Слово Митрополита Львівського на неділю Мироносиць

Ді 6,1-7;

Мр 15,43-16,8.

Доброчесні отці, диякони, достойні сестри і брати, завжди у глибині душі ми в особливий спосіб переживаємо період свята Христового Воскресіння та пов’язаних з ним світлих історій. Євангелист Марко описав подію поховання тіла Ісуса: прихід Йосифа Ариматейського по дозвіл до Пилата; отримавши згоду, Йосиф запашним полотном обгорнув плоть Христа й поклав у приготований гріб. Святий Марко нічого не згадує про сторожу біля гробу, лиш пише, що жінки, знаючи про місце поховання, вчасним ранком вирушили до гробу, щоб пахощами покрити тіло Ісуса. Достойні невісти зовсім не думали й не пам’ятали про воскресіння Ісуса, лиш журилися важким каменем, що закривав вхід у гріб. Невідомо, на що вони розраховували? Як мали намастити тіло, коли були безсилі, щоб відкотити камінь, який закривав вхід до гробу? Але йшли, не мовчали, розраджували себе, планували щось робити, щоб дістатися всередину гробу. Не зорієнтувалися та не зауважили, як підійшли до місця поховання… І дуже здивувалися, що каменя на вході не було, увійшли всередину гробу й побачили юнака, який сидів у білій одежі. Злякалися від несподіванки. А юнак заговорив, заспокоював їх та повідомив, що Ісус Назарянин воскрес, показуючи місце, де Його поклали. Молодий незнайомець продовжував говорити і просив, щоб жінки передали це учням та Петрові, що Ісус у Галилеї бажає зустрітися з ними. Чому окремо згадано апостола Петра? Бо він відрікся Христа на подвір’ї первосвященика, а Божий юнак давав знак, що Син Божий не відрікся апостола, пам’ятає про нього й бажає зустрітися з ним. Так здалека Господь подавав сигнал, що він пам’ятає про Петра й не буде згадувати про його відречення. Велика любов жінок до Ісуса Христа керувала їх до гробу! Коли вони зустрічали Ісуса при Його житті, вони відчували Його неперевершену любов до себе. Серед жінок прибулих до гробу, згадується ім’я Марії Магдалини. Святий апостол Марко свідчить про неї: «Воскреснувши ж уранці першого дня тижня, з’явився найперше Марії Магдалині, з якої вигнав був сім бісів» (Мр 16,9). Ісус не згадував ніколи цій Марії, що вигнав з неї сім бісів, що її життя було негідне, а по воскресінні показався найперше їй. Син Божий не критикує, не дорікає і не моралізує, а любить і вчить нас ось так любити дармо наших ближніх, не за якісь їхні особливості, дари, побожність тощо. Так любить добрий Бог, не відштовхує від себе, лиш притягає, навіть непомітними знаками, як легкістю закинутої павутинки, не хоче злякати людини, бо дуже любить її. Жінки пережили велику історію, не знаючи, що діється, ніби знепритомніли, налякані й тремтячі бігцем віддалялися від гробу! Йшли до Ісуса, щоб пахощами покрити Його тіло, але, зустрівшись з неочікуваним епізодом, переживши певний шок від побаченого та почутого про воскресіння Христа, віддалялися від гробу, спішили у місто. Очевидно, що вони заспокоювали себе та крадькома, знаючи, де  перебували апостоли, повідомили їх про дивну подію відсутності Господа у гробі.

Для християн це – дуже позитивний знак, щоб пам’ятати про своє воскресіння, що наше життя не закінчується покладенням тіла у гріб та його зотлінням, лиш, пам’ятати про безсмертність духа та його щасливе життя у вічності. Інша річ – необхідно добре пам’ятати про Заповідь Бога: «Не будеш мститися і не будеш злопам’ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе: я – Господь» (Лев 19,18). Бог не каже, щоб любити лиш тих, хто добре ставиться до нас, хто любить нас і не чинить нам зла. Ні! А просто: «Любитимеш ближнього твого, як самого себе…» Це – школа Бога, це Господній університет любові! Записуймося до цієї благородної духовної Божої установи! Ісус подбав, залишаючи юнака, ангела, щоб повідомити тих, хто прийде до гробу, що Він воскрес, він – живий!

Ось тільки що ми посвятили цей скромний, невеликий, але Божий храм. Усі дорогі та пишні будівлі цього міста не дорівняють по значимості цьому благословенному домові, бо тут перебуває Ісус Христос, наш Спаситель, під скромними видами хліба та вина, як ми стверджуємо: святе Причастя! Ми, християни, віримо в це, переконані у присутності Господа під видом Хліба! Цей храм – скромний, простий і невеликий, але тут мешкає Бог! Автор псалмів твердить: «Престол твій, Боже, по віки вічні; берло правоти – берло царства твого» (Пс 45,7). Ви приходите сюди, щоб помолитися, примиритися з Богом, прохаючи у Нього прощення гріхів, щоб єднатися з Господом й переконатися про його духовну силу. «Бог над народами царює, Бог сидить на своїм святім престолі» (Пс 47,9). Ми віримо в існуючого Бога, про кого описано у Святому Писанні, як свідоцтво Його благородних справ створення світу та опіку над Його створінням, і створеним народом! Віримо у Бога, якого знає увесь мудрий світ, у Бога, який свідчить про себе, особливо правдою Господнього воскресіння!!! Святий пророк Єремія підтверджує: «… Ти, Боже, великий та могутній, ім’я якого – Господь сил» (Єр 32,18). Коли цар Навуходоносор переконався про свою безсилість перед правдивим Богом: «… заговорив цар до Даниїла й мовив: Справді Бог ваш – Бог над богами, Володар над володарями й відкривач тайн…» (Дан 2,47). Такому сильному Володареві, нашому Господу, ми посвятили цей святий храм-каплицю, що свідчить про Його володіння понад усім створеним світом! У цьому храмі молитеся, прославляєте Бога, дякуєте Йому за усі добродійства, щоВін чинить для свого люду. Тут можна легко очистити своє серце та душу від духовного лукавства, яке пропихає до нас диявол, світ та наша неупорядкована природа. Увесь духовний бруд, нечисте, спалюється Божою силою через щиру святу Сповідь та каяття за гріхи! А святе Причастя воскрешає душу, щоб гідніше жити Господніми Заповідями любові. Ісус Христос наголошував: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів 6,54). У цьому скромному храмі існує можливість причащатися Тіла та Крові Спасителя. Любіть цей храм! А ще більше дорожіть храмом своєї душі! Пам’ятаймо, що наше життя на землі не довге і повне всяких викликів та негараздів. В другому світі воно не закінчиться, а продовжується без кордонів! Дорожімо добрим християнським життям, що полягає в любові Бога та ближнього! Віддаю усіх вас покрову Пресвятої Богородиці! Вітаю наших добрих й чуйних  матерів з найкращим святом –святом Матері! Хай ваші діти, внуки та правнуки, будуть для вас потіхою, допомогою та гідною опорою в житті! Хай святі ангели бережуть мешканців цього міста, околиці та народу нашого краю! Христос воскрес!!

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

12 травня 2019 р. Б., м. Сєвєродонецьк

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на Томину неділю

Ді 5,12-20;

Ів 20,19-31.

Сьогоднішня неділя у нашій Церкві присвячена, зокрема, святому апостолові Томі. Христос, після покладення Його у гріб, воскрес як і обіцяв, про що говорив своїм учням. Вони чули це не один раз, але цьому не приділяли належної уваги – навпаки, здивовано запитували один одного: «…що воно означає – воскреснути з мертвих» (Мр 9,10). Апостолам трудно було уявити воскресіння з мертвих і те, що за тим повинно слідувати. Вони бачили, як Ісус воскрешав тих, хто помер: дочку Яіра, сина вдови з міста Наїн, Лазаря з Витанії. Що вони думали, коли бачили воскресіння, та як уявляли життя по воскресіння – нам трудно уявити. Можемо здогадуватися, що при житті Христа вони якось погоджували воскресіння, що Ісус живе і такі випадки можливі. Але коли Христа не буде з ними – хто тоді може воскреснути і кому буде можливо воскресити інших? Учням Христа та іншим слухачам, які чули слова Сина Божого, не вкладалася у голові справа воскресіння та життя після воскресіння? Не відомо, чи правильно буде прирівнювати думку учнів про воскресіння з приходом багатьох людей у церкву, які слухають слів повчання священика, чують тексти Святого Писання про вічне життя, про відпущення гріхів, про потребу жити чесно, необхідність молитися тощо, а живуть далекі від Бога! Багато осіб рідко ходять в храм, не моляться, сповідаються раз в кілька років або й зовсім ні, чинять багато гріховних помилок протягом свого життя. Хоч не відкидають Бога, мають підсвідому віру, знають, що помруть, бажали б воскреснути, але не відповідати за спосіб свого життя. Багато із тих, що приходять в церкву і навіть моляться, кажуть, що вірують у Бога, але дуже сумніваються у своєму воскресінні та вічному житті. А Господь стукає до людини, навіть коли її життя уже давно «звечоріло», давно уже похилилося поза 80 років. Боже милосердя без кордонів і Господь терпеливо чекає, щоб грішна людина навернулася й отримала щасливе вічне життя.

Учні Ісуса, друзі апостола Томи, переконували його, що бачили Господа. Він відповідав: «… Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів 20,25). Господь, прийшовши наступного разу, дорікав йому за крайнє невірство: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки… Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» Людям здається, навіть багато переконані у твердості своєї віри! Віримо у воскресіння Господнє, хоч ми там не були. Нам здається, що наша віра непохитна, й дивуємося святому апостолові Томі, що він захитався, бажав рукою торкнутися ран та боку воскреслого Спасителя! А Ісус Христос лагідно закликає сьогодні всіх віруючих, щоб покинути невіру, а бути Йому вірними. Віра в Бога вимагає багато відваги, мужності, щоб не зламатися посеред багатьох випробувань, які очікують кожну віруючу особу. Коли батьки очікують народження немовляти, а воно народжується хворим, наприклад, на ДЦП, з хворобою Дауна, з викривленими рукою або ногою, з іншими неочікуваними вадами тіла тощо – хто дякує Богові за народжене хворе дитя? Чи такі батьки продовжують бути віруючими, не нарікають на Бога, люблять його, хворе дитя, довіряють йому своє життя, також, життя своїх рідних й близьких?! Коли невинну особу побили, звинуватили й засудили – яка її віра? Як така особа довіряє Богові? Чи віддається вповні у Його руки, не нарікає, спокійно приймає такий стан? Нелегкий стан випробовування прийшовся нашим блаженним: вірним, священикам, ченцям, черницям та єпископам, яких несправедливо арештували радянські органи, а багатьох інших страшно били та жорстоко вбивали. Як це приймати? Так, потрібно пробувати звільнитися чи довести свою правоту, це необхідно й можливо. Коли один із сторожі  ударив в обличчя Ісуса, Син Божий відізвався: «… Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» (Ів 18,23). Але це не зворушувало злочинців. Коли ж невинній особі заглядає у вічі несправедливість, зневаги, критика більшості? Яка віра такої людини? Чи така людина продовжує бути віруючою чи зневірюється й звинувачує ближніх та Бога?! Коли б особа почула про свій  діагноз невиліковної хвороби? Як тоді довіряє Богові? У таких випадках необхідно цілковито довіритися Господу й ще гідніше готуватися до зустрічі з Ним. Коли над нами зависла несподівана духовна темрява і здається, що Господь покинув нас – чи ми довіряємо Йому і триваємо у переконанні, що мимо таких випробувань Бог поряд з нами, знає усе про нас й невидимим способом підтримує нас? Не потрібно бачити ран від цвяхів та Ісусового ребра, проколотого списом, належить вірити Богові та усувати найменший прояв зневіри. Господь ніколи нікого не залишить, Він завжди поруч, Він завжди з нами! Будьмо віруючими, не побачивши! Апостол Тома вірив у рани, яких не бачив, бо не був біля хреста Ісуса, але не повірив у воскресіння Ісуса, про яке його переконували друзі?! Хай пресвята Богородиця, наша небесна Мати, виблагає нам непохитної віри в Бога та його святе Провидіння! Довірмо своє життя люблячому Богові.

+Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

5 травня 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на Світлий вівторок

Ді 2,14-21;

Лк 24,12-35

Два зажурених учні простували з Єрусалиму в Емаус. Дорога не була близька для пішої ходьби, приблизно 30 кілометрів. Лука з Клеопою вирушили вранці, розмовляли про події воскресіння Христового, про надії, які покладали на Ісуса, й розчарування, що їх зустріли. Вели суперечку, обговорювали політичну ситуацію краю, припускали, що настав час звільнення від панування римлян, думаючи, що Ісус був громадянський вождь. За їхнім припущенням, Христос повинен був підняти народ на боротьбу проти окупантів, а Ісуса розіп’яли, усі їхні надії впали, розсипалися, визволення з римського рабства не відбулося. Хтось з краян пристосувався до невільницького способу життя і став заможним прислужником у поневолювачів, але більшість страждала, були бідними слугами. З такими розчарованими роздумами два учні Христові прямували додому. Вони бачили не одне чудо, яке довершив Христос, однак їхні думки були направлені лиш на політичне визволення. Послідовники по-кволому сприймали духовний провід Спасителя та його місію звільнення людства від панування диявола над світом й над усім людським родом. Погляд учнів був звужений, щоб прийняти Христа як Спасителя не лиш Ізраїлю, але усього людського роду! Панування римлян дуже пригнічувало їх, бо очікували вождя, якогось юдея Юди Бен-Гура, який би приніс очікувану свободу! Ісус Христос розчарував їх, Ізраїль залишався поневолений Римом.

Коли учні простували та висловлювали у глибокому помислові свої надії й невдоволення, до них непомітно приєднався подорожній, Ісус, який розпитував, про що вони ведуть такі палкі розмови. Апостоли не пізнали Христа, їм і на думку не приходило, що таке можливо? А неможливе сталося дійсністю! Господь завжди біля людини, Він присутній в житті кожної особи, бо кожна людина дорога Синові Божому, за кожну Він з любові помер на хресті. Ісус запитав про розмову, яку вели між собою апостоли? Його цікавить мова людей та їхній внутрішній стан, що висловлюють його назовні. Людям здається, що Господь далеко, Його не видно, Він не цікавиться нами й не знає нас. А Спаситель приглядається до нашого життя, знає наші розмови, потреби, ставлячи не один раз запитання: «… Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?…» (Лк 24,17). Можливо, не одній людині було б стидно за свою мову, стаючи в обличчі Бога, бо така чи інша мова ображає Господа та ближнього? Хоч би сказано тихо й тайно, але для Господа: «Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б» (Мр 4,21). Народ часто нарікає, бо йому не подобається такий чи інший начальник, духовний лідер, Президент, ухвалення законів або реформи? Нікого не цікавить хто відповідальний за те, бо більшість з нашого народу поки що привикла, що «барін» повинен усе вирішити й зробити за нас. Більшість із начальників дбають про свою кишеню, бо люди не контролюють їх, не запитують: звідки беруться такі великі статки? Дуже часто певні начальники багатіють за рахунок обдурювання свого народу. Звідси слідують нарікання, звинувачення провідників народу тощо. Ісус не навчав нарікати, лиш довіряти Богові та залишити Йому вирішення певних справ. Він стверджував: «… За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений» (Мт 12,36-37). Яке важливе слово людини, через що вона оправдається або буде осуджена? Дуже важно, щоб довіряти Богові та звертатися до нього у різних потребах, особливо що відноситься до загального стану та духовного рівня людей.

 В другій книзі Макавеїв описано про благочестивого первосвященика Онію, який відповідав у святині за духовні та матеріальні добра. Симон, наставник храму, мав свої погляди й не годився з благочестивим первосвящеником Онією. Симон подався на зустріч з Аполонієм з Тарсу, правителем Келесирії та Фінікії, й розповів про великі статки святині у Єрусалимі, які б можна забрати. Аполоній розмовляв з царем, а вельможа вибрав Геліодора, щоб забрати вищезгадані багатства. Прибув у Єрусалим з наміром пограбувати святиню. Первосвященик пояснив про вклади дів та сиріт та що нечестивий Симон сказав неправду. Але Геліодор повідомив, що він виконує царський наказ і добра святині необхідно перевезти в царську скарбницю. Вирішив забрати срібло та усі дорогоцінності. Священики молилися перед вівтарем, первосвященик Онія з болю аж змінився. Усі люди стали молитися, а жінки надягнули волосяниці, спільнота вірних простягали руки до Господа Вседержителя. Геліодор та його прибічники виконували наказ, підійшли до скарбниці, але побиті Божою силою, знепритомніли й занепали на дусі. Їм з’явився кінь із вершником, який копитами бив Геліодора і двоє юнаків неабиякої сили, прегарної вроди, наносили удари грабіжникові. Геліодор впав повитий густою темрявою і його німого винесли з храму. Так показалася Божа сила! Юдеї дякували Богу, прославляючи Його. А друзі Геліодора просили первосвященика, щоб помолився за помираючого. Онія приніс жертву Богові за Геліодора і ті самі юнаки знов з’явилися Геліодорові та сказали, щоб дякував первосвященикові, завдяки якому Господь дарував йому життя. Геліодор попрощався з Онією й живий із військом повернувся без дарів до царя. Усе розповів цареві, а той радився, кого б ще послати. Геліодор повідав, що там панує Божа сила й сам Господь захищає те місце (пор. 2Мак 3,1-40). Таким способом Бог врятував скарбницю, не вживаючи зброї та війська, вистарчив вершник, два юнаки, тобто, ангели та кінь! Спрямовуймо нашу мову з великою довірою до Бога!

Вірних Єрусалиму, які довірились Богу, Господь врятував! А два учні, втративши надію на Бога, сперечаючись, поверталися повні розпачі та безнадії. Господь вирятував теж їх та витягнув з безнадійного стану, як апостола Петра з води, коли той тонув у хвилях моря. Син Божий назвав тоді Петра «маловіром», а двох учнів «безумними й повільними серцем у вірі», бо бачили так багато чудес, навіть воскресіння мертвих, однак їм бракувало віри в серці. Просімо Господа, щоб дарував нам сильну віру, незважаючи на те, як далеко похилився вік нашого життя. Учні пізнали Христа при ламанні хліба, їхні серця запалали вірою та любов’ю. Вони негайно вирушили у Єрусалим, щоб ділитися радістю та правдою про воскреслого Христа! Учні віддалялися з міста повні горя та розчарування, а після зустрічі з Христом поверталися назад, наповнені вірою, надією, радістю та любов’ю. Хай радість та світло Христового воскресіння осяває наші душі, щоб скріпленими вірою прямувати нам до Небесного Єрусалиму! Хай станеться за словами пророка Йоіла: «А кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться» (Ді 2, 21).

 + Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

30 квітня 2019 р. Б., Храм Воскресіння ГНІХ, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Великоднє послання Архиєпископа і Митрополита Львівського Української Греко-Католицької Церкви

Всесвітлішим та Всечеснішим отцям,

Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям,

Дорогим та достойним мирянам Львівської Архиєпархії

Христос воскрес!

Достойні сестри і брати, прийміть щирі святкові вітання в день урочистого празника Воскресіння Христового! Цьому величавому святу передували позитивні приготування – тривалий піст та дорогоцінні молитви з доземними поклонами, що дуже радо практикує наш народ. Багато людей з великою побожністю та благоговінням в час Великого посту брали участь у цих молитвах, а також прибували на вечірню молитву Літургії Напередосвячених Дарів. Також з незмірною відповідальністю вірні зближаються до святої Тайни Сповіді, щоб отримати очищення душі від гріховного бруду, причащаються Тіла Христового та взагалі очікують дати великої історичної правди – свята Великодня. Сьогодні святкуємо празник Воскресіння Христового! Господь переміг смерть, гріх та демонську темряву. Сам Спаситель наголосив: «… Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів 8,12).    

Пасха – радісне та світле свято, котре благоговійно очікуємо з великим переконанням про наше воскресіння. Через Воскресіння Ісусове «Гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились» (Мт 27,52-53). Померлі вернулися до життя й голосили правду про воскресіння Христове, це було великим свідчення божественності природи нашого Спасителя! Первосвященики та старші, які зібралися після приходу до них сторожі та вояків, що сповістили про воскресіння Христа, дали вояками досить грошей та веліли так говорити: «… Скажіть, що його учні прийшли вночі й викрали його, коли ми спали. А як почує це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати» (Мт 28,13-14). Старшина планувала грошовою винагородою заперечити Воскресіння Христове, а мертві, що вийшли із гробів, навпаки – свідчили про нього, руйнуючи задум нечесних людей. Зрештою, для регулярних військових, що сторожили гріб, байдуже служіння каралося смертю. Теж і самі вояки бажали завжди показати, що вони гідні честі та пошани за своє служіння! А тут стверджувати про крадіжку тіла людини з гробу, що вимагала великих зусиль та часу, було певним соромом для військових. Дуже невдалим та грубим був приготований обман юдейської старшини, яка не зважала на провал своєї репутації перед народом! Вони хотіли обманним шляхом заперечити та звести нанівець Господнє Воскресіння! А Ісус при житті на землі заявляв та стверджував: «… Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!» (Ів 11,25). Вороги та неприятелі Ісуса не один раз чули, як Він говорив про своє Воскресіння та життя людини після смерті, про суд та вічну нагороду чи покарання. Багато із людей це чують і в наш час, але не усі бажають в це повірити або прийняти. Це справа кожної людини – вірити у життя після смерті або ні. І яке буде розчарування, коли неприготована особа зустрінеться з Божою справедливістю, коли збудуться слова Сина Божого: «І вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Ів 5,29). Спаситель світу ніколи не стверджував, що життя людини – це життя лиш на землі. Він проектував погляд людини на вічність, на щасливе або нещасливе життя. Чому люди не хочуть в це вірити? Подібно, як юдейська старшина намагалася заперечити Воскресіння Христа, шаліє демон та здобуває прихильників, сам вмовляє людину, що не існує життя поза гробом. А історія людства стверджує по-іншому – хоч би воскресіння померлих, які вийшли з гробів, воскресіння Лазаря, дочки Яіра та сина вдови із міста Наїн!  Сам Господь, Ісус Христос, тріумфально воскрес, переміг смерть, залишивши полотна та порожній гріб. У гробі жінки бачили юнака, одягненого у білу одежу, який їх повідомляв, що Ісус воскрес. Це був ангел, який сказав жінкам, щоб повідомили учнів та Петра чекати Господа у Галилеї (пор. Мр 16,5-7). Євангелисти записали імена жінок, які приходили до гробу, бачили ангелів, чули їхню розмову про Воскресіння Христа. Одна із них – Марія Магдалина, з якою розмовляв Ісус по Воскресінні: «… Маріє! А та обернулась та до нього по-єврейському: Раввуні! – що у перекладі означає: Учителю!» (Ів 20,16). Потім апостол Симон Петро разом зі святим євангелистом Іваном бігли до порожнього гробу, де побачили лиш «полотнище» та хустку, яка була на голові в Нього (пор. Ів 20,6-7). Ісус являвся апостолам не тільки поодиноко, але усі разом бачили Його, коли Він приходив до них при зачинених дверях та ставав посередині кімнати (пор. Ів 20,19-29). Про Воскресіння Христове описано достатньо у Святому Писанні та інших книгах. Ці свідчення необхідно прийняти з вірою, бо це незаперечний факт. Христос воскрес для людства як свідок, який усіх нас воскресить до гідного, вічного та щасливого життя, що його готуємо собі життям на землі!

Щиро вітаю усіх з празником Воскресіння Христового! Хай радість цього свята увійде в кожну душу та серце громадян нашої України! Христос воскрес! Воістину воскрес!

Благословення Господнє на Вас!

ІГОР

Архиєпископ і Митрополит Львівський

Дано у Львові

при Архикатедральному соборі св. Юра

Дня 22 квітня 2019 року

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у Квітну неділю

Флп 4,4-9;

Ів 12,1-18.

 Ісус Христос всюди поводився просто й скромно. Він не шукав для себе признання й тріумфу, хоч з відповідальністю дбав про славу свого Отця. Коли Христос одного разу прибув у храм, який народ перетворив на «печеру розбійників», Ісус з ревності за пошанування до Господнього дому промовив: «… Дім мій домом молитви назветься для усіх народів…» (Мр 11,17). І виганяв купців та продавців із храму, перекидав столи тих, хто міняли гроші у святині. Святий Іван євангелист навіть написав, що Ісус Христос зробив бич із мотуззя й ним виганяв торгівців (пор. Ів 2,15). Не відомо чи він вживав бича, щоб людей проганяти, чи для овець та волів? Спаситель – всесильний Господь, він проганяв демонів, оздоровляв недужих, воскрешав померлих, а разом з тим: «Він очеретини надламаної не доломить і ґнота тліючого не загасить…» (Мт 12,20), так написав про Христа святий Матей у Євангелії. А Бог завжди залишається добротою та любов’ю!

Син Божий якось прибув у Витанію до однієї сім’ї, де Він воскресив померлого Лазаря, брата Марії та Марти. Ці радо приймали Його, бо дуже любили Ісуса, який заходив до них зі своїми учнями. Усі сіли до вечері. Марія, сестра Лазаря, якого воскресив Ісус, намастила Спасителеві ноги і розтерла своїм волоссям так, що увесь дім наповнився пахощами мира.  Один з учнів Ісусових позаздрив такому вчинкові Марії і сказав, що краще було б продати це миро, а гроші роздати бідним. Але його мова не відповідала дійсності, тому він крав із скарбнички гроші. Це був злодій, який ходив з Ісусом, відповідав за фінанси, які крав, але Господь нічого йому не говорив, хоч добре знав про його злодійство. Ісус натомість не боронив Марії такого благородного вчинку й відізвався, що бідні завжди будуть, а послужити Йому – час обмежений. Спаситель прийняв цю послугу на славу Бога, вказуючи, що Марія випередила це помазання на день Його похорону.  

Син Божий прямував у Єрусалим, а люди, довідавшись про те, раділи, бо бачили у Ньому когось незвичайного, якого сприймали радше як особу, що «визволить Ізраїль». Люди сприймали Ісуса, як земського місію, вождя, який очолить свій народ проти римської колонізації. Христос в’їжджав у Єрусалим дуже скромно, на осляті, що не було якоюсь особливістю. Багато із народу їхали на ослах, завертаючи в Єрусалим, на що ніхто не звертав уваги. Коли ж їхав Ісус, люди спонтанно вийшли, щоб зустріти Його, уважаючи Христа за когось незрівнянного. Публіка вийшла з пальмовим галуззям в руках, аби зустріти Ісуса, що їхав у Єрусалим. Люди клали віття під ноги осляти, а також одежу, бо на осляті їхав Христос. До усього викликували: «… Осанна! Благословен, хто приходить в ім’я Господнє! … Осанна на висоті!» (Мр 11,9-10). Ісус в’їжджав в Єрусалим, як цар, лиш не як земський вельможа, що прибув із легіонами війська, але цар неба, скромно їдучи на позиченому осляті, навіть не винайняв коня. Христос в’їжджав без військового супроводу, з ним ішли лиш учні та певні прихильники, тримаючи галуззя в руках. Він – Цар людських сердець, переможець над злом, яке завжди загрожує кожній особі. Він – оборона людини, переможець демонів, які бажають заволодіти кожним людським серцем, щоб встановити своє царювання. Народ був свідомий того, що Ісус воскресив Лазаря, це викликало у людей велике піднесення, через цей факт Божий люд ще більше поважав Христа. Первосвященики та книжники лютилися, їх непокоїли успіхи Спасителя, який картав зовнішнє фарисейське служіння Богові. Багато тих, що видавали себе побожними та знавцями закону, на ділі були далекі від Бога. Служителі святині та вчені провідники народу втрачали авторитет у людей, нічого не могли протиставити скромному служінню Спасителя. Так народ бажав побачити в Ісусі військового чи політичного вождя, але Христа не цікавили політичні розклади, це не Його сфера діяльності, бо Він прийшов спасати людей від демонського володіння. Коли згодом Пилат звернувся до Христа: «Ти цар юдейський?», Ісус відповів: «Царство моє не від світу цього… – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям…» (Ів 18,36). Син Божий без армії та без зброї опановував людські серця. Люди довіряли Йому, тому що Він свої слова підтверджував ділами, борючись проти диявольської брехні. Ісус сказав про себе: «… Я – путь, істина і життя! …» (Ів 14,6). А про тих, хто користується обманом демона, відізвався: «Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. … бо він брехун і батько брехні» (Ів 8,44). Любімо правду Божу, яка визволяє, бо найхитріший обман накладає кайдани та впроваджує у демонське невільництво.

Хай живе Христос, наш небесний Цар, лікар душ і тіл, правда і життя, дорога, якою бажають іти усі, хто очікує вічного щасливого життя! Пресвята Богородице, рятуй нас та наш народ від беззаконних впливів сатанинських сил! Пречиста Діво Маріє, бережи нас у чистоті та правді християнського життя!

 + Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

21 квітня 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на п’яту неділю Великого Посту

Євр 9,11-14, Мр 10,32-45;

Гл 3,23-29, Лк 7,36-50.

Життя християнина повинно концентруватися на особі Ісуса Христа, як нашого та усього світу Спасителя. Ми пізнаємо особу Сина Божого через тексти Святого Писання, через читання побожної літератури, навчання священиків у храмах, роздумування про нашого Господа під час моління тощо. Щоби когось полюбити, необхідно пізнати, за що любити особу, лиш Бог любить людину даремно, без жодних підстав, бо ми – Його створіння. Людині не потрібно переконувати Бога або вживати певних заходів, щоб заслужити на любов від Господа. Це ми любимо когось за щось. А Господь любить нас, не шукаючи праведності в людській особі. Його не потрібно наклонювати, щоб Він нас полюбив за те, що ми добрі. Цю правду глибоко зрозумів святий апостол Павло, бо повідомляв римлянам: «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рм 5,8). Пам’ятаймо, що Господу не потрібно нічого доводити, нічого демонструвати, щоб Він нас полюбив. Не потрібно думати, що на Божу любов треба заслужити, це – велика помилка! Хто думає, що своїми молитвами, постами, милостинями та гідним життям спонукує Бога любити таку особу – це неправда, помилка! Господь до того уже давно нас полюбив, коли нас не було на світі! Пророк Єремія написав Господні слова звернені до нього: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єр 1,5). Людина ще на світ не народилася, а Господь від віків знає про неї, про її зачаття, народження, повне життя, успіхи та помилки, про її кінець. Бог знає, але в нічому не перешкоджає людині, навіть коїти зло, лаяти на Господа, кривдити ближніх тощо. Господь усе знає про людину! Він цікавиться нами, любить нас, готовий завжди допомогти в трудний момент життя. Всевишній відає, як людина поступить в тому чи іншому виборі, лиш людина не тому чинить так, що Богу відомо. Кожна особа вільна у своєму виборі, бо Господь шанує вільну волю людини.

Якось певний фарисей запросив Ісуса на прийняття до свого дому. Господь прийшов до фарисея і сів за столом. В середину цього дому увійшла непрошена жінка, до усього вона була відома в місті як грішниця. Молодиця несміливо підійшла до Ісуса, маючи зі собою пляшечку дорогих пахощів. Вона ніким не зацікавилася, бо прийшла до Ісуса Христа. Нічого не просила, не промовила жодного слова. Зблизилася до Ісуса і гірко плакала. Лиш Христос знав, чому вона плаче. Припала ззаду біля ніг Спасителя і сльозами обмивала Йому ноги. Не мала рушника, щоб витерти їх, тому волоссям своєї голови витирала ноги Ісусові. Жінка була задоволена з цього, що цілувала й намащувала ноги Ісуса пахощами. Перебування запрошених й прийняття у фарисея набуло іншого характеру. Фарисея обурило це. Він нічого не говорив, лиш роздумував в собі, що Ісус не пророк і не знає цієї грішної жінки, яка відома мешканцям міста? Фарисей був незадоволений, що жінка-грішниця торкається Ісуса, ніби занечищує Його своїми гріхами. Не відав зарозумілий святенник, що вона очищується через дотик, плач та покаяння. Ісус більше від пророка, Він – Син Божий, який відпускає гріхи й освячує людину! Фарисей судив жінку як грішницю, а Господь споглядав на її покаяння та праведність. Син Божий зволив звернутися до фарисея по імені Симон, який відповів: «Кажи, Учителю». Господь сказав йому притчу про двох боржників, що були винні кошти позикодавцю: один – 50, а другий – 500 динарів. Ті двоє не мали чим віддати, тому добрий кредитор подарував їм борг. Усі уважно слухати повчання Ісуса, який запитав Симона, хто з боржників більше полюбить позикодавця? Фарисей відповів правильно, судячи, кому було більше подаровано. Христос признав йому рацію і вказав на жінку, яка слізьми обмила Йому ноги, витирала й цілувала їх. Спаситель вказав Симонові, що він не дав гостю води, щоб обмити ноги. Потім занедбав поцілунок, що було звичаєм, не намастив Ісусові голови оливою… Багато злегковажив, але Спаситель не судив його, хоч добре знав хід думок Симона. Господь похвалив віру жінки, простив їй гріхи відпускаючи в мирі. Грішниця не промовила жодного слова, ридала рясними сльозами за вчинені духовні промахи свого життя, каючись, а Господь усе знав і радо простив гріхи, що здивувало, сидячих за столом… Одного разу Ісус простив розслабленому гріхи, а фарисеї та книжники судили Його у своїх серцях, мовляв, лиш один Бог може гріхи прощати. Ісус зауважив, що вони не добре думають у своїх серцях, підтвердив, що він, як Син Чоловічий, має право відпускати гріхи. Наказав розслабленому встати, забрати ліжко та іти до свого дому. Господь підтвердив факт, що Він – Син Божий, який має владу відпускати гріхи (пор. Лк 5,20-25). Тому й показав, що має владу простити гріхи жінці.

Дякуймо постійно Богові, що маємо можливість отримувати прощення гріхів, що набагато важливіше за здоров’я тіла. Тіло помирає, а непрощенний гріх, як духовний негатив, пошкодить духові на усю вічність. Кожна людина пересвідчується, що необхідно каятися за вчинені гріхи, отримувати прощення і жити в мирі з Богом! Знана євангельська грішниця отримала дар сліз, що було надзвичайним жалем за вчинені беззаконня, і виплакала гріхи разом зі сльозами. Багато із святих згадують про користь просити Господа дару сліз за вчинені промахи життя. Це можна випросити від Бога. Автор листа до євреїв пише, що кров Христа, тобто святе Причастя: «… очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!» (Євр 9,14). Хай Пресвята Богородиця допомагає нам гідно верстати наш життєвий шлях!

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

14 квітня 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Памʼяті Оксани Гайової

18 квітня минає 40 днів переставлення до вічності п. Оксани Гайової, великої дослідниці спадщини Праведного Митрополита Андрея. Пропонуємо Вашій увазі спогади працівників архіву, що провадили свою працю разом із пані Оксаною.

Велика когорта сущих на небесах прийняла у свої обійми ще одну світлу душу. Всім нам і після сорока днів цього переставлення видається, що Бог забрав цю людину від нас зашвидко, але Бог, певно, забирає тих, хто виконав на землі свою місію. Оксана Василівна Гайова її виконала. Хоча у своєму житті вона ще мала багато задумів. У Бога, очевидно, були інші плани.
Оксана Гайова виконала у житті два великі покликання. Перше – дослідити спадщину митрополита Андрея Шептицького, вивчити його життя і діяльність як церковного і громадського діяча, популяризувати його постать. Більше двадцяти років працювала над цією темою і одна зробила стільки, скільки часом роблять цілі колективи вчених у спеціалізованих наукових інститутах.

Працювала з архівними документами, а це – особовий фонд митрополита Шептицького, а також фонди документів, які стосувалися історії УГКЦ. У цьому випадку слово «працювати» означає не тільки досліджувати, вивчати і аналізувати документи, але найперше – зібрати їх докупи, надати цілісності паперовим розсипам, які часто не мали початку чи кінця, а також нумерації. Все це вона класифікувала, описувала і укладала в архівні справи. Це виснажлива мурашина праця, за яку п. Оксана взялася заради віднайдення об’єктивної правди про митрополита Андрея Шептицького. Уже готові сформовані справи вона опрацьовувала разом із сьогодні теж покійним світлої памʼяті владикою Михаїлом Гринчишиним. Результатом їхньої копіткої багаторічної співпраці стали видання збірників документів, пастирських послань, звернень Митрополита. До своєї роботи ставилася з великою відповідальністю, а до постаті Митрополита Андрея – зі ще більшою відповідальністю, повагою і трепетом. Кожне слово, яке п. Оксана Гайова сказала чи надрукувала про Андрея Шептицького, базується тільки на документальних фактах. Ті, хто знали її відповідальне ставлення до своєї роботи, апріорі вірили її слову. А ті, хто не знали п. Оксану, або ж упереджено сприймали Митрополита Шептицького, – перевіряли і… визнавали справедливість її слів. Завжди говорила спокійно, аргументовано, з точним посиланням на джерело. Ми не один раз були свідками приватних розмов між п. Оксаною Гайовою і світськими чи духовними особами як з України, так і з інших країн світу, з людьми різної віри і конфесій – католиками, православними, іудеями. Нехай з яким настроєм чи упередженням вони починали розмову про Митрополита Андрея, ця бесіда завжди велася на засадах рівності між співрозмовниками, а закінчувалася в тональності поваги до нашого Митрополита. Так ми мали наочний приклад високого рівня професіоналізму.

Ми багато вчилися від неї власне архівної роботи. Звичайно, що не все вдавалося у перші дні, та не завжди все виходило добре і по кількох роках роботи в архіві. Свої зауваження п. Оксана подавала у вигляді пропозицій, а наші помилки вважала тільки браком досвіду. Ніколи жодним словом не образила, не принизила ні нас, ні будь-кого іншого. До кожної людини ставилася з великою повагою. Сама ж у собі не мала і краплі погорди, зверхності чи марнославства. Принаймні ми такого не бачили жодного разу і за жодних обставин. Попри це, вона разом з нами, молодшими від неї на ціле покоління, слухала ту музику, яку ми вмикали, обговорювала те, що нам було цікаве, розуміла наші жарти і навіть любила збоку дослухатися до наших розмов і від нас знати про нові тренди у різних сферах сучасного життя. А ще – дуже раділа нашим успіхам, досягненням. Якщо якась справа нам вдавалася чи то в роботі, чи у приватному житті – тішилася разом з нами так щиро, як може тішитися правдивий приятель за своїх менших друзів. А ми були меншими від неї не тільки роками.

Пані Оксана прикладом своєї поведінки стала для нас взірцем у найважливіших життєвих стосунках: людини з людиною, людини з її роботою і обов’язками, а також людини з Богом.

Завжди з щирою приязню спілкувалася з людьми. А люди до неї приходили часто і дуже різні: відомі і незнані, близькі й не зовсім, світські та духовні, знайомі й зовсім чужі. І всі мали до неї розмову, справу чи прохання. Ніколи і нікому не відмовила у допомозі, якщо допомогти було у її силах. Люди часто користали з її приязні, і ділова на початках розмова потрохи переходила у приватну, з частими скаргами на життя, обставини, інших людей. Пані Оксана чемно і терпляче вислуховувала, розраджувала, а якщо могла, то і допомагала. Такі розмови забирали багато часу, дуже втомлювали, а найголовніше – відволікали від улюбленої справи. Ми не раз пропонували їй свою допомогу у подібних ситуаціях: сказати, що п. Гайова зайнята і, на жаль, не має часу і можливості на розмову, хотіли вберегти її від не зовсім тактовних відвідувачів. Але вона такою «допомогою» користалася вкрай рідко. Нас це неабияк дивувало: бо ж як можна заглибленій у таку важливу роботу людині відволікатися на несуттєві для неї речі? Але одного разу вона дала несподіване для нас пояснення: «Я таких нарікань на життя слухаю тільки одне-два на день. А уявляєте, скільки їх вислуховує Господь? І не щодня, а щороку, уже тисячами тисяч років, подумайте, а як Йому?» Якщо по правді, ми були приголомшені. Навіть не припускали, що можна так думати.
Зате велику радість їй приносило, коли її приятелі заходили запитати, як їй ведеться, а найголовніше – поцікавитися її роботою, чим вона зараз займається, над яким проектом працює. Її це дуже тішило. Щиро ділилася останніми досягненнями (нова публікація, новий документ, який віднайшла, нове корисне для роботи знайомство – а таких людей дуже цінувала), звірялася у свіжих задумах. Хотіла почути думку людей, прислухалася до їхніх порад. Щире зацікавлення іншими людьми її роботою, – працею над постаттю митрополита Андрея Шептицького, – було для неї найбільшою винагородою за її труд.

Повністю віддавалася своїй роботі. Щопонеділка сідала за робочий стіл реалізовувати думки, які народилися за час вихідного дня. А одна думка породжувала іншу, та – ще наступну і якраз до п’ятниці вистачало роботи. Працювала виважено і без зайвої метушні. Була глибоко занурена у тему своєї праці. А що об’єкт дослідження і сам був глибокий, масштабний і багатогранний, то і п. Оксана Гайова з фахівця духовної спадщини митрополита Шептицького стала ще й фахівцем з цілої історії УГКЦ.

Пані Оксана рідко відвідувала будь-які громадські заходи, не ходила на мітинги, шкодувала тратити час на речі, які вважала, що і без неї відбудуться. Любила свій кабінет, своє робоче місце і свою роботу. Вважала, що саме нею служить своєму народу. Настанова Митрополита: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну», стала її життєвим кредом. А її праця зі звичайного людського обов’язку переросла в улюблену справу цілого життя.

Працювала багато і віддано. І час, вільний від роботи, теж часто віддавала праці. Останній день свого життя, а це неділя 10 березня 2019 року, вона присвятила своїй улюбленій роботі. На кухонному столі увімкнений ноутбук, поруч – Святе Письмо і вервичка, для фону – радіо «Марія». В такій обстановці уже наступного дня знайшли п. Оксану. Нас це не здивувало, навпаки, було щемно ще раз переконатися, що вдома вона була такою самою, як і на роботі, а у приватному житті – така сама, як і серед людей. Вона завжди була однаковою: однаково щирою, однаково відкритою, без тіні лицемірства, була завжди собою.

Що стосується стосунків людина – Бог, то Бог у її житті завжди посідав перше місце. Її віра була глибокою і зовсім непоказною, а в молитві вона була спокійна, зосереджена і радісна. Особливо шанувала Боже Милосердя. Щодня о 15 годині, годині смерті Спасителя, на кілька хвилин заглиблювалася у тиху молитву. Робила це мовчки і делікатно, з повагою до тієї справи, якою ми були зайняті у ті хвилини (чи працювали, чи щось обговорювали, чи, може, навіть про щось жартували). Не нав’язувала нам цієї практики. Але з часом ми самі перейняли цей приклад. Щодня кілька хвилин спільної молитви чи вголос, чи мовчки, формували особливо близьку атмосферу між всіма нами, а також близькі, сповнені довіри стосунки як у робочих, так і в особистих відносинах. У нашій свідомості своїм прикладом вона посіяла добрі зерна поваги до самих себе і до свого ближнього, а ще – якийсь інший, особливий вимір любові до Бога.

За майже 15 років спільної праці ми ніколи не чули від п. Оксани жодного нарікання на жодні обставини її життя. Вважала це гріховним, а про різні проблеми говорила, що це тимчасові життєві труднощі і перешкоди. Збоку виглядало, що усі сповнені якимись клопотами і гризотами, а вона одна –  ні. Так, звичайно, не було. Мала рідних (маму і племінника), за яких турбувалася, переживала всі ті самі труднощі і випробування, що і кожна людина. Інша справа, що воліла про це не розповідати, а якщо вже говорила, то подавала як факт, без жодної нотки нарікання. Вважала, що не може обтяжувати іншу людину своїми негараздами. Була вкрай тактовною і уважною. Усі до цього звикли, усі сприймали її як завжди здорову, завжди бадьору і завжди успішну. А тому і звістка про її смерть усіх приголомшила. Як? Оксана Гайова? Цього не може бути! Вона ж сталева і завжди все може! А вона не була сталева. Вона не тільки вміла сміятися, але вміла і плакати. Робила це вкрай рідко і у вкрай інтимній атмосфері. Її щирі сльози часто були спричинені не власним болем, а болем інших людей. Їй була властива рідкісна риса емпатії, вона вміла не тільки співчувати, співпереживати, але і співболіти.

Фактом, що ніколи не нарікала на життя, подала власний приклад як мовчки і з правдивою радістю можна нести той хрест, який Бог поклав на плечі кожної людини. Дуже вважала над тим, щоб на тягар Господнього Хреста не додати ще і вагу свого. А тим, що вислуховувала скарги на життя від інших людей, по суті підставляла під їхні тягарі своє плече. «Хай нарікають мені, а не Богу, Йому і без того важко». Отакими були її стосунки з Богом, так вона Його любила. І це було ще одне її покликання – своєю поведінкою, своїм прикладом пригадувати іншим, що людина є створена на подобу Бога.

Чекати понеділка як початку нових приязних розмов, веселих розповідей про минулі вихідні, можливості відчути правдиве добро, спільно пережити робочі і приватні успіхи чи негаразди, нагоду побачити приклад тихої сумлінної праці – це те щастя, за яким ми поспішали впродовж багатьох років до нашого кабінету. Велика вдячність Богу, що дав нам такий коштовний дарунок – по-справжньому добру, шляхетну і благородну Людину.
Володимир Кіт
Марія Мицан

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Вітальне слово на відкриття конференції в 150-ту річницю уродин блаженної Йосафати Гордашевської та в соту річницю світлого її упокою

Преосвященні владики,

Високопреподобні та преподобні сестри, отці та брати,

Вельмишановні представники влади,

Достойні учасники конференції!   

Блаженна сестра Йосафата зібрала нас і на молитві в храмі, і в цій просторій привітній залі, щоб пригадати нам про необхідність плекання глибокого християнського життя. Щиро вітаю присутніх учасників конференції! Насамперед дякую сестрі Мирославі, що запросила на спільну молитву в храм та конференцію, чим і прославляємо блаженну сестру Йосафату! Мета нашого життя – зростати в любові до Бога та ближніх. Це просте, але й складне завдання, яке наш Спаситель називає хрестом: «… Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр 8,34). Люди живуть у постійному спілкуванні з ближніми. А нагороду здобувається кожного дня посвяченим зусиллям. Для підтвердження цього звучать чудові слова Ісуса Христа: «… Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт 11,12). Господь, Пресвята Богородиця, ангели, святі, небо та розкішне вічне щастя вартує здобувати, оплатиться боротися, отримувати рани й силою Бога, перемагати зло.

Блаженна Йосафата народилася 20 листопада 1869 року в місті Львові, а упокоїлася 7 квітня 1919 року в Кристинополі. Життя її недовге, 50 літ, – але повне геройських духовних подвигів. Блаженна спішилася жити й за короткий час здобула досконалість, чим і виповнила довголіття (пор. Мудр 4,13). Вона – співзасновниця жіночого чернечого греко-католицького згромадження сестер Служебниць в Україні. Сестри займалися опущеними особами, залишеними суспільством людьми. Михайлина Гордашевська походила із сім’ї, у якій було ще шість сестер та два брати. Від дитинства Михайлина, тобто сестра Йосафата, плекала покликання до чернечого стану, бо Господь дарував їй духа молитви, людяність, любов до самотності та нахил до дитячих пустинних практик… У школі та на праці була відповідальна. Спочатку отець  Кирило Селецький, а згодом отець Єремія Ломницький ЧСВВ багато духовного труду вкладали, щоб допомагати сестрам, підтримувати їх і не лиш духовно, але й матеріально. Про початки походження цього згромадження багато колись розповідав нам отець Роман Бахталовський ЧНІ, який добре був обізнаний з окремими подробицями постання цього Згромадження. У 1990-их роках мені приходилося тримати в руках приготовану розвідку про початки згромадження сестер Служебниць та сестер святого Йосифа, описані блаженним єпископом Йосафатом Коциловським. Це чудові свідчення, прекрасні згадки про сестер та отця Кирила Селецького як сумлінного, скромного, убогого, жертовного священика, яким дуже гордився блаженний Йосафат Коциловський! Сестра Йосафата багато почерпнула з доброти побожного отця! Їй, як одній із засновниць, прийшлося багато витерпіти, прийняти відповідальність, поборювати сумніви, докучливі слова, навіть з боку своїх сестер, які були ще кволими на дорозі духовного вдосконалення. Блаженна довіряла Богу, не керувалася людськими поглядами та неоправданими критиками, бо знала, що Господу необхідно віддатися цілковито, бо Йому усе можливе. Ніколи не оскаржувала інших, бо любила найближчих як тих, які прямують до досконалішого життя. Невтомно та з посвятою сестра Йосафата працювала для ближніх, засновуючи нові осередки сестер. Вона – відповідальна, довіряла Господу, могла і робила; інші не могли, тому й критикували. Від перевтоми, недоїдання та холоду людських сердець сестра захворіла туберкульозом кісток і у важких болях померла. Не нарікала, нікого не оскаржувала, лиш з великою любов’ю прийняла волю Бога й віддала духа у Його милосердні руки.

Хай Господь благословить Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії добрим новим покликанням молоді до Згромадження! Висловлюю вдячність сестрам за їхні старання, що відноситься до катехизації та виховання молоді, рівно ж за опіку сиротами та інші благородні послуги! Хай Господь благословить усіх вас щедрими духовними дарами! Віддаю вас покрову Пресвятої Богородиці. Блаженна сестро Йосафато, молися за добрий стан нашого народу, виблагай миру в Україні та доброго вибору Президента!

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

 6 квітня 2019 р. Б., Львівська міська рада, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на звершення тайни Оливопомазання

Доброчесні отці, достойні сестри і брати!

Дякую за вашу постійну участь в молінні та ваш прихід сьогодні у храм для звершення на багатьох із вас тайни Оливопомазання. Послухайте вчення святої Церкви про цю важливу тайну. Це – тайна, у якій хворі особи внаслідок помазання свяченою оливою і завдяки молитві священика отримують ласку від Бога, необхідну для спасіння душі, іноді відбувається також і зцілення тіла. Святий апостол Яків у своєму посланні написав: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як 5,14-15). Ця Тайна наділяє людину освячуючою ласкою, тобто її можна звершувати для тих, хто сповідався, коли хвора особа перебуває в примиренні з Господом. Вона може подіяти й на таких особах, хто перебуває в стані тяжкого гріха, хіба лиш тоді, коли особа каялася сердечним жалем або приступила до Єлеопомазання в добрій вірі, тобто не знала, що має важкий гріх. Ця Тайна усуває грішні наслідки, які притемнюють розум, скріплює волю й послаблює пристрасть до гріха. Коли людина щиро наставлена до прийняття цієї Тайни, вона може отримати дарування частини дочасної кари, підносить людину на дусі та закріплює в доброму. Що таке дочасна кара? Це – різні терпіння, які приймає людина, як винагороду за вчинені провини, що простив Господь, коли людина сповідує гріхи і кається. Господь прощає, священик накладає покуту, яка не завжди відповідає вчиненій провині. Це можемо порівняти забитим цвяхом у дерево. Господь простив – цвях вийнято, але залишилася дірка, яку людина закриває покутою, що вказав священик на сповіді, милостинею, молитвою, іншими добрими ділами, прийняттям хвороби, а у вічності – якимись митарствами, терпінням духа за відпущені гріхи, однак не винагородженні. Слід закрити повністю покутні «дірки», і поки людина не виплатить вповні довгу за сподіяні гріхи – не увійде до неба.

Тайну Оливопомазання може прийняти лиш хрещена людина, хвора, яка володіє розумом; у старечому віці допускається звершувати її один раз, хіба би особа захворіла – після того можна повторити. В одній та тій самій хворобі дозволено звершувати помазання один раз, хіба би хвороба посилилася. Завжди необхідно бути у стані ласки, без важкого гріха. Ця тайна може людині привернути здоров’я, звичайно, тут повна дія Бога, який довершує добра своєю волею. Помазання звершується свяченою олією на очах, ніздрях, устах, вухах, грудях, руках і ногах, звичайно, великим пальцем. При помазанні священик промовляє необхідну формулу молитви: «Зціли помазанням цим раба твого (ім’я,) (рабу твою)…». Коли є сім священиків, кожен по порядку може помазувати один член тіла  певної особи, інший другий і так по порядку усі вказані: очі, уста, руки, ноги… Ті, хто приймають Оливопомазання, повинні мати намір це здійснити. Цю Тайну не можна звершувати на здорових людях: воїнах, що йдуть на війну, засуджених на смерть тощо. Тайну Оливопомазання можна звершити на особі, яка бажала цього, але померла одну-дві години тому, бо докладно невідомо, коли дух вповні залишає тіло. На особі, яка перебуває у тій самій хворобі, й на якій уже звершувалася тайна Оливопомазання, її не можна повторяти, хіба би стан хворого погіршився.

Сам Ісус Христос посилав учнів, даючи їм владу над нечистими духами (пор. Мр 6,7). «Вони, вийшовши, проповідували покаяння, і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали» (Мр 6,12-13). Цю Тайну установив Спаситель світу і Церква навчає, як, коли й на кому її звершувати. Хай добрий Господь благословить усіх вас, дає здоров’я душі та тіла!  

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

5 квітня 2019 р. Б., храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на закінчення Хресної Дороги


Преосвященний владико, доброчесні отці, преподобні сестри і брати, шановні представники влади області й міста, достойні представники навчальних закладів, дорогі вірні, успішні молільники Божі!

Дякую, дуже дякую усім вам за вашу молитву, за спільну молитовну участь у Хресній Дорозі! Дякую Богові за кожнен ваш крок, за дорогоцінний час, який ви присвятили своїй душі, роздумуючи глибоко про страждання Спасителя світу, нашого Бога й Творця! Ісус Христос давно вже звершив свою Хресну дорогу як страждальний викуп людського роду від неволі демона і відчинив людству двері Небесного Царства. Нам необхідно довершувати часто Хресну дорогу, як молитву кожного дня, як гідний спосіб християнського життя! Господь, призиваючи своїх учнів промовив до них: «… Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт 16,24). Тут зрозуміло, що нести хрест не як дерево, а як щоденне життя повне викликів, боротьби та несподіванок. Спаситель не обіцяв людям вигідного та відпочинкового життя на землі. Ні! Він приймав та покірно зносив щоденні хрести, які часто виявлялися переслідуванням Ісуса та гонінням від ворогів. Син Божий ніс на своїх поранених раменах важке хресне дерево, увесь в крові, покалічений, побитий та знесилений, вкінці розп’ятий на ньому. В дорозі на місце розп’яття Спаситель падав, важко піднімався, оглядався за допомогою, вона була одна: його били, насміхалися, різко піднімали, щоб у болях простував дальше. Правда, знайшли Симона Киринея, що повертався з поля, його заледве заставили нести хрест, допомогти Ісусові (пор. Лк 23,26). Симон не бажав брати на свої рамена ганебного хреста, бо не знав, що допомагає Богові та людству в справі спасіння! А Господь бажає, щоб ми з Ним несли свої хрести, не кидали їх, не втікали, не нарікали на життя, лише пам’ятали про Нього, молилися, мирилися до Бога та перемагали! Первосвященики з книжниками та старші юдейські насміхалися з Ісуса, мовивши: «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста…» (Мт 27,42). Вороги Ісуса говорили правду, що він спасав інших, спасав їх, нас та увесь людський рід, умираючи на хресті,  Господь також воскрес з мертвих. Христос продовжує спасати усіх, хто бажає спасіння! Ми серед усіх тих, які змагаються за гідне життя у вічності та за щастя ближніх!

Під час Хресної дороги ми молилися за мир в Україні, призивали помочі блаженного Климентія Шептицького, вшановуючи 150-ту річницю уродин, благали благословення для наших родин та гідний вибір Президента. Хай Боже благословення діткнеться кожної особи доброї волі! Будьмо стійкими при хресті, як стояли Ісусова мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина (пор. Ів 19,25). Хай хрест Христовий стається великим благословенням для нашого народу! Молімося сердечно до Бога, лиш Він може в легкий спосіб принести позитивні зміни в Україну, яким ніхто не завадить! Необхідно Його гарячіше про це благати та вірити! Господь дасть людям іншу мову, інші погляди на життя, гідний спосіб мислення, поблагословить добрі зміни! Спаситель вчинив митаря праведником, розбійника нагородив Раєм, воскресив дочку Яіра – він готовий довершити доброї зміни в кожному людському серці! Господи Ісусе Христе, давай добрих, насамперед духовних змін в кожне серце нашого народу! Дай нам віру і любов, мужність, силу молитви та відвагу довершувати добрі діла! Боже, благослови наш народ провідником доброго серця!

Дякую Богові за чудову погоду! Дякую усім за участь в Хресній дорозі! Хай Господь усіх благословить! Благаємо Господа доброї погоди на майбутній рік та усіх запрошуємо до наступних привселюдних молінь у нашому прекрасному місті! 

 + Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

31 березня 2019 р. Б., площа святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube