Слово Митрополита Львівського у празник Різдва Пресвятої Богородиці

Флп 2,5-11.

Лк 10,38-42; 11,27-28.

Достойні богомольці, ми зібралися у церкві Різдва Пресвятої Богородиці, у свято її Різдва, щоб прославляти Матір Сина Божого, який уподобав її і народився з неї. Сьогодні святкуємо її прихід на світ, народження Діви Марії від святої Анни. Люди уважали Анну, матір Марії, бездітною, бо вона була уже поважного віку, бо, по-людськи, в такому віці жінки не народжують. Якось Ісус Христос, навчаючи про спасіння, твердив, що це не проста справа. А слухачі ставили Йому запитання: «Хто ж тоді може спастися?» (пор. Лк 18,26). Спаситель відповів: «… Неможливе в людей, можливе є в Бога» (Лк 18,27). Те, що людям важко сприймати, Бог легко розв’язує й творить. Ось народилася Марія, здавалося, від нездатної родити! Згодом сталося ще більше чудо, бо Пресвята Богородиця породила Сина Божого без жодного чоловічого та людського втручання! Ми повинні довіряти Господу так, як це вчинив патріарх Авраам, якому Господь обіцяв розмноження його потомства, «як зорі на небі і як пісок, що на березі моря» (пор. Бут 22,17), а при тому розпорядився, щоб приніс у жертву сина Ісаака (пор. Бут 22,2). Авраам довіряв Богові, пустився в дорогу й приблизився до гори, вказаної Господом. Вийшов на гору, зв’язав сина, взявся за ніж, щоб принести його в жертву, але Господь зупинив руку батька, переконуючи його, що він повинен любити Господа більше, як свого єдиного улюбленого сина. Бог у різний спосіб виховує людину і завжди бажає, щоб вона довіряла Йому, навіть у дуже скрутний та тривожний час. У Святому Писанні та в історії життя людини знайдемо багатьох осіб, що довіряли скоріше Господу, як собі й у тому ніколи не помилялися, не програвали!

Церква ставить нам перед очі пречисту Марію, яку вибрав Небесний Отець на матір свого Сина, Ісуса Христа. Вона, Марія, від свого раннього віку, коли розвивалася й стала вживати розуму, усією повнотою серця, своєю силою розуму, кожною думкою, з глибини своєї душі, усім своїм єством любила Бога, прославляла Його, була Йому слухняна! Господь зберіг її від первородного гріха, а вона не лише зберегла свою душу від гріховної пилинки, але постійно зростала у любові Бога та ближнього. До неї відносяться слова Мудреця: «Я сплю, та моє серце не засинає…» (Пп 5,2). Богородиця прийшла на світ з волі Бога, щоб вільним вибором служити Господу, стати матір’ю Божого Сина, який спас людський рід від вічної кари. Марія цілковито занурена в Бога! Усе, що чинила, виконувала з Його волі та з Господом вчиняла. Вона не бачила себе поза Богом, ніколи не виходила думками поза Господні межі. Коли розмовляла з людьми, виконувала певну роботу, пускалася в дорогу – завжди була свідома присутності Бога. Злі сили не могли нічого знайти в ній, демони терпіли постійну поразку від неї. Один із екзорцистів описує вигнання диявола з певної особи, що відбувалося 15 вересня 2006 року в Італії. Злий дух нападав негідними словами на Марію. Священик, що молився над опанованою демоном особою, наказав йому славити Богородицю. Той опирався, не бажав цього чинити. Але екзорцист наказував йому владою Божого Сина, Ісуса Христа і злий з великою неохотою скорився, промовляючи: «Свята і Непорочна, вона стояла біля підніжжя того хреста, неприступна, незмінна, як найчистіший із металів, незаплямована, непідвладна ані найменшій тіні сумніву, навіть тоді, коли бачила, як його бичували і прибивали до хреста. Вона ніколи не сумнівалася в його словах. Вона завжди знала, що він сказав правду і все це служило для того, щоб сповнилося Писання, яке вона так добре знала, якого навчала й дотримувалася, при цьому, від самого свого народження вона багато молилася за те, щоб воно сповнилося» (Ф. Бамонте «Сила Марії», видав. «Апостол» 2018, стр. 92). Злий дух не мав сили впливу затривожити Марію, внести неспокій, бо її молитва, любов до Бога та глибоке духовне єднання з Господом на манівці зводили його силкування. Демон терпів поразку від Богородиці, вона своєю вірністю Богові перемогла ціле пекло! Диявол ані на мить не заплямив сумління Марії. Він не може стерпіти поразки аж до цього часу, коли екзорцисти часами заставляють його щось сказати про це.

Марія дуже важлива й необхідна для нас тим, що бажає нам допомагати в освяченні та спасінні душі. Вона уболіває за наше вічне щастя більше, як люди цього бажають. Богородиця вірно виконує заповіт свого Сина: «… «Жінко, ось син твій» (Ів 19,26). А нам, вірним святої Церкви, слід пам’ятати на слова Ісуса, звернені до апостола Івана:  «Ось матір твоя…» (Ів 19,27). Марія – наша турботлива мати! Вона без сумніву, краща за нашу земну матір, яка привела нас на світ. Пам’ятаємо, як вона запобігала метушні в Кані на весіллі. Забракло вина. Господарі не знали, що мали чинити. На неї не звертали уваги, а вона побачила тривогу, не розмовляла з господарями, але підійшла до Ісуса й промовила спокійно: «… Вина в них нема». Жодного більше слова, не переконувала Його, хоч почула від нього: «… Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!» (Ів 2,4). Але це не була її проблема. Марія відразу сказала слугам, щоб слухали Ісуса й чинили те, що Він скаже. Вона вірила, що Він допоможе, зовсім не сумнівалася і не помилилася. Христос вчинив чудо, бо налита у посуд вода стала вином! Староста, покушавши, здивувався смаковим якостям вина! Просімо Марії про дар міцної віри для себе й для ближніх! Довірмо Марії наше життя й наше спасіння, вона краще знає нашу потребу, подібно, як у Кані на весіллі. Послухаймо її й запитуймо, що нам чинити, щоб стати учасниками Небесного Царства? – Вона відповість – чинити волю Отця Небесного та жити правдиво по-християнськи!

Плекаймо набожність до Матері Божої. Молімося до неї кожного дня, проказуючи коротку, але глибоку молитву: «Богородице Діво, радуйся…» Хто молиться щиро до Марії, така особа буде спасенна! Пресвята Богородице, спаси нас!

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

21 вересня 2018 р. Б., церква Різдва Богородиці, Сихів, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Проголошено новий Статут Пресвітерської Ради

Відповідно до Кодексу Канонів Східних Церков та Канонів Партикулярного Права Архиєпископ і Митрополит Львівський Владика Ігор затвердив Статут Пресвітерської Ради Львівської Архиєпархії УГКЦ у новій редакції на випробувальний період. Статут вступає в силу з дня електронної публікації. З цього моменту попередній Статут втрачає свою силу.

Статут пресвітерської ради ЛА УГКЦ _ нова версія

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на початок навчального року в Семінарії

1Кр 10,23-28;

Мт 24,34-44.

 

Всесвітлі отці Ректори,

Доброчесні отці,

Дорогі наші семінаристи,

Достойні богомольці,

з усієї сили свого серця вітаю усіх присутніх на цьому Божому молінні! Нас зібралося більше, як двох чи трьох, про що згадував Ісус Христос, де він радо перебуває у такому благородному товаристві. Бог є з нами, Він – посеред нас і в нас! Молимося з Господом завжди, який нас навчає глибокої молитви! Посвячуймо радо час на молитву, переконаймо себе, що перебуваємо на прийомі чи розмові з Творцем неба і землі, нашим Спасителем, Добродієм, нашою Любов’ю! Коли нам приємно розмовляти й перебувати в товаристві дорогих друзів, тоді чому б нам було немило розмовляти з Господом, Який з любов’ю споглядає на нас під час молитви? Ісус Христос, правдиво і з любов’ю називає нас ласкавими словами: «Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви – друзі мої» (Ів 15,14). Ми – друзі нашого Спасителя, а добрі друзі люблять перебувати у своєму колі, розуміються взаємно, нічим не знеохочуються в спілкуванні між собою! Пізнаваймо себе в кружку нашого Господа! Визначмо своє місце в колі Сина Божого! Зосереджуймо свій розум під час молитви та протягом дня, щоб не блукав по бокових предметах, а прямував до завдань та побажань Спасителя: «У мені перебувайте – а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені» (Ів 15,4). Це – актуально: перебувати в Господі, жити Ним, діяти Його ім’ям, вирішувати справи в Його ім’я та чинити діла спасіння! Святий апостол пригадує: «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? … бо храм Божий святий, а ним є ви» (1Кр 3,16-17). Ми, діти Бога, – Божий та святий храм! Це – велике щастя, а ще більша відповідальність перед нашим Богом, який довіряє нам участь у своєму житті! Зростаймо в любові до Бога, не у любові до грошей, предметів, навіть перегляньмо, чи упорядкована наша любов до осіб, до ближніх? Покиньмо шкідливі задоволення, полюбімо з усього серця Небесного Отця, Божого Сина, Духа Святого – і цього нам вистарчить! Не існує головнішого і першого завдання для кожної людини, крім спасіння душі! Це дуже виразно й без відклику проголосив Спаситель: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?» (Мр 8,36-37). Великий та невмирущий  скарб носить кожна людина у своєму тілі: безсмертного духа! Люди передають людям тіло, з Божого благословення, а життя та духа дарує Господь!

Дорогі брати семінаристи, разом з вами розпочинаємо новий академічний рік. Використаймо цей час на славу Бога та освячення своєї душі! Будьмо переконані, що й навчання для нас – воля Господа, Який бажає нашої відповідальності та посвячення у цій науковій ділянці. Ми одягаємо підрясники та ряси, епітрахілі й фелони, що відрізняє нас від інших; хай наша любов до Бога та ближніх, смирення і простота, відповідальність, побожність та молитовний дух, спонукує мирян наслідувати Христа! Син Божий пригадував тогочасним людям, які слідували за ним, що за днів Ноя, перед потопом, люди «їли й пили, женилися та віддавались», не зважали на перестороги та приклад Ноя, який вірно служив Богові. Легковажили перестереження, тому усі втонули у воді, невідомо, чи хтось зумів покаятися та рятувати свою душу? А Ісус Христос закликає нас до чуйності над своїм життям, бо нам не відома хвилина, коли Син Чоловічий прийде, щоб нас покликати до здачі звіту зі свого життя. Господь говорить, що господар пильнує свого дому, щоб злодій не підкопав його та не обікрав. А диявол завжди намагається обкрадати людей із чеснотливого життя, бо йому не до вподоби, коли вірні живуть побожно, в покаянні, та змагаються за виконання волі Бога, й практикують чеснотливе життя. Плекаймо набожність до пресвятої Богородиці, бо вона легко перемагає усі підступи демона. У книжці «Сила Марії» описаний один із епізодів вигнання диявола із особи. Екзорцист запитав біса: «Чому ти так сильно боїшся, коли я згадую ім’я Діви Марії?», – почув відповідь: «Тому що вона найбільш покірна, зі всі створінь, а я – найбільш гордий; вона – найбільш  слухняна, а я – найбільш бунтівливий; вона – найчистіша, а я – найбрудніший» (Ф. Бамонте «Сила Марії» вид. «Апостол» Ів.-Фраківськ, стр. 134). Тому звертаюся до ректорату, щоб по можливості семінаристи зі священиком могли бути присутні на молитві, коли проводяться екзорцизми. Там присутні миряни, які моляться, а семінаристи наочно почують та побачать негативну дію злого духа, гидкого ненависника людей!

Достойна та побожна громадо священиків та семінаристів, щиро вітаю вас з початком навчального року! Хай Бог благословить вас на гідне, молитовне та відповідальне служіння, навчання та виховання духа в смиренні Господнім! Зростайте в любові до Господа та Його пресвятої Матері! Будьте простими та покірними синами нашого любого Спасителя! Віддаю усіх вас під покров Божої Матері та в опіку ангелів хоронителів! Дозвольте Господу виховувати вас у чесності та правді, у любові та покорі, у глибокій відданості Богові, Церкві і нашому народові! Хай Бог благословить вас!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

 

15 вересня 2018 р. Б., Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Мандрівка до Фатіми: рік потому

Молодіжні спільноти Львівської Архиєпархії нерідко мають нагоду долучитися до міжнародних проектів та цікавих ініціатив. Сьогодні публікуємо розповідь Наталії Капітан, регента хору Львівської Духовної Семінарії Святого Духа та Молодіжного хору Архикатедрального Собору святого Юра, про участь семінарійного хору в урочистостях з нагоди святкування 70-річчя міжнародної організації «Допомога Церкві в потребі», які відбулися у Фатімі у вересні 2017 року.

В жовтні 2016 року Семінарія святкувала десятиріччя перенесення її з селища Рудно на вул. Хуторівку, і з цієї нагоди відбувалися певні урочистості. Ми мали нагоду провадити Божественну Літургію, яку очолював Блаженніший Святослав, а після цього брали участь у конференції, на якій також співали деякі піснеспіви. На ці святкування були запрошені представники різних організацій, які своєю участю вплинули на побудову і розвиток Семінарії. І серед них була пані Магда Качмарик, представниця світової організації «Допомога Церкві в потребі». Якось їй, видно, наш спів сподобався, заторкнув її, і тоді ж, у той день, вона сказала, що у вересні 2017 року в Португалії відбуватимуться святкування 70-річчя їхньої організації, і вона посприяє тому, щоби нас туди запросили. З першого разу в це повірити було важко, тому що то було дуже якось одразу – от ми заспівали, вже ввечері нам сказали – хор кудись запрошують – я собі думала, що то, напевно, все було сказано на емоціях, і так щиро дуже якогось великого значення тому не надала, хоч хлопці, брати ходили дуже піднесені: «Пані Наталю, а знаєте, нас хочуть запросити туди-то й туди». Ну я кажу: «Добре, гарно, будемо бачити, як запросять – будемо раді відвідати». І все, від жовтня на ту тему вже ніхто не говорив. І вже в квітні 2017 року отець-ректор прийшов до нас на репетицію і попросив попровадити Вечірню, тому що на ній буде присутня пані Магда Качмарик, і вона хоче повести з нами бесіду про подальші наші дії щодо відвідин Фатіми. Ввечері ми зустрілися з пані Магдою, і вона дала зрозуміти, що таки ми справді маємо там бути.

В цю подорож ми їздили за посередництвом Патріаршого Паломницького Центру, який дуже гарно інформував нас про все – які дії ми маємо робити, що нам потрібно. І ми мали з документами таку (може і не невеличку) проблему – мали труднощі з виготовленням документів, бо робили біометричні паспорти. І Бог зробив чудо – буквально в останні дні перед подорожжю. Наша група оформляла документи якраз у час найбільшого ажіотажу, і багато наших братів отримали паспорти вже у переддень подорожі. Ми ціле літо і ту частинку вересня були постійно напоготові, в постійній напрузі – а що ж буде, в якому ж складі ми їдемо. На жаль, двоє наших братів не змогли з нами поїхати, бо їм документів не встигли зробити, а всі інші, попри труднощі і затримки, документи отримали 7 вересня. А виїжджаємо ми 8 вересня (сміється)

12 вересня ми прибули до Фатіми, але так склалося, що проживали за 80 кілометрів від цього міста. Тому в цей день ми приїхали в містечко, в якому жили, а вже 13 вересня відвідали Фатіму. Це був день, коли ми не брали безпосередньої участі в тих святкуваннях як хор, але мали нагоду бути на Месі, яка відбувалася на головній площі біля Базиліки. Там були присутні представники багатьох національностей і багатьох конфесій; була більшість представників католицького світу, але також у цей день ми зустріли багатьох українців. Ще цього дня ми мали нагоду екскурсійно побувати в будиночках тих трьох діточок, яким Богородиця являлася у Фатімі. Були також на Хресній Дорозі в дуже гарному місці, яка справила на нас враження. А ввечері взяли участь у процесії Вервиці (так вона у них називається). Збиралися всі, хто хотів долучитися до молитви, в каплиці, молилися вервицю різними мовами – італійською, португальською, англійською, німецькою – і після цього мали обхід з фігурою Фатімської Богородиці навколо цієї площі і базиліки. То насправді теж було щось вражаюче – дуже пізно, люди зі свічками, дуже багато мов – і дійсно то захоплювало. Ти розумів, що так, ти молишся собі тихенько «Богородице Діво» своє, українське, але ти все одно долучаєшся до тієї величної спільної молитви. На наступний день – 14 вересня – це вже був наш день, коли організація «Допомога Церкві в потребі» святкувала своє 70-ліття.

Ми мали нагоду молитися з ними в базиліці Пресвятої Трійці, яка є на тій самій території, що й основна базиліка. Зранку ми молилися вервицю до Божого Милосердя і супроводжували її деякими нашими церковними гімнами. Згодом мали нагоду послухати свідчення різних отців про те, як у часі, коли їхня країна чи їхня Церква перебувала у якійсь скруті, чи постраждала – від наслідків чи то війни, чи то якихось природних катаклізмів – ця організація допомагала їм піднятися на ноги. Ці ділення були досить тривалими – від обіду і до шостої вечора. І вже тоді ми брали участь у Месі, де нам також дали дуже відповідальну місію, бо дуже багато частин з нашого Богослужіння мали нагоду співати в латинській Месі. З нами контактував отець Мартін з Фатіми, який власне і укладав нам той графік – де, коли, що ми маємо співати, ми з ним ціле літо вели переписку, відправляли йому твори, назви творів, тексти творів, які ми плануємо виконувати, а він разом з компетентними людьми, які в тому всьому були обізнані, складав перелік – де яку частину якого твору можна використати в їхній Месі. І насправді то було дуже цікаво, бо людей, які молилися з нами, це вражало. Тому що, як знаємо, в латинському обряді характерними є гра на органі і спів – спів монодійний, одноголосний. А тут нас стоїть багато, ми співаємо в чотири голоси, і нам ніщо не допомагає, нам ніхто не підіграє – насправді для людей, які мали нагоду нас чути, було щось дуже особливе. Їхня традиція зовсім інша, а ми тут мали нагоду принести щось своє – частинку свої традиції, своєї культури. І для нас це було приємно. Також перед Месою ми мали нагоду поспілкуватися з президентом цієї благодійної організації кардиналом Мауро П’яченца, який сказав дуже гарні слова. Він звертався до братів-семінаристів (наш отець Ігор, ректор семінарії, перекладав нам, адже кардинал спілкувався італійською мовою), сказавши чудові слова, що в семінарії дуже потрібно плекати культуру і музику. І насправді для нас, для тих, хто співає, ті слова були надзвичайно важливими, і давали розуміти, що насправді те, що ми робимо, дуже потрібне, і не тільки нам, а й перш за все тим, хто має нагоду з нами молитися чи нас чути. В Фатімі ми також мали нагоду молитися в нашій українській церкві. Це було для нас надзвичайно важливим.

Насправді було тяжко повірити, чого це саме ми. Я собі думаю: «Багато хорів, напевно достойніших хорів є!» – а чому саме ми – нам було важко це пояснити.

В наступний день після святкувань ми вже виїжджали з Фатіми, і наша програма трохи зазнала змін. Ми мали їхати до Іспанії, щоб побачити океан, насолодитися його виглядом. Але керівник нашої групи пан Юрій Дроф’як поговорив з водіями, що сама відстань не змінюється, якщо ми змінимо маршрут. І ми поїхали в Назаре, містечко, яке є зовсім поруч від Фатіми, і там мали нагоду океан побачити. Натомість, те, що ми поїхали до океану сюди, близенько, дало нам можливість побувати в Люрді довше, аніж передбачала наша програма. В Люрд ми мали приїхати ввечері, поселитися в готель і побути наступний день до обіду. А через зміну маршруту побували в Люрді майже два дні. Ми приїхали туди з самого ранку, нас поселили в готель – а мали поселити ввечері! – відтак мали нагоду полагодити всі свої справи. В Люрді ми пройшли відпустовий шлях., адже паломник, який буває тут, має пройти основними святинями. Пан Юрій провів нас цим шляхом, трошки нам про це розказав, і після цього ми молилися в нашій українській греко-католицькій церкві Літургію в нашому обряді, з нами ще їздила група отців з різних Архиєпархій, дуже багато капеланів – медичних, військових, вони очолювали це Богослужіння, а наш хор провадив співом. Там наша група зустріла сестру-монахиню (здається, з Тернопільщини), і вона одразу після Літургії каже нам: «Хлопці, ввечері в нас буде процесія Вервиці, і я домовилася про те, що ваш хор може взяти в ній безпосередню участь – тобто вам треба буде заспівати там куплет одної пісеньки, яку співатимуть всі національності кожен своєю мовою на одну мелодію, потім треба буде, щоб один брат  (бо Вервиця різними мовами) українською мовою гарно зачитав «Богородице Діво», і вам, як хору, дадуть можливість заспівати якийсь один богородичний твір». Але там, знову ж таки, був один нюанс, яким спочатку ми були трохи заскочені – тому що у Вервиці могло взяти участь лише 10 осіб – а нас є 20. Ми не хотіли ділитися. Люрд – то вже був десь день восьмий чи дев’ятий, і ми зрозуміли, що ми не можемо ділитися на два гурти – нам треба бути вкупці, бо ми вже мали таке відчуття справді такої спільнотності і не хотіли розділятися. Але сестра нас дуже заохочувала, що то дуже гарно, що то така подія і що нам дають місце бути на тій Вервиці – тобто Україна має можливість взяти в тому безпосередню участь. Тому ми трохи заспокоїлися і спокійно то провадили.

Це також пізній вечір. Всі учасники, які співали, стояли перед входом в основну базиліку. І нам якось дали таке особливе місце – ми стояли середині. Я думаю, що то було випадково, але дуже особливо. Що було цікаво: сестра нам говорить «Цю пісню треба співати в унісон, тому що тут дуже строгий диригент. Він, як тільки щось не так, показує на вас і каже: «Все, виходьте!» – якщо ви щось співаєте не так». А ми – ну як ми будемо в один голос? То просто не наше, ми так навіть не можемо. Словом, підходить до нас диригент, а хлопці мої: «Пані Наталю, а що нам робити, що, в унісон?» Я кажу: «Ні, давайте, заспіваємо на чотири, а там – як скаже диригент співати в унісон – заспіваємо в унісон».  І брати провадять ту пісню на чотири голоси, а він – вражений! Насправді, треба було бачити його вираз обличчя. Він звертається до наших басів і каже: «А як ви берете такі низькі ноти? Як вам так вдається?» І це також зразу нас на дусі піднесло – ми ж переживали, що нам скажуть, бо ми приносимо щось інакше; бо всі співають в унісон, всі співають у такій традиції, а ми тут не дуже прислухаємося, робимо по-своєму. І він тоді нам говорить: «А заспівайте те, що ви будете співати». І ми виконали такий гімн, який брати хотіли дуже давно, і власне Фатіма стала для нас таким поштовхом той твір навчитися – це богородичний твір «Маріє, Діво чистая», грецькою «Агні Парфене». І ми заспівали відрізок того твору на цій Вервиці, де також той диригент дуже гарно відреагував. І це також додало нам такого запалу, натхнення – що все добре, все гаразд. Насправді Вервиця в Люрді була ще більш вражаючою, ніж у Фатімі, тому що з кожним десятком до базиліки наближалося багато людей, які ішли з якогось обходу. В перших рядах стояли візки з людьми з особливими потребами. І насправді то було дуже промовисто. Промовисто те, що ті люди все одно натхненні. Вони не втрачають надії, вони не втрачають довіри. Вони смиренні і упокорені тому, в чому вони є. І є також дуже багато людей, які їм допомагають – там надзвичайно багато волонтерів, які просто присвячують свій вільний час для того, щоб повозити потребуючих, якось із ними побути. І насправді вони всі стоять у тих перших рядах – і ти бачиш просто масу таких особливих людей, бачиш ті очі, оту щирість, щирість тієї молитви – і то дуже проникливо. Також був такий момент для нас особливий – ми мали нагоду читати «Богородице Діво» в другому десятку Вервиці. Там був такий поділ, за яким у кожному десятку по кілька мов – тобто по два, по три «Богородице Діво» в кожному десятку було різними мовами, і наш десяток був другий, як я собі пригадую, сьоме-восьме зернятко. І тут ця перша десятка йде різною мовою, друга десятка, вже майже кінець другої десятки – і тут з’являється твоє! Тут твоя, українська! І ми наче молилися разом з усіма собі своєю, українською «Богородице Діво» – але тут коли ти з-поміж усіх мов чуєш, що усі єднаються нашою мовою в тій молитві – то насправді були дуже особливі відчуття. Після Вервиці ми вибудувалися перед базилікою і ще заспівали кілька наших літургійних пісень – також зібралося багато людей і люди були вражені, піднесені; після того ми молилися за Україну наш духовний гімн «Боже великий, єдиний» та гімн України, що також для нас було таким особливим відчуттям – що ми тут, в Люрді, такому благодатному місці, можемо молитися за мир в нашій державі, за наших військовослужбовців. 

У другий день нашого перебування в Люрді ми мали вранці Літургію в нашій українській церкві і трошки вільного часу – ми вже не були прив’язані до якихось програм. То був також особливий час, бо кожен міг його провести так, як хотів. Кожен міг собі піти помолитися, де хоче. Це насправді місце, про яке дуже важко сказати. Тому що там треба побувати. І те, що там є – це треба відчути. І – я зараз скажу свої відчуття – якщо у Фатімі ти був наповнений просто отим, що ти маєш тут певні обов’язки, ти маєш зробити це, маєш заспівати гідно, там маєш попровадити, там маєш все зробити по пунктах – має бути саме той піснеспів, саме у тому місці – і дуже багато в мене було таки переживань, щоб ми все, що перед нами поставлено, зробили гідно і якнайкраще. І може до кінця відчути той дух, який хотілося відчути в тому місці, мені, на жаль, не вдалося. Але в Люрді – так, це не було багато часу, були десь дві чи три години, що ми не були ні до чого прив’язані – кожен мав нагоду пережити той час так, як він хотів. І то насправді було дуже гарно, тому що це відчуття, про які не скажеш. То просто треба відчувати. І я дуже – насправді, дуже бажаю кожному туди поїхати і просто тим перейнятися. Тому що байдужим те місце не залишає – напевно, найтвердіше серце починає трощити і сокрушати. А я ще завжди мріяла в Люрді побувати – не знаю, чого. Мені колись подарували вервицю з Люрду . Це було вісім років тому. Тоді подивилася фільм про Люрд, про святу Бернадетту, і так собі завжди думала – треба буде якось до Люрду поїхати. Так собі поставила – треба мати таку маленьку мрію. І насправді коли мені прислали програму нашого паломництва, і я побачила там Люрд – мене тоді емоції просто переповнювали такою радістю! А ще коли наш керівник групи сказав, що ми в Люрді будемо довше, і що ми їдемо туди майже на два дні – насправді, то вже тоді були відчуття неймовірні. Але коли ми туди прибули… Кажу – це просто треба відчувати. Місце просто неймовірне.

У поїздці ми відвідували Італію, Францію, Іспанію, Португалію, і – вже вертаючись назад – Чехію і Польщу. В Італії було дуже гарно, бо ми мали нагоду відпочивати на морі – Середземному, Адріатичному. Брати були просто вражені – бо це ж ніхто ніколи в таких місцях не був, а тут не те, що пальця можна було вмочити в ту воду – насправді погода сприяла тому, що ми мали можливість окрім того, що співали, бачили, розглядали, слухали екскурсії – могли справді відпочивати на морі. Вражаючим для мене, і, напевно, для всіх, було відвідування океану. В нас була групка таких відчайдухів. Вже як ми приїхали до Фатіми, ночували в готелі – перший день нам дали просто для відпочинку. Нам сказали «Відпочивайте», бо ми мали 2 нічних переїзди. Але отак просто сісти в чотирьох стінах відпочивати, коли ти є десть у такому місці, що не знаєш, чи ще колись тут будеш – якось було трохи неправильно. Брати визначили за картою, що недалеко від місця, де ми знаходимося, є океан. І кажуть: «Може підемо туди, подивимося. Ми тут є, сьогодні маємо цілий вільний день – якось треба тим скористати». Ну ми й пішли до того океану, але то було так «близенько» – то було 10 кілометрів від нас пішки в одну сторону. Нас було небагато, десь вісім осіб, і ми так ішли – йдемо, йдемо, нічого не їде, ніякого громадського транспорту, ідемо так тією дорогою, і так один над одним піджартовуємо, чи ще далеко; вже по дорозі й нарікати починаємо один на одного – куди ви нас повели?! Брати мали карту, і вони нас вели чітко, гарно, так, як треба, але коли ми туди прийшли – це було все, ми забули, скільки ми пройшли, і скільки нам ще вертатися назад. Бо насправді коли ти бачиш оту безмежність, оту красу – то просто вражало. Пам’ятаю, тоді були такі хвилі, і я так їх просила: «Хлопці, будь ласка, не йдіть у воду!». Ти вперше в житті таке бачиш. Ну, вони мене не послухали, в воду вони пішли, але все було добре, чесно, гарно, недалечко. Та те, що ми побачили, було вражаюче. Бо це насправді така безмежність, неймовірна краса. Це того вартувало.

Також ми мали нагоду бути в Іспанії, в Барселоні. Але, знову ж таки, там ми були в більшості на морі, тому що наш транспорт перебував досить далеко від центру. Тому ми багато часу провели на морі, але в місті були лише десь із годину, тож моли нагоду побачити лише найвеличніший собор Барселони – собор Пресвятої Родини, архітектором якого є Гауді. Мало побачили, але це було також те, що дуже вразило. Ми собі запланували, що, може, зайдемо, щось поспіваємо – на жаль,  не мали нагоди зайти, тому що там є черга, така певна послідовність, впускають лише певну кількість осіб. Ми не мали часу стояти і чекати в тому храмі – тому стали збоку, біля храму, заспівали літургійної пісні, заспівали української народної пісні, і отаким чином в Іспанії провели той час.

Ще ми побували у Франції, в Стразбурзі, там також мали досить багато часу, щоб розглянути місто. Ми ходили на міст, який проходить через річку Рейн, і на якому є розмежування, кордон між Францією та Нмеччиною. І ми жартували, що мали нагоду побувати двох місцях одночасно – були одною ногою в Німеччині, а другою – у Франції. Також ми йшли туди з певними пригодами, бо десь трошки заблукали, але дуже хотіли мати оте відчуття буття в двох місцях одночасно.

Прага – це було останнє місто нашої мандрівки. Ми ще заїжджали в Польщу, але там були буквально годину часу, побували в Лєґевніках, в Санктуарії Божого Милосердя. Але в Празі ми мали цілий день і велику честь – співати в нашій українській греко-католицькій церкві. В Празі мали завершальну подячну Літургію – теж таку дуже особливу. Ми вибрались на хори, які були страшенно високо, страшенно далеко від Святилища, але храм насправді дуже величний, з неймовірною акустикою. І якось так Бог дав нам ласку молитися завершальну подячну Літургію в такому храмі, де кожна нота, кожен акорд, кожне проспіване слово – коли ти відчуваєш, як воно летить, як воно відзвучує – насправді давало великого натхнення співати, співати якнайкраще і єднатися один з одним не тільки голосами, а й молитовно. І це також було для нас таке щось дуже особливе. Після Літургії в Празі люди відгукувалися, що вони були вражені і захоплені. Але для нас було дуже промовисто, коли до нас підійшло подружжя, яке постраждало від урагану в Америці (ураган Ірма – М.Ц.). Вони просто прийшли до храму помолитися, а тут була Літургія – така Літургія, і для них вона була особливою. І коли ти бачиш оті такі очі, наповнені слізьми, наповнені подякою – ти розумієш, що от – ми є на правильному шляху. Ми зуміли діткнутися серця тих осіб. І для нас через ті враження, ділення тих людей це було щось велике.

Прага нас вразила просто своєю красою. Особливо вечірня Прага, вся у світлі – насправді, дуже красиве, гарне місто. Ми йшли екскурсією – мали дуже таку тривалу екскурсію – і проходили повз Карловий міст. І ми там побачили, що в кожному куточку щось відбувається. Там стоять продавці якихось сувенірів, там хтось грає на барабанах, а там хтось грає на якомусь іншому інструменті – і щось після Літургії на нас прийшло таке натхнення – а може то піти на Карлів міст і поспівати наших українських пісень. Якось так зважувалися, але були в нас такі активні брати, які до того підштовхували. І насправді – ми не пошкодували. Ми пішли на той Карлів міст, вибудувалися собі гарненько, знайшли місце і почали співати українські народні пісні. Старалися співати щось більш енергійне, веселе. І публіка, яку ми назбирали, була вражена. Справді – зійшлося стільки людей наш спів слухати, і вражало те, що було багато українців. Ми навіть побачили чоловіка, який стояв у кутку і просто не міг стримувати сльози. При кожній пісні він плакав, і ми розуміли, що то, можливо, якийсь заробітчанин, далеко від дому, який сюди приїхав не просто на екскурсію, а творить тут свою працю. І навіть принести радість тим людям – то теж було для нас дуже велике. Тому що ти отак стоїш – ти сам щасливий від того, що ти робиш, що ти наважився таке зробити – але ти бачиш, як реагують на це інші особи – це теж дуже заряджало і натхненням, і радістю, бо ти приносиш радість комусь іншому.

Всіляко було в тій поїздці. Звичайно, більше було моментів радісних, справді дуже таких проникливих, торкаючих – але був такий момент, як незручності в автобусі. Бо насправді – дуже далека дорога, страшенно велика відстань, дуже багато нічних переїздів. Ясно, що були якісь моменти, що щось важко, чимось невдоволені – але насправді дуже тішимося тим, що ми мали нагоди тих два тижні побути такою справді спільнотою. Напевно, для кожного з нас зокрема це було щось таке особливе, і кожен досвідчив особисто для себе багато. Але також саме як спільнота хору, ми мали нагоду спізнати одне одного. Бути в однакових умовах і бачити, хто як на ті умови реагує – кому комфортно, кому – не дуже, кого треба трошки підтримати, щоб йому стало комфортніше, кому треба щось допомогти, дати якусь опіку. Було в нас і таке, що брати трохи похворіли – і було приємно бачити, як вони один про одного турбувалися. Подорож була насичена дуже багатьма такими дрібницями – і насправді в тих моментах, в тих дрібницях був сам смак. Тому що, за всім ти спостерігаючи збоку, ти просто починав розпізнавати кожну людину, кожного хориста – хто є який – і було дуже приємно бачити, наскільки тут проявляється ота спільнотність, ота турбота один про одного, опіка одне одним. І то для нашого хору було щось дуже велике.

Десь досвідчувати аж такого ми не маємо можливості. Бо півтори години один день, півтори години другий день – і ми розбігаємось, і кожен зайнятий своїми справами. А тут два тижні – ніби теж не дуже багато часу, але два тижні ти в одних умовах, ти в одному приміщенні, ти в одній площині, в одному автобусі. І то насправді дуже багато відкрило, дуже збудувало як спільноту. Ми за це дуже дякуємо – перш за все Богові, бо до сих пір – мені важко зрозуміти – чому ми? Чому саме ми? І дякуємо всім, хто до того долучився. Найперше – пані Магді, яку Бог теж недаремне тоді, в жовтні, послав в нашу семінарію, і недаремно дав нам можливість заспівати тоді так, що її це заторкнуло. Насправді то зовсім невипадково. І ми дякуємо їй, що вона запропонувала організаторам нашу участь в тому всьому. Дуже багато підтримки ми відчули від ректорату Львівської Духовної Семінарії, котрі також співпереживали з нами, коли нам робили документи, постійно питали, чи ми отримуємо якісь дзвінки, чи якісь повідомлення звідти, чи все добре, чи треба в чомусь посприяти. Перед виїздом отці нам дуже допомагали, аби наш побут там був належним. Патріарший Паломницький Центр разом з паном Юрієм Дроф’яком, який нами курував – це було дуже гарно! Ми були про все проінформовані, все знали, все мали розкладено. Пан Юрій старався підлаштуватися під потреби кожної особи. І це дуже велике.

В автобусі в нас була така цікава річ. В дорозі ми знайомилися. В більшості духівник подорожі викликав отців з різних єпархій, але була така нагода і нашого знайомства. Мене питали – як Ви потрапили до семінарії, як Вам там є працювати, і довелося трошки розповісти про себе, про те, як тут опинилася і як наша праця відбувається. І попросили братів – «Заспівайте улюблену пісню пані Наталі!» (сміється) І ми співали «Баба Єту» в автобусі. Отці не дуже зрозуміли, ми потім сказали, що саме заспівали (йдеться про молитву «Отче наш» мовою суахілі – М. Ц.)

Дуже багато нашої пісні – і літургійної, і української народної – ми зуміли там залишити. Ми робили такі пам’ятні подарунки представникам організації «Допомога Церкві в потребі». Раніше хор своїми силами записував диск з літургійними піснеспівами. І після меси, яку ми мали 14 вересня, наші брати ці диски дарували людям, котрі виходили з храму. Це був день їхнього святкування, тому майже всі особи, що були присутні на тій молитві та урочистостях – це були, власне, представники «Церкви в Потребі» І ми дарували їм диски. І коли диски в нас завершилися, люди ще нас про них питали – і казали «То така гарна пісня, така гарна музика – і ви вже більше не маєте?» І нам було так сумно з того, що ми більше не можемо тим поділитися. Бо було розуміння того, що справді людей це вразило. І було шкода, що ми мали недостатньо часу, недостатньо ресурсів для того, щоби якнайбільше залишити по собі такого сліду.

Що ще дуже цікаво – це вправляння в терпеливості. Один наш брат писав свої враження, такий відгук: «Багато речей в моєму житті було зроблено вперше. Вперше поїхати туди, туди, туди – і вперше два тижні основною стравою мати канапки». То були певні екстримальні умови. Але так само – то теж дуже гуртувало. Всі ставали в купку, малювали такий конвеєр – той канапку мастить, той накладає, той передає. І навіть в тій дрібничці – мазання канапок! – ти відчуваєш, що то спільнота! Відчуваєш, що це реально люди з одними вподобаннями, з одним станом душі. І ти розумієш – тут байдужих нема, тому що один одному хоче послужити.

Відважитись на цю поїздку було тяжко – скажу щиро. Було страшно. Чому було страшно? Може, як хлопці то прочитають, їм то не до кінця сподобається, але ми про то говорили. Бо до того моменту – дозволю собі сказати – до того моменту, кілька днів до поїздки я собі думаю «Як? Я ж сама їду! Фактично їду сама» Бо я розуміла, що вони є між собою згуртовані, їдуть різні курси – все ж таки вони товаришують курсами, їхнє спілкування буде максимально одне з одним. А я їду сама – позаду мене – мої брати, попереду – самі отці, і кожен між собою товаришує, а я їду сама! Насправді у цей момент я розуміла, що я мушу, в мене вибору нема. Я собі не можу сказати «Якось вони собі раду дадуть, там в нас є гарні второпні брати, вони дадуть тон, одне одного налаштують» – я розуміла, що це нереально, я мушу їхати попри якісь свої страхи. Ми не мали нагоди таких тривалих поїздок, навіть на кілька днів, але десь так далі, де ми можемо розпізнати, як то буде – чи ми будемо в купці, чи розділені тощо. А ще коли ти знаєш, що їдеш в чоловічому колективі – як то кажуть, «ні з ким буде поплакати, ні поговорити». Я собі так думала. Але, власне, тут я дуже завдячую братам. Дуже. Насправді вони проявили таку братню любов – я себе просто почувала старшою сестрою між своїми молодшими братами. Особисто в мене не було жодного дня, коли б відчувався якийсь такий дискомфорт, що нам дають вільний час, і все – я собі йду блукати, вони собі йдуть, а потім ми зійдемося до автобуса. Завжди була отака турбота – «Ми йдемо туди – ходіть з нами!». Вони теж розуміли те, що їм треба комусь послужити.

У перший день дороги було страшно – тому що не знала, як то буде. Ота невідомість – як отой час буде побудований, як взагалі туди доїхати, бо це дуже далеко. Також дуже переживала – бо в братів є свої особливості, щоб теж усе було гаразд в кожного з них. І такий трепет був присутній в цілій подорожі. Але отой найбільший страх, який у мене був, зник, бо я змогла десь на день другий чи третій просто зрозуміти, що боятися нічого, бо це справді їде спільнота. Це не їдуть окремі люди зі своїми інтересами. Тут є один спільний інтерес.

То було незабутньо. То вже коли приїхали додому – тоді починаєш розуміти, що ж таке з тобою відбулося. Бо там – це все було в емоціях, все в русі. І там багато досвідчував. Але ти приїхав додому, розслабився – і аж тоді почав розуміти – Боже, що ж Ти зробив! Бо люди про таке насправді мріють. Я знаю дуже багато людей, які просто мірють в якусь таку подорож, якесь таке паломництво, в ті святині вибратися – а тут тобі просто Бог зробив отакий неймовірний подарунок! Я думаю, що в пам’яті братів, в моїй пам’яті це буде чи не на все життя. Попри різні моменти, попри різні труднощі то було дуже щось таке неймовірне, проникливе і дуже чуттєве. Особливо коли ми співали українські Богослужіння – ти стоїш перед братами і бачиш оті щирі палаючі очі – і вони ще більш палають, коли хтось приходить: «Брати, ваш спів – це щось неймовірне!» – і ти розумієш, що не тільки сам пережив, але й дозволив ще комусь це пережити, і ще й у тих особливих місцях, де тебе багато хто і не розумів, багато людей не розуміли, про що ти співаєш, але їх також то торкало – оце для нас також було щось дуже особливе і дуже приємне. Я думаю, що нам, як спільноті хору, це дуже багато дало зрозуміти, що плекати спів, власне, літургійний спів дуже треба. Тому що, перш за все, це не є для краси, а для того, щоб могти промовити до когось іншого. Це подружжя, яке ми зустріли в Празі – для мене була кульмінація всього. Коли люди зі сльозами на очах – люди, які не розуміють, про що ти співаєш – але ти в то щось вкладаєш, відповідно, та людина може відчути те, що ти відчуваєш, і що хочеш передати.

Я насправді дуже дякую братам за неймовірні старання. Очі горіли, і навіть той страх, який відчувався у Фатімі, коли ми співали – справді переживання, страх і трепет – але розумієш, як вони до того підійшли, що це було дуже відповідально, дуже щиро, дуже трепетно. І насправді я за це дуже дякую. Тому що ти зміг побачити і відчути, наскільки спів може глибоко торкнути – і то насправді таке дуже щось велике.

Довідка:

Kirche in Not («Допомога Церкві в потребі») — міжнародна католицька благодійна організація, якій з грудня 2011 присвоєно статус папського благодійного фонду. Особливість його ініціатив — надати допомогу Церкві, коли відсутність економічних засобів або порушення релігійної свободи ускладнюють або роблять неможливим її євангельську місію. Офіційний центр фонду «Kirche in Not» розташований у Ватикані, а міжнародна штаб-квартира фонду — у німецькому Кенігштайні.

 

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у празник Преображення Господа Нашого Ісуса Христа

1Пт 1,10-19;

Мт 17,1-9.

Земний шлях Ісуса продовжувався. Він мав зі собою 12 апостолів, які перебували з Ним, давав їм певні завдання, навчав їх разом з народом, часом чинив окремі поучення для них. Спаситель утверджував своїх учнів у вірі через різні знаки: розмноження хліба та риб, оздоровлення хворих, вигнання бісів – і ось перемінився в присутності трьох своїх учнів на горі. Як перемінився? Узяв на гору Петра, Якова та Івана і там Його обличчя засяяло, як сонце, а одежа побіліла, мов світло. Такого видива учні ще не бачили! Подібного променистого обличчя Спасителя, а потім появи Мойсея та Іллі – учні не сподівалися. Навіть одежа сяяла світлом! Мабуть, Ісус, йдучи на гору, їм не натякав на приємну  несподіванку! Апостолам на горі стало дуже добре! Їх захопила неземна краса свого Учителя, до усього, вони були свідками, як Господь розмовляв з пророками, але або нічого не чули, можливо, нічого не розуміли, або усе побачене внаслідок захоплення забули. Не залишили нам жодного слова з розмови Ісуса з пророками, лише згадку, що пророки розмовляли про страждання Христа. Петро запропонував  збудувати три намети для Ісуса та Мойсея з Іллею, щоб залишитися на горі у благодатному стані й святому товаристві. Але подія не була вичерпана до кінця.  Неочікувано для учнів линув голос з ясної хмари: «… Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт 17,5). Учні злякалися, впали лицями до землі, притиснувшись щільно, щоб не померти, – так думали собі. Не відомо, як довго вони лежали, знаємо, що до часу, коли Ісус підійшов до них, торкнувся й переконав, щоб не боялися та піднімалися на прості ноги. Коли апостоли розплющили очі, уже нікого крім Учителя не бачили. Важливо те, що учні почули грімкий голос, який пролунав, що Ісус – Син Небесного Отця, якого необхідно слухати, вірити Йому, поважати та любити Його. Він – обіцяний Спаситель людства!

Подія пройшла дуже швидко, але апостолу Петру так сподобалося перебування на горі в присутньому товаристві, що він захотів залишитися там назавжди, не бажав спускатися вниз. Однак Ісус ступав з гори, за ним слідували апостоли, яким Він наказав, щоб не розповідали про цю подію до часу Його воскресіння з мертвих. Нам відомо, що учні не розуміли слів Ісуса про воскресіння, бо коли Він воскрес, не вірили цьому, лише бігали до порожнього гробу, а окремі – заперечували воскресіння. Розуміємо, що навіть подія преображення Господнього не утверджувала учнів Христових у правді слів про Його воскресіння. Учні слухали навчання Ісуса, але не розуміли Його простих та правдивих слів. Їм більше йшлося про визволення Ізраїлю від загарбників та панування у своєму краю. Духовні речі в апостолів ще були далеко, мабуть, не на першому місці. Коли Юда видав Ісуса в Оливному городі, прибула ворожа ватага: «Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: Господи, чи не вдарити нам мечем?» (Лк 22,49). Учні були готові боронитися, не знаємо до якої міри, бо швидко усі повтікали, коли Господа схопили посланці юдейської старшини.

З події преображення Господнього християни повинні чогось глибокого духовного навчитися й слідувати дорогою, по якій веде Ісус Христос. Господь – завжди головний та на першому місці! На горі з Ісусом розмовляли пророки Мойсей та Ілля, були присутні три апостоли. Для небесних осіб – звичайна подія, рівень духовного життя, блаженне спілкування! Для учнів, земних створінь, – надзвичайна подія, бо присутність пророків, їхня розмова з Ісусом, сяяння лиця Господнього та блищання білістю Його одежі, було чимсь неймовірним! До усього цього – голос із хмари, який повалив учнів на землю! Подивляймо знаки: сяяння обличчя Ісуса, наче сонце; біла одежа, як світло – і голос з ясної хмари! Ці знаки були для учнів, щоб вони розуміли славу та силу Господню, не боялися у майбутньому критики, ворожих нападів, а навіть смерті. Господь готував своїх наступників до вірності собі, мимо переслідування ворогів, ненависті ближніх, настановляв їх до готовості мученицької смерті. Ісус говорив: «Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я, але хто витриває до кінця, той спасеться» (Мт 10,22). Учні мали бути вірними Христові й тоді, коли б усі відвернулися, вони ж повинні показати свою вірність, витривалістю до кінця: «Вашим стражданням ви спасете душі свої» (Лк 22,19). Ісус не обіцяв учням вигідного та легкого життя, а пригадував їм про страждання й ненависть до них за вірність Богові.

Християнам необхідно одягатися у світло Господньої любові та служіння! Потрібно слухати Божої науки та вчення святої Церкви. Небесним Отцем сказані слова, щоб слухати Христа, Він – Його Син, який прийшов викупити людей від диявольської неволі. Отець Ф. Бамонте, італійський екзорцист, наводить слова святого Бернардина з Сієни, що «заслуги страстей Христових поширилися й на ангелів, які перемогли» (Ф. Бамонте «Збунтовані ангели», стр. 58, видав. Апостол 2014). Багато святих вчителів стверджують, що Бог готовий і сьогодні простити збунтованим ангелам, демонам, але вони ніколи не бажають покаятися. Їхня гординя та заздрість до Сина Божого через те, що Він з’єднався з людською природою, а не з ангельською. І в тому віддаль лиш зростає, й вони утверджуються у ненависті й заздрості. Демон не хоче коритися Ісусові Христові тому, що Він з’єднався з нижчою, людською природою, а не з їхньою. Злі духи цього не можуть сприйняти, тому прийняли вічну кару, хоч усе можна б змінити? Отже, злі сили утверджуються в поганому, в гріхові, подібно, як і люди, які вибрали вічне прокляття у пеклі, тільки в ненависті до Бога зростають. Ось, правда про зло та покарання у вічності!

Дякуймо Богові, що маємо можливість часто каятися й перепрошувати Його за негідні промахи свого життя. Бог радо прощає, очікує нас, а цього дуже не бажає диявол, який підштовхує людину до зла та лякає жорстокістю Господа, щоб душа не каялася, лиш Його боялася, трималася осторонь. Дорожімо нашими безсмертними душами! Син Божий простив розбійникові великі гріхи в один момент, коли той звернувся до Нього, вмираючи на хресті. Дозвольмо Богові, щоб преобразив нас з добрих у ще духовно кращих! Святий апостол Петро звертався до вірних: «Як слухняні діти, … так само й ви самі усім вашим життям станьте святі» (1Пт 1,14-15). Плекаймо набожність до Божої Матері, перед якою дрижить демон, щоб благословила нам у вірності Небесному Отцеві, його Синові та Святому Духові. Хай ім’я пресвятої непорочної Марії, буде завжди в нашому серці та на устах!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

19 серпня 2018 р. Б., храм Преображення ГНІХ, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на урочисте вшанування 1030-ліття Хрещення Русі-України

Доброчесні отці,

Достойна святочна громадо вірних нашої Церкви,

дякую вам усім, що прибули у цей вечір на молитву та на віднову хресних обітниць, що давали за нас наші хресні батьки! Сьогоднішнім молитовним збором вірних Богові людей, святкуємо 1030 річницю хрещення Русі, тепер – України! У давнину в цей день відбувалися різні  події, пов’язані зі знаменням святого хреста, завдяки якому християни перемагали у битві поган. Отримували перемогу і звідси походить це свято: Сходження хреста до вірних. Воно співпадає з датою хрещення Русі, коли святий Володимир закликав і люди хрестилися у водах Дніпра. Над нашими предками звершувалася Тайна Хрещення, вони ставали християнами, приймали віру в єдиного Бога, відрікаючись ганебних ідолів. Це не було легке завдання, однак завдяки Божому Провидінню хрещення населення Русі звершувалося, християнство брало верх над поганством. Розширювалася віра в єдиного Бога, вірні пізнавали жертву Спасителя, що віддав своє життя на хресті ради нашого спасіння. Хрест, на якому помер наш Спаситель, навернув світ, поборов диявольський підступ, ним засвітило світло правди, люди відвернулися від божків, бо уподібнювали своє життям до ангелів.

Більшість із нас були хрещені немовлятами, що не противиться Тайні святого Хрещення, а нашими повіреними були хресні батьки, що виражали в нашому імені віру в Бога та відрікалися диявола. А тепер ми самі свідомо й непохитно, з вірою та голосно заявимо, що приналежимо єдиному Богові й відкидаємо геть диявола, усі його замасковані підступи та хитрощі. Диявол ходить за нами, щоб нас погубити, рикає, мов, розлючений лев, щоб злякати нас й знеохотити у вірності Богові. Але ми кажемо рішуче «ні» духові злоби й лукавства, неправди й усякої нечистоти. Цього вечора нашою заявою вірності Пресвятій Тройці, ми засоромлюємо та упокорюємо нашого ворога, злобного демона! Ми – діти Господні, віримо, лише Богові, у Тройці святій Єдиному! Ми визнаємо за Матір пресвяту Богородицю, що зборола гордовитого змія-диявола. Наша мета не лише засоромити й перемогти демона, але бути вірними Ісусові Христові, нашому Спасителеві, який з любові до нас помер на хресті! Сатана не помирав за нас, це – губитель, наш пекельний ворог, що нічого іншого не бажає, хіба, вчинити нас ворогами Господніми. Сьогодні й завжди ми кажемо йому рішуче ні! Ми – діти Христа, сини й дочки Марії, нашої Небесної Матері! Тому відрікаємося диявола та усіх його затій! Віримо єдиному Богові! Каємося перед нашим Господом за усі наші невірності, гріхи й прогрішення. Ми перепрошуємо нашого Небесного Отця, любого Спасителя та Святого Духа! Ми знаємо, що злий дух не хоче каятися у своїй гордині, а ми каємося, Господи, з усієї покори нашого серця. Ми любимо тебе, Господи, віримо, тільки тобі, тобі покланяємося, тебе визнаємо, тебе прославляємо, величаємо до кінця днів нашого життя! Пресвята Богородице, що рятуєш душі від вічного вогню, допомагай в нашому житті бути вірними твоєму Синові! Святі ангели, бережіть наше життя, щоб проходило у цілковитій довірі до Божого Провидіння!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

14 серпня 2018 р. Б., площа святого Юра, м. Львів

 

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на десяту неділю по Зісланні Святого Духа

1Кр 4,9-16;

Мт 17,14-23.

Ісус Христос часто пригадував апостолам та присутньому народові про необхідність молитви. Він не лише нагадував, але сам на практиці молився, хоч цього Йому не потрібно, бо Він – Бог, до якого молиться увесь вірний та мудрий людський рід. Святий євангелист Марко написав про Ісуса: «Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився» (Мр 1,35). Спаситель шукав самоти, щоб глибоко на молитві розмовляти зі своїм Небесним Отцем. Приклад Христа необхідний нам, щоб наслідувати Його у молитві. Він часто заохочував учнів, щоб вони молилися: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт 26,41). Люди потребують великої допомоги від Бога, тому що проти людського роду воює диявол. Злий дух дуже не любить осіб, які стараються жити щиро по-християнськи. Свята Марія Ґоретті, якій було одинадцять років (16.10.1890 – 06.07.1902), противилася напасникові Алєссандро Серенеллі, що домагався в дитини інтимного зближення. Вона різко боролася з ним. Цей чоловік наніс дівчинці 14 ножових поранень. Дівча стікала кров’ю і померла у лікарні. Вона простила йому з надією побачити його на небесах. Вбивцю засудили на 30 років в’язниці. Він покаявся. Після ув’язнення Алєссандро відвідав маму святої і просив прощення. Згодом, став монахом і помер 1970 року, як капуцин. Чому кажу це? – У книзі «… І визволи нас від лукавого», описано подію вигнання диявола в присутності мощів святої М. Ґоретті. Між іншим, демон відразу знав про ці мощі, знав чиї вони, тому вигукнув: «… Мене глибоко образила та мерзотниця і хоч є мільйони не таких, як вона, з мене досить і занадто!» (Ф. Бамонте, «… І визволи нас від лукавого», стр. 63, видав. «Апостол). Демон ненавидить тих, хто не потурає його спокусам. Хоч сам сказав, що мільйони не такі, слухають його порад, але вистарчить одна побожна душа, яка поражає його гординю вірністю Богові. Він занадто гордий, щоб терпіти поразку від людей, які слабші від нього. Демон – дух, а тілесна людина, слабша, довіряючи ж Богові, перемогає його. Кожного разу, коли людина не слухається підшептів диявола, він шаленіє, бо особа вдається до Ісуса, який проганяє його.

У євангельському уривку апостол Матей описав подію про те, як злий дух мучив хлопця. Батько привів дитину до учнів, але вони не дали собі ради зі злим. Не вигнали його з хлопця. Батько прийшов до Ісуса, повідомив Його, що Його учні не вигнали демона з дитини. Юнака привели до Ісуса на Його веління і біс покинув його. Син, якого привів батько, став здоровим. Учні на самоті запитували Спасителя про причину їхньої невдачі вигнати диявола. Господь відгукнувся про їхню малу віру та необхідність посту, щоб здолати злого. Господь підкреслив про певний рід бісів, які, мабуть, сильніші від інших, тому й більша духовна сила, віра та піст необхідні до здолання біса. Хто стає з вірою перед Богом, таких Господь рятує від нападу бісів. Тому стараймося постійно молитися, жити глибоко з Богом, перебувати у Ньому, щоб гідно верстати наше християнське життя. Ісус заохочує, щоб перебувати в ньому. Він запевнював: «Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, – просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Ів 15,7). А як ми можемо перебувати в Христі? Через віру, постійну молитву, практику святих Таїн, каяття, часту щиру сповідь та святе Причастя. Не дозволяймо демонові, щоб він займав місце в нашій душі замість Бога! Ісус бажає нас спасти, дарувати вічну нагороду, а диявол – погубити нас, зробити своїми слугами, з яких буде глузувати у нещасливій вічності. Диявол сильно мучиться, коли квола людина, слабша від нього, призиває  у спокусі на поміч Господа й перемагає його.

Сестра Йосифа Менендез (нар. 04.02.1890) з волі Божої бачила пекло, ось що вона написала про одну прокляту душу, яка кричала: «Ось моя мука: хотіти любити і не могти. Мені вже нічого не лишається, крім ненависті й розпачу! Якщо хтось із нас тут внизу зміг би вимовити хоч раз, лише один акт любові, то пекла більше не було б! Але ми не можемо, бо наша їжа – ненавидіти й гидувати!» (Ф. Бамонте «Збунтовані ангели» стр. 132, видав. «Апостол» 2014р). Видіння сестри: 23 травня 1922 року. А Син Божий прийшов на світ, щоб любити, навчати, терпіти, проповідувати, умерти й воскреснути – вчинити нас своїми друзями, вічно щасливими у небі. Молімося, каймося, прославляймо Бога, щоб увійти в Небесне Царство приготоване нам від початку світу.

Ця церква посвячена святому пророкові Іллі, який був вірний Богові, показував велику відвагу, але також боявся, страх нападав на нього. Однак довірив себе Богові, виконував Його волю, перемагав страхи та напасті диявола. Святий Іван Золотоустий написав такі слова про Іллю: «Не в численності вся важність, але в перевазі чесноти. Ілля був один; але його не вартував світ. Світ складається з безлічі; але й безліч не означає нічого, коли не може зрівнятися, навіть з одним» (св. Ів. Золот., Бесіда XXIV на Ді п.3). Коли він вбив 450 пророків Ваала, божка, – тоді Єзавель, цариця, послала до Іллі послів, щоб сказати йому, що вона вб’є його. «Злякавсь Ілля, встав та й пішов звідти, щоб рятувати своє життя…» (1Цар 19,3). Пророк був вірний Богові, сумлінно виконував Господню волю, удостоївся того, що, йдучи з Єлисеєм «… раптом вогненна колісниця й вогненні коні розлучили їх, і Ілля знявся в вихрі на небо» (2Цар 2,11). З плечей Іллі впав плащ, який залишився у Єлисея і, коли той вдарив ним по воді, вода розступилася на два боки. Єлисей проходив річкою, як по суходолі (пор. 2Цар 2,14). Пророк Ілля не посідав нічого, крім, плаща, але плащ був заряджений енергією, звичайно, з волі Бога діялися такі чуда. Один чоловік, славний Ілля – а як багато добра вчинив він, бо був слухняний голосові Бога. Яснів чеснотами, посідав справжні прикмети праведної людини. Коли Ісус Христос преобразився на горі Тавор, Господь розмовляв з Мойсеєм та Іллею, мимо того, що Ілля повбивав усіх пророків Ваала.

Достойні сестри і брати, любімо Бога, будьмо йому вірні! Прославляймо Божу Матір, Марію, бо вона – наша Мати, яка постійно стирає голову змія, бо він дуже боїться її. Злий дух підлягає Марії, коли ми опираємося спокусі, призиваючи Богородицю на допомогу. Пресвята Богородице, рятуй нас від затій диявола! Святий пророче Іллє, випроси миру в Україні та закінчення війни!

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

5 серпня 2018 р. Б., церква св. Іллі, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на освяченні катехитичного центру  

Рм 15,30-33;

Мт 17,24-18,4.

Доброчесні отці, дорогі сестри і брати, освячення і спасіння нашої душі повинно стояти у нас завжди на контролі й на першому місці. Ніякі матеріальні статки, високі посади чи визначне положення у світі не врятує нікого, якщо життя не буде згідно Заповідей Божих та виконання Господньої волі. Учні Спасителя ставили питання Ісусові Христові про те, хто стане в небі найбільшим? Господь настановляв покаятися, а прикликавши дитину, вказував на неї, як приклад довіри, простоти й покори. Бути простими, малими в очах людей, жити довірою до Бога та Його любити – знак нагороди у Небесному Царстві. Важливо зазначити й те, що апостоли у свій час не змагалися за посідання та авторитет на землі, лише підняли свої очі на небо, споглядаючи на своє життя у вічності. Вони зробили великий поступ у Христовій школі, не турбувалися земним посіданням багатства, лише цікавилися про здобуття нагороди у Небесному Царстві. Ісус знайшов, мабуть, чесну, простодушну, люблячу й не хитру дитину, щоб скерувати очі апостолів на живий приклад. Діти не прагнуть посад, величі, не стараються про маєтки, гроші тощо. Їхні очі постійно скеровані на маму чи батька, зажди довіряють їм, як найбільшому авторитетові. І Господь спонукає нас, щоб усе наше життя віддати в Його руки. Виконувати волю Бога, все більше, пізнаючи її. Здобуття Небесного Царства повинно зайняти у нашому житті та наших стараннях перше місце, бо боротися за славу, впливи та багатства на цьому світі, часто, означає втрату вічної нагороди, хто не ділиться з ближніми достатками, не дає милостині та не чинить діл милосердя. Святий апостол Яків навчає: «Багатство ваше зігнило, одежу вашу міль поїла. Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде проти вас свідчити й поїсть, наче вогонь, ваше тіло…» (Як 5,2-3). Заможні особи часто-густо бувають скупими, самі не можуть гідно використати того, що посідають, а інших не бачать у потребі. А дитина любить усіх, довіряє іншим, не має навіть за душею того, щоб підозрівати когось в неправді та підступі. Так, гроші необхідні, бо це знак обмінної одиниці чи оплати за певні предмети або послуги, хоч гроші не повинні бути ціллю людського життя. Хтось сказав, що дуже прагне здобути мільйон доларів. Чому? Великі статки замикають певних осіб в собі, здобувши багатство, вони не вміють цінити ближнього, лиш по його достатках, заможному та знатному положенні. Святий апостол Павло керував очі филип’ян на справжнє багатство, на небо: «За те мій Бог виповнить усі ваші потреби, за багатством своїм, у славі, у Христі Ісусі» (Флп 4,19). Злому духові дуже йдеться про те, щоб погубити людську душу, він шукає та вживає різних можливостей та комбінацій, щоб при в’язати її до світу, а не до Бога. Демон спокушував Ісуса Христа, взявши на гору, показав царства світу з їхньою славою, кажучи: «Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся» (Мт 4,9). Господь прогнав його і сказав, що єдиному Богові необхідно покланятися та йому служити. Хоч відомо, що велика кількість людей гониться за багатствами, яким поклоняється і за які готові віддавати свої безсмертні душі. Диявол ловить на цьому багатьох людей, якому вони вірно служать. Хоч відомо, що слава та багатство скороминаючі речі, однак, демон на це засліплює очі душі. Святий Іван Золотоустий навчає: «Жадність до грошей, слави і других предметів, кидаючи на них суворий погляд, чинить їх рабами своїми та невільниками» (св. Ів. Золот., Бесіда LVIII на Мт п.4). У книзі «… І визволь нас від лукавого», автор переконує про співпрацівників з дияволом: «За короткий час прийшли слава, успіх, заробіток, важливі суспільні позиції: але це була слава світська, поверхнева й швидко минаюча. Сатана є брехуном і не може гарантувати того, що обіцяє» (Франческо Бамонте «… І визволь нас від лукавого», стр. 30, видав. «Апостол» 2016). З усього необхідно зробити висновок, що в житті людини перше місце повинно зайняти старання про здобуття Небесного Царства, усе інше принагідне. Усуваймо перешкоди, відкидаймо спокуси диявола, щиро каймося за наші прогрішення, практикуймо постійну молитву, приймаймо святі Тайни, а Бог миру буде з нами, бо Небесне Царство не за горами. Хай Божа Мати допоможе у здобуванні неба!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

4 серпня 2018 р. Б., церква Положення Поясу Пресвятої Богородиці, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на одинадцяту неділю по Зісланні Святого Духа

1Кр 9,2-12;

Мт 18,23-35.

З прочитаного уривку святого Євангелія пізнаємо велику необхідність прощати одні одним борги матеріальні, а ще більше – вчинену кривду. Ісус Христос своєю притчею про боржників дуже реально й виразно про це наголосив! Він сказав, що Небесний Отець поступає подібно так, як і ми відносимося до наших ближніх. Господь звертається до народу, щоб прощати нашим боржникам з усього свого серця, тобто особам, які вчинили певний злочин, більший або менший проти нас. Спаситель не чинить жодного натяку, щоб мститися ближньому чи тримати в душі зло на ближнього… Бог – милосердний, не бажає пам’ятати наших провин, скоєних людьми поганих вчинків, коли ми перепрошуємо його задля нашої духовної слабості. Певні вірші із псалмів використовував сам Ісус Христос. Тому й ми віднесемося до Святого Писання, щоб пересвідчитись про велике Боже милосердя та любов Господню до грішної людини: «Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий» (Пс 103,8). «Мій Бог, – моє милосердя! …» (Пс 59,11). Людина, яка схильна доводити свою правоту звинуваченням інших, – називає Бога милосердям. Автор псалмів знайшов слова, якими зрівнює Господа із милосердям. Пригадаймо про милосердя над розбійником, що висів поряд з Ісусом на хресті, Господь усе простив йому та обіцяв через короткий проміжок часу взяти його зі собою до раю (пор. Лк 23,43). Це – велика ласка: досвідчувати Божого милосердя і воно повністю проявляється над тими, хто кається та перепрошує Бога за вчинені гріхи думкою, словом чи ділом. Господь знає нашу духовну слабість, відає, що ми з пороху. Мудрець запитує про людину: «Чим пишатися порохові й попелові, якщо нутро його вже за життя розкладається?» (Сир 10,9). Так, хоч ми й падаємо від спокус диявола, але ми перемагаємо демона милосердям Бога над нами, коли каємося за наші гріхи! Коли ми виявляємо живу віру в Бога, говоримо Господу навіть думками, що ми його любимо, віримо в нього, каємося перед ним, тоді ми пригнічуємо диявола, упокорюємо його – злий дух шаленіє, бо людина з пороху розчавлює його гординю силою Бога! Господь милосердиться теж над тими, хто прибігає під покров його Матері. Його милосердя – безмежне! Не біймося прибігати до нашого Спасителя та пресвятої Богородиці, бо вона добре знає про велике милосердя й Божу любов до грішників. Ось  її слова: «Милосердя його з роду в рід на тих, які страхаються його» (Лк 1,50). Що означає страхатися Бога? – Лякатися гріха, що є великою образою Господа, сумлінно виконувати Заповіді Божі та святої Церкви, перепрошувати Бога за духовні промахи життя.

Будьмо завжди вдячні Господові за його велике милосердя для нас і за дар того, що можемо каятися за усі гріхи, які він радо прощає! А чи вам відомо, що демон не може покаятися? Збунтований ангел, демон, лише утверджується в злі, він не бажає каятися, хоч Господь простив би йому, але його вибір зла – незмінний. Збунтований ангел, лише ненавидить Бога та тих, хто вірний Господові. П’єр Абеляр (1079-1142) написав, що диявол з найбільшою злістю застосовує добрі речі в найгірший спосіб, щоб через добрі речі отримати злі (пор. «Збунтовані ангели» Ф. Бамонте, видав. «Апостол» 2014, стр. 45). Демон не любить людей, він пристосовує хитру ненависть, щоб їх погубити. Отець Франческо Бамонте стверджує: «Сатана має наукове знання зла. Коли хоче когось ввести у гріх, він дуже уважно вивчає природу людини, яку хоче спокусити, тобто, її нахили, її прагнення, її слабкості й скеровує туди свою диявольську дію, використовуючи ті людські слабкості» («Збунтовані ангели» Ф. Бамонте, видав. «Апостол» 2014, стр. 107). Ми щасливі, що каємося за вчинені провини та чинимо перемир’я з Богом. Звертаюся до усіх, щоб одні одним прощати, навіть, найбільші кривди, а з іншого боку, не чинімо ніколи зла ближньому, тому що це зговір з дияволом, який бажає погубити нас у вогні пекла. Бог прощає нам набагато більше, кожного разу, коли його перепрошуємо, ніж ми прощаємо нашим ближнім, бо теж у своїй слабості чинимо кривди. А Господь для нас чинить лише добро, Ісус помер, щоб нас спасти! Бог – любов, він дуже любить нас і усе зробив, щоб ми були щасливі в небі!

Цьому храму вже 20 років від посвячення. За двадцять років тут вчинено дуже багато добра, найбільше добро – спасіння душ. Тут звершуються тайни: Хрещення, Подружжя, Сповідь, Пресвята Євхаристія тощо. Як багато молитов звершено в ім’я Господа, пресвятої Богородиці, святих Божих угодників та наших ангелів! Цей храм – могутня духовна лікарня, де ми отримуємо оздоровлення і душі, і тіла! Через наші моління Господь не один раз захистив нас та ближніх, за яких ми молилися від різних непередбачених лихих пригод. У вічності пізнаємо, як наші моління до Господа були вислухані ним і Бог благословив нас у кожній потребі нашого життя. Докладаймо зусиль, щоб жити вірою в Бога через щирі моління! Приходьмо у церкву кожної неділі, а навіть серед тижня, бо тут здобуваємо великі духовні скарби: гріхів відпущення, Бога приймаємо у святому Причасті, благословення та милування Божі спливають на нас. Хай Божа Мати, наша небесна Опікунка, стає щораз милішою нашою Матір’ю! Моліться до святих жінок Мироносиць, покровительок цього храму, щоб вони заступалися перед Ісусом за усіх мешканців села та наш народ. Закликаю вас плекати молитву, поборювати неохоту, не керуватися людським поглядом, лише вдивлятися у вічність, яка швидко і до нашої особи добереться! Святий апостол Павло звертався до коринтян, а це і до нас відноситься: «Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнемо ваше тілесне?» (1Кр 9,11). Дбаймо про гідний духовний рівень нашого життя! Хай наша особа, наша душа, стане постійним мешканням доброго і люблячого нас Бога! Земне минається, вічне та небесне наближується!

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

12 серпня 2018 р. Б., с. Вороняки

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у празник святого пророка Іллі

Як 5,10-20;

Лк 4,22-30

 

Доброчесні отці, достойні сестри і брати, сьогодні гарний, мирний та благородний день, посвячений святому пророку Іллі. Ми зібралися у цьому храмі, щоб помолитися Богові, бо молитва дуже потрібна для нас. Люди стають перед Господом, як прохачі, очікуючи від Нього великого милосердя. Богу потрібна наша молитва для того, щоб вислухати нас й задовольнити наші прохання. Знаємо, що Господь у нічому не має недостачі, це ми приносимо наші благання, щоб Він милосердився над нами та нашими, зокрема духовними, слабостями. Бог завжди готовий нам допомагати, а від нас вимагається великої довіри до Нього та покори серця. Тому, коли просимо Господа про допомогу, стараймося чинити це з великою вірою та простотою.

Святий пророк Ілля, який служив правдивому Богові, про кого дізнаємося з книги Царів, прийшов до вельможі Ахава із попередженням, що цими роками не буде ні роси, ні дощу, хіба на його слово (пор. 1Цар 17,1). Господь розпорядився, щоб пророк сховався біля Керіт-потоку, а круки рано та увечері приносили йому хліба та м’яса, воду пив з потоку. Дощу не було і потік висох. Згодом, було слово Господнє до Іллі, щоб йти у Сарепту до вдови, яка приготувала останній корж, бо уже не мала борошна та олії, але Господь помножував увесь час і борошно, і олію, що вистарчало для вдови, її сина та пророка. Син вдови тяжко захворів і помер. Ілля взяв його до своєї світлиці, положив на своє ліжко, молився до Бога: «Почув Господь голос Іллі, і душа хлопцева повернулась до нього, і він ожив» (1Цар 17,22). Ось, довіра Іллі до Бога та сила молитви, що спонукало Бога оживити хлопця. Гарні історії описано про Іллю у книзі Царів. Одного разу він зустрів Овдія, царського урядовця, який переховував сто пророків й доглядав за ними. Ілля промовив до Овдія, щоб той сказав володарю, що він живий і бажає зустрітися з царем. Слуга опирався, боявся, щоб цар не вбив його, бо він мав попереднє завдання знайти Іллю. Сталося так, що Ахав, цар, зустрівся з Іллею і звинувачував пророка, що той тривожить Ізраїля. Пророк відповів, що усі біди від царської родини, бо вони відступили від правдивого Бога й утримують 450 пророків Ваала і 400 пророків Ашери. На Кармель-гору зібрався народ та фальшиві пророки Ваала. Ілля запропонував, щоб пророки Ваала принесли ранню жертву на запалюючи вогню, а молячись до свого «бога», щоб спалив вогнем приготовану жертву. Кричали, стрибали, молили божка, робили надрізи на шкірі, але вогонь не прийшов і жертви не спалив. Вечірню жертву приносив Ілля. Він спорудив жертовник, навколо зробив рів й наказав обливати водою жертву та жертовник. Вилили 12 відер води. Ілля помолився до Господа: «… Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб цей народ зрозумів, що ти, Господи, – Бог, і що ти навертаєш їхні серця» (1Цар 18,37). З неба впав вогонь, спалив жертву, дрова, висушив усю воду, що була в рові. Присутні переконалися, що Ілля служить правдивому Богові, а він наказав ловити фальшивих пророків й усіх повбивав біля Кішон-потоку. Агавові казав, щоб їхав мерщій, бо він помолиться до Бога й випаде проливний дощ. Пророк похилив лице до колін, молився й линув потужний дощ. Єзавель, цариця, що утримувала фальшивих пророків, довідавшись про вбивство їх, погрозила Іллі через посланця, що вона вчинить з ним те саме: вб’є його. Ілля злякався, втік у пустиню. Там, покріпившись їжею, яку запропонував ангел, йшов сорок днів та сорок ночей до Божої Хорив-гори. Ілля прибув до гори, переночував у печері. Там почув голос Бога, щоб помазав  Хазаела царем над Арамом, а Єгу, сина Німші, царем над Ізраїлем. Потім, Єлисея, мав помазати на пророка замість себе (пор. 1Цар 19,15-16). Господь мав завдання для Іллі, яке той виконав, йдучи сорок днів та сорок ночей до призначеного місця. Кожна людина має завдання від Бога, яка повинна довіряти йому, виконувати його волю, щоб освятити й  спасти свою душу. Господь усім пропонує спасіння та вічне щасливе життя, за що він пролляв свою дорогоцінну кров, помираючи на хресті.

Ілля служив Богові вірно, не дивився на других, що поклонялися божкам, залишився сам, відділений від інших пророків, які переховувалися й не могли діяти. Пророк Ілля був переслідуваний, але не нарікав на Бога, не звинувачував інших. Він лише просив смерті, кажучи: «… Буде з мене! Тепер, Господи, візьми мою душу, бо я не ліпший від моїх батьків» (1Цар 19,4). Бажав долучитися до своїх батьків у вічності.

Сьогодні ми посвятили престол у цій церкві, одну з найголовніших речей у храмі. На престолі приноситься безкровна жертва хліба й вина, що стається Тілом й Кров’ю, Спасителя світу, Ісуса Христа. В книжці «… І визволи нас від лукавого», диявол так відповідав екзорцисту про святе Причастя: «… Він (Ісус) хоче мати вас поруч зі собою і дає вам усі дні то Тіло і ту Кров, огидні для нас, але, які для вас є усім, єдиним засобом прийти до спасіння, щоб ви не пропали разом з нами…» (Ф. Бамонте, розд. «Мимовільна катехиза демона…» 2016р., стр. 110). Пам’ятаймо, достойні сестри і брати, що Господь любить нас! Любімо й ми нашого Бога, Володаря неба і землі. Часто сповідаймося та каймося за вчинені провини-гріхи. Практикуймо гідне Причастя, це – наша сила, Бог, що перебуває у нас, поборює злі сили, а демон не хоче покидати людину він бажає її загибелі. Його, демона, любов такого характеру: зробити людину на віки нещасливою та погубити у пекельному вогні. Прошу, пильнуйте церкви, приходьте на Службу Божу, особливо, у неділі та свята, часто причащайтеся, часто кайтеся перед Богом за свої гріхи. Наше життя коротке, а вічність, до якої прямуємо, немає кінця.  Моліться до Божої Матері, бо вона – наша Мати, яка бажає нам спасіння й допомагає в тому. Молімося до Марії, прославляймо її Непорочне Зачаття та призиваймо її непорочне серце, щоб милосердилося над усіма грішниками. Пресвята Богородице, наша небесна Мати, рятуй нас від вічної кари та приведи до вічного спасіння! Святий пророче Іллє, допомагай нам у спасінні нашої душі!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

2 серпня 2018 р. Б., с. Розворяни

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube