремно званого Мудрим. Та сама Церква і понині збирає в єдине ціле дітей однієї Істини, однієї Мудрості, однієї Софії. Так на кручах Славути-Дніпра Божа Премудрість «дім собі збудувала» (Прип. 9, 1), заклала в серцях наших пращурів непохитні ціннісні основи для впорядкування нашого сьогодення та побудови спільного майбуття. Премудрість Божа стала Мудрістю – Софією – Київською, що сформувала основи нашої цивілізації.

7. Упродовж століть звідси силою і діянням Святого Духа випливали струмки Божественної благодаті, що зрошували й навколишні землі. Саме звідсіля, із Софії Київської, життєдайні промені Божої Премудрості просвітили всі околиці Київської держави. Прийнявши, однак, благодать хрещення, не всі вони стали здатними цілком преобразитися глибиною Божої Премудрості і так, як у Києві, у її світлі будувати свою церковну тотожність та суспільні інститути. Навіть коли вони імітували, а часом і посідали собор Премудрості Божої в Києві, своє буття визначали агресивністю кочовиків-завойовників, за словами апостола Павла: «Маючи вигляд благочестя, сили ж її відреклися» (2 Тим. 3, 5).

Київська Церква – ікона Божественної Премудрості

8. Нерукотворним храмом Божої Премудрості на берегах древнього Борисфену стали душі наших пращурів, серцем софійної цивілізації – престол київських митрополитів. Храм Святої Софії Київської, Премудрості Божої, втілив у собі мудрість наших предків, осяяну Божою істиною, і став «дивом і славою на всі навколишні країни»[II]. Упродовж століть тут звершувалося таїнство спасіння нашого народу. «Ріки води живої» (Ів. 7, 38) текли з цього храму до серця й розуму кожного українця. Наші прадіди отримали благодать із духовної спадщини святого всехвального апостола Андрія Первозваного, святих слов’янських просвітителів Кирила та Методія, блаженної Ольги, княгині Київської. У визначений Провидінням час завдяки усвідомленій волі святого рівноапостольного великого князя Володимира наші пращури стали учасниками хрещальної купелі. Відтоді Божественна Премудрість – одвічна Істина – просвітлює наш шлях. А собор Святої Софії залишається вірним свідком освяченої цією благодаттю єдності Київської Церкви.

9. Неподілена Київська Церква, перебуваючи в повному сопричасті зі стародавніми Церквами Рима та Царгорода, стала для нас вірним шляхом до вселенського братства християнських народів. Її народження не було затьмарене братніми роздорами. Її містична пам’ять несе в собі повсякчасний літургійний спомин неподіленого розбратом християнства першого тисячоліття. Її місія – вірно втілювати в собі Божий задум спасіння людини поміж «єдиним Божим народом у краю на київських пагорбах»[III], як про це нам пригадував Блаженніший Любомир, та служити вселенській єдності всіх християн. Її євангельський благовіст мелодійно лунав у повній симфонії з голосами стародавніх апостольських Церков, аби єдина Істина неподільної Христової Церкви просвітлювала цілий світ, вірно виконуючи заповідь самого Спасителя «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). Софія бо – символ нездоланної єдності та мудрості, що сягає високо понад мури тимчасових непорозумінь і роздорів.

10. Софійна Церква – свята земля примирення та порозуміння, завжди відкрита до вселенської єдності розпорошених по світу дітей Божих. Бо Премудрість Божа не знає меж, вона єдина та обіймає всіх і все, «простягається від краю і до краю та керує всім доладно» (Мудр. 8, 1). Саме тому сьогодні, як і тисячоліття тому, наша Київська Церква залишається в повному сопричасті з намісником апостола Петра, покликаним самим Спасителем служити єдності Його Вселенської Церкви та цілісності відкупленого Божого люду. Разом із єпископом Рима наша Церква перебуває в сопричасті з іншими Східними Церквами. У цьому відкривається особливе екуменічне покликання нашої Церкви – свідка неподіленого християнства та мучениці наших часів.

11. Ісповідник віри, довголітній в’язень сталінських таборів патріарх Йосиф Сліпий залишив невмирущий маніфест ідентичності нашої Церкви як спадкоємниці та правонаступниці повноти київського християнства. Цим маніфестом є величний собор Святої Софії у Римі, золотий ювілей освячення якого ми святкуватимемо 2019 року. Зведення римської Софії разом із заснуванням Українського католицького університету є свідченням живої та діяльної Софії Київської, виявленої в самому існуванні Української Греко-Католицької Церкви-мучениці як в Україні, так і на поселеннях. Безсмертне послання патріарха Йосифа «Urbi et оrbi» (Вічному місту і світу), викарбуване на фронтоні університету: «Істина й любов до науки собирає в розсіянні сущих». Будуючи собор Святої Софії в Римі, освячуючи його разом зі святим папою Павлом VI, цей подвижник Христової віри споглядав Софійський собор у Києві як материнський храм нашої Церкви, в якому молилися і його великі попередники. Київський храм патріарх Йосиф бачив видимим собором невидимої Софії, церковної та національної мудрості, що перетривала тисячоліття в тілі й крові його рідної Церкви, а сьогодні переможно сяє на всю Україну та весь світ. Патріарший собор у Римі є промовистим символом вселенськості Софії Київської, втіленням жаги українського серця до повноти єдності в Христі, дарованої нашому народу в хрещальній купелі князя Володимира. Він є знаком невмирущості осяяного Божою благодаттю українського духу – того самого, що його власним життям втілював патріарх Йосиф.

12. Великий ісповідник віри смиренно заповідав своїм нащадкам: «Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю… Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого собору Святої Софії»[IV]. Патріарх Йосиф відчував, що Божественна Мудрість нагадує про завдання відновити первісну єдність нині поділеної Київської Церкви. Лише тоді ми побачимо воістину оновлений собор Святої Софії в Києві. Доки цієї єдності ще немає, жодна із Церков-спадкоємниць цієї Церкви не може одноосібно посідати стародавній собор Премудрості Божої, Софії Київської. Він має радше бути місцем зустрічі всіх нащадків софійної Київської Церкви, бути нагадуванням, закликом, будителем і надією на наше поєднання в Христі.

13. Через проповідуване слово Премудрість Божа проникала до серця кожного, формуючи нерозривну єдність, нездоланну спільність великої родини, поглядом зверненої до непорушної святині – Софії Київської. Наша Церква словом і ділом навчала своїх вірних дітей відважно брати на себе відповідальність за долю всього народу, за нашу державу. Вона завжди була державницькою та державотворчою, безупинно наголошуючи на ціннісних принципах функціонування державних і суспільних інститутів, обґрунтування яких шукала значно глибше – у скарбниці Премудрості Божої. Натхнений її мудрою традицією, праведний митрополит Андрей Шептицький писав: «Церква, зрозуміла як інституція чисто національна, що обіймає тільки один народ і відлучає його від усіх інших, стає орудником до піддержування роздору, підсичує національні пристрасті та допомагає до гніту інших націй. Вона веде до боротьби, а не до миру; до розлуки, а не до з’єднання, отже й не є Христовою»[V]. Софійне мислення нашої Церкви повсякчасно скеровувало її синів і доньок до подолання внутрішніх непорозумінь, до об’єднання зусиль, до консолідації українського народу, гуртуючи навколо завжди дійсних євангельських цінностей. Софія – мудрість втіленої в особисте та суспільне життя Істини, що творить архітектуру історичного буття народу, дозволяє в гаморі поколінь і цивілізацій закріпити інституційне оформлення його самобутності, «збудувати Рідну хату»[VI].

14. У затишку софійної традиції київського християнства сформувалася особлива літургійна, богословська, духовна та канонічна спадщина. Ця багата духовна культура все ще, на жаль, мало вивчена та досліджена. Сьогодні ми разом із нашими православними братами, співспадкоємцями Київської Церкви, покликані заново відкрити цей наш спільний скарб, досліджувати та розвивати його як дорогоцінний фундамент нашого духовного єднання. Київському благочестю понад усе властива увага до серця людини як її найглибшого виміру, в якому сконцентровані здатність відчувати та осмислювати дійсність і приймати рішення під натхненням Святого Духа. Саме там Премудрість Божа трудиться над відновленням у людській істоті затьмареного колись первообразу. Відтак серце людини, як і навколишня дійсність, вимагає ціннісно-орієнтованого розвитку. Ідеалом сформованої за таких умов аскези стає фізична праця, що дозволяє людині відчувати себе ближчою до сотвореного світу та водночас спонукає приймати відповідальність за нього. Із людського серця – «безодні, усіх вод і небес ширшої»[VII] – Премудрість Божа сягає всього внутрішнього світу людини усвідомленим відчуттям відповідальності за іншого. Важка праця стає ціннісним ідеалом, знаряддям соціального служіння.

15. Відповідальність за спільне благо та служіння нужденним залишаються двома визначальними рисами соціального виміру київського благочестя. Ми знаходимо численні свідчення про них у житіях великих святих нашої землі, зокрема преподобного Теодосія Печерського та інших подвижників із «Києво-Печерського патерика». Цей вид благочестя формує властивий нашій духовній культурі образ відновленої Духом Святим людської особистості – святця як носія та свідка Божественної Премудрості. Молитва, праця та вчинки милосердя дозволяють людині стати живим втіленням незбагненної Мудрості самого Творця. Першим плодом софійної святості є духовний подвиг святих мучеників братів Бориса та Гліба. Із глибин цього особливого дару для нашого народу Божественна Премудрість проклала собі шлях до сердець незліченних мучеників за єдність Христової Церкви – як у часи гоніння Київської Церкви в Російський імперії, так і в часи комуністичного терору ХХ століття: їхня «мученицька кров свідчить перед небом і землею про непохитну вірність Богові»[VIII]. У серці, в якому замешкала Божа Премудрість, євангельські принципи стають життєвими орієнтирами для нашого сьогодення, а звідтіля, з келії власного серця, прямують у широкий світ, щоб його преобразити, привести людське суспільство у відповідність до об’явлених цінностей. Так упродовж століть Київська Церква, вірна своїй спасенній місії, освячує Божою благодаттю серце кожного українця та всього народу, яскраво сяючи перед світом дивовижною іконою Божественної Премудрості.

 

Софія Київська – ціннісна парадигма побудови державності та суспільних інститутів українського народу

16. Етика суспільних відносин, сформована в контексті софійної логіки нашої історії, визначає особливе місце для провідника народу. Функція державної влади та суспільного проводу в київській традиції набуває властивих саме їй ознак. У «Повчанні» Володимира Мономаха легко помітити: великий князь не керується у своїй діяльності лише власним інтелектом і загальнолюдським досвідом. Він шукає Божих орієнтирів, мудро визнаючи примат Божественного Промислу над власною волею. Влада – це передусім служіння, що спонукає до турботи про довірений Богом люд, особливо ж про вдів і сиріт, про убогого та немічного. Лінощі – чи не найбільший із гріхів. Кожна людська діяльність має бути невтомною й осяяною Божою благодаттю. Саме тому князь звертається в молитві до Бога з проханням зміцнити його серце мудрістю. Моральні та богословські чесноти лежать в основі його особистого життя та суспільного служіння: «А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе»[IX]. Князь не узурпує влади, дарованої йому Всевишнім для захисту рідної землі та забезпечення добробуту підлеглих. Він покликаний мудро нею розпоряджатися задля миру та злагоди в країні. У нашій софійній системі цінностей саме Божий народ залишається носієм Божої Премудрості, а відтак – голосом, здатним нагадувати князеві про його священну місію та застерігати від зловживання владою.

17. Упродовж століть світло Христового Євангелія щедро осявало кожен вимір життя та побуту нашого народу. Слово Боже закладало ціннісні засади суспільних і державних інститутів, поглиблювало розуміння свободи та гідності людської особи, прав і обов’язків громадян, відповідальності влади, допомагало узгоджувати громадську та господарську діяльність із об’явленими істинами. Важливим відгомоном Божої Премудрості в історії українського народу, підхопленим Київською Церквою, є беззаперечна повага до знань. Митрополит Андрей якось відзначив: «Всі українці високо цінують науку та освіту»[X]. Сам митрополит і його наступники докладали чималих зусиль, щоб в українському народі не згасла жага до мудрості. Адже знання провадять до глибшого розуміння себе самого та довколишнього світу, дозволяють людині плідно взаємодіяти з дійсністю. Наука та освіта допомагають народові захистити свою самобутність, вберегти власну душу, творити квітуче майбуття. Просвіта є запорукою економічного розвитку та соціального прогресу. Однак лише тоді, коли керується істинними цінностями. «Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом», – писав Григорій Сковорода[XI]. Входячи в людську дійсність, Божа Премудрість просвітлює уми та скеровує людську волю до правильної дії, допомагаючи мудро керувати довіреним їй скарбом Божого творіння.

18. Особливим чином наш народ і його Церква стали свідками воплочення у власну історію Премудрості Божої в невимовних стражданнях і гоніннях, з вірністю та гідністю перенесених заради Христа та Його справедливості. Ми – Церква мучеників за Божу Істину. Випробовування, що рясно спадали на долю українського народу, ставали місцем об’явлення Божої сили та мудрості. Вони зіткали нашу самобутність, визначили нашу ідентичність. Ми бо не проповідуємо мудрість цього світу, а власною історією автентично звіщаємо «мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу» (1 Кор. 2, 7). Це та сама таїна Божественного задуму, що явилася світові з висоти хреста та осяяла його світлом Христового воскресіння. Це та мудрість, що дарує повноту життя і долає саму смерть.

19. Світлої пам’яті патріарх Йосиф Сліпий у своєму пастирському посланні до духовенства нашої Церкви, написаному ще в Красноярському краю, порівнює історію Церкви Христової з «хрестоносним походом» праведників і мучеників за Божу Істину. «А серед того хрестоносного походу окремий ряд становлять визнавці нашої Греко-Католицької Церкви… Там бачите і Ваших дідів і прадідів, батьків і кревних, численних Ваших духовних дітей, друзів і знайомих… За тими гідними, достойними і святими предками ступаєте і Ви зі своїми важкими хрестами, падаєте під ними не раз і не два, щоби знову повстати. Всі вони у Вашій боротьбі за Церкву та її єдність, у двиганні Вашого важкого хреста духом і молитвою з Вами!”[XII] Софія Київська – це також мудрість нашого народу, що об’являється в час страждань і надає силу переобразити біль і смуток гонінь у невимовну радість вірності Христові, у духовну звитягу над силами страху та мороку, у тріумф воскресіння. Наша Церква завжди усвідомлювала свою місію перед власним народом і цілим світом сповіщати Євангеліє “і то не мудрістю слова” (1 Кор. 1, 17), а любов’ю до хреста Господнього, який для нас, що спасаємося, є “сила Божа”».

 

Софія Київська – дороговказ до вічної мети дітей Української Церкви та народу

20. Свою славнозвісну «Молитву про Божу мудрість» праведний митрополит Андрей Шептицький завершує проханням: «Дай мені ту мудрість, що мені та моєму народові найбільше недостає. Дай мені мудрість правдивого вдоволення, правдивого щастя»[XIII]. У цих словах наш великий праведник ніби звертає очі власного серця в те майбуття, яке ще слід вибороти молитовним подвигом і спільною наполегливою працею. Тут виявилася вся мудрість українського народу, котрий крізь столітні випробування дивиться вперед і впевнено прямує до повноти свого покликання бути «знаменом, піднятим перед народами» (Іс. 11, 12), бути народом Божим, що нездоланною надією торує шлях до власної обіцяної землі, до повноти Божої любові та миру. І дороговказом йому на цьому шляху зоріє Премудрість Божа, втілена в його історію, – наша Софія Київська.

21. Софія Київська – мудрість народу, що народився у благодатних водах Володимирового хрещення. Відтоді євангельські цінності лягли в основу властивого нам світогляду, стали нормами організації суспільного побуту. Плекання української родини як домашньої Церкви, що зберегла наше церковне життя впродовж років найсуворіших переслідувань, передавання віри батьків майбутнім поколінням як найдорожчого національного скарбу та навіть сам процес державотворення в нашій історії пройняті сяйвом Божої Премудрості. Її світло вчить нас любити свій народ і його соборну державу, а водночас збуджує свідомість того, що ми, за словами апостола Павла, є небесними громадянами і тут, у цьому світі, постійного місця не маємо, а смиренними паломниками прямуємо до нашої Небесної Батьківщини (пор. Фил. 3, 20). Саме ця висока мета й покликання кожної людини дозволяють нам правильно оцінювати дочасне життя та добре готуватися до вічності. На шляху до Небесної Батьківщини ми покликані втілювати Софію Божу в нашу українську дійсність, будувати справедливий світ, творити цивілізацію миру та любові.

22. Дорогі в Христі брати і сестри! Упродовж своєї тисячолітньої історії наша Церква та наш народ уповні пережили у своєму тілі досвід пасхального таїнства нашого Спасителя. Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?» На ці запитання Божественна Премудрість дає нам відповідь нашою власною Софією Київською! Сьогодні ми, як і тисячу років тому, щоразу глибше усвідомлюємо себе як помісна і водночас глобальна Київська Церква – Церква українського народу в єдності з наступником апостола Петра, як невід’ємна складова соборної Вселенської Церкви з місією об’єднання всіх християн. Ми впевнено прямуємо до повноти Божого Царства. У наших витоках – наші цінності, наш спосіб мислення та діяльності, нашатрадиція та стратегія розвитку, наш досвід. Наша спільна пам’ять, наше вповні відкрите серце та дружня рука, простягнута до православних братів, наш шлях у майбуття, наша мудрість – це наша Софія, Софія Київська.

23. Ця Мудрість Церкви та народу є запорукою нашої перемоги, нашої снаги та невмирущості. Саме вона в силі й благодаті Святого Духа проведе нас через відповідальний вибір у цьому році, оновить і зміцнить нашу державу та забезпечить перемогу й мир, розвиток і процвітання українського народу. Софія Київська є тією внутрішньою силою, яка без тривоги та страху веде наш народ у майбутнє особливим цивілізаційним шляхом. За своєю природою вона є універсальною – великою цінністю людства, що допомагає всім народам входити в нову епоху не з порожніми руками, а з Вічною Мудрістю, яка лежить в основі історії. Наша Софія Київська є її автентичним відблиском, вічним сяйвом Божественного Промислу, що відкриває нам істину про людину та її призначення у всесвіті.

Пресвята Богородице, Престоле Премудрості, Київська Оранто та наша Нерушима Стіно! Веди нас, небесних громадян, дорогами цього земного буття до нашої Небесної Батьківщини!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у cвято Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа та
Святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської,
14 січня

 


[I] Іларіон Київський. Слово про закон і благодать / Іларіон Київський // Філософська думка. – 1988. – № 4. – С. 89–101.

[II] Там само.

[III] Блаженніший Гузар Любомир. Один Божий народ у краї на київських пагорбах: Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва, 13 квітня 2004 року // Благовісник Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира кардинала Гузара. – 2004. – № 4. – Львів: Друкарські куншти. – С. 161–168.

[IV] Патріарх Сліпий Йосиф. Завіщання// Будьмо собою! Життя і Заповіт патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Видавництво УКУ, 2017. – С. 70.

[V] Митрополит Шептицький Андрей. Правдива віра: Пастирське послання до вірних на Буковині // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого.  – Львів: Артос, 2013. – С. 22.

[VI] Митрополит Шептицький Андрей. Наша Державність. Як будувати рідну хату. – Львів: Артос, 2010.

[VII] Сковорода Григорій. Книжечка про читання Святого Письма, названа «Жiнка Лотова». У 2-х т. // Трактати, діялоги, притчі, переклади, листи / За ред. Олекса Мишанич. – Т. 2– Київ: УНІГУ & НАН України, 1994. – C. 34–60.

[VIII] Стихира з Вечірні Неділі всіх святих українського народу.

[IX] Повчання Володимира Мономаха (за Лаврентіївським списком) // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Руси епохи Середньовіччя ІХ – Х століть. Кн. 2 / За ред. проф. Василя Яременка. – Київ: Аконіт, 2002.

[X] Митрополит Шептицький Андрей. Божа Мудрість, І том // Твори морально-аскетичні. Том XLV-XLVII. – Рим: Видання УКУ імені Св. Климента Папи, 1978.

[XI] Сковорода Григорій. Розмова, названа алфавіт, або буквар миру. – Київ: Наукова думка, 1983. – С. 200–249.

[XII] Патріарх Сліпий Йосиф. Пастирське послання до духовенства «Про становище духовних та вірних Української Греко-Католицької церкви після 1946 року та закликом бути стійкими під час переслідувань» // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Артос, 2013. – С. 104.

[XIII] Митрополит Шептицький Андрей. Молитва про Божу Мудрість//Молитовник “Прийдіте поклонімся”. – Львів: Свічадо, 2004. – С. 74.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у день Собору Пресвятої Богородиці та святого Обручника Йосифа

Євр 2,11-18;

Мт 2,13-23.

Сьогоднішній день, слідуючи церковному календарю, присвячений Собору Пресвятої Богородиці та обручника Йосифа. Так написано у наших церковних книгах, так значиться у святій Євангелії. Це свято Собору тісно пов’язане зі святом Христового Різдва, і його святкуємо відразу наступного дня після Різдва ГНІХ. Правда те, що й неділя після Різдва, теж  присвячена святому Йосифові, і це зовсім не забагато. Чому? Бо сам Господь Бог вибрав цього великого праведника на опікуна Божого Сина, Другої Особи Божої. Євангелист називає опікуна Йосифа праведним (пор. 1,19). А праведними називаються ті особи, які бездоганно виконують право, закони Божі. Святий євангелист Матей описав подію та обставини втечі святої Родини – Ісуса, Марії та Йосифа – аж у Єгипет. Таку новину повідомив  сам ангел Божий святому опікуну Йосифу, як голові цієї святої Родини. Дуже цікаво те, що ангел сказав у такому порядку «візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту». Не промовив до святого Йосифа, щоб розбудив Марію, бо вона спала, лиш щоб він сам взяв Дитятко, а згодом розбудив Матір і так вирушали відразу в далекий край. І святий Йосиф докладно виконав те, що йому поручав ангел: взяв Дитя, не передавав Марії, а потім – матір, й вирушили вночі у дорогу. Святий Йосиф оберігав життя Спасителя світу, був Його охоронцем без зброї, бо Син Божий уже від народження мав ворогів. Слід відзначити зрілість святого Йосифа, який не ставив жодного запитання ангелові, не проявив цікавості відносно подорожі, не запропонував чекати, аж засвітає, щоб вирушити в дорогу. Ні! Без слів, мовчки, дуже точно й докладно святий опікун сповнив усе, що заповів йому ангел. Святий Йосиф – благородний чоловік, який з  великою зрозумілістю ставився до Марії. Він угледів, що вона вагітна, а Марія зовсім йому про це не говорила, хоч знала, що це справа Бога, діло Святого Духа (пор. Лк 1,35). Святець не хотів піднімати цього питання, не бажав принижувати її, бо це могло загрожувати навіть смертю для Марії. Праведний Йосиф, хоч не відав, що сталося, але, знаючи чесність Марії, не бажав її підозрівати, а тим більше оскаржувати. Він не розумів обставин, не міг усього, що приходило у голову, поєднати, бився позитивно з думками… Праведник був переконаний у доброчесності Марії, але починали огортати дивні й незрозумілі почуття. Він бачив практичні її чесноти, щоденне життя, глибоку побожність цієї простої, але цілковито втаємниченої у Бога дівчини! Не розумів, що діялося, не мав жодних підстав підозрівати благочестиву дівицю! Але необхідно зробити якийсь крок, вирішувати; а Марія мовчала, бо не бажала оправдовуватися, вказувати на Святого Духа, зрештою, хто її у цьому зрозуміє?! Духовна напруга зростала, але це особи, які жили вірою й усю свою надію поклали на Бога, очікуючи вирішення проблеми. Праведник уже майже все вирішив у своєму серці, бо постановив таємно відпустити її додому, ніби у них не склалося у житті. Так думав Йосиф, по-іншому вирішив Господь, бо мав народитися Спаситель світу… Праведний Йосиф почав лякатися, відчував страх, до певної міри свою «негідність» перебувати поруч такої особи, як Марія! І, коли були вичерпані усі людські ресурси, щоб розв’язати незрозумілі обставини, на допомогу прийшов ангел Господній, який просто звернувся до Йосифа: «… Йосифе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого» (Мт 1,20). Відтепер праведник вповні зрозумів невинність Марії. Не даремно він лякався її святості та величі. Не міг поєднати святого життя Марії з незрозумілою йому її вагітністю? Тут здійснилися слова святого пророка, який стверджує: «Бо ваші думки не мої це думки, а дороги мої то не ваші дороги, говорить Господь» (Iс 55,8). А перед Йосифом стояло завдання бути батьком Ісусові. Він повинен піклуватися Спасителем, захищати Дитя, дбати про нього, виховувати Христа. Тепер ще більший ляк повинен огорнути Йосифа, бо він – поряд Творця і Спасителя світу, якому має розказувати, Його навчати, стати батьком для Бога. І Марія називала батьком праведного Йосифа. Коли свята Родина була в Єрусалимі у храмі й, повертаючись додому, думали, що Ісус йде з ними. Пройшли день дороги й переконалися, що Його не має. Родичі та знайомі не бачили Ісуса. Тоді Йосиф з Марією повернулися в Єрусалим і третього дня знайшли Ісуса у єрусалимській святині. «… а мати сказала до нього: Дитино, чому так ти зробив нам? Ось твій батько та я із журбою шукали тебе» (Лк 2,48). Отже, Богородиця назвала святого Йосифа словом «батько». Перед праведним Йосифом стояло велике завдання, щоб піклуватися про двох, замало сказати, святих Осіб!.. Праведник мав велику честь й благословення опікуватися Богом, Сином Божим і Його матір’ю: Марією, Богородицею. Можемо лиш подумати про його старання й заходи: сам вчився від Бога, маючи Його щоденно перед очима, й навчав Ісуса! Ось таким був опікун  Йосиф, так його описуємо, але правда, що не можливо віднайти необхідних слів, щоб вповні виразити духовний стан особи цього Праведника. На молитві Вечірніх стихир описано, що він прожив поруч Ісуса й Марії тридцять років. Святе Писання замовчує цю історію – не знаємо правди про ці роки спільного життя святої Родини. На молитві Вечірні такими словами описано про дух святого Обручника: «… був найчистішою посудиною дівоцтва, глибокий у смиренності, високий у спогляданні» (Молитвослов, Вечірня, стихири на стиховні, стр. 1155). Святий Йосифе, опікуне Ісуса і Марії, виблагай миру для наших душ і для світу!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

8 січня 2019 р. Б., храм святого Йосифа, м. Львів

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Різдвяне інтерв’ю Митрополита Львівського

Напередодні Різдва Христового кореспондент «Високого Замку» поспілкувалася на Святоюрському пагорбі з Архиєпископом і Митрополитом Львівським владикою Ігорем

— Чим є Різдво для вас особисто?

— Різдво — це нагадування нам про народження Ісуса Христа, Божого Сина, другої Божої особи, від Пресвятої Богородиці Діви Марії. Це народження нашого Спасителя, який прийняв люд­ське тіло, щоб відчувати усі болі й пе­реживання людські.

Для мене особисто Різдво — велике духовне переживан­ня. Усвідомлення того, що Ісус Хрис­тос

прийшов на світ заради мене, щоб відкупити мене від диявольської злоби. Це викликає у мене велику вдячність, любов, стремління бути вірним Богу. Навіть у життєвих промахах і падіннях не треба боятися Бога, а навпаки, слід до Нього йти, каятися, перепрошувати Ісуса.

Приходимо до Бога з проханнями миру, духовного прощення, благосло­вення. Просимо Його не лише за себе, а й за інших людей. У неділю перед Різдвом зачитуємо перелік родоводу Ісуса і бачимо, що у роду були грішни­ки. Цим Бог хоче показати нам, що Гос­подь не відвертається від людини. Про­рок Ісая написав, що Діва зачне в утробі і породить сина, і дадуть йому ім’я Ема­нуїл, тобто «З нами Бог». Цим Бог по­казує: «Бог є з нами, Бог посеред нас».

Якщо раніше люди вважали Бога да­леким, строгим, вимогливим і спра­ведливим, то Христос показав, що Бог є насамперед Любов. Мама любить, коли діти приходять з проханнями щось допомогти, пробачити, заступитися… Це мамі приємно, а Богу ще приємніше.

На Різдво родина збирається за од­ним столом. Святвечір з першою зо­рею, коли з’їжджаються вечеряти до батьків діти, внуки, коли на столі — два­надцять страв, коли у кутку — дідух, на столі — кутя. Маємо особливі родинні українські традиції, які віками переда­ються у спадок поколінням.

— Українська традиція відрізня­ється від традицій інших країн. У сві­ті по-різному святкують Різдво…

— В Італії майже всюди вечеря щодня о 20.00, у свято і будень. Навіть деякі ресторани працюють з 20.00. Італійська родина збирається щодня на вечерю, всі члени родини стараються на вось­му годину вечора прийти додому, щоб вечеряти разом. В Україні на Святве­чір з’їжджаються діти здалеку, які не за­вжди можуть сісти за один стіл зі своїми батьками, родиною. Навіть якщо бать­ків вже нема у тій хаті, люди їдуть, щоб побути у родинному гнізді. Це поєдну­ється зі святом Різдва Христового, бо християни нагадують собі про своє ди­тинство, своїх близьких і рідних. Разом колядують, йдуть до церкви. Моляться за померлих у роду. Це гарна традиція, яка шанується у нашому народі.

Щодо кількості страв на столі у Свят­вечір Церква не каже нічого. Це не цер­ковний звичай, а народний, може, на­віть походить із поганського… Церква не надає значення тому, скільки страв має стояти на Святвечір на столі. Ніде не пише, що має бути саме дванадцять, а не більше чи менше. Моя мама ще клала на стіл ложки для померлих вже діда, баби…

— Вважається, ложки зі Святвечо­ра треба залишити на столі на ніч, бо душі померлих приходять їсти…

— Люди так роблять з поваги і лю­бові до своїх померлих рідних. Дока­зів того, що душі померлих є з нами на Святвечір, нема. Вшановуємо помер­лих рідних молитовно. Але точно душі померлих їсти не приходять на Святве­чір (сміється. — Авт). Духам і душам по­мерлих їсти земні страви не треба. Як вони їстимуть? Вони не мають тіла.

— У соборі Святого Юра віднедав­на Різдво зустрічають нічними бого­служіннями. Чи буде Архієрейська Літургія цього року уночі?

— Так. Владика Володимир, єпис­коп-помічник Львівської архієпархії, відроджує у соборі Святого Юра нічні богослужіння. Особливо святкові. Ко­лись ми перестали служити нічні бо­гослужіння, бо люди виходили з церк­ви заздалегідь, щоб мати чим доїхати додому, — громадський транспорт пра­цює до десятої-одинадцятої вечора. Біля собору Святого Юра немає вели­ких житлових будинків, щоб люди на­повнили храм, помолилися і поверну­лися додому на ніч. Парафіяни храму Св. Юра добираються з різних кутків Львова і околиць… Хто мав свій тран­спорт, міг залишалася на святкову Лі­тургію, але багато людей не мали змо­ги бути. Багато з тих, які залишилися, на лавках дрімали, не молилися. Коли ми під ранок завершили богослужін­ня, люди вийшли на вулицю і не мали чим добратися додому… Мені стало жаль парафіян, і ми перестали прак­тикувати нічні Літургії. Але зараз ба­гато хто має свої автомобілі… Тому храм Святого Юра запрошує зустріча­ти Різдво молитовно уночі, а наступ­ного дня у Різдво я служитиму Архі-єрейську Літургію.

— Напередодні цьогорічного Різдва в Україні сталася велика подія — ство­рення Православної церкви України. Вона, мабуть, із часом святкувати­ме Різдво разом із Константинополь­ським патріархатом — 25 грудня?

— Не цього року, але наступного — цілком можливо.

— А чому греко-католики не свят­кують разом з Римом 25 грудня? Коли нарешті дочекаємося Різдва разом з усім цивілізованим світом?

— Українські греко-католицькі гро­мади у Канаді, США, Бразилії, Аргенти­ні майже всі святкують Різдво 25 груд­ня. І це правильніше. Загалом, ніхто не знає точної дати, коли саме народив­ся Божий Син. Папа Григорій змінив ка­лендар, і датою святкування стало 25 грудня, щоб не відставати від цивіль­ного календаря. Це логічно, бо Юліан­ський календар застарілий. Про це го­ворили владики ще за Блаженнішого Любомира, зокрема ті, які приїжджають до Львова на Синод з різних кутків сві­ту. Більшість із них святкують 25 грудня. Митрополит Епіфаній сказав, що пра­вославні вірні перейдуть на святкуван­ня за Ново-Юліанським календарем, коли люди будуть до цього готові. Ми теж перейдемо, щоб святкувати Різдво разом із нашими братами православ­ними, і також римо-католиками, які вже святкують у цю дату. Думаю, наші люди готові святкувати 25 грудня. Мене час­то запитують про це українці в Італії, бо 25 грудня в Італії вихідний, а 7 січня — робочий день, тому українцям там не­зручно.

— В Україні тепер також 25 грудня вихідний…

— Так, держава Церкву випередила.

— Чи можливе об’єднання україн­ських церков?

— Іще Митрополит Андрей Шептиць­кий звертався до архієреїв православ­них про те, щоб об’єднатися і вибрати намісника єдиної Церкви української, але з тим, щоб за видимого голову Церкви визнавати Папу Римського. Тоді до цього не дійшло. Але Церква шу­кає такої єдності. Дай Боже, щоб таке об’єднання відбулося.

— До новоствореної Православної церкви України вірні переходять ці­лими громадами. На Львівщині, зо­крема, перейшла громада у Жовкві, яка була найбільшою тут парафією Московського патріархату… Це таке всезагальне українське очищення духовне зараз відбувається?

— В Україні війна. Росія захопила Крим, а багато хто у Московському па­тріархаті підтримує російську агресію. Тому громади Московського патріарха­ту приймають рішення перейти до Пра­вославної церкви України. Томос мають надати 6 січня 2019 року. Після надання Томосу, прогнозують, ще більше пара­фіян перейде з Московського патріар­хату до Православної церкви України. Таким чином через Церкву відбуваєть­ся утвердження України як держави.

— Дехто каже, президент України не мав би втручатися у справи цер­ковні…

— У Старому Завіті, у Книзі хронік, згадується, що цар Давид, який був ца­рем, а не левітом, не священиком, на­казав перенести кивот із хати до Єруса­лима. А потім Соломон збудував храм. Теж цар. Ініціатива від царя. Не потріб­но критикувати за це голову держави, бо подібні ініціативи описані ще у Ста­рому Завіті. Задля укріплення держави ініціатива може виходити від кермани­чів держави, як це стається в Україні.

Розмовляла Ірина Кушинська

Джерело: ВЗ

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Різдвяне послання Архиєпископа і Митрополита Львівського Української Греко-Католицької Церкви

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ АРХИЄПИСКОПА І МИТРОПОЛИТА ЛЬВІВСЬКОГО

УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Преосвященним і боголюбивим Єпископам,

всесвітлим та всечесним отцям, чесним дияконам,

високопреподобним та преподобним отцям, ченцям і черницям,

дорогим та достойним мирянам Львівської Митрополії

 

Мир усім Вам у Господі та Боже благословення!

Свята родина, Йосиф із Марією, прибули у Вифлеєм, щоб виконати наказ царя Августа про перепис населення. Марії якраз настав час родити. Зрештою, Йосиф із Марією дуже надіялися повити святе Дитя у якійсь гостинній господі міста. Але не знайшлося місця, бо не знайшлося жодної особи прихильної до праведників, які перебували у немалій скруті. Чи тому ангел не шукав людей у Вифлеємі, щоб їм сповістити про народження Ісуса? Мешканці міста не прийняли Бога хоч би в одну із осель. Йосиф і Марія багато не бажали, бо їм, як виявилося згодом, вистачило ясел, жолоба з сіном, де Марія відразу поклала народжене Дитя. Мешканці міста не прийняли Бога, зате Його огорнув жолоб, з якого худоба їла сіно. Пророк Ісая так описав цю поставу людей до Бога: «Віл знає свого власника, а осел ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене…» (Iс 1,3). Люди, що проживали у Вифлеємі, не прийняли народженого Бога навіть до найбіднішого двору. Це – правда про людину, правда про кожну особу із мешканців світу, які не знають або дуже мало знають Господа. А ми – як ми знаємо доброго, люблячого та милосердного Бога, нашого Спасителя? Мешканці Вифлеєму не пізнали часу, не прийняли Бога, ніхто, ані одна особа не запросила під дах своєї оселі. Чи там не існувало добрих людей? Чи у Вифлеємі, як колись у Содомі, забракло праведних осіб? (пор. Бут 18,32). Це характеристика людини, яка не хоче чути про Бога та пізнавати люблячого Спасителя.

Людина зайнята своїми справами, які уважає найважливішими, а Бога якось не помічає у своєму щоденному житті. А що ж Творець? Яка ж реакція Господа на такий спосіб поведінки людини? Господь залишив Вифлеєм, і Марія сповила Дитя десь на окраїні міста, неподалік, бо Він прийшов спасти те, що загинуло. Ангел Господній з’явився пастухам у полі, їм сповістив про народження Спасителя у людському тілі. Такого страху та спілкування з ангелом пастухам не приходилося переживати ніколи. Ангел Божий заспокоював їх та запропонував іти до міста, щоб побачити народжене Дитя. Бог не вибирав кращих, лиш бажав через простих пастухів сповістити людей про народження Христа. І вмить біля ангела вони побачили велике число небесного війська, що прославляло Бога і людям благовістило мир на землі. Пастухи розуміли спів ангелів, це – їхня мова! Здебільшого, це були доросліші діти, що стерегли своїх отар у полі. Коли ангельські хори зникли, пастухи зацікавилися подією і, порадившись, поспішили до Вифлеєму, де знайшли народжене Дитятко з Марією та Йосифом. Вони розповіли Марії усе те про Дитя, що їм сповістив ангел. Святий Йосиф із Марією слухали розповіді пастухів та дивувалися оповіданню, розуміючи, що Господь устами пастухів свідчив про народження Сина Божого. Марія ж усе запам’ятовувала, і слова пастухів про народжене Дитя та явлених ангелів берегла глибоко у своєму серці!

Трудно збагнути всі почуття, якими були перейняті пастухи! Вони бачили ангелів, чули співи у своїй мові, усе розуміли. Споглядали один на одного, наповнюючись Божим світлом і теплом! Усе разом їх захопило, тому повірили й пішли зустрітися з дивовижним маленьким Дитям! Ангел їм виразно сказав, що для них народився Спаситель. Це означає, що пастухи були обізнані про прихід Месії, не знаючи до кінця повноти значення Божого задуму. Нічого не описано про те, як вони знайшли народжене Дитя та Марію з Йосифом. Але тим, хто шукає Бога, Господь допомагає, не відвертається від людини, благословить зустрітися з нею. Народження Сина Божого сповіщено й нам тими самими словами, що пастухам: «…народився для вас Спаситель…» Христос народився для нас, щоб ми Його пізнавали, прославляли та любили. Людям необхідне смирення простих пастушків, які з вірою прийняли сповіщення ангелів та зустріли Бога у людському тілі. Для сучасників, для віруючих людей потрібно приймати те вчення, яке залишив Ісус Христос у Святому Писанні, та радо виконувати його. Боже вчення визволяє людину від обмеження, від втручання світу в життя людини, від диявола та нападу пристрастей! Господь бажає бачити свій люд вільним, переможцем над злом, таким, хто живе у мирі та любові з Богом та ближнім. Син Божий упокорився – з Творця вселеної до безборонного Немовляти, що спочило у жолобі, а відтак у своїй любові прийняв смерть на хресті ради нашого спасіння. Погляньмо сьогодні у ясла, де лежить народжений Ісус, пізнаваймо в Ньому люблячого Бога, який бажає, щоб ми не лиш про Нього знали й говорили, але любили Його та прославляли, як Другу Особу Божу. Хай наше життя йде у парі з написаними словами про пастушків, які поверталися після зустрічі з Немовлям до отар, «…прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано» (Лк 2,20). Усі настанови, стремління, любов, взагалі наше життя необхідно керувати до особи Ісуса Христа. Христос вчить прощати й любити, Він – початок і кінець людського життя! Пізнаваймо Сина Божого та зростаймо в любові до Нього!

Хай осяйне свято Христового Різдва огортає кожну людську душу! Хай радість і любов Ісуса проникнуть у душу кожної людини: воїнів і полонених, молодих і старших віком людей, здорових і хворих, самотніх та опущених, в’язнів і подорожуючих, людей доброї волі й тих, кому її бракує! Усіх щиро вітаю з святом Різдва Христового!

Христос Раждається! Славіте Його!

 

 

 

ІГОР

Архиєпископ і Митрополит Львівський

Дано у Львові

при Архикатедральному Соборі св. Юра

Дня 28 грудня 2018року Божого

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на реколекціях для дружин священиків

Еф 1,16-23;

Лк 12,32-40.

Достойні молільники, учасники святих духовних вправ, це – дуже важливо, щоб гідно віднестися до духовних занять. Духовні вправи, реколекції, тісно пов’язані з Божим Провидінням, – це потужна енергія Господнього світла для душі, коли особа побожно налаштується на такий духовний захід. Короткий уривок Святого Писання, що його пропонує святий апостол Лука, закликає нас словами Спасителя мати відчинені очі на завжди близьку вічність. Не віддаляти від себе перехід від землі на небо, а постійно і в готовості духа очікувати його. Коли хтось купив квиток на літака, щоб летіти на американський континент, така особа постійно думає, що час приближається і день прийде, коли полечу до когось із своїх, хто мене очікує. Така особа постійно думає про цей день, про зустріч, скажімо, із рідними чи близькими особами. Ісус пригадував, що Небесний Отець бажає дати нам, людям, у посідання Небесне Царство. І ще, коли особа знає, що, прибувши у призначене місце, її очікує великий дарунок, для прикладу: три мільйони доларів. Багаті люди бажали б дати гроші, щоб нічим не журитися у майбутньому житті. Нашу душу охоплювала б велика радість з щедрого дару, з іншого боку, треба виявляти незмірну вдячність тим, хто так щедро обдаровує нас.

Ісус закликає не перейматися збиранням багатства на цій землі, бо дочасні добра не заспокоюють душі. Він закликає чинити милостині, допомагати ближнім, роздавати свої дари, задля великого скарбу в небі, що приготував для нас Отець. Святий Іван Золотоустий переконаний в тому, що найбільше багатство – ділитися своїм добром з іншими. Господь навчав людей, що скарби на землі не заспокоюють духа, бо їх злодії викрадають, міль нищить, тобто усе земне виривається з рук і людина не в силі використати у повноті своє велике багатство, бо вона обмежена і віком, і здоров’ям. Певна особа розповідала, що вирішила заробити, накопичити грошей, мати під достатком коштів. Віруюча особа часом ходила у церкву, а рідко тому, що їздила купувати товар, потім продавала й не мала часу на молитву та відвідування церкви. Сумління відзивалося до неї про неправильний спосіб життя, але жадоба гроша брала верх над голосом сумління. Закінчивши продаж товару, забігала наспіх ввечері у церкву помолитися, а на Службу Божу  не вистарчало часу. Одного разу прибула увечері в неділю додому, побачила розкидані речі. Не зорієнтувалася відразу, подумала, що це якийсь випадок, можливо, сама так залишила. Потім думка про місце з грошима – тут усе було чисто, нічого не залишено, не знайшла жодного долара, що так збирала, вимінюючи гривні. Засумувала, але відразу подумала, як розповідала, що не ходила у церкву, лише поставила собі мету розбагатіти… Спокійно розповідала, бо, мабуть, минув уже певний час і усе в душі стало на місце. Роздумувала тверезо, що віддалялася від Бога, Господь, натомість, зупинив її, допускаючи вчинок крадія. Жінка забула, що її час життя на землі обмежений. Господь приготував їй скарби на небі, а вона шукала скарбів на землі – помилилася, але не розгубилася. Відважно стала практикувати віру, переконалася, що працюючи на звичайній роботі, їй вистарчає коштів на необхідні речі. Дуже різко змінила своє життя, віддаючись в руки Божого Провидіння. До часу крадежі, усе вирішувала сама, після цього випадку молилася й пізнавала волю Бога. Чуйність над здобуванням грошей, змінила на чуйність ревного служіння Богові.

Господь в різний спосіб промовляє до людини, щоб її відвернути від хибної дороги життя, але не кожна особа це сприймає, вважаючи себе велителем свого життя. Ісус Христос використовував різні порівняння, щоб врозумляти людей, говорив про підперезані стегна, про засвічені світла в руках, про готовість відчинити двері пану, що повертається з весілля. Це – образ людини, яка пильнує своєї душі й не дозволить ворогові, злому духові, викрасти душу, звести на манівці. Час реколекцій – відповідний, щоб докладніше заглянути в свою душу й переглянути духовний невід, викинути непотрібне, грішне, а залишити добро в душі (пор. Мт 13, 47-48). Загляньмо у наше серце та запитаймо його про скарб, до якого воно прилипає. Живімо так, щоб спасіння нашої душі та її освячення займало перше місце. Необхідно тривожитися, коли спасіння віддалене від душі, а життя основується лиш на матеріальній потребі! Злий дух, світ та людські пристрасті не дають спокою душі, завжди стараються її викрасти, підкопуючи та закидаючи непевності життя.

Молімося ревно, як закликає святий апостол Павло, щоб Господь просвітив очі нашого серця для життя Духом премудрості, бо так чинили святі й отримали вічну нагороду. Ісус мовив до Пилата: «… Моє Царство не із світу цього … моє Царство не звідси» (Iв 18,36). Ісус Христос, наш Спаситель, закликає, щоб життя не виглядало на журбу про їжу, пиття та одяг (пор. Мт 6,31). Повірмо словам нашого люблячого Спасителя, який стверджує: «Шукайте ж найперше Царства Божого й правди його, а все це вам додасться» (Мт 6,33). Ісус дуже любить нас, тому кращої поради від нього не запропонує нам ніхто. Звернімо увагу на молитву, на милостиню, часто каймося у святій Сповіді, приймаймо Бога у святому Причасті й так Господь освячує духа. Хай Божа Мати допомагає нам ще краще зрозуміти ціль нашого життя й діє у нашому спасінні!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

8 грудня 2018 р. Б., Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, вул. Хуторівка, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на двадцять восьму неділю по Зісланні Святого Духа

Кл 1,12-18;

Лк 14,16-24.

Доброчесні отці, достойні сестри і брати краковчани, дякуємо Богові, що маємо великий привілей молитися у новозбудованій церкві! Дуже дякую вам, що ви розумієте свою приналежність до греко-католицької Церкви, що глибоко цінуєте віру своїх прабатьків! Пам’ятайте, хто ви, і зберігайте правдиву віру, бороніть її у своїх серцях! Дякуємо вам за вашу прив’язаність до святої Церкви і за те, що ви не піддалися на провокацію, щоб покинути свою віру! За святу віру, за приналежність до нашої святої Церкви помирали наші сестри і брати, яких вбивали, з кого знущалися, вивозили на далекий схід та північ Росії! Такі, що вистояли у правдивій вірі, хоч помирали, кого замучили й вбивали – вони непереможені переможці! Наш, святої пам’яті, митрополит Йосиф Сліпий 18 років карався по в’язницях і каторжних таборах радянського союзу, але не відрікся й не зрадив віри. І ви не зрадили, стали на захист віри й Церкви, бо вона вам дорога, і жити гідно у ній – означає  ступати дорогою вічного спасіння. Нам заявляли, що реєструвати вас, як вірних, які залишать свою Церкву – дуже просто й легко. Ми не хотіли вірити у це! Дякую вам – ми не сумнівалися й не помилилися, а ви показали велику мужність і правдиву стійкість у вірі святої Церкви, під проводом Святішого Отця, Папи Римського. Це – ваша Церква і це – ваш храм, у якому зараз стоїте і у якому, вже благословенному, розпочинаєте молитися. Ми – мирні люди, але не хочемо, щоб нас хитрощами зводили! Попередній священик залишив вашу громаду, став священиком автокефальної спільноти. Не буду згадувати про переговори, які ми провадили з отцем Іваном та його сином, бо отець Іван став уже представником іншої Церкви. Вчора владика Володимир бачився із Високопреосвященним Макарієм Мелетичем, єпископом автокефальної Церкви, який підтвердив, що він прийняв отця Кащука Івана, як автокефального священика. Значить о. Кащук Іван залишив нашу Церкву, тим самим не може з нами служити святої Служби Божої. Ви, як вірні греко-католицької Церкви, маєте звертатися з усіма послугами до отців, яких ми вам настановили: о. Степан Грицан, як адміністратор, та о. Роман Лабінський. Прошу, не піддаватися жодним провокаціям, лиш пам’ятати про нашу приналежність до вселенської Церкви, маємо Блаженнішого Святослава Шевчука та складніші питання погоджуємо з Святішим Отцем Франциском! Кажу вам про це, бо ви запитуєте, щоб внести ясність в положення, яке зайшло у вашій громаді. Не знаємо, які нас очікують випробування у майбутньому? Пам’ятайте про святі свої храми, дбайте про них! Молімося за наш народ, за нашу Церкву, закінчення війни, за мудрість для провідників держави та дякуймо Богові за його великі добродійства!

Євангельська розповідь керує нашу увагу на Ісуса Христа, який навчав народ, оздоровляв його, проганяв бісів та розповідав різні повчальні притчі. Спаситель старався достукатися до людських сердець, щоб люди розуміли його повчання, вірили в єдиного Бога та працювали над своїм спасінням. Святий апостол Лука описав притчу, яку розповів Ісус Христос про багатого чоловіка, який влаштував велику вечерю. Визначив бажаних осіб, до яких відіслав раба із запрошенням. Слуга сповістив, що бенкет готовий і його пан очікує їх, як вибраних гостей. Запрошені показалися складними людьми, шукали причин, щоб не бути учасниками гостинного прийняття. Запрошені через купівлю поля, волів та одруження перепросили й не прибули на гостину. Оправдання не було поважним, бо поле залишалося на місці, воли уже куплені й будь-коли можна їх випробувати, а від одруженого дружина не втікала. Не мали причини до оправдання, просто, злегковажили щедрість пана. Святий Іван Золотоустий стверджує: «… що вони представляли такі причини лише тому, щоби прикрити свою безпечність» (св. Ів. Золот., Бесіда LXIX п.1). Пан був терпеливим та гостинним чоловіком, дуже бажав радості іншим. Тоді добрий вельможа послав раба у місто й велів усіх, кого зустріне, привести на бенкет. Слуга вчинив так, як звелів пан, але приготування було таким щедрим, що залишилося ще багато місця. Володар не був розчарований, знав, що має чинити, послав слугу на дороги й загороди, та розпорядився, щоб силою наповнити гостинний дім. Закінчення було таким, що запрошені не покуштують цієї вечері.

Розуміємо, що йдеться про Господа Бога, який накликує людей до неба, Він для усіх приготував багато місць. Спаситель запевняє: «Багато осель у домі мого Отця; а коли б то не так, то сказав би я вам, що йду приготувати місце для вас?» (Iв 14,2). Не потрібно журитися тим, чи вистарчить усім місць у небі? Необхідно старатися про праведне життя, про ріст в любові до Бога та ближніх, щоб осягнути небо. Ісус сказав, що Бог кличе багатьох до вічної радості, але не усі вибирають такий стиль життя, що веде до неба. Небо куплене для нас ціною крові Ісуса Христа пролитої на хресті, це – щось дуже важливе! Господь аж в такий спосіб бажає, щоб вірний йому люд осягнув цю радість, яку Він приготував і купив квиток, вмираючи на хресті. Нам потрібно так жити, щоб присвоїти заслуги Ісуса Христа і лише в такий спосіб здобудемо радість – через Спасителя!  Ніхто своїми силами, не покладаючись на Господа, не зуміє осягнути вічного щастя. Наша мета життя на землі – здобути щастя у небі. Святий апостол Павло вказував на Ісуса, який здобув для людства прощення гріхів. Але це не означає, що можна жити як завгодно і прощення та небо наше. Ні! Лише через гідне християнське життя отримуємо вічну нагороду. Молімося до Божої Матері, щоб вона допомагала нам у здобутті вічного щастя, бо його здобудемо або втратимо. Немає нічого посереднього! У вічності існує нагорода або покарання, а покарані будуть ті особи, які цього бажають своїм негідним життям. Пресвята Богородице, спаси нас! Тобі в опіку віддаю цей побожний люд Краковця! Хай Бог благословить вас!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

9 грудня 2018 р. Б., храм св. Миколая, с. Краковець

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у день празника Введення у храм Пресвятої Богородиці

Євр 9,1-7;

Лк 10,38-42;11,27-28.

Доброчесні отці, достойні сестри і брати! Дякую Господу, що зволив нам зібратися й спільно молитися, прославляти й дякувати Йому за усі добродійства! Під час Служби Божої присутнє небо на землі! Тут, у цьому храмі, в невидимий спосіб разом з нами присутній Спаситель, Пресвята Богородиця, ангели та святі. У цій хвилі храм повен святих Духів! Ісус Христос, перебуваючи на землі, навчав людей, вказував їм дорогу, до Небесного Царства. Життя нічого не варте, коли хтось не змагається за вічне щастя. Віримо в життя поза нашим світом, віримо у те, що Господь запитає усіх людей про спосіб життя на землі! Багато із людей не бажають думати про те, що вони тимчасові мешканці цього світу, хоч беруть участь в похоронах тіл без дихання, без руху, без життя… Господь кличе усіх нас до щастя, пригадує, що Царство Боже близько! Повернувшись з пустині, Ісус відразу: «… розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт 4,17). Багато разів, дуже багато, Спаситель говорив людям про Боже Царство, до якого усіх запрошував і ради вічного щастя людей віддав своє життя на хресті. Значить, це щось дуже важливе й необхідне для людського роду! Ми усі повинні стати учасниками вічної радості! Це – наша мета: отримати вічне щастя, а не збирати скарби на землі. Жодних дорогоцінностей ніхто не забирає у вічність, навіть коли поклали у гріб скарб, він там залишається або злодії викрадають. Перед своїм розп’яттям Господь промовив до Пилата: «… Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям…» (Iв 18,36). Цій церкві уже 130 років! Багато вірних села Муроване, що переступали поріг цього храму, отримали вічну нагороду, тепер щасливі у небі, радіють Божим щастям! Це – ваші батьки, пращурі, сестри і брати! Сьогодні разом з нами невидимо присутні моляться мешканці села, що втішаються нагородою у небі.

Святкуємо празник Введення пресвятої Богородиці у храм, малої дівчинки Марії, що її батьки привели на служіння Господу в святиню. Такою була часткова практика у давнину. Про те читаємо у першій книзі Самуїла, як це вчинила Анна зі своїм сином: «А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома бичками й одною ефою муки, і бурдюком вина, і привела його до Господнього дому до Шіло. А той хлопчик був ще малий» (1Сам 1,24). Слухаймо слів мудрої жінки Анни, яка мовила до свого чоловіка: «… Аж коли буде відлучений цей хлопчик, то відведу його, і він з’явиться перед Господнім лицем, і назавжди позостанеться там!» (1Сам 1,22). Це була інша практика, як існує в наш час, коли батьки віддають малих дітей у ясла чи садочок, забираючи їх кожного дня додому. Анна Елканова мовила, що її син «назавжди зостанеться там». І цей хлопчик зростав й служив при святині, згодом став великим Господнім пророком.

Про мале дитя Марію, про її перебування у святині нічого не записали євангелисти. Не відомо, чому? Але існує переказ та апокрифи, тобто записані свідчення, що Марію в трирічному віці віддали у святиню. Батьки самі привели її туди, щоб там зростала й виховувалася. І вона дуже радісно залишилася у домі Господньому! Марія з раннього дитинства була слухняна своїм батькам. Не заперечувала того, що її віддають з дому в святиню на виховання. Не плакала, а раділа, що може перебувати більше з Богом, як з батьками, яких дуже любила! Вона була слухняна розпорядженням старших у святині, з пошаною та любов’ю ставилася до священиків й відповідальних за певний порядок у храмі. Марія усіх шанувала, прислухалася до мови інших, їй не можна було дорікнути за неповагу чи легковажність до будь-кого. Вона з великою любов’ю та слухняністю ставилася до своїх батьків, які бачили роль Бога у її вихованні! Коли цар Антіох замучив шість хлопців й велів привести сьомого сина  Макавейського, щоб той їв заборонене м’ясо, мати пригадала малому, що носила його дев’ять місяців у лоні, що годувала три роки й викормила до такого віку… А головне, промовила: «Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю… і зрозумій, що все це Бог створив з нічого…» (2Мак 7,28). Мати звертала увагу малій дитині Бога, на Творця, на небо й землю… Радше погоджувалася, щоб загинув з іншими братами, яких уже замучили, ніж порушити Божий закон. Це – побожні матері, що любили Бога більше, як своїх дітей, бо любили їх Божою любов’ю! І святі Анна з Йоакимом, батьки Марії, привели її у храм, щоб залишити на служіння Богові. Мала Марія радо залишилася у святині, була вдячна батьками за їхнє рішення! Хтось описує, що сама з випередженням батьків ступала сходами у святиню, щоб прийти до священика й вклонитися Господові. Богородиця виховувалася у храмі, любила перебувати у святині, зростала в любові до Бога та ближніх. Мале дитя Марія стала вихователькою дорослих, які подивляли її ревність у служінні Господу! Не навчала устами, не переконувала мовою про необхідність служити Творцю, але давала добрий приклад до наслідування. Стала подивом у святині! Ніхто з дорослих не міг їй дорівняти у молитві та способові перебування з Господом та в Господі. Як написав святий апостол Іван: «… Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!» (1Iв 4,16). Господь завжди був присутній у мислях Марії, навіть коли вона була маленькою, вона роздумувала про Бога. На сторінках Євангелії, де описано прихід пастушків, щоб побачити народженого Спасителя світу, написано: «А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Лк 2,19). Марія – Берегиня Божого слова! У святині Марія вчилася ще більше любити Господа та ближніх, це – її клич! Багато побожних авторів відносять такі слова до Марії: «Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясна, як полки з прапорами грізна?» (П п 6,10). Це – наша Мати!

Кожне свято, кожне повчання у храмі мають за мету вчитися любити Бога та ближніх, миритися з Господом та ближніми, це стає натхненням змінювати своє духовне  життя на краще. Ми роздумували про малих дітей, яких віддавали на служіння Богові у храм. Це  вказівка для батьків, що у храм необхідно приходити з дітьми на молитву, на катехизацію, тобто навчатися Божого слова, щоб життя усіх було глибоко християнським. Слово Боже надихає на здоровий глузд, переконує, що життя на землі тимчасове, що жодних багатств з собою ніхто не забере, що Господь за добро нагороджує, а зло буде покаране! Богородиця була і залишається Святинею, бо вона породила Спасителя світу, Бога, Творця неба і землі! Молімося до Богоматері про закінчення війни, просімо її за навернення грішників й наше навернення до Бога. Благаймо Богородиці за спасіння наших душ і усіх людей! Хто поставили собі мету спасіння душі, в таких людей правильний хід життя. Пресвята Богородице, благодатна наша Мати, спасай наші душі!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

4 грудня 2018 р. Б., с. Муроване

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у навечір’я Введення у храм Пресвятої Діви Марії 

Преосвященні владики, всесвітлий отче ректоре,

Доброчесні отці, достойні семінаристи,

ми прославляємо пресвяту Богородицю завжди, а цього вечора – особливо, як у навечір’я Введення в храм. Традиція переповідає, що Марію, як мале дитя, батьки привели у святиню, щоб жертвувати її Богу, залишити при святині на служіння Господу та виховання. Нам відомо із Святого Писання, з книги Самуїла, що Анна зі своїм чоловіком Елканою віддали свого сина Самуїла до святині в Шіло «… Господові на всі дні…» (див. 1Сам 1,22-28). Привела його тоді, коли був відлучений від грудей. Святе Писання підкреслює: «… А той хлопчик був ще малий». На це погодився її чоловік, не заперечував, ніби не мав вибору, лише сказав до дружини: «… Роби те, що добре в очах твоїх!…» (1Сам 1,23). Необхідно подивляти батьків малого Самуїла, особливо, його маму, Анну, яка чітко любила Бога більше як свого сина, хоч він був малий та єдиний у неї, кого вона з чоловіком чекали довгі роки. Щось подібного до Авраама, який, здається, чинив ще відважніший крок, бо Господь бажав, щоб він приніс свого єдиного сина Ісаака Йому в жертву. Правда, що Авраам мав іншого сина, Ізмаїла, від рабині, але це не від дружини. Господь про Ісаака розпорядився Авраамові: «… Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака…» (Бут 22,2). Господь дуже виразно вказав, щоб Авраам часом не взяв Ізмаїла і того не приніс у жертву, написано: свого, одинака, що його полюбив. Господні слова завжди чіткі, щоб хтось їх не змінив або не зрозумів, чи пояснив комусь інакше.

Вглибимося ще у слова Анни Елканової, яка сказала своєму чоловікові: «… Аж коли буде відлучений цей хлопчик, то відведу його, і він з’явиться перед Господнім лицем, і назавжди позостанеться там!» (1Сам 1,22). Подумаймо про любов Анни до Господа, яка любить Бога понад усе. І для неї, як матері, було великою радістю віддати свого єдиного сина назавжди на службу Господеві! Таку віддану любов до Бога, думаю, нелегко знайти у світі серед батьків, навіть віруючих. Хтось недавно сказав про свого сина, що він задля нього готовий зробити усе, навіть, відректися Церкви, тим самим Бога, щоб вгодити синові?! А ми роздумуємо про Самуїла, якого Господь вибрав, і він став пророком, про любов батьків до сина та до Бога Творця. Анна показала велику щедрість, вдячність Богові за сина Самуїла. Жінка з вдячності взяла три бички, одну ефу муки, бурдюк вина, приводячи його до Господнього дому. Вона дуже добре розуміла, що Господь подарував їй сина, що діти – це Божий дар, а не лиш твір батьків, яким Господь благословив участь в народженні нового людського життя. Анна була успішним духовним мотором, бо легко переконала свого чоловіка Елкану, що хлопця необхідно посвятити Богові. У щедрому дарі, що виражений матеріальним жестом Анни, розуміємо її цілковиту відданість Господу, велике бажання жінки досконало сповнити волю Бога. Вона розуміла, що Господь дав її дитину, а міг не дати… І зробила висновок, що найкращим її кроком буде віддати дитину в руки Господні! Не сумувала, лише мала радість від можливості посвяти свого сина на службу Богові. Ця жінка не забула про свою молитву до Творця народити дитину! Буває, що особа, яка отримає від Господа благословення у прошенні, швидко забуває про те, що отримала. Анна Елканова – могутній приклад довіри Господу в молитві! Проста жінка, не черниця і не духівник, зате особа великої віри, вона не бачила себе поза Богом, усе своє життя тісно з Ним пов’язала.

Подібно поступили Йоаким та Анна, коли у них народилася Марія, посвятили її Богові, бо невдовзі віддали її до святині. Вони не принесли таких великих дарів у святиню, як Анна Елканова, але пожертвували святий кивот, яким була мала Марія. Віддали її в руки священика, а Марія радо спішила, щоб перебувати в храмі у руках Господніх. Передання говорить, що дитя Марія радо подалася у святиню, у якій знаходився кивот Завіту. Тут любила молитися, відчувала живу присутність Господа, сумлінно працювала та постійно перебувала у глибокій молитві. Стала прикладом для інших, була свідченням радісного виконання волі Бога. Усі її полюбили, а у неї не було жодної недосконалості, бо повнотою свого духа любила Бога. Просімо Марію про виховання нашого духа для щирого служіння Господу! Поборюймо всякі неохоти, які пропонує світ, перемагаймо лінивство тіла та заплутування диявола. Марія з раннього дитинства служила Господу, їй ніколи не було цього забагато, навпаки, бажала більше насичуватися Господньою благодаттю. Постійна присутність Господа й перебування у Господі було її звичайним життям! Пресвята Богородице, виблагай нам духа цілковито посвятити себе Господу через беззастережне служіння ближнім!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

3 грудня 2018 р. Б., Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, вул. Хуторівка, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube