Інструкція для душпастирювання: цифрові комунікації

Інструкція для душпастирювання: цифрові комунікації.

«Нові форми спілкування у душпастирстві»

Вступ: загальна інформація

Спілкування, або ж комунікація, є однією з основних форм людської взаємодії. Те, що ми спілкуємося одні з одними, а також із нашим Господом Богом, є ознакою також нашої подібности до Бога. Отець Небесний, Його єдинородний Син та Святий Дух спілкуються у Собі. Так і ми, люди, створені на Божий образ, можемо і покликані спілкуватися із нашим Творцем та між собою. Спілкування – великий Божий дар. Ми комунікуємо, щоб поділитися своїми емоціями, надіями, своїм досвідом, переказати комусь те, що нового почули, дізналися, розпитати те, що нас цікавить, щоб підтримати, навчити, застерегти одне одного.

Кажучи сучасною мовою, через комунікацію ми приймаємо, передаємо, поширюємо інформацію. Наша комунікація або допомагає будувати, або ж руйнує. І залежатиме це від кількох чинників, зокрема від «мови» спілкування: чи спілкуємося однією «мовою», всім зрозумілою, чи різними, де кожен розуміє лише те, що сам говорить, як сталось при будівництві Вавилонської вежі (Бт. 11: 1-9).

Іншим важливим фактором є форма спілкування. Священик (та й кожен християнин) покликаний голосити Боже слово. Але робити це можна у різний спосіб. Зберігаючи зміст, ми, як душпастирі, покликані якомога ефективніше проповідувати, використовуючи різні форми спілкування в залежності від епохи, в якій живемо, культури, віку співрозмовника, та розвитку різних технічних комунікаційних засобів.

Ось що навчають нас документи Церкви:

«Communio et progressio» («Єдність і поступ» – Душпастирська інструкція на виконання Декрету ІІ Ватиканського Собору про засоби соціальної комунікації, 23 травня 1971 р.):

«11. Перебуваючи на Землі, Христос показав Себе Досконалим Комунікатором. Через Своє Воплочення Він цілковито ототожнив Себе з тими, хто мав сприйняти Його послання. Він виголошував його не тільки словами, а й усім трибом Свого життя. Він промовляв, так би мовити, зсередини, з-поміж маси Своїх людей. Він виголошував Своє священне послання безстрашно й безкомпромісно. Він пристосовувався до того, як люди говорять і як вони мислять. І промовляв до людей, виходячи з обставин тогочасного життя.»

«Aetatis Novae» («За нової доби» – Душпастирська інструкція про соціальну комунікацію до 20-ї річниці «Communio et Progressio», 22 лютого 1992 р.):

«4. Теперішня революція в соціальній комунікації — це щось більше, ніж просто технологічний переворот. Вона тягне за собою глибоке перетворення тих чинників, крізь які люди сприймають довколишній світ, за допомогою яких перевіряють і висловлюють сприйняте. Постійна доступність ідей та образів, швидке пересилання їх навіть між континентами — усе це мало важливі наслідки (як позитивні, так і негативні), глибоко позначившись на психологічному, моральному й соціальному розвиткові особистості, на структурі й функціонуванні людських спільнот, на відносинах між культурами, на сприйнятті й поширенні цінностей, світоглядних уявлень, ідеологій та релігійних переконань. Інформаційна революція чинить великий вплив навіть на те, якою Церква бачиться людям; вона спричиняє зміни в організації та способі діяльності Церкви.

Усе це призводить до вельми важливих пастирських наслідків. Медіа можна використати для того, щоб проголошувати Євангеліє, але так само й для того, щоб зробити людські серця черствими й нечулими до Слова Божого. Дедалі більше закорінюючись у повсякденному побуті людей, медіа впливають на те, як люди розуміють сам сенс свого життя.»

«Церква та Інтернет»  документ Папської Ради з питань Соціальних Комунікацій стверджує:

«Підхід Церкви до засобів соціальної комунікації є у своїй суті абсолютно позитивним».

Св. Іван Павло ІІ

«Релігія в мас-медія» послання до 23-го всесвітнього дня соц. комунікацій.

Підкреслює необхідність праці в медійному просторі вибирати найкращі «мови» комунікації, що сприятимуть найефективнішому поширенню і прийняттю Євангельського послання.

Ось що говорять окремі автори:

Йона Лінч, автор книги «Запах лимонів»:

«На екрані можу переглядати розважальну комедію, чи як папа служить Хресну дорогу в Страсну п’ятницю, або ж порнографічний фільм. Три досвіди, які в більш природний спосіб були б розміщені (відбувалися б) у трьох різних місцях (театр, церква та бордель), можуть мирно знаходитися в моєму кабінеті.»

Стосунки, що будуються через цифрові медія, через Інтернет, не можуть зрівнятися з безпосередніми. Як з лимонів вичавлений сік це є лише незначна складова лимона, з’ївши його повністю, відчуваємо присмак його шкірки, м’якоті, отримуємо багато більше вітамінів та корисних речовин, ніж випивши лише його соку. Так спілкування через смартфон, через скайп нас позбавляє багатьох можливостей: відчути живу присутність, глянути в живі очі, доторкнутися до співрозмовника, відчути запах тощо. Таким чином стосунки, відносини в соціальних мережах представляють історію справжнісінького пекла.

Головні типи патологій та Інтернет-залежностей:

  • порнографія он-лайн
  • азартні інтернет-ігри
  • «information overload» – непотрібний, без мети пошук некорисної інформації
  • соціальні мережі
  • рольові ігри з використанням цифрових медія, чи в інтернеті.

Також є такі небезпеки як кіберзалякування та кіберпереслідування тощо.

Соцмережі:

важливо відокремити «простір приватний» та «простір публічний»;

питання правдивої чи фальшивої дружби в інтернеті;

«цифровий піст».

Вчені Нейл Постман, Маршал МакЛюган:

Медіа, як технічні засоби, інструменти передачі, поширення, прийняття, зберігання різного роду послань та інформації (Техноцентризм)

Важливо вміти добре використовувати ці медіа.

Дерік Де Керков:

Медіа є продовженнями наших органів чуття, нашого зору, слуху, відчуття дотику тощо.

К’яра Джакарді, Антоніо Спадаро та ін.:

Медіа, як середовище перебування, навіть життя. Часто його називаємо віртуальним, але разом з тим воно є повністю реальним, бо багато людей, особливо молоді там «перебувають» он-лайн. Особливо, коли говоримо про соціальні мережі. (Середовище, екоцентризм)

Тому, як і для будь якого середовища, є важлива екологія середовища, не засмічувати його брудною, вульгарною, шкідливою інформацією, очищати його від негативного вмісту.

Максимільяно Падули та Філіпо Черетті:

Медіа – це ми!

Медійне людство. Медіум – означає «посередник», а головним посередником у комунікації не є технічні засоби, і не є саме середовище комунікації. Головним посередником є людина. Віл людини іде послання (меседж), інша людина приймає його, опрацьовує у своїй голові і серці, передає іншим. Для цієї передачі можна використовувати різні засоби, але все ж людина є тим хто його передає. Саме людина покликана проголошувати у світі Благу Вість, Боже Слово, Євангеліє. Прийнявши від Бога, людство передає Його на всі континенти, передає наступним поколінням; людство приймає Його, «опрацьовує», вивчає у своєму серці та в голові. Тому всі ми є найважливішими медіями.

Інструкція для душпастирювання

Сьогодні із розвитком сучасних технічних комунікаційних засобів, із розвитком Інтернету, виникає також нова культура – культура цифрових медій. Це, як священики, мусимо усвідомлювати. Також мусимо усвідомлювати те, що недільної, чи навіть щоденної проповіді з амвону є сьогодні замало, як в місті, так і в селі.

Сьогодні значна частина населення планети, в тім числі й України, від малих дітей до людей старшого покоління використовує різноманітні технічні засоби і форми спілкування (особливо цифрові медіа). Церква, душпастир не може бути осторонь цього процесу. Ми можемо комунікувати через соціальні мережі, через Інтернет-сторінки, блоги, youtube-канали тощо. В цифровому просторі, ми покликані голосити Слово Боже.

Іншим нашим завданням, як душпастирів, є здобути для себе добре медійне виховання та медійні знання. Також важливо всяко сприяти медіавихованню вірних (навіть через проповіді, катехизації). Навчати людей цінності прямих, реальних а не віртуальних стосунків. «Витягувати» дітей Божих, як справжні рибалки людей, з мережі «Inernet» в апостольські мережі прямих людських стосунків та живих стосунків із Господом Богом. Навчати вірних гідного християнського поводження не лише в реальному, але й у віртуальному просторі. Залучати наших вірних усіх вікових груп і станів до праці голошення Божого Слова за посередництвом цифрових медій.

Для цього ми покликані:

  • Створити парафіяльну структуру комунікації в цифровому просторі:

Цифровою медіа-комунікацією може займатись як одна відповідальна особа на парафії, так може бути створений парафіяльний комунікаційний центр (медіа-центр, рада з питань комунікації тощо).

  • Створити парафіяльну Facebook-сторінку (навіть для сільських парафій), парафіяльний Youtube-канал (для зберігання відео із парафіяльних подій та заходів), парафіяльну сторінку Instagram (для молодшого покоління, адже для них це авторитетний Інтернет-ресурс, Facebook уже вважається ресурсом для старшого покоління). Також, при потребі, можна створити акаунт на ресурсі Mixcloud для зберігання аудіозаписів (наприклад, записаних на диктофон проповідей, реколекційних наук тощо).
  • У рамках стратегії «Жива парафія» парох повинен залучати мирян, особливо молодь, до праці у ланці цифрової комунікації: робити анонси, відео-анонси, оголошення, меми, а також робити фото, відео, із важливих парафіяльних подій, завантажувати їх на ресурси парафії, писати короткі статті, поширювати інформацію тощо.
  • Заохотити управи парафіяльних спільнот висвітлювати діяльність і важливі події з життя спільнот за допомогою цифрових медіа.
  • Активно комунікувати із Архиєпархіяльними органами з питань комунікації (сьогодні Прес-служба Курії Львівської Архиєпархії), наприклад, надаючи покликання до висвітлених важливих парафіяльних подій з метою поширення інформації на ресурсах Архиєпархії чи Митрополії. Це також сприятиме рекламі вашої парафіяльної сторінки та поширенню інформації про життя парафії на ширший загал. Також активно комунікувати із медіа-службами інших парафій.
  • Активно оновлювати інформацію про важливі парафіяльні події, зміну розпорядку Богослужінь, представити в цифровому просторі парафіяльні контактні дані тощо.
  • При потребі і бажанні парафія може створити свій парафіяльний сайт, блоги священнослужителів тощо.
  • Добре було б, щоб парафія (відповідальні за парафіяльну медіа-комунікацію), душпастирі голосили Божу Правду в ключі стратегії «Жива парафія»:
    Слово Боже, катехизація (правди віри, християнська мораль, тощо); Божественна Літургія, св. Таїнства, молитва; служіння ближньому; життя парафії (священики, спільноти, парохіяльні ради тощо); сопричастя-єдність (екуменізм); місійна діяльність. А також крізь призму всіх наступних пасторальних стратегій нашої Церкви.
  • Проповідувати, навчати про важливість практики – «цифрового посту» (відмова у визначений термін, в окремі дні від використання гаджетів (смартфонів, планшетів), Інтернет-мережі в цілому, або окремих цифрових медіа (наприклад соціальних мереж, окремих інтернет-сайтів тощо).

+Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на реколекціях для дружин священиків

Євр 1,1-12; Мр 2,23-3,5.

2Тм 2,1-10; Ів 15,17-16,2.

Достойні дружини священиків, доброчесні отці, дорогі присутні,

Ми зібралися на молитву в храмі нашої Духовної семінарії, де навчаються теж сини декого з вас. Це духовна установа, у якій від молінь та гідного виховання семінаристів відчувається позитивна енергія. Очевидно, у кивоті замешкує сам Божий Син під видом хліба та вина. І тут не може бути по-іншому. Ця вимолена будівля просякнута Божим духом, тут витає божественна енергетика. І це відчувається відразу, коли приближуємося до цієї будівлі. Ця духовна енергетика огортає нас, спонукує до добра, позитивно впливає на нас. Багато із народу приходять сюди, зокрема у храм, щоб помолитися спільно із семінаристами, почути благородний спів та моління. Інші захоплюються грою наших братів на духовних інструментах і взагалі, Духовна семінарія – один з найбільших духовних закладів нашої Архієпархії.

І ви, достойні сестри, добродійки нашого священства, прибули у храм цієї семінарії, в цю будівлю, щоб духовно відновити себе! Дуже дякую вам за це! Ваш прихід сюди, ваша участь в реколекціях, означає Господнє благословення, яке осідає на вас, проникає вашу душу та освячує її.

Текст Святого Писання розповідає про Ісуса, який прямував ланами, і зауважує, що Його учні зривали колоски. Чому так поступали? Бо були голодні й у такий спосіб заспокоювали свій голод. Ісус не боронив їм такого вчинку, навпаки – захищав, коли хитрі фарисеї старалися звинуватити Його та апостолів. Господь боронив людей, які знайшлися у потребі, Він не стояв по стороні лицемірних фарисеїв, не підтримував їхніх тверджень про порушення закону суботи. Ісус згадав про Давида й тих, хто був із ним, які зголоднілі їли хліб у храмі, що був призначений лише для священиків. Бог розуміє людину, не осуджує її, здавалося б, за порушення суботи, а фарисеї приписували собі суд вищий від Господа! Бог дозволяє й не осуджує, а людина судить і забороняє? Людина посягає на Божий суд? Хто вона й ким чинить себе?! Спаситель вияснив, що людина вища від суботи, бо субота для неї, а не особа для суботи. І дуже виразно Ісус промовив: «… Син Чоловічий – Владика й над суботою» (Мр 2,28). Він не бажав впрост сказати про себе, що Він – Син Божий, бо юдеї і так би не прийняли цього за правду, тому їм наголошував побіжно, що дуже виразно свідчить, говорив про себе. Вони повинні були прийняти його слова та признати щиро, що Ісус – Син Божий! Христос знав людську злобу, злість фарисеїв, садукеїв, старшину та багатьох із юдеїв, які не любили Його тому, що Він говорив правду в очі. А це була правда Бога, вони відчували свої провини, не бажали їх признавати, хоч це не робило їх кращими – навпаки, топилися в болоті брехні та підступу. До усього, необхідно сказати, що Ісус з апостолами часто були голодні, нікому було їх накормити, ніхто не поспішав прийняти їх до своїх домівок, щоб пригостити самого Бога! Тому, коли ми проявляємо милостиню, чинимо це нашому Спасителеві: «… Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25,40). Люди про це часто забувають, коли бачать людину в потребі, пояснюють її стан на свій розсуд: п’яниця, ледар, волоцюга, дармоїд, наркоман тощо. Але й такі особи мають духа, що його для них створив Господь, тоді подумаймо, переступивши через себе, і скажімо: «Милосердя чиню в ім’я Господнього духа, кого шаную в цій людині!» За невеликі діла милосердя Господь обіцяє вічне щастя у небі! Життя на землі пробігає дуже швидко, тому спішімо й ми, щоб зловити це щастя! Необхідно пам’ятати, що трудитися над здобуванням вічного щастя – повинно бути у нас завжди на першому плані. Пам’ятати, що Господь знає про нас усе, нічого неможливо скрити перед ним, можна заховати перед прихованою камерою, але перед Богом і людські думки видимі, як при світлі. «Нічого бо нема захованого, що б не відкрилося, і скритого, що б не виявилось» (Лк 122). Бувають випадки, що люди вміло скривають свої гріховні вчинки, навіть вбивства, грабежі, насильство тощо, але перед Господом усе на долоні. Люди забувають про Бога, який усе бачить й усе знає!

Слідкуймо за Спасителем, який не зважав на звинувачування фарисеїв, не ховався від них, бо написано, що знову увійшов у синагогу й оздоровив чоловіка, який мав суху руку. Сказав хворому стати посередині храму та простягнути руку. Не спішив його оздоровити, лиш поставив присутнім питання: «… Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити?…» (Мр 3,4). Ніхто не відповів жодного слова. Усі чекали на продовження, а Ісуса заболіло серце від закам’янілості сердець Його противників. З гнівом поглянув на них і звелів чоловікові простягнути руку, вона була зцілена. Ісус – особа, що чинив добро! Всюди, де б він не знаходився, не хотів підлягати негідним велінням та думці фарисеїв, садукеїв та юдейської старшини. Він вказував їм, що вони до вола чи осла відносяться лагідно та вирозуміло, ведуть у суботу поїти, чому б не оздоровити людину? Можливо, вони б оздоровляли, але не могли, не мали влади, не мали сили, бо любили гроші та очікували оплесків від народу – Бог таких не благословляє. Аж засумував Ісус від такого стану їхніх душ, але вони бажали тривати в тому, не бажали звільнитися від закаменілості своїх сердець!

З кожного повчання нам необхідно чогось навчитися і з цих реколекцій взяти щось на озброєння своєї душі. Насамперед, практикувати милосердя до ближніх, давати милостиню з того, що маємо; нікого не судити, завжди чинити добро, не керуватися поглядом народу, а мати стійкий духовний хребет! Використовувати кожну хвилину, щоб зростати у Божій любові! Повторяймо зі святим апостолом Павлом: «Дякую Богові, якому я служу, як і мої предки, чистим сумлінням і згадую тебе безперестанно, вночі й удень у моїх молитвах» (2Тм 1,3). Господи Ісусе Христе, помилуй нас грішних! Пресвята Богородице, допоможи нам гідно й молитовно верстати духовний час Великого посту! Хай Господь благословить усіх вас!

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

 

 

16 березня 2019 р. Б., Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, м. Львів

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у першу неділю Великого посту

Євр 11,24-26,32-12,2;

Ів 1,43-51.

Ісус Христос прийшов на землю як Бог і людина, Особа одна, а природи дві: Божа і людська – так нас навчає катехизм. Небесний Отець після недотримання Адамом закону в раю відносно плоду, який спожили з дружиною, обіцяв прислати Спасителя світу. Його довго очікували, про Його прихід знали, навіть вираховували приблизний час, коли Він проявиться на світі. Було відомо, що народиться від діви, тому жінки, які про це знали, можливо, очікували, що стануть тою матір’ю, від кого з’явиться спасіння світу? І нам відомо, що Спаситель світу народився від непорочної Діви Марії, за справою Святого Духа. Це – таємниця, яка нам недоступна, подібно як існує багато інших таємниць у світі, яких люди ніколи не розгадають. Сучасний світ дуже розвивається, різні відкриття у космосі, медицина, техніка, економіка тощо – прогресують. Рóботи будують будинки, але подумаймо: коліщатка до валізи не були винайдені з валізкою, але після тривалого періоду часу, коли люди натягалися тягарів. З одного боку великий прогрес, з іншого – не усе вдається, не все просто, існує багато загадок у природі та самій людині, усіх неможливо пізнати та розгадати. Ми, християни, радіємо усякому розвитку, який пропонують вчені, що полегшує життя людини та продовжує її вік. По радіо НВ, хто його слухає, говориться про різні відкриття та винаходи, перспективи розвитку людства тощо. Навіть чуємо слухи, що надіються продовжити життя людини до 300 років? Дехто говорить про безсмертя життя на землі! Ми віримо словам Бога, який після гріхопадіння людини у раю, проганяючи її, так відізвався до людей: «В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут 3,19). Значить, Господь постановив, що люди будуть помирати і Син Божий, Боголюдина, помер на хресті. Слова Господні сповнюються до цього часу, ніхто не зумів їх відмінити, як висловився автор псалмів: «Ти єси Бог, що чуда чинить, ти між народами явив свою потугу» (Пс 77,15). Не існує людини, щоб вчинила своєю силою чудо, не було і немає нікого такого! Трудно погодитися з проголошуваними ідеями довголіття, з винятковими прогнозами вчених! Приміром, пророк Єлисей воскресив померлого сина шунамійки, але не своєю силою, лиш силою Бога (пор. 2Цар 4,34-35). А про вік, про його продовження до 300 років буття на землі, трудно уявити. Чому? Тому що після беззаконня, що творили люди на землі, Господь споглянув на землю й постановив: «… Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло, й тому віку його буде 120 років» (Бут 63). Нам трудно й до сотні дотягнути! Хто є інший, крім нашого Бога, щоб відмінити постанову Господню?! Припускаємо, що старозавітне суспільство досягнуло значного економічного прогресу, бо вирішили збудувати місто й вежу: «… Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворімо собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі» (Бут 114). І Господь легко розвіяв їхні плани, не карав нікого, навіть не лякав громами чи хворобами, лиш дарував кожному знання іншої мови, не було спільної. Вони не могли порозумітися один з одним й залишили свій попередній проект. Вежа стояла недобудована…

Ісус Христос прийшов на землю спасти людський рід. Спасіння людей коштувало Йому дорого, бо Він був страшно понижений, погорджений тими, кого любив. А Його жорстоко катували, потім розп’яли на хресті. Ісус знав усе про свій кінець, про ненависть багатьох до своєї особи. Але не відступив від любові до людей, прийняв глибоко волю свого Небесного Отця! Прийшов на землю й призивав до себе спочатку поодиноких осіб: Андрія, Филипа, а той в свою чергу поділився з Натанаїлом, мовив, що знайшли того, про кого писали пророки. Филип швидко повірив Ісусові, вслуховувався у Його слова, які проникали глибоко у його серце. І Натанаїл теж зацікавився незвичайною розповіддю Филипа, відразу прийшов до Христа, а Господь випередив ізраїльтянина й сказав, що бачив його під смоківницею. Ісус оцінив Натанаїла, як справжнього ізраїльтянина, у якому відсутнє лукавство. Бог не оцінював людини по її зовнішньому вигляді, по знаннях чи достатку, лиш по стану серця. Ця розмова дуже зворушила преподобника, бо він назвав Ісуса Учителем, Сином Божим та царем Ізраїлю. Сталася велика духовна зміна Натанаїла і то лишень за одну зустріч з Христом!

І ми дозволяймо Ісусові, щоб чинив зміну нашого серця, перелом нашого духа. Бог завжди надихає людину, але людина не завжди приймає «надих» Бога. Різні клопоти стають перешкодою, але їх слід долати, спинатися до Бога по тернях, камінню, негоді, підкорюючи перешкоди. Перешкоди повинні стати дорогою, якою християнин прямує до неба. Не лякатися зла, не боятися перепони, довіритися Богові й прямувати з ним вперед. Спаситель повідомив, що небеса відчинені й ангели очікують, щоб запровадити людину до обіцяного Царства. Час Великого посту сприяє, надихає нас глибше вдумуватися у слова Ісуса Христа, який не обіцює нагороди на землі, бо бажає щедріше нагородити у небі. Зміцнюймо свою віру нашими щирими молитвами, милостинями, постами та іншими добрими ділами! Хай пресвята Богородиця благословить нам в цьому! «… Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих…»

 

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

 

 

17 березня 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського про світлої пам’яті Оксану Гайову

Доброчесні отці, достойна громадо, дорогі друзі світлої пам’яті Оксани! Нам дуже жаль, що наша Оксана так швидко залишила нас, відійшовши у вічність. Усі незабаром туди відійдемо, але хотілося б, щоб вона ще успішно працювала, була з нами. Прожила всього 60 років, була дуже перспективною та успішною працівницею. Так багато різних гарних проектів мала Оксана! Приблизно два роки поспіль трудилася над видавництвом великого альбому про праведного Митрополита Андрея Шептицького, який незабаром появиться. Вона дуже любила праведного і над збіркою цього об’ємного твору успішно працювала з паном доктором Михайлом Перуном. У понеділок, 11 березня, першим зателефонував отець‑доктор Юстин Бойко: «Владико, померла Оксана Гайова…» Я не міг йняти віри, був приголомшений цією несподіваною звісткою. А потім про те повідомив отець Полікарп Марцелюк, який співпрацював з Оксаною, отець працює у постуляційному бюро. Він відповідальний за ведення справи блаженних і святих нашої Церкви. Згодом пан д-р Михайло Перун повідомив мене також про упокій душі Оксани. Він сказав, що з нею у суботу, 9 березня, ще розмовляв по телефону. Засмутила ти нас, Оксано, залишаючи своїх рідних, друзів, багатьох знайомих та невтомну свою працю. Так, ми знайомі з Оксаною, яка час від часу приходила до нас, щоб поділитися своїми планами, які вона уміло проектувала.

Мені хотілося знайти біографічні дані в Інтернеті, нічого не знайшов, крім того, що Гайова Оксана – завідувач сектору Центрального державного історичного архіву України в місті Львові. Оксана була дуже скромною особою, не годилася, щоб подбати про неї, про її здоров’я тощо. Не виставляла себе, хоч володіла великими знаннями, зокрема, у релігійній ділянці. А про життя та творіння святої пам’яті праведного Митрополита Андрея знала чи не найкраще з-поміж усіх інших знавців. І я попросив отця-доктора Юстина, щоб він допоміг мені через працівників архіву отримати коротку біографію цієї доброї особи і посвяченої архівній справі працівниці. Дякую працівникам архіву, що швидко організувалися й запропонували біографічні дані про Оксану!

Гайова Оксана Василівна народилася 2 вересня 1958 року в селі Нижній Вербіж, Коломийського району, Івано-Франківської області, в родині вчителів. У 1976 році закінчила Коломийську середню школу № 5. 1976 –1981 рр. – студентка історичного факультету Івано-Франківського педагогічного інституту. Недовгий час працювала вчителем історії в Житомирській області. З листопада 1982 року – працівник Центрального державного історичного архіву України у Львові. У 1998 році очолила сектор релігієзнавства архіву і пропрацювала на цій посаді до кінця свого життя. Ось така коротка описана історія її життя. Використаємо слова книги Мудрості: «За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття» (Мудр 4,13). За своїх 60 років виповнила довголіття своєю невтомною та відданою працею!

Святої пам’яті Оксана Гайова була добрим спеціалістом, глибоко володіла матеріалами архіву. Ми часто радилися в різних справах, зокрема тих, що відносилися до праведного Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа тощо. І вона, коли виїжджала на конференції за кордон чи брала участь у них в Україні, приходила й розповідала про свої плани доповідей, очікувала критичного погляду чи певних вказівок від церковних осіб. Невтомно працювала. При житті матері часто їздила, щоб відвідати та допомагати їй. Коли мати відійшла у вічність, це рік і два місяці тому, просила молитися за упокій її духа, сьогодні молимося уже за світлий упокій душі Оксани Гайової.

Архів дійсно став улюбленим місцем її праці. Це була її, Оксанина, втіха – перебувати в архіві. Була задоволена своєю роботою, ніколи жодним словом нарікання не обмовилася на своїх працівників архіву. Віддавала своїй улюбленій роботі усі сили і час. Вона разом з п. д-ром Перуном Михайлом на професійному рівні підготували до друку збірники документів та науково-популярні праці: «Пастирські послання Митрополита Андрея Шептицького», «Церква і Церковна Єдність. Документи і Матеріали. 1899-1944», «Церква і суспільне питання. Документи і Матеріали. 1899-1944», «Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики в Росії, Документи і матеріали, 1899-1917»). Багато інших праць, зокрема, видання про праведного Митрополита Андрея стало її першочерговим заняттям. Це її чудова робота: «365 днів з великим Митрополитом. Роздуми на щодень». Усе це вимагало часу, посвяти та великих зусиль!

Довго можна розповідати про її наукові доповіді, статті, підготовку виставок на релігійну тематику до різних ювілейних дат: отця Маркіяна Шашкевича, Митрополита Андрея, 200-ліття народження творця Національного Гімну України, отця Михайла Вербицького та інших. Світлої пам’яті Оксана дуже переймалася криптою Шептицьких у Прилбичах. Сама їздила туди, щоб прибирати й упорядковувати цю гробницю. За її ініціативою був відновлений склеп родини Шептицьких. Вона дуже слідкувала за пам’ятними датами Митрополита Андрея, пригадувала, що необхідно їхати у Прилбичі, щоб там помолитися з вірними села та паломниками нашої Церкви. Усе годі розповісти й пригадати про її віддані зусилля на благо нашого народу та святої Церкви.

Оксана відзначена багатьма нагородами: грамотами та подяками історичного архіву, Державної архівної служби, Львівської Митрополії УГКЦ. У 2015 році удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України». Зауважу, що ніколи про це не згадувала та не розповідала. Вона радо йшла на контакт з працівниками засобів масової інформації, залишилися її діалоги з достойною Оксаною Мельник «Урядовий кур’єр» та інше. Пані Гайова в цих інтерв’ю розповідала про Митрополита Андрея, як мужню та сильну людину. Разом з тим, вона виокремила два свідчення глибоких переживань праведного Митрополита: брак єдності українців, партійні чвари, ненависть поміж своїми, навіть кровопролиття… Інший момент: переживання його від втрати рідних! І ще Оксана поділилася своїми знаннями, що Митрополита Андрея за життя називали українським Мойсеєм, бо він понад чотири десятиліття провадив свій народ, був батьком для народу, в часі двох світових воєн і семи змін урядів. Знала Праведного, навіть деталі з його життя.

Оксана – автор науково-документальних фільмів, для прикладу, «Крипта: Душі їх у блаженстві перебуватимуть». І її душа відійшла у вічність, щоб перебувати у блаженстві. Хай милостивий Господь простить світлої пам’яті Оксані усі свідомі й несвідомі провини та упокоїть її душу у місці світлому, квітучому, спокійному, звідки відійшов біль, печаль та зітхання. Ми пам’ятатимемо тебе, добра наша Оксано! Вічна тобі пам’ять!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

 

13 березня 2019 р. Б., Каплиця святого Архистратига Михаїла, Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Звернення щодо весняних підпалів

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри!

Після довготривалої зими приходить чи не найкраща пора року – весна, яка своєю ніжністю та теплотою оживляє все навколо, все те, що створене Богом. Про це виразно свідчить нам Святе Письмо, згідно якого символічно представляється діло Творця як послідовність шести днів Божої «праці», яка завершується «відпочинком» сьомого дня (див. Бут. 1,1 – 2,4).

Та, на жаль, спалюванням трави показуємо негативне ставлення як до природи, так і до людей довкола нас. Це пов’язано з весняними підпалами, які так часто можна побачити сьогодні. Як державні органи управління та влади, так і Церква звертається до свідомості людей, щоб уникнути негативних наслідків.

Проблема весняних підпалів – це велика екологічна проблема. Адже багато шкоди наноситься навколишньому середовищу. Коли вигорає трава, то знищується мікрофлора ґрунту, а також вся живність, що там знаходилася. За нормальних умов, коли сухі рослини перегнивають, речовини необхідні для розвитку рослин повертаються в ґрунт. При згорянні ж утворюється попіл. Не зважаючи на загальноприйняту думку, він є далеко не найкращим добривом. Більше того, щорічне спалювання сухої рослинності спричиняє виснаження ґрунту та, відповідно, зменшення врожайності. На відновлення потрібен час, якраз найцінніший весняний час, коли рослини набирають силу. Крім того, вогонь з трави може перекинутися на торф’яні поклади та ліси. Лісова пожежа – величезна екологічна втрата. Оскільки не тільки згоряє дерево, що дає нам кисень, а й звірі, які там проживають.

Особливо слід звернути нашу увагу на шкоду, яка спричиняється ближньому. Під час паління трави у повітря наповнюють різноманітні шкідливі хімічні сполуки, які мають властивість знижувати імунітет людини, викликати захворювання дихальних шляхів та алергію, сприяти розвитку онкології та можуть посилити негативний перебіг хронічних захворювань. Також ці підпали спричиняють сильну димову завісу, яка призводить до обмеженої видимості для водіїв на автошляхах.

Дорогі брати і сестри! Бережімо цей світ, який Господь створив у взаємозв’язку, розмаїтості та порядку. Кожне створіння має свою власну доброту та досконалість, а їх взаємозалежність бажана Богом. А ми, люди, повинні з розумом і вільно продовжувати Боже діло, створивши, наприклад, на своєму городі чи присадибній ділянці окреме місце для сухої трави та листя, що за допомогою різних природних процесів перетворить її в добриво, а разом з тим, в добру справу для всього Божого створіння.

 

Комісія з питань екології Львівської Архиєпархії УГКЦ

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на Вечірні в неділю Прощення 

Всесвітлий отче ректоре,

Доброчесні отці, достойні брати,

знаходимося на порозі Великого посту, який розпочинається і швидко промине. Це – час, в якому живемо і діємо. Кожна особа, що живе у цьому світі в певний спосіб діє, чинить добро або зло. Існують певні особи чи факти, що мають окреслення нейтральних. Ми – думаю про нашу діяльність – наставлені на добро, хоч, буває, сподіємо і погані вчинки… Рай був прекрасним місцем для любові Бога та зросту в ній. Однак людина показалася зацікавленою й легко піддалася спокусі, не змогла опертися злу, щоб не скуштувати забороненого плоду. Два мешканці мали багато дерев, але вони зациклилися на одному, з якого не можна було їсти. Не вдавалися до Господа за допомогою, щоб прогнати нечестивого змія, який заплутував людину. Жителі раю повірили змію, що Господь не щирий з ними. Коли не послухалися, згрішили й, після того розмовляючи з Богом, своїм Творцем, не просили у Нього прощення, лиш взаємно звинувачували себе. Невідомо, як би поступив Господь, коли б люди признали свою провину й благали Його про прощення? За актом прощення криється щастя, нагорода, вічна радість, яку Господь пропонує своєму створінню.

І Господь бажає не тільки, щоб Його просили о прощення, але велить, щоб люди між собою не жили у гніві та ненависті, а ласкаво прощали одні одним. Сам Спаситель світу голосив: «Коли ви не простите ближньому, то й Отець, що на небі, не простить вам». Так багато добра міститься у прощенні кривди, у зверненні до ближнього про примирення, одночасно прощаючи йому вчинену образу проти нас. Господь навчав, щоб це робити щиро, від серця, а не лиш виконати зовнішній акт. Нещирих осіб, хитрих у своєму стилі, Він називав лицемірами. Часто трапляється, що людина прощає, але якісь рубці на серці ще залишаються? Ніби розмовляє з ближнім, якому простила, але немає стовідсоткового довір’я до неї, як було у попередніх спілкуваннях. Це дуже ніжна, персональна і тонка матерія, трудно зрозуміти й пояснити. Таке серце досконало знає лиш Господь, мабуть, самій людині нелегко розібратися у цьому. Коли прощає Бог – це ніби камінь кинутий в море, який не тільки тоне,  покривається метрами шарів води, але розчинається у ній, його не існує більше у природі! А Господь вповні забуває образи тим, хто кається, це можна зауважити на прикладі про блудного сина, де батька не цікавило, що було, а те. що діється конкретно. Бог не приймає дій напоказ, Він очікує щирого навернення, щирого прощення, а не вдаваної доброти й прихильності. Господь добре знає серце людини, тому неможливо нічого скрити перед Ним, Він вповні володіє скарбом серця людини. Ісус перестерігав, щоб не постити на вид лицемірів, які показують своє сумне обличчя, що вони постять. Господь не бажав, щоб люди боролися за земні скарби, які перекрадають одні в одних та жорстоко розправляються, аби заволодіти цінністю. Він вказував на небо та на свого Отця, куди люди мають керувати свої погляди та бажання. Святий Учитель Церкви, роздумуючи про сказане Ісусом о скарбі, чинить висновок: «… не мала для тебе шкода буде полягати в тому, що ти приліпишся до земного, будеш рабом замість вільного, відпадеш від небесного, не будеш у стані думати про горішнє, а тільки про гроші, про проценти…» (св. Ів. Золот., Бесіда XX на Мт п.3).

Піст – добрий час, щоб щиро заглянути в усі кутки свого серця та душі. Мабуть, знайдемо там матеріал, який не так лежить. Переберімо це духовним хистом, щиро каючись за певні беззаконня, які заволодівають серцем. Хай Пресвята Богородиця навчить нас бути справжнім ізраїльтянином, що нема в ньому лукавства (пор. Ів 1,47). Покиньмо неправду, живімо у правді!

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

 

 

10 березня 2019 р. Б., Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у Сиропусну неділю

Рм 13,11-14,4;
Мт 6,14-21

Завтра, вірніше, сьогодні звечора стартуємо у Великий піст, що триватиме до 28 квітня, до свята Великодня. Церкви прибираються у кольори пісної фіолетової або бордової барви. На моліннях чинимо доземні поклони. Певні особи покидають паління цигарок на час посту, обмежують себе в їжі, вживанні спиртних напоїв, огляданні телевізії чи проведенні довгого часу при комп’ютері тощо. Це певні зусилля над собою, щоб гартувати волю й легше протистояти злу, теж як покута за вчинені гріховні промахи. До усього, дуже велике значення завжди має милостиня! Ось які слова сказав ангел Рафаїл до Товії та його батька Товита: «Милостиня від смерті вибавляє, вона усякий гріх очищає. Ті, що дають милостиню, проживатимуть у достатку. А ті, що чинять гріх та несправедливість, є ворогами своєї душі» (Тов 12,9-10). Зауважмо, що це слова ангела, який у вигляді юнака провадив Товію у Мідію. Цей же ангел так промовив до Товита й Товії: «Як я був з вами, не був я з своєї ласки, лише з волі Божої. … Ви бачили мене, що я їв, але це вам так здавалось» (Тов 12,18-19). Так, ангел – дух,йому їжа не потрібна, вона зникала, а людям видавалося, що він їв.

Як вірні святої Церкви, підходимо до посту з якоюсь особливістю духовного життя. Відразу лине думка про Христове воскресіння, але не без роздумів про Його терпіння й смерті на хресті. Святий апостол Павло звертався до римлян зі словами заохоти, щоб прокинулися зі сну, тобто з духовного дрімання й успішніше застановлялися над своїм спасінням. Він говорив про те, що спасіння приближається, і це правда, бо кожен прожитий день сигналізує людині про вічний сон тіла та безсмертне життя духа. Святий апостол уболівав над духовним станом вірних, закликав покидати вчинки темряви, тобто гріховні практики. Вказував, що життя не полягає на переїданні та пияцтві, наказував покидати розпусту, сварні та заздрощі, що було практикою римської знаті і не тільки. Бажав бачити римлян тверезих, мудрих, світлих, одягнених у Христа, тобто таких, що живуть духом Ісуса. Не хотів, щоб люди жили задля тілесних поганих схильностей. Він бачив вірних Богові людей сильними, які з відвагою служили б Господеві, допомагаючи ближнім. Перестерігав перед суперечками, погордою та осудом ближніх. Апостол навчав приймати людей такими, якими вони є, настановляти їх і не очікувати відразу великих поступів вперед у духовному житті. Велике значення має те, щоб пам’ятати, що ми діти Бога, Небесного Отця, який нас любить, утворив для нас ще в лоні матері безсмертну душу. Будьмо завжди гідними дітьми нашого Отця Неба, не засмучуймо Його беззаконнями, завжди краще жити чесно, як безчесно.

Ісус Христос звертався до людей, щоб прощали одні одним вчинені кривди, щоб не тривали в ненависті чи гніві на своїх ближніх. Тоді не було б місця у людському серці на ворожнечу, на війни, вбивства та усякого роду розбої. Він вказував, що людина не може отримати прощення від Бога, коли сама не вміє простити своєму кривдникові. Бо піст, молитва й інші добрі діла блокуються гнівом чи ненавистю, не доходять до неба. Таких сам Спаситель називав лицемірами, бо чинили добрі зовнішні вчинки на показ, шукаючи похвали від людей. Хто шукає похвали й оплесків, той не шукає Бога! Не заради прощення й нагороди від Небесного Отця чинять добрі діла люди, коли живуть тим, що вихваляються та доводять іншим: дивіться на нас, які ми добрі. В таких серцях панує егоїзм, направлений на себе, що піднімає на подіум та спонукує очікувати признання. Людина, що непомірковано любить себе, не зуміє полюбити щиро інших, здібніших та мудріших осіб, бо самозакоханій особі такий стан ближнього не по душі. Судимо, що таких людей не багато, але вони трапляються. Кожній людині необхідно спускатися вниз та тверезо оцінювати свої та інших дари. Це – навчання Ісуса, щоб прощати без умов, молитися й постити, щоб збирати скарби на небі, а не на землі. Зусилля людини не повинно шукати щастя та задоволення лише на землі, радше спрямовувати своє життя до Бога. А Він не далеко, завжди біля нас, з нами, бо Господь – наш люблячий батько. Приглядаймося до життя Марії, учімося від неї все життя покращувати свій духовний стан. Святий Іван Золотоустий стверджує: «Щоби бути сином Божим, для того потрібна не лише благодать, але й діла. А ніщо так нас не уподібнює до Бога, як те, коли ми прощаємо злим людям, котрі кривдять нас» (св. Ів. Золот., Бесіда XIX на Мт, п.7). Цю велику науку запропонував Ісус Христос. Помираючи на хресті, не картав розпинателів, лиш мовив: «… Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять…» (Лк 23,34). Цю школу добре освоїла Марія, Мати Ісусова, яка скорбіла під хрестом, не нарікаючи, та не звинувачувала нікого жодним словом. А Господь допоможе кожній людині досягнути благородного стану душі, хто буде Його про це благати. Хай цей піст буде для нас великим благословенням, щоб успішніше зближатися  до Бога, ради любові ближніх прощати їм та щиро особисто каятися перед Господом.

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

 

 

10 березня 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
8 березня 1946 року розпочалася Хресна Дорога УГКЦ. Чому українці повинні пам’ятати про 8 березня!!!

Матеріал підготував п. Зенон Боровець:

Ще сиплеться з неба сніг і сльота часами чергується з морозом, та все ж час невпинно наближає нас до чергового святкового дня у календарі, як також – у свідомості ще значної кількості українських громадян – 8 БЕРЕЗНЯ. Вже чимало літ точаться, на початках невиразні, а в останні часи щораз то голосніші дискусії, чи повинні ми відзначати цей день як певну важливу дату у житті нашої нації.
.
На мою особисту думку – ТАК! Ця дата обов’язково і в особливий спосіб повинна згадуватись у нашому народі. Цього дня повсюди мають висіти національні прапори з чорними скорботними стрічками. Бо ця дата – то день смутку й жалоби, бо саме цього дня червоний окупант розіп’яв мою Церкву. Саме 8 березня 1946 року відбувся Львівський псевдособор, на якому офіційно, де-юре, була ліквідована Українська Греко-Католицька Церква, а де-факто нахабно пограбована Московитською Православною Церквою (РПЦ) і загнана в підпілля, де в умовах жорстких переслідувань боролась за Христову віру, власну самобутню національно-релігійну ідентичність і право сповідувати власні релігійні переконання в сопричасті з більшістю християнських народів світу.
.
За це, здавалось би, природне право на своїй прадідній землі бути собою, – від 1946 (а точніше, від 1939) року на вівтар свободи було складено велетенські жертви. Усі єпископи УГКЦ, за винятком хіба Йосифа Сліпого, якому Божим Провидінням вдалося після 18 літ каторги вирватись з цупких лабет Москви, були або замордовані в ув’язненні, або ж, знесилені катуваннями та в’язницями, невдовзі помирали після виходу на волю. Сотні тисяч священиків, монахів і монахинь, мирян з родинами, стариками та малолітніми дітьми, за неприйнятні для Москви віру та обряд, були або вбиті на рідних землях, або вирвані з корінням і пожбурені в дрімучі сибірські нетрі на повільну, але неминучу смерть. І усі ці сльози та страждання мого народу, ріки безневинно пролитої крові і гори трупів новітніх мучеників «освячені» (тобто узаконені) днем, що в календарі завис на позначці «8 БЕРЕЗНЯ».
.
Не маю наміру вдаватись у пошуки, чому саме на цей день енкаведисти призначили ліквідацію УГКЦ (хоча своя символіка тут таки є), – нехай цим займаються професійні історики. Але ця дата стала довершеним фактом і тихо зігнорувати її не вдасться. І чим далі, тим цього дня дедалі голосніше кров мучеників волає з-під землі до Господа: «Аж, доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» [Об. 6:10] Волає вона й до глухих і німих нащадків, які за два-три десятиліття начисто втратили пам’ять – і без супротиву, добровільно, на безіменних духовних могилах батьків і дідів, піддались поганським шабашам та гульбищам. Не відаю, кому і що цього дня говорять пам’ять і сумління, але 8 березня мені на згадку приходять священики й монахи, розіп’яті на дверях камер або ж живцем зварені і згодовані іншим в’язням у тюрмах НКВД. Цього дня наче в макабричному фільмі перед очима миготять тисячі й тисячі до краю виснажених тіл, навічно вмерзлих у чорний сибірський ґрунт, тих, хто відійшов із цього світу без таїнств Сповіді та Євхаристії, без християнського погребу й молитов, без надії на фізичний порятунок, а проте зі сподіванням, що їхні нащадки завжди пам’ятатимуть про цю велику, незрозумілу для людського змислу, але нестиренну у Божому вимірі жертву. І саме завдяки цій жертві страдників за волю Церкви та волю нації ми маємо Українську Державу, відроджену із забуття Церкву; маємо фізичне життя на своїй, Богом даній землі. І саме тому 8 березня є днем, що має спонукати до призадуми та молитов за невинно помордованих і розпорошених по неозорих ГУЛАГах мільйонах українців.
.
Як би це, на перший погляд, не парадоксально виглядало, однак таке скорботне наповнення цього дня є також символом екуменічного єднання українців. Адже там, за колючим дротом, у тюрмах і концтаборах, практично повністю стирались відмінності між українцями греко-католиками та українцями православними; там, в умовах жорстоких переслідувань за Христа, Воскреслий єднав конфесійно поділених братів, різні нації, а то й різні віри. Тому цього дня, 8 березня, доречно також згадати розіп’яту Українську Автокефальну Православну Церкву і ті велетенські жертви, які склали її вірні за Христа.
.
Питання, як сприймати день 8 березня, є проблемою внутрішнього морального вибору кожного зокрема. Чи цього дня брати участь в урочистостях, свого часу накинених українській нації більшовицькими окупантами, які нищили народ, його давній уклад, віру, традиції, підмінюючи їх штучними, нашвидкуруч вигаданими святами, а чи віддати належну молитовну пошану тим, кого ці ж більшовицькі кати винищували лише за те, що були українцями та християнами, – нехай вирішує кожен, як йому підказують його переконання та сумління.

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на неділю блудного сина

1Кр 6,12-20;

Лк 15,11-32.

Ця чудова притча про неймовірно доброго, люблячого та милосердного батька, який виховував двох синів, захоплює нас! Притча, що відноситься до Господа Бога та людей, які мешкають на землі. У ній бачимо себе протягом нашого життя. Які ми? Ми добрі? Чи добрі з певними не достатками? А можливо, ми усунули духовні браки, оминаємо їх, або дуже часто щиро каємося перед Богом у святій тайні Сповіді за вчинені промахи? Батько та сини, старший і молодший, – герої притчі. Троє успішних мешканців дому, які, здогадуємося,  мирно живуть між собою й реалізують своє життя щоденною працею. Не знаємо методології, за якою батько виховував синів. Відомо лиш про те, що батько виховував синів впливом доброти, любові та великого милосердя. Вони були свідомі цього, тому згодом один віддалився від батька, а другий – докоряв йому.  Ісус нічого не сказав про їхнє спільне життя в домі, лиш відразу ознайомив, що батько мав двох синів й молодший забажав залишити батька, брата та дім. Звернувся до батька, щоб отримати частку свого майна, бо він подавався в далекий край. Добрий батько не запитував, куди він піде, які має гарантії, чим буде займатися? Батько – дуже толерантний, шанував сина, навіть погодися на принагідне його обрання. Уважав, що син має право розпоряджатися своїм життям та добром, можливо, не найкраще. І батько розділив поміж синами майно, кожен отримав свою частку. Молодший забрав своє добро й віддалявся дуже далеко від доброго батька. Навіть не бажав бути близько й навідуватися до своєї рідні та дому! Чомусь ніби втікав далеко, боячись батьківської доброти?! Недосвідчений, кинувся у вирій розпусного життя, уважаючи це «великим здобутком». Насправді усе набуте добро втрачав, став бідувати, понизив себе до того рівня, що пас свині й не мав права їсти те, чим кормили безрогих! Ніхто з попередніх знайомих, що теревенили його добро, не зауважував молодого чоловіка. Заможний син змінився, бо тепер він лише пастух свиней і голодніший від поросят найманець.

Коли молодший син сів на мілину, оглядався і не знайшов нікого добрішого із багатьох осіб, яких він зустрічав у своєму житті, ніж свого батька. Знав, що образив його, але не завагався повертатися до свого дому, навіть в якості наймита. Він мав немало друзів, які були ласі на його попередні подарунки, на його щедрі прийняття, гостини, які він влаштовував, поки були кошти. Не думав про те, що ресурси закінчаться, бо він їх зовсім нікуди не інвестував, лиш марно тратив. Багато осіб крутилося біля нього, щоб розкручувати його, а він – добрий, уважав, що дзвінкі гроші не закінчаться, що мішечок з коштами та кишені ніколи не опустіють. Але не прийшлося аж занадто довго чекати: не стало маєтку, не стало друзів, ніхто біля нього уже не крутився! Ще й прийшов голод у цей край, який міцно обійняв його, бо навіть стручків, що кормилися свині, які він випасав, отримував обмежену кількість. Недобровільний піст, вимушений голод опам’ятали його, що він в такій ситуації не сам, має доброго, люблячого та милосердного батька. Мимо розпущеного життя, яке було у минулому, він бачив світло в кінці коридору, батьківську лампу, що сяяла любов’ю. Був переконаний у милосерді та доброті свого батька. Не завагався повертатися до нього у якості наймита, зовсім не розраховував на більше. Порівнював свій стан з наймитами в їхньому домі, які мали завжди усього по достатку. Не вагався колись просити батька про віддання йому частини із посілості, не сумнівався й тепер, що доброта батька зустріне його. Розуміємо, що тут йдеться про Небесного Отця, про Його любов та доброту, якої багато із людей бояться. Чому лякатися любові? Чого боятися доброти? Невірний син просто так не повертався, задумався, зробив певний план, приготував слова звернення до батька, які уважав достатніми, щоб він прийняв його за наймита. Не розрахував, подібно як розбійник на хресті, на доброту Ісуса Христа. Розбійник просив про пам’ять за нього в Царстві, а Син Божий відізвався, що забере його до раю! У випадку блудного сина, сподіваючись повернутися наймитом, той не вповні оцінив батьківську любов та милосердя, бо батькові не потрібно було нічого міняти. У батька він залишався його сином і любов до нього не змінилася!

Молодший син віддалився, але зблизився через покаяння, старший син мешкав з батьком в одному домі, але духом віддалений від доброго батька. Якось цікаво, що доброта батька не захоплювала синів. Правда, молодший згадав про батьківську доброту, коли знайшовся у скруті. Він пригадав добре відношення батька до своїх наймитів, яким добре жилося біля нього. Робітники раділи мати такого працедавця, а сини не оцінювали як слід батьківської любові та ширини його поваги до них…

Господь завжди чекає нас, щоб простити й нагородити, він не хоче віддавати людину на покарання, рятує її, пропонуючи прощення. Легкий спосіб, щоб отримати прощення, навіть страшних провин. Тяжко почути, коли розкаяна особа оскаржує себе про вбивство людини, але Бог прощає тому, хто кається. Уже близько час посту, зближаймося ще більше до Бога через любов до Нього та покаяння. Відзиваймося позитивно на заклик святого апостола Павла до мешканців Коринту: «… Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» Хай Пресвята Богородиця допомагає нам здобувати Небесне Царство!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

24 лютого 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на неділю митаря та фарисея

2Тм 3,10-15;

Лк 18,10-14

Цікаву притчу розповів про нас і для нас Ісус Христос! Представив двох осіб, що увійшли помолитися до храму. Справа не затрималася й не стосувалася лиш двох. Це широкий аспект присутніх в храмі, практиків молитви людей. Зі слів Ісуса назвемо дві групи: одні думають про себе, інші – надіються на Бога. Хто переважає? Яких більше? Невідомо! Бо немало тих, хто щиро вірить і старається про спасіння не своїми силами, а духом та заслугами Спасителя світу; не бракує й тих, хто поклав надію на свої маєтки, авторитет, чи просто думають «ми спасаємося своїми зусиллями»… Теж знаємо й чуємо про багатьох, хто не вірить у вічне життя, не надіється нагороди й не очікує покарання. Говорять, що Бога немає, існують лиш пережитки у певної частини людей – і так судить немале число живого люду. Коли запитати про постання книги самої зі себе, щоб так записались слова, сформувалися речення, стали друком на картках, отримали відповідну форму, самі зшилися у книгу, отримали обгортку тощо – ніхто не повірить! Такі твердження про книгу висміють і уважатимуть таку особу розумово хворою, бо хто б твердив, що книга може сама зі себе постати? Але повірити про постання світу самого зі себе, виникнення життя, оформлення живої істоти, хоч би людини, мудрої розумом – багато скажуть, що це можливо! Простіше – неможливо, а складніше – можливо?! Але проста травичка, живий листочок складніші у своєму житті від будь-якої книги, машини, навіть «мудрого» робота. Бо травичка – живий організм, має вегетативну душу, а машина чи кожен апарат, виконаний людьми, – неживий, хоч може виконувати складні операції. Така правда, яку приймаємо, а вчені бажають зрозуміти правду про живу клітину. Віруючі люди з переконання приписують, що світ й усе живе створив Господь, Творець усього видимого й невидимого, Буття, що існує саме собою. Ми вдячні нашому Богові, який утримує світ й усе, що в ньому, при житті. Ми керуємося вірою, бо усе збагнути розумом неможливо!

Ісус Христос вказав на два роди людей, які намагаються служити Богові, приходять у храм і по-різному бачать себе перед Богом. Хтось уважає, що Бог ніби повинен радіти з того, що вони приходять у храм, що Він їм винен багато, що вони моляться і служать Йому, бо це необхідне для Нього. І це – велика помилка, бо Господь щасливий сам у собі, Йому не можна нічого додати, ані відняти! Він – святий, Господь покликав світ до існування, Він створив усе з нічого, і лиш Бог може так діяти. Жодна людина не може щось зробити без нічого, бо людина перетворює, винаходить, але не створює! Двоє молилося в храмі, один хвалькувато представляв себе Богові, виставляв свої добрі вчинки перед Богом, понижував інших. А митник уважав себе негідним стояти перед Богом, не шукав за своїми добрими ділами, мав теж щось доброго за собою, скажемо, не придирався до когось на митниці, був лояльним… Митник не шукав осіб, щоб себе порівнювати з іншими, лиш бився в груди, пам’ятаючи про помилки життя, уважав, що йому достатньо, коли Господь простить йому провини. Митар проказував дуже коротку, але щиру молитву, просячи Бога прощення: «… Боже, змилуйся наді мною грішним!» І Господь простив та оправдав його за простоту й щирість, без шукання достоїнств. Митар був собою, розумів свій жалюгідний духовний стан. Він прийшов у храм, щоби в правді свого стану стояти перед Богом, величчю Його Маєстату. Був свідомий того, що Господь знає митника без його заяв – і не помилився. Відійшов оправданий, вислуханий, бо Христос ознайомив волю Бога: «… кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – підвищений». Грішний митар був щасливий, його коротка й покірна молитва долинула до Бога. «Побожний» фарисей не молився, глядів на інших та шукав способу принизити їх. Думав, що цим прихилить Бога на свою сторону, що Господь приб’є печатку на його спосіб думання. Але Господні шляхи інші, він – Правда, Світло, й не може темних діл уважати світлими.

Ці короткі роздуми провокують нас, щоб не хвалитися й не шукати похвал у людей. Так, коли слідує похвала, необхідно приймати її спокійно в дусі, що велів Ісус апостолам: «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк 17,10). З притчі пізнаємо, що Господь радо приймає від людини дух покори та покаяння, бо знає людську неміч та здібність навіть чинити помилки у житті. Молімося щиро до Бога, маючи Його постійно перед нашими духовними очима. Хай пресвята Богородиця допомагає нам бути простими та покірними!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

17 лютого 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube