Звернення щодо озеленення на свято Зіслання Святого Духа

Наближається прекрасне християнське свято – Зіслання Святого Духа, яке відзначається на п’ятдесятий день після Пасхи. Кожен з нас старається прибирати свої домівки, а також озеленювати їх. Ця традиція сягає своїм корінням ще у сиву давнину. Звідси ще одна назва П’ятдесятниці: Зелені свята. Квіти й зелень дерев є ознакою життя, то ж стали символом життєдайного Святого Духа, Який все оживотворяє і вчиняє нас здатними бути носіями життя, а не смерті і руйнування. Як природа навесні оновляються зеленню і квітами, так і свята Церква та її вірні оновлюються силою Святого Духа, Який щедро виливає свої Дари на Церкву задля розбудови і уприсутнення Царства небесного вже «тут і зараз».

Звичаєм замаювання домівок та храмів християнами сьогодні, на жаль, зловживають, і він втрачає первісне своє значення, перетворюється на шкідливу, руйнівну практику, яка суперечить християнським віруванням. Вирубуються цілі дерева, наприклад, берізки, що не має жодного символічного значення – життя. Як альтернативу, пропонується прикрашати свої домівки та храми квітами та зеленню, виплеканими та вирощеними власними руками.

Саме в такий спосіб ми свідчитимемо, що є справжніми та свідомими християнами, котрі розуміють, що світ навколо нас створений Богом, а ми покликані його зберегти і піклуватися ним, а не знищувати; робити добрі вчинки з тими речами, які дарував нам Творець.

Така негативна поведінка щодо вирубки дерев, вирізування, виломлювання гілок тощо призводить до гріха проти довкілля, а тому згідно з вченням Церкви «хто грішить проти довкілля, грішить проти Творця його».

Тож, готуючись до свята П’ятидесятниці, просімо Бога, щоби щедро вилив на нас Духа Свого Святого та вчинив нас здатними бути охоронцями Божого створіння та провісниками зближення Царства небесного.

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на початок прощі в Унів

Ді 19,1-8;

Ів 14,1-11.

Достойні та благородні учасники прощі у святиню Унів, дякую вам за мудре рішення та побожну відвагу взяти участь у благодатній прощі! Звичайно, що проща – це не спортивний, не розважальний і не пластовий захід. Ні! Проща – це глибоко духовна подорож, що має на меті зблизити нас до Бога та змінити на краще наш спосіб життя! Вона триватиме пару днів, у яких відповідно особа переживає духовне спілкування з Богом. Господь знає усіх нас аж до кожного духовного рубця, духовних звивин чи борозен нашого серця та душі. Ми перед Богом знані особи в усій повноті нашого життя. Господь зацікавлений у нашому освяченні та спасінні! Він нас так сильно полюбив, що помер з любові до нас, розіп’ятий на хресті. Син Божий – шаленець в любові до людей. Він не міг діждатися часу, коли віддасть своє життя в муках, щоб народ зрозумів Його любов до нас. Ісус бажав, щоб Його любов отримала життя у серцях людей! Ось слова Спасителя, як факт Його любові: «Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк 12,49). Господь не лише любить людей, але Він бажає, щоб Його любов поширилася поміж вірним народом, огорнула людей та була завжди скерована до Нього. Ми повсякчас знаходимося під світлими променями Божої любові! Буває, що особа прикриється від них гріховною парасолькою, хтось лукавою товщею духовного ґрунту, або глибоким окаянним нашаруванням нівечить свою душу. Усі ці визначення притаманні злому духові, що знищує та крає віру людини в єдиного Бога.

Ісус Христос закликав, щоб не піддаватися тривозі серця. І ми не тривожмося цією дорогою, кілометрами та дощовою невигодою, що перед нами. За пару днів їх уже не будé, ми наступимо на них, піднімемося вище, подолаємо усі труднощі благородного шляху. Наша мета досягнути духовного успіху, виконати Господню волю, що називається прощею. Ісус Христос завжди біля нас, Він піклується про кожну особу, про що людина не повсякчас пам’ятає.

Спаситель закликав присутніх до віри в Бога та віри в Нього, як Бога. Говорив як той, хто знає про Господні житла у вічності. Переконував, що Бог готовий прийняти усіх людей, коли б не так, то Він сам приготовить місце, щоб усіх спасенних забезпечити щастям. А щастя необхідно посісти гідним християнським життям, що відноситься до вказівки Ісуса Христа. Він назвав себе: путь, істина і життя! Потрібно слідувати за ним і тільки у ньому шукати правди життя. Апостоли, зокрема, Тома й Филип, були затривожені словами Ісуса Христа. Тома не пізнав шляху, яким слідує Син Божий. Не збагнув, куди направляється Спаситель. А Ісус вказував на себе, як на Бога, кому необхідно довіряти та безпечно слідувати за ним. Филип, знову, бажав побачити Отця Небесного, а Ісус вказував йому на рівність Божих Осіб, в даному випадку: Отця і Сина. Чому Филип не знав Отця? Тому що не вірив Ісусові Христові, що Він – Бог. Знаємо, як жоден з апостолів не вірив у воскресіння Ісуса Христа, хоч Він не один раз переконував їх та наголошував про свою смерть й воскресіння з мертвих. Нам важливо повірити у те, що через Ісуса отримуємо спасіння. Ми не спасаємося власними силами, молитвою, постом та аскетизмом. Ні! Спасіння нам дарував Ісус Христос, який з любові до нас помер ганебною смертю на хресті. А Його спасіння присвоюємо добрими ділами. Святий апостол Павло переконливо навчає: «Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасенні!» (Еф 2,4-5).

Повірмо щиро в слова Ісуса, бо Він – правда, яка освячує й спасає. Жертвуймо наші молитовні кроки за мир в Україні, за кінець війні! Хай наші кроки довершені в цій прощі поглиблюють нашу віру в Бога, у вічне життя та невмируще щастя в небі. Усе Святе Писання просякнуте духом зросту нашої віри через покаяння та отримання прощення в Господа. Наша проща повинна мати духовну мету, що відноситься насамперед до нашої особи. Святий Дух спів-діє у нашому спасінні. Учімося вповні довіряти наше життя Богові, який благословляє усі наші добрі починання та попереджує перед негідними й небезпечними кроками в житті. Ми відповідальні за наше життя! Подібні прощі мають можливість зміцнювати нас духовно. Потрібно допустити Бога в усі закутки нашого серця. Учімося від Богородиці, яка не сумнівалася в тому, що Ісус перемінить воду у вино. Коли Ісус відповів їй: «… Таж не прийшла година моя!», розуміється, чинити чуда. Її довіра до Бога була вища від встановленого Господом терміну чинення чудес, стала понад часом! Тому спокійно відповіла слугам: «… Що лиш скаже вам, – робіть» (Ів 2,5). Марія своєю довірою до нього поставила Сина Божого в таке становище, що Він не зміг вище поставити час творення чудес понад довіру Марії – перемінив воду у вино! І ми спонукуймо Бога своїм гідним християнським життям довершувати чуда духовної переміни у нашому житті та в житті наших ближніх! Пресвята Богородице, допомагай нам зростати вірою у Бога!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

18 травня 2018 р. Б., Церква св. Архангела Михаїла, Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на відкриття будинку реабілітаційного центру для осіб залежних від наркотичних та алкогольних речовин

Ді 17,1-15;

Ів 11,47-57.

Достойні молільники, дякую Богу, що Він кличе або вибирає відповідних осіб, щоб довершували необхідних справ, які відносяться до лікування певних хвороб. Таким ініціатором є пан Юрій Тарнавський, що уболіває за здоров’я інших, за спокій у сім’ях і таке натхнення, духовний «надих», він отримав від Господа. Допомагати комусь в потребі – це виконувати заповідь любові ближнього. Хто любить ближнього, не лише словами, але й ділами, така особа любить Бога. Достойний пан Юрій не любить розголосу, радше, позитивно діє, допомагає та співчуває іншим. Він знайшов це приміщення, щоб допомогти хворим позбутися алкогольної та наркотичної залежності. Це – велика хвороба, яку можна подолати, молячись та надіючись на Бога. А Господь використовує для лікування людей, спеціалістів, які мають в цьому досвід. Багато добра можна довершити при добрій волі, довіряючи Богові та добрим людям! Ми віримо, що в цьому місці, в даній околиці, Господь здійснятиме чуда, пов’язані з оздоровленням людей. Бо Ісус Христос зціляв осіб, що були важкохворими: сліпі, кульгаві, кровоточиві, прокажені, поражені гарячкою – усіх зцілював, навіть мертвих воскрешав. І майже завжди запитував про віру особи, що Він може довершити цього зцілення.

Коли Син Божий довершував різних чудес, траплялися різні люди: одні раділи й подивляли Його; інші повідомляли фарисеїв для того, щоб переслідувати Ісуса. Первосвященики та фарисеї радилися, що робити з Ісусом, бо Він чинить багато чудес, боячись, що усі увірують в нього. І чомусь додавали, що римляни нагрянуть й через те знищать народ. Син Божий не закликав народ до боротьби, не пропонував виганяти римлян – навпаки, казав платити податок. Коли Його обрікали царем, Він ховався, не бажав чути про це, бо його місія була інша: «… шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19,10). Святий Учитель Церкви так навчає: «Хто лікував хворих, навчав чеснотливого життя і заповідав коритися начальству, той, звичайно, не задумував присвоювати собі верховну владу, навпаки, відкидав усякі намагання присвоєння влади» (св. Ів. Золот., Бесіда LXIV на Ів п.3). Підступ та заздрість духовних провідників, що вони планували проти Ісуса, була більше як зухвалою. Вони боялися, що усі підуть за Христом, а вони залишаться самі. Втрата авторитету в народі, їх признання за вчених та великих людей тощо зазнавала краху. Не могли змиритися з таким поворотом подій. Злісно придумали й завернули в політичну обгортку свій злочинний задум, що виразив первосвященик Каяфа: «… ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине» (Ів 11,50). Постановили вбити Ісуса. Заздрість ізраїльських керівників народу та прихильних їм юдеїв кидало їх в шал. Це – великий гріх! Ісус знав про постанову верхівки юдеїв, тому не появлявся відкрито серед юдеїв, уникав зустрічі з ними, віддалився в іншу околицю. Господь не бажав наражати негідних людей на небезпеку. Сам віддалився… Люди знали про Ісуса, про Його доброту та чудесні діла, які він чинив у народі для людей. Очікували Його в Єрусалимі на свято Пасхи. Перешіптувалися між собою: «… Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?» (Ів 11,56). Первосвященики й фарисеї задумали схопити Христа, таємно веліли, щоб видати Його, коли побачать Христа на святі. Бог – любов, до кожної людини простягає свої милосердні та люблячі руки, а людина бажає такі руки викручувати, зв’язати та прибити до хреста. Любімо Господа, довіряймо Йому, він завжди нам допомагає в усіх труднощах. Просімо пресвяту Богородицю, щоб благословила послугу в цьому домі, що відноситься до зцілення недужих! Хай буде благословенна послуга цього духовно-реабілітаційного центру!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

14 травня 2018 р. Б., Рудно

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на конференції щодо зруйнованої церкви на Богданівці у Львові

Ді 17,19-28;

Ів 12,19-36.

З читання євангельського уривку довідуємося про тривогу фарисеїв тим, що Ісус здобував собі прихильників. Хоч люди слідували за Христом не лише заради духовних спонук, Його науки та оздоровлень, але, як Він сам сказав: «… Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися» (Ів 6,26). Різні люди по-різному ставилися до Сина Божого: одні шукали спасіння та освячення, інші – матеріальної користі. Одного разу на свято у Єрусалим прибули греки, які бажали побачити Ісуса. Розмовляли з Филипом, а той залучив апостола Андрія і вони разом повідомили Христа про бажання прибулих греків. І тут Ісус заговорив про свою смерть, порівнюючи її із пшеничним зерном, яке приносить плід тоді, коли завмирає, розкладається у землі, потім проростає і видає багатий колос. Це означало, що про Христа, як Бога, будуть говорити по всьому світу. Його слова: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав…» (Мт 28,20-21), виконуються й будуть актуальні до кінця світу. Сину Божому треба було померти, щоб Його наука в такий спосіб здійснювалася в людях! Господь міг вибрати інший спосіб, але Його рішення та воля Небесного Отця сповнилися таким чином. Нам це не зрозуміло до кінця, бо: «… Господь – Бог вічний, творець кінців землі… розум його не збагненний» (Іс 40,28). Ісус призивав своїх поклонників, щоб слідували за Ним. Він не обіцяв легкого та вигідного життя, закликав поборювати труднощі, бути з Ним, не лякатися людських погроз, щоб здобути вічне щастя. Хоч сам, коли згадував про кінець свого життя, розмовляючи зі своїм Отцем, тривожився душею. А Його Отець дав з неба знак і народ, що був присутній, почув голос, але ніхто не зрозумів цього явища. Спаситель пояснив, що це сталося заради присутнього народу, який подумав, що це грім, а для інших цей факт видався голосом ангела. Ісус згадав також про князя цього світу, диявола, який силою Сина Божого буде прогнаний. Кожна людина силою Бога проганяє геть від себе злого духа та його гріховні підступи. Христос згадував про піднесення Його на хресті, тобто, вказав, якою смертю помре. Неприхильні Ісусу особи відізвалися, що їм відомо про Христа, який перебуватиме повіки, а не помре. Святий Учитель Церкви пояснює це так: «А юдеї тому говорять, що Христос перебуває повіки, бо думали цим затулити йому уста і показати, що він не Христос» (св. Ів. Золот., Бесіда LXVIII на Ів, п.1). Ісус говорив про себе, як про Сина Чоловічого, не бажав впрост сказати, що Він Син Божий. І смерть Ісуса на хресті не стала Йому перешкодою до безсмертя – Він тріумфально воскрес! Переміг смерть! Ісус Христос – вічний та завжди живий Бог! Спаситель назвав себе світлом, тобто життя, за Його вченням, перемагає темряву, торжествує над силами зла, які безсилі протистояти Богові. Віруймо в Ісуса Христа, як Бога, дорожімо його заповідями, щоб нам ставатися синами та дочками світла, дітьми Ісуса Христа. Хай Мати Божа благословить нам у цьому!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

15 травня 2018 р. Б., Український Католицький Університет, м. Львів

 

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на посвячення каменя під будову церкви с. Стадники

Достойні молільники, дякую вам, що так чисельно прибули на посвячення каменя під будову церкви! Ваша присутність виражає велике бажання збудувати церкву на славу Божу. Бо церква, храм – будівля Господня! Коли євреї вийшли з Єгипту й були в дорозі до обіцяної землі, Господь розпорядився через Мойсея, щоб збудували Йому храмину. Це була розбірна невелика споруда, посвячена Богові. Господь мовив пророкові: «Храмину спорудиш із десятьох килимів; з тонкої льняної тканини, з блакиту й порфіри та кармазину з херувимами, – майстерного гаптаря роботи, – зробиш їх» (Вих 26,1). Господь видимим способом через храмину нагадував своєму людові, що Він завжди посеред народу, Його не треба шукати, Він – зі своїм людом, за який уболіває та ним піклується. Нашими словами, це була переносна каплиця. Бог дуже детально вказав розміри храмини, матеріали на її спорудження та дорогоцінні речі, як золото, срібло й мідь, що приносили люди на виготовлення оздоблювальних прикрас, світильника, каблучок, кубків, чаш тощо – усе для храмини. Люди радо відгукувалися, зносили дорогоцінні речі, яких з верхом вистарчало, щоб усе приготувати згідно Божої вказівки.

В Україні час – не простий і не легкий. Великі труднощі з працевлаштуванням, недостатня заробітна платня, низький прожитковий рівень більшості народу. Мимо того, будуємо церви, знаходяться добрі люди, які розуміють значення Божого дому в житті вірного люду. І ви також належите до відчайдушних віруючих людей, здаючись на Божу волю з великою довірою, що і своїми невеликими датками, і з допомогою прихильних меценатів Божий храм буде збудований. У свій час цар Соломон збудував храм і посвятив його Богові. Він став перед жертовником і вголос промовляв перед народом: «Чи ж Богові бо справді жити на землі? Та ж небо і небо небес не можуть тебе вмістити! А що вже цей храм, що я збудував тобі!» (1Цар 8,27). Цар згадував слова Божі, що ім’я Господнє буде у храмі (пор. 1Цар 8,29). Це ж воля Бога, щоб споруджувати церкви в Його ім’я, де вірні матимуть можливість спільно збиратися на молитву. Ми з вами віримо, що через кілька років тут постане гарна церква, яка століттями служитиме людям, щоб у ній заносити молитви до нашого Бога.

Хай Господь благословить вас на дуже відповідальну та необхідну місію: будову Божого храму! Благаємо Господа, щоб надихав добрих, милосердних та щедрих людей, щоб сприяли своїми засобами й радо підтримали будівництво цієї святої споруди! Звертаюся й до вас, мешканців села Стадники, які не маєте стад овець, корів чи волів, але маєте добрі та щирі серця, щоб і з ваших рук приносилася лепта жертви на будову церкви!  Колись Ісус похвалив убогу вдовицю, яка кинула дві лепти у скарбничку святині, як милостиню, увесь свій прожиток положила туди. Це була дуже мала сума, за що Спаситель похвалив її й прикликавши учнів промовив: «… Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню» (Мр 12,43). Хай Господь благословить вас на цю побожну справу, дає вам мудрості й сили, щоб ми незабаром зібралися у новозбудованій церкві й посвятили її на славу Бога! Божа Мати, допомагай нам у цьому будівництві!

 

  + Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

23 квітня 2018 р. Б., с. Стадники

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського в 32-гу річницю Чорнобильської трагедії 

Дорогі молільники,

Ми зібралися на молитву за тих, хто віддав життя, ліквідуючи чорнобильську катастрофу. Це був 1986 рік, сталося вночі о 1 годині 23 хвилини. По церковному календарі це був день, радше ніч, Лазаревої суботи, перед Квітною неділею, тому що Пасха була 4 травня. У пам’яті тримається, як день дуже теплої та сонячної погоди. Правда, було якось некомфортно, відчувалася незрозуміла в’ялість, але людей було повно на вулицях, бо не відали про вибух на атомній електростанції в Чорнобилі. Певні особи відразу пов’язали цю катастрофу із текстом книги Одкровення, де написано: «І третій ангел посурмив, і впала з неба зоря велика, що палала, як смолоскип, і впала на третину річок і на джерела вод. Ім’я зорі мовиться – «полин»; і стала третина вод полином, і багато людей померло від вод, бо згіркли» (Од 8,10-11). Що означає чорнобиль? Слово чорнобиль, це – багаторічна трав’яниста рослина з чорнувато-бурим стеблом, різновид полину. І трагедія не від полину, а від великої доза радіації. Правда, що люди в Україні все частіше помирають внаслідок радіації, яку спричинила ця катастрофа у Чорнобилі. В повітря від вибуху піднялося 60 тон радіоактивних речовин. Радіація ізотопів у Чорнобилі була вища у 30-40 разів від вибуху атомної бомби у Хіросімі. Пожежа тривала 10 днів. Швидко померла 31 людина. Ті, хто брали участь у гасінні пожежі на ЧАЕС, становило 240 тисяч осіб. За короткий час було опромінено 8,5 мільйона осіб. Великі території землі, сільськогосподарських угідь, були забруднені радіоактивними елементами. Тодішній радянський уряд замовчував це, не повідомляли про вибух та забруднене повітря, аж поки з-за кордону, зокрема, зі Швеції не стали бити на сполох. Навіть першого травня, мимо високої радіації, у Києві проводилися першотравневі демонстрації. Виступи, демонстрації тодішні чиновники поставили вище людського життя та здоров’я. Наслідок цієї катастрофи ще довго буде відбиватися на житті та здоров’ї мешканців України, прилеглих районів Білорусії та Росії.

Йдеться, насамперед, про людей, які віддали своє життя при ліквідації цієї трагедії. Це – багато пожежників, працівників АЕС, водіїв, міліціонерів, лікарів, відповідних у цій галузі спеціалістів, військовозобов’язаних, які мужньо підставляли своє життя. Про них говориться, як про ліквідаторів, які загинули виконуючи обов’язок, який перед ними ставили тодішні чиновники й суспільство. А це були герої, мужні особи, які жертвували своє життя в імені життя інших, своїх ровесників, батьків, матерів, братів, сестер та дітей. Таким людям вартує присвоїти звання героїв з «великої букви», що у мирний час, не вбиваючи нікого, не випускаючи куль, відважно захищали життя мільйонів. Хай пам’ять про них живе у наших серцях! Сам Спаситель вимовив знаменні слова: «Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів 15,13). Ще залишилася певна кількість, сотні, а можливо й тисячі добрих людей, які відчайдушно трудилися при ліквідації цієї катастрофи. Вони не зважали на своє життя та здоров’я, лише відважно, в ім’я ближніх, своїх співвітчизників, наражали своє життя на небезпеку. Хто знає таких осіб, віднесімося до них з великою пошаною, бо їм завдячуємо життя багатьох в нашому краї. Хай пам’ять про тих, хто заснули вічним сном, живе у наших серцях! Молімося за упокій їхніх душ. А для тих, хто живий після відповідального завдання ліквідації катастрофи, просимо у Господа благословення для їхнього доброго мирного життя.

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

26 квітня 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у Неділю  Мироносиць  

Ді 6,1-7;

Мр 15,43-16,8.

Святий апостол Марко згадує історію поховання тіла Ісуса, знятого з хреста: «Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено» (Мр 15,47). Жінки бачили, що тіло Христа, обгорнувши полотном, поклали у гріб за старанням Йосифа з Ариматеї, прикотивши важкий камінь. Це – свідки, які цікавилися Ісусом, долею Його тіла, пам’ятаючи про необхідність намастити його пахощами. І, очевидно, дочекавшись неділі, коли можна було виконати цей обряд, бо субота була святкова, домовившись, жінки рано-вранці вирушили до гробу. Йшли дорогою, розмовляючи між собою про Христа – журилися приваленим каменем. Розраховували на несподіваний випадок, що камінь якось вдасться відкотити? Може, думали, що крім них знайдуться ще інші почитателі Ісуса, які теж прийдуть до гробу… Приближалися до гробниці, сповільнюючи крок, сторожі не було – і диво: камінь лежав осторонь! Мироносиці опанували себе і обережно увійшли всередину гробу, де побачили юнака, що сидів у білій одежі. Їх обійняв великий жах… Почули голос, очевидно, ангела, який заспокоював їх, щоб не лякалися. Він ще промовив й сказав їм, щоб ішли до апостолів й Петра та повідомили, що Ісус випередить їх у Галилеї. Святий Іван Золотоустий роздумує про те, що вказано окремо ім’я Петра, якому Ісус велів йти в Галилею, бо він, мабуть, не повірив би, що Господь простив йому відречення (пор. св. Ів. Золот., «Про жінок мироносиць, і про те, що немає жодного протиріччя між євангелістами в розповіді про воскресіння ГНІХ» п.4). Слова незнаного юнака нагнали ще більшого переляку. Жінки прожогом вискочили з гробу й тікали, не обертаючись, великий трепет напав на них. Не могли говорити зі страху, не знаючи, що думати про усе це?! Уява в таких випадках буйно діє в голові, вони пам’ятали про злобних юдеїв, що розіп’яли Христа, боялися за себе, хоч їм нічого в той час не грозило. Подавалися до гробу з певним наміром побачити мертве тіло, планували бальзамувати його, а тут – усе обернулося несподіванкою. Мерщій тікали, побачивши та почувши слова незнайомого юнака, що сидів у відкритому гробі. Навіть в голову не приходило їм те, щоб зустріти у гробі хлопця у білій одежі. Щось дивного діялося, чого вони зі страху не могли збагнути, не мали сили холоднокровно сконцентруватися, щоб спокійно пригадати слова Ісуса, який не один раз наголошував, що він помре, але й воскресне! «Помре», не було труднощів розуміти це слово, уже змирилися, бо усе бачили, куди поклали тіло Ісуса. А «воскресне» – не розуміли! Жінки, прибувши, увійшли в гріб, але тіла не було, лише від ангела почули, що Ісус Назарянин воскрес.

Жінки поверталися інші від порожнього гробу. Від побаченого та почутого у їхню душу увійшла зміна. Юнак сказав їм, щоб вони переконували апостолів, учнів Христових, що Ісус воскрес. Мироносиці ішли до гробу з наміром намастити тіло, а поверталися із завданням голосити про воскреслого Христа, Сина Божого. Зрозуміли, що Христа не потрібно шукати у гробі, Він – живий, Він – воскрес, гріб, сторожа і печаті не мали сили тримати Його у своїх облогах! Воскреслий Ісус переказав через ангела, щоб очікували Його. Він прийде! Не сподівалися такого обернення справи. Ісус подав учням ініціативу зустрічі з Ним у Галилеї. Апостоли Христові не спішили до гробу, страх тримав їх в різних місцях, по яких вони розбіглися. Ці місця, де збиралися, були їм відомі. Так, жінки приходили й повідомляли апостолів, що гріб відкритий, сторожа відсутня, що з ними розмовляли незнані особи, ангели. Учні не вірили, їм здавалося, що жінкам з перестраху привиджуються ангели та чуються слова про воскресіння. Апостолу  Петру було цього уже забагато. Він знову, як і раніше, не думаючи, встав та побіг до гробу Ісуса, апостол  Іван, випереджуючи його, прибіг перший до гробниці, але увійшов туди лише після апостола Петра. Святий євангелист Іван написав про себе: «Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував» (Ів 20,8). Повірив лиш тоді, коли побачив порожній гріб, полотнище й хустку, речі, якими було обгорнуте тіло й голова Ісуса Христа. Більше не вірив апостол Тома, бо він бажав пальцем намацати місця в пробитих цвяхами руках Ісуса та вкласти долоню у пробитий списом бік. Ось, трудна справа – віра в Бога, яка продовжується аж до наших часів. Не усі люди вірять в Ісуса Христа, як Сина Божого, як Бога, у Його смерть та воскресіння.

Згодом число віруючих людей та учнів Христових збільшувалося. Спочатку апостоли самі служили людям при столах, щоб накормити їх та надавати іншу допомогу. Потім апостоли, порадившись, вибирали відповідних мужів, ставили їх дияконами й  доручали опіку над потребуючими матеріальної допомоги. Ми з вами належимо до тих, хто вірить в Бога, стараємося служити Йому через виконання Заповідей Божих і святої Церкви, насамперед через сповнення Заповідей любові Бога та ближніх. Не забуваймо про наш швидкий перехід у часі до Бога! Бо 70 чи 90 років життя – це крапля проти безконечної вічності. Стараймося жити християнським життям, щоб воскреснути у світлі Христовому до вічної радості. Запитуймо себе часто: чи вірю у те, що Бог воскресить мене до вічного життя? Можливо, не задумуюся над тим, що конкретно мене чекає: нагорода або покарання у вічності? Пам’ятаймо, що ми своїм гідним чи негідним життям приготовляємо вічність. Багато із нас уже маємо більшу половину життя за собою. Яке воно, наше християнське життя, прожите 20, 40, 60 чи 80 років? Живемо вірою та у мирі з Богом, практикуючи молитву, покаяння за гріхи, приймаємо святе Причастя тощо? А може ми байдужі – християни, але маловірні або невіруючі? Можливо, повторяємо з іншими, що у вічності багато людей і мені щось дістанеться? Борімося проти зла борнею практичної віри в Ісуса Христа! Наше життя на землі наближається з кожним днем до логічного закінчення. Ісус Христос багато разів повторяв людям, щоб вірили у нього та виконували волю Небесного Отця. В Діяннях апостольських написано: «І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків були слухняні вірі» (Ді 6,7). Будьмо й ми завжди слухняні святій вірі, бо час нашого переходу до милосердного Бога завжди актуальний, незважаючи на вік та здоров’я! Пресвята Богородице, допоможи нам жити глибокою вірою в Бога!

 

  + Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

22 квітня 2018 р. Б., церква Благовіщеня, м. Львів

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у Томину Неділю

Ді 5,12-20;

Ів 20,19-31.

 

Доброчесні отці, достойні молільники, щиро вітаю усіх вас у цьому святому храмі на молитві, якою прославляємо нашого Господа! У святій церкві необхідно бути уважними, бо сам Ісус Христос, увійшовши до святині так сказав: «…Написано: Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак» (Лк 19,46). Господь назвав святиню, або церкву: «Дім мій!» І пригадав, що це – дім молитви. А молитва необхідна людині, а не Богові! Господь завжди щасливий, Він – любов, Його не можна змінити й ніхто не може нічого Йому додати, Бог –  самобутнє щасливе й радісне Буття. Щире моління людини приносить їй позитивну зміну, яку проектує на неї Господь. Слід відкидати усякі мислі, які приносить світ та злий дух для того, щоб перешкоджати щиро молитися Господу. Бог посилає людині дуже багато добра, любові й радості, але вона сприймає стільки, на що готове її серце. Коли серце чи, скажемо, дух людини звільнений від мирських клопотів, тобто вільний від гріха та світових прив’язань, тоді Бог щедріше наповняє людину своїми духовними дарами. Необхідне місце в серці! Коли ж душа заповнена світовим життям, віддалена від Бога, шукає себе у багатстві, в грошах, розкошах, в посадах та авторитеті, у значенні перед іншими тощо, не говоримо про гріх, тоді Бог не знаходить багато готового місця в душі, щоб людину наповнити духовними дарами. Один із благородних церковних письменників описав видіння, що мав від Господа на прощі в одному італійському місці. На прощу прибуло приблизно 50 тисяч вірних, а повний відпуст отримав лише один жебрак, який не мав прив’язання до побутових речей, багатства, ані до жодних осіб. Це – віруюча людина, яка мала цілеспрямоване серце на Бога! Кожна людина відчуває свій духовний стан та свою віру в Бога. Людина покладає довіру на Бога, або на багатство; хтось, можливо, на осіб, владу, авторитет чи інші земні речі. Святий апостол Павло переконував коринтян: «Кожного діло стане явне… і вогонь випробовує діло кожного, яке воно» (1Кр 3,13). У вічності покажеться віра кожної людини, її життя, любов до Бога та ближніх, дбайливість, з якою вона старалася про служіння Господові – або злому духові, тому що третього не існує. На цьому світі можна прикрити навіть великі злочини, грабунки, розбої тощо. Скажемо, невиявлений кривдник може показуватися праведником на землі, а у вічності Господь відкриє правду про кожну людину. І станеться так, як заповідав Господь: «Тоді останні стануть першими, а перші – останніми» (Лк 13,30). Тому вартує задумуватися над своїм життям і не мислити, що Бог далеко й не знає наших справ та нашого життя.? Автор псалмів пригадує вірним: «Близько єси, о Господи, і всі твої веління – правда» (Пс 119,151).

У великій недовірі перебував святий апостол Тома, який не сприймав воскресіння Ісуса Христа. Невідомо, що вкінці він думав про відсутність Христа в гробі, коли звідусіль стверджували, що гріб порожній, теж залишилися полотна і хустка з голови? Мабуть, знав про це? – але не вірив, що Ісус воскрес і являвся апостолам, Його також бачили жінки. Можливо, Тома торкався хоч би полотна та хустки, які принесли з гробу, що ними обмотували тіло Спасителя, однак це не впливало на його віру. Тома не вірив, що Ісус воскрес, аж поки Спаситель не прийшов знову до апостолів й не звернувся до Томи, щоб той переконався про Його воскресіння через вкладання пальця у пробиті цвяхами рани Христа.

Святий апостол Іван описав подію приходу Ісуса Христа до апостолів після воскресіння, коли вони зі страху перед юдеями замкнули двері й чогось чекали. А Господь не хотів залишати їх у непевному стані. Прийшов до них крізь зачинені двері так, як вийшов з гробу, не ламаючи печаті. Зі самого ранку зчинився великий ажіотаж між учнями та побожними жінками, що були близькі до Спасителя. Порожній гріб, дехто із жінок по кілька разів бігали до гробниці, щоби переконатися про те, що камінь відвалений від гробу, а тіло Господа відсутнє. Не знали, що думати про таке явище, хоч поволі пригадували слова Ісуса, який переконував їх про своє воскресіння. Марія Магдалина біля гробу зустрілася з воскреслим Христом, якого не пізнала. «І каже їй Ісус: Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш? – Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, – а я заберу його» (Ів 20,15). До гробу бігали інші жінки, до порожньої гробниці увійшли апостоли Петро та Іван, побачивши лише полотна… Панувало побожне замішання. На кінець, під вечір, учні зібралися й зі страху зачинилися в кімнаті. Посеред зібраних появився Ісус, що промовив: «Мир вам!» Показав пробиті руки й бік, це втішило учнів. А він знову повторив: «Мир вам!» Виводив їх зі стану переляку та недовіри, вводячи в стан Божого миру та духовного спокою. Не прийшов до них, щоб просто показатися, а проголосив завдання: «…Як мене послав Отець, так я посилаю вас… Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів 20,21-23). Спаситель повторив, проголошуючи своїм апостолам спасенну місію очищення людей від гріхів силою Святого Духа. Звичайно, що Господній Дух відваги вступив в душі апостолів. Не знаємо, чим вони займалися цілий тиждень, коли Ісус наново прибув восьмого дня на їхнє зібрання? Відомо, що тут був уже присутній апостол Тома, який ще не бачив воскреслого Спасителя. Усі старалися переконати його, що вони бачили Господа, який приходив до них й розмовляв з ними.  Дарма, той не вірив! Бажав сам бачити Ісуса та ще вложити пальці у рани на руках, щоб усунути сумнів, що Ісус теж був прибитий до хреста. Також бажав цілу долоню вкласти у пробиту списом збоку рану. Такого фізичного досвіду забажав учень Христа. Ісус прийшов восьмого дня після воскресіння, знову зачиненими дверима, став посередині й промовив: «Мир вам!» І відразу звернувся до присутнього Томи: «…Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів 20,27). Здійснивши акт вкладання пальців та долоні в рани, учень Тома голосно промовив: «…Господь мій і Бог мій!» (Ів 20,28). Господь прийшов задля Томи, щоб вчинити його віруючою людиною, бо за ним скривалася невіра великого числа людей. На Утрені свята молимося: «Один, насмілившись, Тома Близнюк невір’ям облагодіяв нас вірою, бо визволив від затьмареного невідання усі краї вірним невір’ям…» (Утреня Антипасхи, тропар 7-ої пісні). Спілкування Сина Божого з учнями перемінило їхні міркування, дало їм силу йти у народ, проповідувати слово Боже та чинити багато чудес, що вони завдячували Святому Духові. Господь бажає бачити нас віруючими людьми духом й на ділі. Бо віра без діл, стверджує апостол Яків – мертва! (пор. Як 2,17). Хай акт невіри та переконання апостола Томи у воскресіння Христа, послужить нам зростати у вірі та любові до Бога!

Мені залишилася ще одна приємна та важлива місія: дякувати доброчинцям за фундацію ікон та споруджених для них невеликих обрамлень-престолів, які ми посвятили у церкві преподобної Параскеви. Висловлюю подяку в імені уряду Львівської Архиєпархії вельмишановним:  родині Колодій, Тарасу та дружині Богдані; родині Гичка, Назарію та дружині Надії; поважним депутатам Богдану та Ярославу Дубневичам; достойним Доскіч Анні та світлої пам’яті чоловікові (+ Роману). Хай Господь благословить усіх вас щедрими духовними дарами, рівновагою в труднощах, силою духу та добрим здоров’ям на багато років життя!

 

  + Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

15 квітня 2018 р. Б., храм св. Параскеви, с. Зубра

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Владика Володимир: «Великдень – свято радості: його треба пережити у мирі, і не робити нікому кривди»

Напередодні Христового Воскресіння журналіст «Високого Замку» п. Галина Ярема попросила єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященного владику Володимира розповісти про традиції святкування християн.

 

–         Владико Володимире, дехто вва­жає, що Пасха полягає у тому, щоб по­святити у храмі паску, потім її з’їсти у родинному колі. Що насправді для ві­руючої людини означає це свято?

–         Великдень – це відповідь Бога на Страсну п’ятницю. Пасха – найбільше свято для християн. Однак завжди існує небезпе­ка бачити істотні і другорядні речі. Людина у святі часто бачить другорядні речі – піти до церкви, посвятити паску, віра цієї людини може бути на цьому закінчена на цілий рік. Від кожного з нас залежить, чи той Велик­день буде моїм особистим. Чи я приймаю Господа до мого серця? Він воскрес, і тим самим відкрив мені дорогу до вічної радос­ті. Навіть не усвідомлюємо, який глибокий зміст мають Богослужения Страсного тиж­ня. а особливо у Страсну суботу. У центрі богослов’я Суботи стоїть подія зішестя Ісу- са Христа до Аду Адом вважалося царство смерті, темряви, де був праведний народ, починаючи від Адама. І це не було пекло, це був саме Ад. Люди, які там перебували, не могли бачити Бога. Ісус Христос у момент своєї Пасхальної події подав Адамові руку і забрав його з того Аду. Тобто люди з Аду були визволені, і. за словами деяких бого­словів, Ад тоді перетворився у пекло.

–         Римо-католики уже кілька днів ве­селяться і вітають одне одного з Во­скресінням Господнім. Ми ще тільки готуємося до цього величного свята. Чи настане такий час, коли христия­ни усього світу об’єднаються і будуть святкувати великі події спільно?

–         Ми всі прагнемо цієї єдності. Ма­буть. зараз буде багато наукових диску­сій щодо правильності календаря. Му­сить бути єдність у лоні християнства. Це буде довга дорога, можливо, болюча, але ця дорога провадитиме усіх нас до чогось спільного.

–         Люди вітають одне одного слова­ми «Христос Воскрес!». Однак то тут, то там чути, як бахкають петарди чи ще якісь інші вибухові «стрілялки». Чи потрібна така народна традиція для святкування Великодня?

– Народні традиції нас повинні прова­диш до певної мети. Маємо гаївки, в яких є народний фольклор з головним мо­тивом весни як пробудження до життя. Яка мета цієї стрілянини? Християнство з цією традицією не має нічого спільно­го, та й ця стрілянина несе у собі велику небезпеку. Скільки щороку на Великдень саме через це стається нещасних випад­ків! У нашій країні і так достатньо стріля­нини на сході. Окрім того, що ці, на пер­ший погляд, забавки є небезпечні, вони ще й витягають з людських гаманців чи­малі кошти Доброю традицією на Велик­день є дзвонити у дзвони. Дзвін сповіщає пасхальну радість. Від Страсної п’ятниці дзвони мовчать. Оживають на Пасхаль­ній утрені, сповіщаючи людям радісну ві­стку Воскресіння Христового.

–         Які ще є традиції, яких христия­нам варто дотримуватися на Велико­дні свята?

–         Найбільша традиція, якої я би хотів, щоб усі дотримувалися, це прийняти на Великдень Святе причастя Мрію, щоб це стало святою традицією. Ще одна тради­ція. від якої я би просив відмовитися. Дех­то вважає, якщо настав Великдень, мож­на випити забагато алкоголю. Є люди, які свідомо цілий піст не п’ють. Значить, мо­жуть не пити. А вже на Пасху дають собі волю. І яка тут логіка: Христос Воскрес, а людина впала?! Суть нашого християн­ського свята – чи то Різдва, чи Великодня – полягає у зустрічі з родиною вдома і від­відування тих на цвинтарі, хто відійшов.

–         До традицій належить і Обливаний понеділок. Традиція обливатися пере­ходить межу.

–         Який сенс у тому обливанні? Єдина відповідь – зробити людині кривду. Хтось святково одягнутий іде до храму чи в гос­ті, а інший виливає на нього відро води. Якщо хтось хоче себе облити – має на це право. Але інших людей без їхньої згоди обливати не можна! Обливання не має нічого спільного з християнською вірою. Великдень – свято великої радості. І його треба пережити у мирі, а не у поганому настрої, бо хтось зробив кривду.

–         На Великдень прийнято відвідува­ти місце вічного спочинку рідних. Дех­то вважає, що не варто цього робити на саму Пасху.

–         На цвинтар можна ходити щодня. Не обов’язково чекати Великодня. Ве­ликі християнські свята – це свято усі­єї родини, коли за одним столом збира­ються найрідніші. Можливо, проблеми наших родин – культура спільного обіду у неділю і великі свята. Це треба відро­дити, бо це нас об’єднує. А до тих, кого вже нема за цим святковим столом, треба піти і помолитися за їхні душі, від­відати їхні могили.

–         Не раз бачила на кладовищі, що священик молиться і окроплює свяче­ною водою лише ту могилу, біля якої стоять рідні. А там, де вже нікого нема, навіть не зупиняється.

–         Найважливіше, що за всіх треба по­молитися. Це є спільна молитва пара­фіяльної спільноти за всіх, хто спочи­ває на цьому кладовищі. Якщо священик йде кропити могили і бачить, що на ній є хрест, значить, тут похований христия­нин. і таку могилу треба покропити. На­віть якщо біля неї ніхто не стоїть.

–         Церква просить не купувати штуч­них квітів і не нести їх на кладовища. Мовляв, люди підтримують тих, хто хоче заробити.

–         Тут не варто схилятися лише до сфери бізнесу. Бізнес може себе пере­кваліфікувати на вінки з живими квітами і гарними композиціями. Треба зважати на екологію. Бо штучні квіти і вінки через певний проміжок часу треба викидати. А куди? їх неможливо спалити. Вони не перегнивають. Тому Церква і заклика­ла відмовитися від прикрашання могил штучними квітами.

Розмовляла Галина ЯРЕМА

Опубліковано Львівська Архиєпархія УГКЦ 6 квітня 2018 р.

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у Квітну неділю

Флп 4,4-9;

Ів 12,1-18.

 

Залишився один тиждень до великого свята – Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Про світле воскресіння Господнє святий апостол Павло стверджує в листі до коринтян: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1Кр 15,14). Воскресіння Христове підтверджує воскресіння всього людства, що заявив сам Син Божий: «І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Ів 5,28-29). Ісус ствердив, що усі, що в гробах, а це рівнозначне усім померлим, які почують Божий голос, щоб стати на справедливий суд і отримати нагороду чи покарання. Хтось заспокоює себе, що у вічності буде багато покараних, тому цього не лякаюся. Гаразд! Але осуджену людину буде мучити увесь час сумління, яке не даватиме спокою, знаючи, що могла бути легко нагороджена, а вибрала покарання. Ось інші нагороджені можливо у певному часі були духовно гіршими, але покаялися, примирилися з Богом і отримали вічну, а не тимчасову нагороду. В усьому тому існує дуже велика журба, бо Ісус Христос виразно промовив до багатої людини у вічності, яка мучилася в полум’ї: «… між нами й вами вирите велике провалля, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять» (Лк 16,26). У вічності не існує переходу з поганого стану в кращий, ані з доброго – в гірший! Усі люди повинні на землі жити чесно, щоб бути нагородженими, а не покараними своїм же життям.

Святе Писання розповідає про те, як Ісус Христос перед своїм терпінням, перед розп’яттям, про що добре знав, прибув у Витанію до однієї сім’ї. Там Його та апостолів гостили. Марія була дуже вдячна Ісусу й вчинила для Нього акт вшанування, виливаючи пахуче миро на ноги Христа, і розтерла своїм волоссям. Увесь дім наповнився пахощами. Між присутніми знайшовся хтось з апостолів, що пожалів цього вчинку, вказуючи, що це миро можна було продати… Але як продати? Коли Марія не планувала його продавати, лише вирішила пахощами послужити Спасителеві. Це – її рішення й ніхто не може мудро протестувати цьому! Ісус заступився за цю жінку, вказуючи, що це миро вона зберегла на день Його похорону (пор. Ів 12,7). До цієї оселі прибували люди, щоб бачити Ісуса і також Лазаря, якого Він воскресив з гробу. Первосвященики ухвалили вбити теж і Лазаря, бо багато юдеїв через його воскресіння повірили в Ісуса.

Спаситель простував у Єрусалим, сів на осля, а люди виходили йому назустріч з пальмовим галуззям в руках, стелили свою одежу під ноги осляті та кидали віття. Народ скромно виявляв свою пошану та любов до Божого Сина. При усьому зібрані голосно вигукували: «… Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів 12,13). Дуже скромний, але сердечний дар-тріумф приймав Спаситель від зустрічного народу, який любив Його, бо Він був добрий для них. Ісус Христос голосив людям слово Боже, навчав їх праведності життя, щоб осягнути щасливу вічність. Син Божий у свій час помножував для людей хліб та рибу, щоб не були голодні, зціляв недужих, вигоював хвороби, проганяв злих духів із людей… Словом, Господь добре ставився до кожної особи, навіть законовчителеві, який випробовував його про осягнення вічного життя, відповідав з увагою. Господь  запитав, що написано у законі, а чоловік відповів правильно, тоді Ісус йому: «Ти добре відповів, – сказав (Ісус), – роби це й будеш жити» (Лк 10,28). Син Божий навчав людей простоти, покори  й любові. Сам ніколи нічим не чванився – навпаки, коли когось оздоровив, казав, щоби нікому не розповідати про це, а щоб йти зціленим до священика, який мав ствердити про видужання із недуги – так вимагав старозавітний закон. Скромно в’їжджав в Єрусалим перед своїми страстями, без охорони, просто, на ослові, а це зближувало Його з простолюддям. Вибирав усе те, щоб не вирізнятися з-поміж людей, бо Його метою було служити людям й вказувати дорогу до спасіння. У наш час приїзди високопоставлених осіб дуже старанно приготовляють, проводять перевірки, висилають різні служби з пильною охороною, видаючи на це великі кошти. Коли в’їжджав Син Божий в місто, народ спонтанно стелив одежу під копита осла та галузки з пальмового віття. Люди вийшли на зустріч Ісусові, благословили Його в’їзд та вигукували «Ізраїльський цар!». Коли Пилат судив Ісуса, між іншим, запитав: «… Ти цар юдейський?» (Ів 18,33). А Ісус йому: «Царство моє не від світу цього… Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям…» (Ів 18,36). Ось коротка, правдива, безстрашна, влучна й необразлива відповідь Бога, поставленому римському чиновникові.

В’їзд Ісуса Христа у Єрусалим пророкував святий Захарія: «Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослові їде, на осляті, на молоденькій ослиці» (Зах 9,9). Це – пророчий в’їзд Божого Сина перед Його страстями та розп’яттям! Ісус вчинив це добровільно, значить, з любові до свого Небесного Отця та усього людського роду, який Він відкупив ціною пролитої крові. Це найвищий рівень любові – віддати своє життя не лише за друзів, але й за ворогів. Цю подію в’їзду в Єрусалим можна пояснювати як велике бажання Бога прийти у чисте приготоване серце людини. В Єрусалимі не усі вітали «Осанна!» І коли хтось на Службі Божій причащається Тіла та Крові Господньої неприготованим, з гріховною душею, замість духовної радості «Осанна», звучить в душі жорстоке «Розіпни!» Кожна людина стелить Богові благородну одежу та живе галуззя своїм гідним християнським життям, або накидає гріховного каміння та упихає гострі духовні предмети перед «входом своєї душі». Добра душа відчинена перед Богом, завжди очікує Його; гріховна особа скручена в їжачий клубок – Бог їй не потрібен. Після вічного сну тіла усі з’явимося перед Господом, щоб почути: «… Увійди в радість твого пана» (Мт 25,23), або: «… Істинно кажу вам: Я вас не знаю» (Мт 25,12). Святий апостол Павло пропонує: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько!» (Фил 4,4-5). Дякуймо Богові, бо Він – завжди близько нас, Він – з нами! Пресвята Богородице, виблагай нам мудрості та живої віри в Бога!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

1 квітня 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube