Слово Митрополита Львівського у день празника Різдва пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Рм 13,11-14,4;

Лк 1,1-25,57-68,76,80.

Добрі та достойні богомольці, учасники моління святої Служби Божої, вітаю усіх вас із цим великим святом: Різдва святого Йоана Хрестителя! Чому наголошую – великим? Тому що сам Спаситель виразно промовив до зібраного люду: «Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя…» (Мт 11,11). Господь, Син Божий, чітко відзначив життя та праведність святого Предтечі, про кого сказав, що він – «більше пророка», який кормився сараною та диким медом, коли знаходив його в пустелі. Йоан не мав жодного даху над головою, не турбувався про одежу та необхідні матеріальні речі до життя. Йому вистарчав ремінний пояс та одежа з верблюжого волосу. Поміркуймо докладно над життям цієї праведної особи, що мешкала у печері або спала часто там, де настигла його ніч. А ночі, навіть, в теплих краях бувають іноді холодними. Не посідав ліжка, бо розслаблений, якого здоровив Ісус Христос при водній купелі, мав лежанку (пор. Ів 5,11), – Йоан обходився без неї. «Чесний соловій та предобрий голуб», Йоан не розраховував на те, що хтось принесе йому окраєць хліба, задовольнявся тим, що знайшов: мед, сарану, ягоди чи звичайна трава були його поживою. Він не думав про їжу, одежу чи помешкання, лише прославляв Господа, свого Творця! Святий Предтеча був спокійний, навіть коли Ірод запроторив його у в’язницю, бо він духом любові перебував з Господом. Усю надію покладав на Бога, віддався цілковито в Господні руки у в’язниці і так очікував Божого Царства. Воно прийшло до нього швидко, у молодих літах, бо безпощадний Ірод наказав стяти Йоану голову на прохання дочки його незаконної жінки. Пророк непохитно та з любові до Всевишнього поклав голову під меч і вмить отримав вічну нагороду. Цей святець не перестав говорити правди царю Іроду: «… Не личить тобі мати жінку брата твого» (Мр 6,18). Поплатився життям за праведне й правдиве слово. Йоан не побоявся смерті, бажав царю добра, а той не хотів чути слів праведника, який говорив йому правду. Предтеча був свідомий негідного життя царя, уважав, що цей прислухається до його ласкавих слів напоумлення, бо уболівав за вічне життя Ірода. Слова Пророка кликали до вічного спасіння, а дії Ірода несли йому вічну загибель! Кожна людина бореться за своє життя на землі, а святий Йоан Хреститель був особливим поборником за вічне щасливе життя в небі! Життя на землі уважав засобом, тобто могутнім середником, щоб здобути щастя в вічному світі.

Ми роздумували про святого Йоана Хрестителя, великого пророка, як особу, що здобула вічну радість. Він знав Божий закон, народився дивною дитиною, від його народження та ознак батька «страх напав на всіх їхніх сусідів» і по усій гірській окрузі. Юдеї групами обговорювали народження Йоана та дивні обставини, що пов’язані з його Різдвом. Єлизавету, матір Йоана, уважали безплідною, а батько, священик, що не повірив ангелові про його народження – занімів. Коли народився Предтеча і йому вибирали ім’я,  його батько, священик Захарія, на табличці написав: «… Йоан – його ім’я…» (Лк 1,63), після того відразу заговорив, «німий язик» розв’язався йому. Люди вбачали в народженому хлоп’яті особливе Господнє Провидіння та здогадувалися про незвичайну майбутність хлоп’яти. Місцева людність чула про благоліпне народження сина у Захарії та Єлизавети, глибоко тримали це у своєму серці та запитували себе: «…  Що воно з того хлоп’яти буде?…» (Лк 1,66).  Святий Йоан Хреститель подався у пустиню.  Вчора під час моління Вечірні, ми оспівували його, як «громадянина пустині». Люди пишаються громадянством певної країни: України, Хорватії, Болгарії, Канади тощо, а Хреститель Господній втішався громадянством пустині. Дивне, але святе громадянство славного Йоана!  Праведний Порок не посвячував часу на здобування їжі, не турбувався про одяг та дах над головою, лише зростав у любові до  Бога та уболівав за спасіння людських душ, закликаючи : «…Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт 3,2). З прикладу життя пророка Йоана пізнаємо, що людині не потрібно багато для життя тіла; необхідно, витривало й постійно трудитися на освяченням та спасінням своєї душі. Він відважно звертався до садукеїв та фарисеїв, називаючи їх за негідне життя гадючим поріддям. Пригадував усім про необхідність плоду гідного життя, бо Господня сокира при корінні зрубає людське дерево негодящого життя, що буде кинуте в огонь.

Народження Йоана зцілило безпліддя Єлизавети та розв’язало старечий язик  священикові Захарії. Ці двоє осіб похилого віку, Єлизавета й Захарія, гідно виконували Закон Господній, були справедливі перед Богом. Вони не піддалися наріканню на Бога за свою безплідність, лише терпеливо зносили усяку людську наругу. Служіння Богові у них стояло на першому місці! З подякою приймали Божу волю, були вдячні Богові за кожне Його благословення. Не ставили претензій Господу – корилися, любили, служили й прославляли свого найвищого Творця. Пустеля та спілкування з Богом виховали у Пророка велику любов до Небесного Отця та закріпили в покорі, як він згодом навчав: «… а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взуття» (Мт 3,11). Святий апостол Лука описав молодече життя Йоана: «Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві» (Лк 1,80). Дитина перебувала в пустині, на що батьки радо погоджувалися й шанували дивний вибір дитяти! Мабуть, краялося їхнє серце, але їхнє праведне життя навчило їх достойно виконати волю Бога.

Достойні молільники, кандидати Небесного Царства, вдивляймося глибоко й чесно у наше християнське життя. Попробуймо порівняти його з життям представлених Євангелієм осіб: Захарії, Єлизавети та їхнього сина Йоана. Вони – люди, як і ми. Проживали у певному часі, подібно до нас. Мали труднощі та успіхи, їх судили люди, уважаючи за грішників, але вони любили Бога та Йому служили. Цих праведників не зламав людський осуд і погляд, бо у них Господь був завжди перед очима. Упорядковуймо наше життя, бо кожний день та ювілей голосно закликає нас словами святого апостола Павла: «… поводьмося чесно: не в переїданні та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похоті» (Рм 13,13-14).

Пресвята Богородице, допомагай нам постійно в здобуванні Небесного Царства! Святий пророче, Предтече та Хрестителю Господній Йоане, молися за спасіння наших душ. Виблагай у Господа миру в нашій країні!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

7 липня 2018 р. Б., церква Собору Івана Хрестителя, м. Львів

 

 

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського на четверту неділю по Зісланні Святого Духа

Рм 5,18-23;

Мт 8,5-13.

Нам не відомо скільки святих з українського народу втішаються щастям у небі. Ми не знаємо, чи Господь вирізняє святих по народності? Але відомо, що Бог вивів єврейський народ із єгипетської неволі та впровадив у землю, яку обіцяв Мойсеєві та усій людності, що виходили з Єгипту. Правда, ці люди дуже нарікали, звинувачували Бога за брак хліба, м’яса, води, цибулі тощо. І Господь своєчасно забезпечував їх усім необхідним до життя. А за їхню невірність Бог провадив людей далекою дорогою, що тривала 40 років, бо могли прибути в обіцяну землю, мабуть, за 40 днів. Бог виховував людей, хоч вони були дуже кволі у цьому, не піддавалися вихованню, усі ті, що так поставилися до Господа – повмирали, не увійшли в обіцяний край. Вони навіть спорудили собі золоте теля, якому поклонялися замість Господа. Звичайно, Творець в таких прикрих випадках недовіри показував свій палець і карав людей. Вони б взагалі забули про Бога і служили б ідолам, що і пробували робити. І наш народ у глибоку давнину поклонявся Перуну, практикував РУН-віру… Дехто намагається ще й сьогодні воскресити та практикувати таку віру, що іменується безвір’ям. Поміж наш народ входили люди, які вірили в правдивого Бога, і ця віра давала свої плоди, подібно, як гірчичне дерево, яке з посадженого малого зерна виростає в могутнє дерево і розпускає своє гілля. Згодом святий князь Володимир прийняв віру в правдивого Бога й охрестив народ Русі, впроваджуючи цю правдиву віру. Це не було просто й легко, але він глибоко переконався про зміст життя на землі і Господню правдивість. Цей князь старався гідно пронести віру крізь решту свого життя, перемінюючись з ворожого Богові на покірного Його слугу.

Багато святих виховала наша Церква протягом століть, які втішаються вічним щастям! Ті, хто довіряють своє життя Богові, хто приймають Ісуса Христа за свого Господа і Спасителя, освячуються в Божій Церкві. Хто вірить в Бога і практикує життя щирої віри – Господь сам виховує таких осіб для неба, для щастя, для себе. Нам відомі святі приятелі Бога з нашого народу, що стали вірними Господу, це – святі Володимир і Ольга, святі Борис і Гліб, блаженна  Єфросинія, святий священномученик Йосафат, яких свята Церква проголосила праведниками. А Святий Отець Іван-Павло II проголосив з нашого народу ряд новомучеників, які свідчили вірність Богові, мимо залякувань та переслідування. Згадаємо блаженних отця Миколу Конрада та Володимира Прийму, дяка села Страдч,  що в молодому віці віддав своє життя, замордований радянськими військовими. Це блаженний Микола Чарнецький, єпископ УГКЦ, що служив на Волині, блаженний отець Зенон Ковалик ЧНІ, блаженні сестри Лаврентія та Олімпія із Згромадження святого Йосифа та інші. І ми дякуємо, що на таких особах, кого проголосила Церква, не зупинилося, бо є багато святих нашої землі, наші предки, близькі, рідні, знайомі та не знайомі, чиї «імена відомі тільки всевидячому Богові». Як вчора ми молилися на Вечірні: «Ви ріки праведної крови пролляли і сльозами підвали в’язниць та землю каторжну скропили. Ваша мученицька кров свідчить перед небом і усією землею про вашу непохитну вірність Богові». (Вечірня «Всім Святим Українського Народу», на Господи взиваю: Слава…). А скільки таких святих, які своїм тихим трудом та служінням Господу вдостоїлися вічної нагороди – нам трудно знати. Багато й нам відомо осіб, що жили у правдивій вірі, по смерті вдостоїлися вічної нагороди. Вони визнавали Ісуса Христа за свого Спасителя, довіряли йому своє життя,  перепрошували за вчинені промахи і Господь прийняв їхнє визнання віри.

Визнаємо Ісуса Христа за нашого Бога, нашого Спасителя та прославляємо його нашими устами і життям. Дорожімо своїм спасінням, бо злий дух воює проти нас, він не любить людей, хіба, щоб їх вчинити ворогами Бога. Про ангелів відступників, які отримали благодать від Господа написано: «… відмовившись від Господа, свого Отця й Творця, були вигнані зі своїх місць і зачинені в найтемнішій в’язниці землі, де вічно терплять кару за свою гордість…» (Франческо Бамонте «Збунтовані ангели», III розд. стр. 67, видавництво «Апостол» 2014 р.) Злі ангели, або дияволи, ненавидять людей, знаючи, що вони мають можливість бути вічно щасливими. Злі духи такої можливості уже не мають, бо вони – духи, які вибрали стан проти Бога, їхнє самозадоволення і заздрість – незмінні. Дияволи бажають довести Богові свою успішність в здобуванні людських душ, які слухняні їм, а не Господу. Тому злі духи так завзято воюють проти Бога, здобуваючи на свій бік людей, ніби, бажають докорити йому за те, що він створив людину, а Син Божий з’єднався з людською природою.

Демон зацікавлений більше погубити людину в пеклі, аніж деколи людина старається прийняти спасіння, яке пропонує Господь. Цікаві роздуми пропонує святий Ізидор (560-636), який ставив запитання про зло: «Чи зло існувало до гріха диявола, чи диявол сам створив зло – Ізидор відповідає, що диявол не створив зла, але винайшов його… Бог не робить зла, тому жодне створіння не було створене поганим… на початку всього є один тільки Бог – добро, а не зло. Диявол не походить від зла, але зло походить від диявола…» (Франческо Бамонте «Збунтовані ангели», стр. 39). Ми усі можемо і повинні бути святими, бо так бажає і допомагає в тому Господь. Зберігаймо Заповіді Бога, як заохочує святий Іван Богослов: «Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі» (1Ів 5,3). Бога необхідно слухати, виконувати Його Заповіді: «Благословен будеш в місті й благословен на полі… Господь відчинить для тебе свою благодатну скарбницю, небо, щоб послати в пору свою дощ на землю і, щоб благословити всяке діло рук твоїх…» (Втор 28, 3;12). Довіряймо Богові, бо Він справедливо визначить нашу вічність, Він судитиме нас. Господь нагороджує людей або залишає на розправу ворожому дияволові. Інші особи здобули щастя, стали праведними, і ми усі повинні боротися за праведність і спасіння, бо так пропонує нам наш добрий Господь! Пресвята Богородице, рятуй нас від нападів демона й допровадь до вічного щастя своїх дітей!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

24 червня 2018 р. Б., церква Всіх Святих Українського Народу, м. Львів

 

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у день празника святого апостола Юди, брата Господнього по плоті

Рм 16,17-24;

Мт 13,10-23.

Достойні сестри і брати, сьогодні молимося до Господа за посередництвом святого апостола Юди, брата Господнього. Цей день у нашому церковному календарі присвячений цьому апостолові, якого знаємо під назвою Тадей, що означає «Той, хто хвалить». Він був сином Марії Клеопової,  тітки пресвятої Богородиці, таким чином, по тілу покревний Ісусу Христу, або іншими словами – споріднений. Тому називають його братом Господнім, братом Ісуса, двоюрідний чи троюрідний брат у нашій мові. Цей апостол був близьким Ісусу не лише по крові, але він всюди слідував за Христом, слухав Його наук, був свідком багатьох чудес. Цей апостол був дуже ревним в проповідуванні слова Божого, бо перейшов з наукою Юдею, Галилею, побував у Аравії, Сирії, також в інших країнах. Проповідував слово у Вірменії, де, за свідченням певних джерел історії його життя, був прив’язаний до дерева, мучений стрілами з луків за віру в Христа і так помер. Існують й інші біографічні дані його життя. Святий Юда Тадей написав одну главу свого послання, в якій заохочує бути вірними Христові. Наводить приклади про бунт Корея проти Мойсея, про архангела Михаїла, що боровся зі злобним дияволом, вказуючи на тих, хто віддався грішному життю, покидаючи правдиву віру в Бога. Знати, що Бог є, не вистарчить до спасіння, бо віру необхідно практикувати згідно Божого закону. Злі духи чи демони знають, що Бог є, покарані Ним мучаться, але не каються й не служать Йому. Ці духи проявляють велику ворожнечу до людей, які вірні Господові, що служать своєму Творцеві, люблячи Його. Демон воює, щоб погубити людські душі в пеклі, сам, втративши вічне щастя, не бажає неба та жодного добра нікому. Він – заздрісний та лютий дух по відношенню до кожної людини! У ньому немає нічого доброго, як про нього сказав Спаситель юдеям: «Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. … правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Ів 8,44).

Ісус Христос переміг зло, вмираючи на хресті й воскреснувши з гробу до вічного життя. Син Божий зібрав апостолів, яких згодом послав у світ навчати усі народи: «… христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт 28,20). До цієї місії Бог кличе священиків, своїх друзів, та усіх людей доброї волі. Ось, ми Божою силою поставили одного з-поміж нас на священика, який голоситиме слово в ім’я Ісуса Христа. Навчатиме Його ім’ям, як заповів Господь: «… Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр 16,17-18). Але Спаситель не обіцяв своїм учням, що усі будуть задоволені тими, хто вірить в Бога та поширює цю віру серед інших. Він також перестеріг: «Вас будуть ненавидіти всі за моє ім’я» (Лк 21,17). Це означає, що приходять періоди в житті, коли усі зібрані навколо віруючої людини можуть ненавидіти її задля імені Господнього. Можуть не погоджуватися з вірними Богові особами, поставати проти таких, боротися, переслідувати й убивати. Невірних Спаситель називає людьми з товстим серцем, зі ситим серцем, яким не потрібно Бога, бо вони стараються лише про вигідні умови в тогочасному світі. Такі дивляться на Бога та вірних йому осіб, але для себе нічого доброго не бачать, серцем й вухами не сприймають Божих слів, бо обмежують себе до вигідного життя на цьому світі. Турботи й потреби цього світу поставлені на перше місце в житті тих людей, які не сприймають Божих Заповідей та Господніх пересторог. Святий апостол Павло, пишучи до римлян у свій час, знав про  слуг диявола, тому перестерігав вірних: «Благаю вас, брати, остерігайтеся тих, що поширюють незгоди та зневіру проти науки, якої ви навчились, і уникайте їх; бо такі служать не Господові нашому Христові, а власному череву і милими та піднесеними словами зводять серця простодушних» (Рм 16,17-18). Завдання священика велике: відповідальність за стадо Господнє, відповідальність за Церкву, за вірний люд, який Бог довіряє своєму ієреєві. Діалог Ісуса Христа зі святим Петром залишається актуальним для священика до кінця віку: «… Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» … «Паси мої ягнята!» (Ів 21,15).

Доброчесний священику Романе, пильнуй Христового священства у собі! Лише ти можеш цього довершити, а воно, пам’ятай, – святе! Господь промовляв до священика Арона, його синів та усіх священиків й левітів: «… пильнуватимете ваше священство в усьому, що належить до жертовника й усередині за завісою; як дар передаю вам службу священства…» (Чис 18,7). Прошу, достойний священику, оправдуй довіру Господа Саваота до тебе! Господь очікує від тебе гідного плоду служіння! Будь Йому вірний у любові, а Він поставить тебе «над великим»! Хай пресвята Богородиця береже тебе, достойний священику Романе, на усіх дорогах твого земного життя! Дякую усім рідним та близьким, хто підтримує цього священика в його відповідальному покликанні!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

2 липня 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Чин молебню на Хрещення Русі-України

Диякон: Благослови, владико.

Ієрей: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Слава тобі, Боже наш, слава тобі.

Царю небесний, утішителю, Душе істини, * що всюди єси і все наповняєш,* скарбе дібр і життя подателю,* прийди і вселися в нас,* і очисти нас від усякої скверни,* і спаси, Благий, душі наші.

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас (3 р.).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас;* Господи, очисти гріхи наші;* Владико, прости беззаконня наші;* Святий, завітай і зціли немочі наші імени твого ради.

Господи, помилуй (3 р.).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах,* нехай святиться ім’я твоє,* нехай прийде царство твоє,* нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі.* Хліб наш насущний дай нам сьогодні,* і прости нам провини наші,* як і ми прощаємо винуватцям нашим,* і не введи нас у спокусу,* але визволи нас від лукавого.

Ієрей: Бо твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь. Господи, помилуй (12 р.).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіте, поклонімся* Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся* Христові, Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся і припадім* до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 142

О Господи, почуй мою молитву,* у твоїй вірності нахили вухо своє до мольби моєї; вислухай мене в твоїй правді.

І не входь у суд із твоїм слугою,* бо ніхто з живих не виправдається перед тобою.

Бо мою душу гонить ворог, життя моє топче в Землю,* він оселює мене в пітьмі, як давно померлих.

Дух мій тривожиться в мені* і серце моє жахається в мені всередині.

Я згадую дні давні,* роздумую над усіма вчинками твоїми і над ділами рук твоїх міркую.

До тебе простягаю мої руки;* моя душа, мов спрагла земля, тебе жадає.

Вислухай мене скоро, Господи, бо знемагає дух мій.* Не крий твого обличчя від мене, щоб я не став, як ті, що сходять у яму.

Дай мені вранці відчути твою милість, бо я на тебе покладаюсь.* Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити, бо до тебе я підношу мою душу.

Спаси мене, Господи, від ворогів моїх* – бо до тебе прибігаю.

Навчи мене творити твою волю, бо ти Бог мій.* Нехай твій добрий дух веде мене по рівній землі.

Живи мене, о Господи, імени твого ради,* у справедливості твоїй виведи з скорботи мою душу.І в гніві твоєму знищ моїх супротивників.* І вигуби всіх гнобителів душі моєї, бо я твій слуга.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Алилуя, алилуя, алилуя: Слава тобі, Боже! (3 р.).

Бог – Господь, і явився нам; благословен, хто йде в ім’я Господнє.

Стих: Прославляйте Господа, бо він добрий, бо милість його вічна.

Стих: Вони навколо обступили мене, але я ім’ям Господнім переможу їх.

Стих: Я не вмру, а житиму і розказуватиму про діла Господні!

Стих: Камінь, яким знехтували будівничі, став головним на розі. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших.

Тропар, глас 6

Помилуй нас, Господи, помилуй нас; бо ніякого одвіту не знаючи, оцю Тобі молитву, як Владиці, ми, грішні приносимо: помилуй нас.

Слава: глас 4

Уподобився Ти купцеві, що шукає цінної перли, * славновладний Володимире, * що сидиш на високому престолі матері городів * – богобереженого Києва. * Досліджуючи і посилаючи до царського городу, * щоб пізнати православну віру, * знайшов Ти неоціненний жемчуг – Христа, * що вибрав Тебе, як другого Павла, * і отряс сліпоту у святій купелі, разом душевну і тілесну. * Тому празнуємо Твоє успення ми, люди твої. * Моли, щоб спаслися душі наші.

І нині: Богородичен:

Не замовкнемо ніколи, Богородице, про силу твою говорити ми, недостойні; бо коли б ти не предстояла, благаючи, хто б нас вирятував від стільки бід? Хто ж би охоронив нас нині вільними? Не відступимо від тебе, Владичице: Твоїх бо рабів спасаєш завжди від усякої біди, єдина благословенна.

Диякон: Будьмо уважні.

Ієрей: Мир всім.

Диякон: Премудрість. Будьмо уважні.

Прокімен, глас 4

Господи, в світлі лиця Твого підемо, і в імені Твоїм зрадіємо повіки.

Стих: Виділи всі кінці землі спасіння Бога нашого.

Диякон: Господеві помолімся.

Люди: Господи, помилуй.

Ієрей: Бо ти святий єси, Боже наш, і в святині перебуваєш, і ми тобі славу віддаємо: Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні.

Люди: Амінь. І зразу на голос прокімена: Всяке дихання нехай хвалить Господа.

Стих: Хваліте Бога у святині його, хваліте його у твердині сили його.

Диякон: І щоб удостоїтися нам вислухати святого Євангелія, Господа Бога молім.

Люди: Господи, помилуй (3 р.).

Диякон: Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія:

Ієрей: Мир всім!

Люди: І духові твоєму.

Ієрей: Від Івана святого Євангелія читання.

Люди: Слава тобі, Господи, слава тобі.

Диякон: Будьмо уважні.

Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли: Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде, і знайде пашу.

Злодій не приходить, хіба щоб красти, убивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя, і мали його вповні.

Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє дає за овець. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть; і вовк хапає їх і розполохує. Наймит же втікає, бо він наймит і не дбає про вівці.

Я – добрий пастир, і знаю моїх, і мої мене знають. Отець мій знає .мене, і я знаю Отця; я життя моє кладу за мої вівці. Ще й інші вівці маю, що не з цієї кошари; і їх мушу привести: вони почують мій голос, і буде одне стадо й один пастир.

Люди: Слава Тобі,Господи, слава Тобі.

Самогласний, глас 6

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.

Отче, Слове і Душе, * Тройце Свята, очисти * множество прогрішень наших.

І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Молитвами Богородиці, * Милостивий, очисти * множество прогрішень наших.

Єктенія

Диякон: Помилуй нас, Боже, по великій милості твоїй, молимось Тобі, вислухай і помилуй.

Люди: Господи, помилуй (3).

Диякон: Ще молимось, у цей благословенний час хрещення Богом береженої батьківщини нашої України про милість, життя, мир, здоров’я, спасіння та відпущення гріхів наших і, щоб милостивий Господь Бог наш подав нам єдність віри та причастя Святого Духа і охоронив нас від усякого зла та помилував нас

Люди: Господи, помилуй (3).

Диякон: Ще молимось, щоб чоловіколюбець Бог наш зберіг боголюбивий український народ у чистоті святої Христової віри, у всякій побожності та додержанні заповідей Господніх по всі дні життя його, Господи, вислухай і помилуй.

Люди: Господи, помилуй (3).

Диякон: Ще молимось за святу Христову Церкву в Україні, єпископство, священство, боголюбивих вірних і за все братство наше, що знаходяться в бідах і скорботах, у в’язницях і засланнях, а особливо за тих, що терплять переслідування ради Христа і Його святої Церкви від людей безбожних, Господи, вислухай і помилуй.

Люди: Господи, помилуй (3)

Диякон: Ще молимось за Боже змилування і спасіння тих, що терплять пониження і муки за віру Христову і щоб Господь своєю божественною силою подав їм поміч у випробуваннях та зміцнив їх у вірі та нагородив їх перемогою над невірними, Господи, вислухай і помилуй.

Люди: Господи, помилуй (3)

Ієрей: Милістю і щедротами і чоловіколюбієм єдинородного Сина Твого, що ним благословен єси, з пресвятим і благим і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Диякон: З умилінням усі голови (і коліна) приклонивши, Господу помолімся.

Люди: Господи, помилуй.

 

Молитва Слуги Божого Праведного Митрополита Андрея за Український Нарід

Всемогучий Боже і царю всесвіту, Спасителю наш, Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна! Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе, як до свого найліпшого Отця і премудрого царя. Ми діти цього народу, покірно послушні твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив своєю святою кров’ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов’ю наш український нарід. Тим-то з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо: Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів. Зливай на нього безнастанно Твоє щедре благословення.

Благаємо Тебе, наш Боже, про особливу опіку й поміч для нашого народу, щоб, серед усіх переживань і спокус з боку світу, диявола і його слуг, він міг завжди зберегти небесне світло віри, перемагати витривалістю у добрім усякі труднощі і завжди належати до благословенного твого божого царства, – і тут на цім світі, і в небесній батьківщині.

Дай нам ласку, щоб ми всі до одного, злучені єдністю віри і союзом любови під твоїм проводом і проводом святої вселенської Церкви, ішли завжди дорогами правди і справедливости, любови та спасення.

Пошли українському народові святих, великих твоїх слуг, щоб прикладом і словом були його мудрими провідниками у всіх царинах народного, суспільного і громадського життя. Провідникам нашого народу дай світло Твоєї премудрости з неба, дай йому численне й добре та святе духовенство! Заопікуйся його молоддю, щоб не тратила ласки святого хрещення, щоб одержувала в родині і школі основне християнське виховання і виходила на пожиточних синів і дочок свого народу. Благослови всі наші родини, щоб батьки були зразковими й ревними християнами, а матері визначалися мудрістю, побожністю і дбайливістю у вихованні дітей.

Заохоти багатьох із нашого народу до життя досконалішого, до святости. Поклич багатьох, у кожному поколінні, до монашого стану, до геройських жертв за справи Церкви й народу.

Просвіти всіх нас, нахили всі серця, щоб усі якнайліпше пізнавали й цінили святу католицьку віру і, визнаючи її, почували себе щасливими, стояли в ній непохитно, хоч би треба було понести й мученичу смерть, та і щоб за законами святої віри уладжували своє життя.

Благослови також дочасне добро нашого народу. Дай йому волю, щоб міг свобідно розвивати свої природні, тобою дані, сили. Обдаруй його правдивою незіпсованою просвітою. Благослови його працю на всіх ділянках науки, мистецтва й добробуту та благослови всіх і все, щоб наш нарід, живучи мирно та щасливо, міг добре Тобі служити, а з Твоєю поміччю одержати вічну небесну батьківщину.

А Ти, Пресвята Богородице, непорочне зачата, Мати і царице України, святий обручниче Йосифе, покровителю вселенської Церкви, святий архангеле Михаїле, і ви всі, покровителі українського народу, опікуйтеся завжди цим народом, щоб він став народом святим, щоб сповнив своє боже післанництво, щоб навернув увесь схід до світла віри, щоб причинився до світлого добра людського роду, щоб був поміччю і потіхою святої вселенської Церкви та щоб приносив вічному цареві безперестанну славу, честь і поклін на віки віків.

Люди: Амінь.

або оця Молитва до Богоматері

Царице наша преблага, надіє наша Богородице, захисте сиріт і скитальців заступнице, скорбних радосте і пригнічених покровителько, споглянь на нашу біду, споглянь на нашу скорботу, поможи нам як немічним, провадь нас як скитальців. Ти знаєш нашу кривду, визволь від неї, як хочеш, бо не маємо іншої помочі крім Тебе, ні іншої провідниці, ні доброї утішительки, тільки Тебе, о Богомати, щоб ти охоронила нас і захистила на віки віків.

або оця Молитва до Господа нашого Ісуса Христа

Владико Христе Боже, що страстями Твоїми мої страсті зцілив і ранами Твоїми мої рани вилікував; дай мені, що багато перед Тобою нагрішив, сльози умиления, створи для мого тіла із запаху животворящего тіла Твого і насолоди душу мою Твоео чесною кров’ю від гіркости, що нею напою мене супротивник; вознеси до Тебе мій ум, що приник до долу, і возведи з пропасти загибелі, бо не маю покаяння, не маю умиління, не маю сльози потіхи, що виводить дітей до свого насліддя.

Я, запаморочений умом від життєвих пристрастей, не можу в болізні споглянути на Тебе, не можу зігрітися сльозами Любови до Тебе. То ж, Владико Господи Ісусе Христе, скарбе дібр, даруй мені повне покаяння і трудолюбиве серце для віднайдення Тебе, даруй мені благодать Твою й обнови в мені вид Твого образу. Я залишив Тебе, не залиши Ти мене. Вийди, щоб віднайти мене, виведи на пашу Твою і приєднай мене до овець вибраного Твого стада. Нагодуй мене з ними зіллям божественних Твоїх таїнств молитвами Пречистої Твоє Матері і всіх святих Твоїх.

Відпуст

Диякон: Премудрість.

Люди: Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.

Ієрей: Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше, слава Тобі.

Люди: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3). Благослови.

Ієрей: Христос істинний Бог наш, молитвами Пречистої своєї Матері, Святих Славних і Всехвальних Апостолів, Святого Апостола Андрея Первозваного, Славних і Добропобідних Мучеників, Преподобних і Богоносних Отців наших, Святого рівноапостольного князя Володимира і Святої княгині Ольги, святих землі української і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.

Люди: Амінь.

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Глава УГКЦ видав Декрет про проголошення Служби свята Матері Божої Неустанної Помочі

Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, затвердив текст Служби свята Матері Божої Неустанної Помочі, який був укладений Патріаршою літургійною комісією та переданий Предстоятелю для ознайомлення та проголошення.

Декрет проголошення Служби свята Матері Божої Неустанної Помочі виданий у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового у середу, 20 червня.

«Ми, владою нам даною, нашим декретом вих. ВА 17/454 від 11 грудня 2017 року Божого, подали це до відома Божого люду, постановляючи також його святкування в першу неділю липня. Патріаршій літургійній комісії було доручено опрацювати богослужбові тексти цього свята», — зазначено в документі.

«Відповідно до приписів розділу “Літургійні тексти” Інструкції щодо подання літургійних текстів, їх перевидань і перекладів (пор. Благовісник Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ 2013 року, с. 114), владою нам даною затверджуємо і проголошуємо ad experimentum терміном на три роки Службу свята Матері Божої Неустанної Помочі», — ідеться в Декреті, який набирає чинності 21 червня 2018 року.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Роздуми над життєписом святості мученика Володимира Прийми

Зенон Боровець

27 червня 2001 року Папа Іван Павло ІІ урочисто проголосив блаженними 28 українських мучеників за віру Христову. У цій спільноті новобеатифікованих єпископів, священиків, богопосвячених осіб, на перший погляд, чисто випадково опинився мирянин, звичайнісінький український селянин-хлібороб, образ якого є суттю нашої нації з усіма її вадами та чеснотами. Не богослов, вишколений високими біблійними науками, не особа, вибрана і настановлена виключно задля служіння Богові, але звиклий чоловік, який на щодень перебував посеред нас грішних, ходив за плугом і ростив дітей, сумував і веселився, як роблять це усі земні, і щодо якого, навіть у найсміливіших помислах, за земного життя ми ніколи не спогадали б, що ця людина є святою. Але в Бога немає нічого випадкового і те, що для людської логіки видається принаймні дивним, насправді є нашим ще дитячим невмінням побачити і зрозуміти так очевидні Божі речі, осягнути які ми спроможні лише з плином часу.

Життєпис блаженного Володимира Прийми можна викласти у декількох реченнях та описати кількома датами. Народився 17 липня 1906 року у селі Страдч, що неподалік Львова. Батько Іван Прийма був дяком та секретарем при церкві, мати Ганна Прийма – господинею. В подружжя народилося дев’ять дітей з яких вижило семеро хлопців. Життєві шляхи братів Володимира були різними: Роман загинув в УГА, Мирон як греко-католицький священик висланий на Сибір (до 1956), Левонко працював інженером, Іван – учителем математики, Максим – священиком (убили поляки), Михайло – бухгалтером. Наслідуючи батька, Володимир після навчання у дяківській бурсі сповняв обов’язки дяка та диригента у парохіяльній церкві. 10 листопада 1931 року одружився із Марією Стойко і виховував чотирьох дітей: Анну, Романа, Мирона і Марію; п’ятий син Іван помер у віці кількох місяців. 26 червня 1941 року Володимр Прийма разом із священиком Миколою Конрадом були замордовані більшовиками у лісі на околиці сусіднього села Ямельня.

Здавалось б, типовий життєпис українського селянина першої половини ХХ століття. Мільйони таких були неповинно убитими лише за те, що жили на своїй землі, говорили своєю мовою та молились у Трійці єдиному Богові. І все ж, коли ретельніше приглянутись до його долі, то неможливо не помітити, як особисті чесноти християнина органічно вплелись у незбагненний візерунок Божого промислу, і саме тому його життя стало символом і гідним зразком наслідування для нас – тих, хто вважає себе українцями і християнами.

26 червня розпочався четвертий день війни. На схід раз-по-раз летіли бомбардувальники, гучно били гармати. В нашому народі є влучна приповідка – «як тривога, то до Бога», то й люди з усіх кутків села щодня сходились на Літургію. Уже по завершенні Служби Божої до священика підійшов хтось з Вигона (частина села біля автошляху Львів-Яворів) з проханням відвідати із Святими Тайнами жінку, яка перебувала при смерті. Священик, не вагаючись, одягнув ризи, взяв Євхаристійного Христа і вже зібрався йти, коли селяни, що затримались у храмі, спробували зупинити о. Миколая:

‑ Отче, ми вас не випустимо.

‑ Як це не випустите? Чому?

‑ Хіба ж ви мала дитина, не розумієте, що твориться? Погляньте скільки людей «червоні» поарештували! Де вони тепер? Їх вивезли на Сибір?.. Убили?.. Закопали? Та ж як побачать вас у священичому одязі, відразу замордують.

Священик лагідно поглянув на людей, трохи помовчав і відповів.

‑ Чи уявляєте собі, що ви мені пропонуєте? Та якщо жінка, не доведи Господи, помре без Сповіді і Причастя, я матиму смертний гріх. Навіть, якби мене мали вбити – це мій пастирський обов’язок.

Не сміли люди перечити священику, аж тут дяк Володимир Прийма звернувся до отця:

‑ Отче, самого вас не впущу – я піду з вами.

Тепер уже священик почав відмовляти дяка:

‑ Володимире, це мій священичий обов’язок, а ти в цей непевний час повинен опікуватись сім’єю.

Та дяк продовжував наполягати, і священик урешті погодився. Жоден червоноармієць не зачепив їх, коли вони проходили вздовж шосе, яким «червоні», колона за колоною утікали на схід. Священик висповідав та запричастив хвору. На зворотному шляху їх теж не рушили більшовики, і треба було яких кілька сотень метрів до соснового ліска, що вкривав страдецьку гору, як здалеку їх помітили енкаведисти, що в той час на конях їхали з сусіднього Янова (нині смт. Івано-Франкове). Священика і дяка зловили й повели у напрямку Львова. З гори селяни бачили усе це і відразу повідомили дружину Володимира Марію. Вона наздогнала заручників аж у сусідньому селі Ямельня і кинулась чоловікові на груди. Тоді один з енкаведистів хотів застрелити її, але інший, пошкодувавши кулі, почав бити жінку прикладом, після чого полишили її непритомну та й пішли далі. Згодом п. Марія назвала імена катів: капітан Філатов, начальник гарнізону Дяченко, працівник райкому партії Рінґель, єврей з Янова.

Зранку наступного дня в селі уже були німці, проте людей ще декілька днів не впускали на пошуки зниклих, мотивуючи наказом стріляти без попередження в усіх підозрілих осіб. Знайшли мучеників через п’ять днів на узліссі, що зветься Бірок, на околиці села Ямельня. Оповідають, що старенького священика убили однією кулею. На голові в нього запеклася кров, напевно, що від удару прикладом. Дяка ж страшно катували. У нього були вибрані очі, поламані руки і ноги, а на тілі нарахували 28 колотих ран.

Нині подібних трагічних історій з того періоду ми маємо незліченну кількість. І все ж…  І все ж є в ній щось незвичайне, щось непроминаюче важливе як для наших, так і прийдешніх часів. Як часто ми забуваємо відому істину – «із крові героїв зростає нація, з крові мучеників зростає Церква». Їх трагічна смерть не була випадковою. Видно задовго до цього Господь готував їм тернові вінки мучеників, які згодом у незбагненний спосіб перемінив на лаврові вінки слави. І ще як часто ми боїмося смерті, терпінь, ба, навіть нетривалих випробувань чи простих незручностей, як часто молимо «Господи, не допусти…, відведи…, охорони…», забуваючи, що терпіння гартують, очищають, освячують. Чи міг священик з огляду на небезпеку військового часу піти до потребуючої пізніше, як мине тривога? Зрештою, не минуло й доби, як уже зранку наступного дня в селі були німці. Звісно, що міг, і ніхто не порахував би йому цього за зле, розуміючи, що, згідно людської логіки, інакше і не можна було вчинити. Чи міг Володимир Прийма вхопитись за рятівну соломину, яку йому подавав священик, відмовляючи: «Володимире, твій обов’язок опікуватись сім’єю», і не наражати себе на небезпеку? Так, міг, і, за людською логікою, ніхто і ніколи не посмів би дорікнути йому, адже сам отець намагався відмовити дяка від цього наміру. Але в той час обидва блаженні мислили не обмеженими людськими категоріями самозбереження, а почуттям найвищого християнського обов’язку перед Творцем. Не розумом, але серцем сприйняли вони Христову заповідь «люби ближнього твого, як себе самого» [Мт. 22:39; Рим. 13:9; Гал. 5:14] і нею керувались не тільки того трагічного червневого дня, але, як свідчили сучасники, впродовж усього свого життя.

Багато літ спливло від тих подій. Сьогодні немає в живих уже жодного з однолітків священика чи навіть багато молодшого дяка – повмирали усі, і все, що мали, що шанували і чим пишались та дорожили покинули на землі для тління та небуття. Повмирали і їхні кати. На згадку тут приходять лише слова-молитва Тараса Шевченка – «які ж мене, мій Боже милий, діла осудять на землі?» Їхня смерть стала величним підсумком усіх їхніх тихих та непомітних праведних трудів земних. І коли починаєш усвідомлювати це, то раптом зникає страх перед смертю, навіть смертю кривавою, мученицькою, бо розумієш, що мучеництво за народ, за Церкву, за Христа ще треба заслужити, що це не страта, але благодать, яку, як нагороду, отримують праведники. І сказане незаперечно стверджує практика життя, бо і блаженний о. Миколай, і блаженний Володимир отримали життя вічне та увійшли в сяєво Божої слави на небесах, а на землі для усього українського народу стали гідним прикладом для наслідування.

Коли розмірковуєш над долею особи світської, мирянина Володимира Прийми, то раптом усвідомлюєш, що її неможливо відокремити, відірвати від долі особи духовної, священика Миколи Конрада. Так виглядає, що обидва святі є немислимі один без одного, і саме через цю цілісність Бог хоче наголосити нам на важливих, особливо в теперішньому часі маловір’я, споконвічних істинах. Священик і дяк віддали своє життя, несучи потребуючій Найсвятіше Тіло і Найсвятішу Кров Ісуса Христа (Пресвяту Євхаристію). Як колись Господь наш не вагаючись пролив свою кров і віддав своє життя, щоби порятувати людство, так і о. Миколай та Володимир своїми муками і смертю засвідчили, що для християнина у цьому тимчасовому земному житті не може бути цінності більшої, як Пресвята Євхаристія. Цей приклад є особливо промовистим для наших часів, бо допомагає осягнути: а що ж урешті відбувається на Божественній Літургії в момент, коли священик виголошує: «Святеє святим», коли ми приступаємо (чи не приступаємо) до Причастя. Людино, уже найвищий час зрозуміти, що приймаючи Тіло і Кров Христа, ти повинна бути святою, бо інакше, за словами апостола Павла, кожен, хто негідно споживає Євхаристію, «буде винний за Тіло і Кров Господню» та «суд собі їсть і п’є» [1 Кор. 11:27-29]. Бо «Святеє» – це та найвища цінність, яка кожному з нас дарує життя вічне [розваж Ів. 6:53-56], за яку впродовж Христової ери мільйони християн не вагаючись, без страху і жалю віддавали своє життя. З іншого боку, якщо ти вважаєш себе особою віруючою, християнином (християнкою), ти не маєш права не бути святим (святою), бо, як засвідчив апостол Іван, ніщо нечисте не увійде до Царства Небесного [Об. 21:27].

Також у наш непевний час єресей та розколів єдність о. Миколи Конрада та Володимира Прийми, священика і мирянина, є добрим і повчальним прикладом цілісності Христової Церкви, органічної і нерозривної єдності усіх її станів – ієрархії, духовенства, монашества та мирян. Кожен згідно зі своїм покликанням і Божим задумом на своєму місці сповняє свій неповторний і по-своєму найважливіший Божий план і сподівання, які на кожного, хто приходить у цей світ, покладає Творець. Про це виразно навчає апостол Павло, коли порівнює єдність Церкви з цілісністю людського організму [розваж 1 Кор. 12:1-31]. Христос своєю смертю і воскресінням збудував та утвердив єдину Церкву, яка непорушно стоїть уже два тисячоліття і стоятиме до другого Його приходу. Уже дві тисячі років Він кормить і лучить в одне містичне тіло окремих членів цієї Церкви своїм Тілом і своєю Кров’ю. Тому кожен, наскільки за людськими мірками він не був мудрим, талановитим чи харизматичним, хто противиться, відводить від єдності Церкви, а також кожен, хто довіряється, спомагає, слідує за такими особами, стає винен супроти Тіла і Крові Господньої, робиться винним у смерті мільйонів Христових мучеників, які за єдність Церкви жертвували своє життя.

На початку цих розважань ми згадували, що в Бога немає нічого випадкового і закономірним є те, що за Божим промислом у вересні 2012 року Синод єпископів УГКЦ проголосив блаженного Володимира Прийму покровителем мирян з тим, щоби його життя, віра і вірність Творцеві були постійним і надійним дороговказом для кожного українця, християнина. Властиво прикладом має бути не лише смерть, але й усе життя блаженного. Так, мова саме про ці сірі одноманітні будні, у яких, здається, немає і бути не може жодної героїки, жодної святості. Але ж якщо, для прикладу, людина незряча, то чи означає це, що не існує краси довколишнього світу? Так само і зі святістю – незрячий серцем не зможе побачити її у повсякденному житті. Жити в Бозі, жити чесно, сумлінно сповняти свій подружній, професійний обов’язок, відчувати потреби ближнього, жертовно працювати для народу, не чинити неправди, не брати участі у справах темряви – хіба це не святість?! [Розваж Пс. 1:1-3; Мт. 5:3-11; Лк. 6:20-23; Об. 14:13]. Нерідко серед нас можна почути нарікання, як непросто стало жити, як багато треба працювати, і так не вистачає часу, щоби відпочити, розважитись (чи в простолюдді «відірватись»). А чи легко, чи просто було жити нашим батькам та дідам? В ті часи не було такої як нині техніки та механізмів, немислимі були сучасні зручності і вигоди, працювати доводилось, докладаючи важких фізичних зусиль, зранку до ночі, і вислід цієї праці часами бував настільки мізерним, що бракувало навіть на найнагальніші людські потреби. Чи міг блаженний Володимир після цілоденної виснажливої праці в полі увечері мовити собі: «досить з мене того, я хочу відпочити, полежати або просто побути з родиною, з дітьми». А все ж ні – попри обов’язки годувальника немалої родини, попри сумлінну працю при парохіяльній церкві він ще відчував внутрішню потребу хоч дещицею прислужитись своїй упослідженій нації. У Львівському центральному державному історичному архіві дивом збереглись документи, що засвідчують активну суспільну працю Володимира Прийми. Незважаючи на протидію польської влади, разом із тодішнім парохом о. М. Вояковським він був серед тих небайдужих односельців, які творили у Страдчу читальню «Просвіти», і належав до керівного ядра сільського осередку. Пригадаймо крилаті слова великого І. Котляревського про важливість суспільної праці: «Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять». Саме цієї відповідальної громадянської позиції перед своїм народом кожного зокрема так часто бракувало у різні періоди історії України, зрештою бракує її і сьогодні. Адже погляньмо скільки серед нас є людей розумних, освічених, талановитих, діяльних і як небагато маємо релігійних, громадських, культурних товариств, організацій, рухів. Виразником суспільно-національної і релігійної свідомості минулого століття було гасло: «Людина з високою освітою належить не собі, але народові». І саме це велетенське релігійне і патріотичне піднесення народу, який не мав власної держави, дало такі рясні і величні плоди, що ними ми живимось навіть у нашому третьому тисячолітті, і серед інших чинників вони також цементують нас як націю, кріплять як єдиний Божий народ.

Володимир Прийма не вважав себе святим. Він просто чинив згідно з тим, що підказувало йому сумління, жив у мирі з собою та ближнім, жив у Бозі і з Богом. В тих часах людей подібних до нього були тисячі, сотні тисяч, мільйони, і Володимир Прийма є уособленням усіх мучеників, що загинули за віру Христову та за рідну землю, усіх, хто карався по тюрмах і сибірах, хто в часи підпілля і переслідувань зберігав віру і плекав українську традицію. І тому Церква поставила нам життя блаженного Володимира, як приклад гідний для наслідування, щоби кожен з нас особисто і увесь український нарід зростали і мужніли у вірі та християнських чеснотах Богові на славу, Україні – на добро, а нам – на спасіння і життя вічне. Амінь!

 

Довідка: Мощі блаженного Володимира Прийми ексгумовано і урочисто перенесено до парохіяльного храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Страдч Яворівського району Львівської області. Щороку 26 червня в день загибелі блаженних о. М. Конрада та В. Прийми у Страдчі відбувається велика всеукраїнська проща. Детальна інформація про розклад богослужінь, нічних чувань, а також молитва до блаженного Володимира розміщені на сайті парохії с. Страдч.

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у другу неділю по Зісланні Святого Духа  

Рм 2,10-16;

Мт 4,18-23.

 

Наше життя – це похід, який чинить кожна людина у певному часі перебування на землі. І це перебування дуже відрізняється поміж кожною особою, бо одні живуть довше, інші дуже коротко; люди народжуються та перебувають в різних місцях земної планети; по-різному реалізують дорогоцінний час, який дарує нам Господь. Одні народжуються і помирають немовлятами, інші в дитинному віці, хтось в молодому та зрілому, а дехто досягають поважного віку і відходять в інший світ між 80-ма та сотим роком. Мало тепер осіб у світі, які переступають вік поза сто років. Автор псалмів пригадує: «Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаємо» (Пс 89,10). І немає значення, скільки років особа перебуває у цьому світі, лиш велику роль відіграє слухняність людини Божому Законові та виконання волі Господньої. Очевидно, ті, хто ще не вживає своєї волі: немовлята, діти та розумово незрілі, коли помирають – переходять в обійми Небесного Отця. А ті, хто уміє розрізняти між праведним та поганим, хто вживає свого розуму, хоч може й не знають про Бога, повинні слідувати за своїм сумлінням. Хто знає закон, як, приміром, християни, яким дано десять Заповідей Божих, будуть суджені за виконання цього закону. Про інших святий апостол Павло навчає: «Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не маючи закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи» (Рм 2,14-15). Господь дав людині духовне сумління, духа, якого не видно, але це сумління вміє розрізнити й сигналізує людині про добрі та негідні, гріховні вчинки. Кожна людина усе своє життя має можливість вибору між добрим й поганим, праведним та грішним. А це означає, що люди на землі висловлюються за Богом або проти нього, за виконанням його волі або – виконанням своєї волі. Ми, люди, маємо, лиш, один вибір із двох: за Богом чи проти нього, – немає нейтрального, третього. І цей вибір відіб’ється кінцевим відгомоном у вічності: нагороди або покарання. Тому кожна мудра особа аналізує своє життя і, коли бачить, що зло вкралося в її серце, запанувало в душі, намагається позбутися зла через щире покаяння, в такий спосіб  примиритися з Господом і здобувати вічну нагороду. Питання прощення тривожило апостолів, зокрема, святого Петра, який запитав Ісуса Христа: «… Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати? Ісус промовив до нього: Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім» (Мт 18,21-22). Тут Син Божий натякнув на велике милосердя Бога, який завжди готовий простити людині, коли вона щиро кається та звертається до нього з надією на прощення. Хтось скаже, що від щирого серця кається, а згодом чинить ті ж самі промахи у житті, але пам’ятаймо, що Господь милосердний, тому знаходимо відповідь: «Він знає, з чого ми зліплені, він пам’ятає, що ми – порох» (Пс 103,14). Бог знає, що людина – не ангел, що створена із земного пороху. І Мудрець також пригадує людині, говорячи про неї: «Чим пишатися порохові й попелові, якщо нутро його вже за життя розкладається» (Сир 10,9). Так, хоч людина – духовно дуже квола, вона повинна противитися всякому диявольському насиллю, призиваючи Господа на допомогу та перемагати підступи диявола. З другого боку, не дивуватися своїй духовній слабості, йти постійно до Бога, перепрошуючи його за гріховні вчинки. Цар Давид, якого вибрав Господь, чинив поважні гріховні промахи, але звертався до Бога, признавався й каявся, відповідаючи Гадові, Божому посланцеві: «… Дуже мені скрутно, але ліпше мені впасти в руки Господні, велике бо над міру його милосердя, аніж потрапити в людські руки» (1Хр 21,13). Боже милосердя – безмежне, людське – мілке та змінне.

Святий апостол Матей записав у Євангелії про покликання Ісусом Христом братів Петра та Андрія, потім, Якова та Івана, як учнів. Син Божий призвав їх до виконання волі Бога, вдруге, для Андрія та Петра, як здогадується святий Іван Золотоустий, про що уже писав євангеліст Іван (пор. Ів 1,36-42). Учитель Церкви чинить висновок з євангельського тексту святого Матея, бо тут Ісус Христос легко назвав Симона Петром, а це значить, що була перша зустріч, де Ісус чітко надав Симону ім’я Петро, що говориться у Євангелії святого  Івана євангелиста (пор. св. Ів. Золот., Бесіда XIV на Мт, п.2). І сини Заведея, та брати Петро з Андрієм радо прийняли запрошення Ісуса – стали його учнями. Вони залишилися до кінця з Ісусом Христом. Святий Іван, улюблений учень Спасителя, стояв під хрестом, на якому помирав Ісус. Він удостоївся назви «син Марії», бо такі слова промовив Господь з хреста. Апостол Петро був призначений Спасителем на керівника Церкви, що поволі зростала, яку заснував Син Божий. Від часу, коли Ісус призвав учнів, вони були поряд з Ним, виконували Його розпорядження та навчалися у Його школі. Коли Господь відійшов на небо, апостоли виконували волю свого Учителя, за віру в нього, за його ідею спасіння та проповідування Божого слова, майже усі прийняли мученицьку смерть. Наше життя невмолимо приближує нас до закінчення його на землі. Не забуваймо про вічність, про нагороду та покарання, яке вибирає собі кожна людина виконанням волі Бога або спротивом Богові. Хай Господь благословить нам бути скромними виконавцями його волі! Пресвята Богородице, надіє наша, допоможи нам збагнути й гідно виконати волю Небесного Отця!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

 

10 червня 2018 р. Б., Церква Вознесіння ГНІХ, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у празник Пресвятої Євхаристії

1Кр 11,25-32;

Ів 6,48-54.

 

Ісус Христос вознісся на небо, вчинивши усе, що повинен був зробити. Він багато разів повторяв своїм учням та слухачам Його духовних наук про необхідність споживати Його тіло й пити кров. Ось слова Божого Сина: «… Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів 6,53-54) Присутні не розуміли тих слів, навіть багато покинули Христа, не ходили з Ним, уважаючи такі слова жорстокими. Тоді Ісус звернувся до своїх найближчих: «… Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів 6,67). Біля Ісуса залишилося дванадцять апостолів, можливо, ще одна-друга особа, крім них. А Він не змінював мови й не вмовляв учнів, говорив правду, даремно не промовляв своїх слів. Був готовий залишитися сам і наново шукати таких осіб, що будуть вірити Йому. Знайшовся серед присутніх апостол Петро, який відізвався до Христа: «… Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти – Божий Святий» (Ів 6,68-69). При цій нагоді Господь наголосив на велику правду: «…  Хіба я не вибрав вас дванадцятьох? Та один же з вас – диявол!» (Ів 6,70). Син Божий знав про зраду Юди, запричащав його на Тайні вечері: «І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин» (Лк 22,19). Господь усе чинив до кінця, щоб вплинути на учня й відвернути його від задуму: видати Ісуса в руки злобних юдеїв. Перестерігав словами, навіть запричащав учня, але це причастя було не на оправдання, а на осудження. Такий легковажний спосіб відносно святого Причастя повторяється певними особами аж до нашого часу. Бог мовчить, але це не означає, що Він не знає про зневагу причасника. Не знає священик, а Бог знає усе! Святий Учитель Церкви стверджує: «Саме, так як священики не знають усіх грішників і людей, що негідно причащаються святих Таїн, то Бог часто чинить це, що передає їх сатані» (св. Ів. Золот., Бесіда V на 1Тм, п.3). З негідним Причастям, якщо Бог допускає, в людину увіходить сатана. На усіх, хто причащається, лежить велика відповідальність: «Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є» (1Кр 11,29), – навчає святий апостол Павло. І тому намагаємося, щоб щиро покаятися за свої прогрішення перед тим, як причащатися.

Ісус залишився з людьми на землі під видом хліба й вина у святому Причасті. Апостоли продовжували традицію, започатковану Ісусом: молилися спільно, співали псалми, ділилися спогадами про життя Ісуса Христа, його науку та чуда, які він творив. Учні зберігали його настанови: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді 2,42). Учні Христові набирали сили, спілкувалися зі своїм Богом, зміцнювалися духовно, споживаючи Його Тіло, щоб йти, навчати й чинити «учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа»  (пор. Мт 28,20-21). Спаситель пригадував юдеям про їхніх батьків, що мандрували пустинею у вибраний край: «Батьки ваші манну в пустині споживали, – і померли» (Ів 6,49). Вони часто противилися Мойсеєві, тим самим повставали проти Бога. А Господь за їхню зневагу, впертість у злому, бунт, який чинили, водив їх аж сорок років пустинею, виховуючи довіру до Нього. Майже ніхто із дорослого населення, які вийшли з Єгипту, не увійшли в обіцяну землю! Святий пророк Мойсей бачив цю землю, але через певні свої сумніви, яким піддався, також не ступив ногою в обіцяний край. Померли, самі стали причиною того, що не увійшли в обіцяну землю, бо не дотримували встановленого Богом закону. Ісус згадував присутнім про тих, хто споживали манну в пустині, але не осягнули обіцяного. Це, як пересторога, щоб духовний хліб, святе Причастя, споживати примиреною душею з Господом, щоб не померти духовно й не втратити обіцяного неба. Ісус заохочує, щоб Тіло Його їсти, тобто гідно причащатися, споглядаючи на стан душі. І святий апостол Павло пригадує, щоб судити себе, означає – каятися за зневаги вчинені проти Бога та ближніх, перепрошувати за порушення Божого Закону, святих Заповідей. Перед Богом нічого немає тайного та скритого.

Свята Церква заохочує, щоб часто, навіть щоденно причащатися, бо це життя з Богом, який завжди позитивно діє у людині. Він дає сили, щоб боротися проти спокус диявола та світу, опиратися неупорядкованим пристрастям. Тому гідне святе Причастя чинить душу святою, не особа освячує себе, лише Господь спалює усе гріховне і освячує душу. Бог не може перебувати в душі, де мешкає диявол з усією своєю злобою. Тому святий Учитель відзивається до причасників: «Не в тому брутальність, що часто приступають, але в тому, що (приступають) негідно, хоч би навіть хто-небудь один раз в житті вчинив це»  (св. Ів. Золот., Бесіда V на 1Тм, п.3). Це йдеться про велику відповідальність тих, хто причащається, навіть, коли це стається раз у житті. Наша Церква заохочує, як уже сказано, причащатися кожного дня, а коли хто не причащається раз в році, це зараховується до великої провини. Ось слова Спасителя: «… Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі» (Ів 6,53). Це – зобов’язуючі слова. Заглядаймо в наше сумління, провіряймо його стан і частіше причащаймося Господньої трапези. Просімо пресвяту Богородицю, щоб допомагала нам успішніше причащатися Тіла і Крові Христової.

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

 

7 червня 2018 р. Б., Церква пресвятої Євхаристії, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у неділю всіх Святих

Євр 11,38-12,2;

Мт 10,32-3337-38; 19,27-30.

 

Сьогоднішня неділя в нашій Церкві називається усіх Святих. Чому усіх? Бо в календарі маємо вписано маленьку часточку праведних імен, хто вдостоївся і кого звершили процес, щоб проголосити святими. Так, ці святі відзначалися особливістю праведного життя, їх люди бачили, знали й судили, що вони – святі, бо жили бездоганним життям. Хоч, для прикладу, згадаємо святих апостолів Петра й Павла, і ствердимо, що не усе в них по житті увесь час було бездоганно, але вони каялися, корилися перед Богом, мирилися з Ним, перепрошували Господа… Святий апостол Павло написав до римлян: «Щасливі ті, яким відпущені беззаконня і яким гріхи прикриті» (Рм 4,7). Хто щиро кається, Господь прощає й найбільші промахи життя. А хто живе бездоганно, чинить покуту, для прикладу, постить, дає милостині, часто сповідається та причащається, посвячує час на молитву, не дармує дорогоцінного часу, лише виконує волю Бога, то такими добрими ділами прикриваються гріхи. Святі – це особи, які, падаючи, не лежали, лише, покірно піднімали голови й керували серце до Бога, благаючи о прощення, а Господь з цим не запізнюється – прощає, оправдовуючи. Святий євангелист Матей записав слова, якими звертався Ісус Христос до народу, пригадуючи про умови праведності: визнавати Бога перед людьми; любити Його більше, як батька або матір; слідувати за Ним, незважаючи на перешкоди; нести щоденні хрести, не нарікати на труднощі життя тощо. Юдеї добре розуміли слово про хрест, бо римляни застосовували розп’яття на хресті, як жорстокий спосіб покарання, щоб інші, споглядаючи, боялися. Словом, ради Бога, необхідно бути на усе готовими: «… хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт 10,39), – слова Божого Сина. Втратити життя, щоб знайти Бога та вічне щастя – оплатиться кожній особі у щасливій вічності. Тому святі не щадили свого життя, часто наражалися на великі небезпеки, не «ховали голови у пісок». Слова святої книги велично закликають: «… Твори праведність усі дні життя свого і не ходи несправедливими дорогами» (Тов 4,5). Щоб чинити праведність кожного дня, необхідні немалі зусилля, боротьба, насамперед, з собою. Кожна людина має шанс завжди повертися до Бога, уникати беззаконь, щиро довіряти Господові, – ставатися святою. А святі – це особи виняткової душі: «Такі душі святих, як наприклад, душа Павла, яка зітхала за тим, що затягувався відхід її звідси» (св. Ів., Золот., Бесіда на Пс 149, п.1). Якийсь пророк, Агав, зв’язав собі руки й ноги поясом Павла, мовлячи: «Святий Дух каже це: Отак юдеї зв’яжуть в Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган»  (Ді 21,11). Вірні, що ходили з святим Павлом, заперечували й намовляли, щоб він не йшов у Єрусалим. Святий розрядив ситуацію, відзиваючись: «… Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв’язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса» (Ді 21,13). Праведні бажали найшвидше з’єднатися з Богом, щоб оглядати Його лицем в лице. Бога потрібно дуже любити, бо Він – Любов! Хто ще не спішить любити Бога, таким слід Його боятися, тому що уникати промахів життя зі страху перед карою, це – також, праведність свого роду. Церква, як добра мати, пригортає своєю увагою кожну людину, бо Господь прийшов, щоб усіх людей спасти, розшукуючи таких, хто гине. Не усі бажають  збагнути цю благородну тайну, хоч Ісус Христос всім пропонує спасіння, яке Він здобув ціною свого життя.

Сьогодні п’ята річниця започаткування відпусту на честь пресвятої Богородиці. Це  – наша небесна Мати, пречудесна Марія, яка дуже відповідально ставиться до свого материнського обов’язку, вказаного їй Спасителем світу: «Побачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: Жінко, ось син твій» (Ів 19,25). Цим учнем був святий євангелист і апостол Іван, син Заведея, брат святого Якова, якого дуже любив Ісус. Праведні біблісти вбачають в образі святого Івана, що стояв під хрестом, увесь людський рід, всіх чоловіків та жінок, яких Господь віддав у опіку своєї матері. А слова Христа, проказані з хреста, уважаються заповітом для Марії та усього людського роду, кому Марія охоче допомагає та рятує від нападу злих духів. Праведне життя на землі знаменується чималими зусиллями, щоб свідчити вірність Богові. На людину всюди чекає спротив, щоб жити по Божій волі й щиро практикувати любов ближнього. А любов до ближнього стається й тоді, коли ми перестерігаємо таких перед помилками, вказуючи на необхідність зберігати Божі Заповіді. Ісус навчає нас, не люди рівні нам, говорячи  про брата, що вчинив кривду чи гріх, щоб докорити йому віч-на-віч. Коли ж така особа не хоче послухати слів докору, Господь велить сказати при свідках. «І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві; коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар» (Мт 18,17). Намагаймося через молитву поручати і себе, і ближніх Богородиці, Вона – наша Мати. І цього материнства Вона не може позбутися, бо Їй це приємно, бо сам Син Божий вказав на це. Молімося за навернення грішників, так багато людей не моляться, живуть, ніби немає вічності, не буде суду, не існує нагороди чи покарання! Злий дух не любить нас, хоч був створений, як ангел, але збунтувався проти Бога, бажав творити собі блаженство поза Господньою волею. Люцифер, що був найсвітлішим зі створінь, забажав очолити ангелів та людство. Коли ж довідався, що Син Божий очолить цю місію, який народиться людиною з жінки, Сатана відмовився поклонитися Христові й визнати його головою ангелів та людського роду. Він не міг знести того, що жінка, яка породить Сина Божого, що нижчої природи від ангелів, стане їхньою Царицею, тому запалав гординею, з якої ніколи не вийде й буде мучитися навіки (див. Бамонте Ф. «Збунтовані ангели», видав. «Апостол» 2014р., стор. 61). А ми визнаємо Марію Божою Матір’ю, на відміну від певних релігійних течій, які відкидають її Господнє материнство. Святий апостол Лука записав слова святої Єлизавети, що промовила до Марії під натхненням Святого Духа: «… Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого. І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?» (Лк 1,42-43). Єлизавета назвала Марію матір’ю Господа! Молімося щиро до Марії, бо «молитва, ще сильніше від вогню і краще дощу, пом’якшує і зрошує затверділу від пристрастей душу»  (св. Ів. Золот., Бесіда на Пс 129, п.1). Пресвята Богородице, прийми усіх нас під свій покров! Змилуйся над нами та над іншими грішниками, про які тебе благаємо! Випроси, о Мати Божа, у свого Сина прощення наших провин та миру в Україні! Ісусе, вершителю та засновнику віри, помилуй нас грішних, бо до Тебе прибігаємо у наших молитвах!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

3 червня 2018 р. Б., с. Кохавина

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Слово Митрополита Львівського у понеділок Святого Духа

Еф 5,9-19;

Мт 18,10-20.

 

Преподобні та достойні сестри, дочки святого Василія Великого, щиро вітаю вас з історичним і діючим святом приходу Святого Духа! Молюся до Утішителя, щоб дари Святого Духа знаходили найбільше місця у ваших серцях. Для того необхідно видаляти з душі усе те, з чим цей енергійний Дух не погоджується. Чим вільніше серце від мирських потреб, від впливу світу та панування пристрастей, тим більш серце готове та відкрите на дію Святого Духа. Кожна особа, хто приходять у церкву чи стають вдома на молитву, бажають отримати  дари від Бога. А Господь радо дає стільки дарів, скільки особа готова прийняти, хоч пропонує більше. На молитву, образно кажучи, прибуваємо ніби з порожніми посудинами, з різними ємкостями, у які Господь вливає свої дари. І наш дух отримає таку міру, яку він годен помістити, у порівнянні: скляночка, відро, бочка, цистерна тощо. Господь щедро пропонує духовну енергію, Він, образно, підперезаний золотим поясом через надмір та щирість ділитися дарами, як описує святий євангелист (пор. Од 1,13). Бог шукає людей, щоб вливати у їхні серця свою силу, енергію та передавати дари. Ось, слова Ісуса про Святого Духа: «Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів 7,38). Приходьмо до Господа з чистими серцями, вільними від гріховного забруднення, щоб Він міг влити свою духовну силу, обдаровуючи нашу душу. А нам потрібна духовна поміч від Бога, щоб жити згідно Його Заповідей любові. Святий апостол Павло вказує правильний напрям духовного життя: «Шукайте пильно того, що Господові подобається» (Еф 5,10). Він перестерігає вірних перед ділами темряви, знаючи таємні вчинки нечестивих осіб. Світло Духа виявляє усі скриті місця людського серця, перед Богом усе таємне стає явним. Немає часу присипляти себе пригадує апостол: «Ось що, брати кажу: Час короткий…» (1Кр 7,29). Використовуймо час на проказування псалмів, духовних пісень, чинімо діла милосердя на прославу Господа у наших серцях (пор. Еф 5,19).

Переживаємо церковне свято приходу Святого Духа, що сповнив апостолів своїми дарами. Дія Його була очевидна і відразу, бо вони заговорили різними мовами, що слухачі від цього остовпіли. Мабуть, не лише від знання мови, але зміст проповідування слова Божого захоплював їхні серця, які вони чули від простих людей. Раніше було, що Ісус посилав їх І дав владу над бісами, оздоровляти недуги та проповідувати Царство Боже (пор. Лк 9,1-2). Тоді вони знали про присутність Ісуса в людському тілі, хоч Його не було з ними, а тепер з усією силою надихав їх Святий Дух. Апостол Петро, який не міг протистояти жінці на дворі первосвященика, боявся признати, що він один з Його учнів, тепер відверто й привселюдно голосив слово Боже. Розповідав відважно про Ісуса, його чуда, про розп’яття на хресті, воскресіння та вознесіння Господнє. Говорив про патріарха Давида, як померлу особу й покладену в гріб. Розказував про Ісуса, що вилив обіцяного Святого Духа, силою Якого промовляв святий Петро (пор. Ді 2,29-33). Його промова була така палка й переконлива, що слухачі запитували, що їм робити.? Бажали спасіння і щасливого вічного життя. Відповідь була проста: покаятися й охреститися в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів. Ось різка зміна в житті учнів Христових: із заляканих стали відважними свідками Христовими, про якого розповідали іншим. Пізніше апостоли згадували слова Ісуса, записали згадані слова та діяльність Господню у Євангелію. Зрозуміли, що Спаситель прийшов відбудовувати Царство Небесне, а не царювання Ізраїлю, Його мета: «… спасти те, що загинуло». Богові дорога кожна людина, бо Він для кожної особи створює безсмертну душу, Ісус Христос помер за усіх без винятку, також і за Юду, який видав Його. Правда, той, маючи за вчителя самого Бога, не зумів присвоїти спасіння. Здогадуємося, що Син Божий, знаючи духовну кволість Юди, взяв його до себе і дав усі шанси, приготував найкращі можливості, щоб порятувати його душу. А той не слухав Господа, не зважав на Його слова перестороги: «… Та один же з вас – диявол!» (пор. Ів 6,70); «… ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною» (Лк 22,21). Юда це чув, але не реагував. Спаситель обіцяв і виконав: Святий Дух прибув до апостолів, «і навів їх на всю правду». Людині необхідно стати в усій правді перед Богом: «Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б» (Мр 4,21).

А сьогодні вийшов на яв ювілей сестер, про які повідомила високо преподобна  сестра Даниїла. Вона розповідала, що багато із сестер святкують 25 років чернечого життя і хтось, можливо, сестра Олександра Пущинська – 50 років! Ми вітаємо усіх вас з гарним ювілеєм! Пам’ятаємо, що зарахуються ювілеї праведного служіння Богові! Час не стоїть на місці. Сьогодні ми починали Службу Божу, але цей початок уже у вічності, його не можна повернути. «П’ятдесятий рік буде для вас ювілейним роком…» ( Лев 25,11), такі слова промовив Господь Мойсеєві. До цього ювілею були прив’язані певні правила. У Святому Писанні Старого Заповіту багато разів згадується число 25, зокрема, про царювання ізраїльських царів, що ставали царями в 25 років, або їх тривання при уряді становило 25 років. Ювілеї – гарна річ, Божа постанова! А праведне служіння – ще краща річ, тому бажаємо сестрам ювілянткам ще кращого виконання Божої волі, світла Святого Духа та доброго здоров’я на багато років гідного чернечого життя! Будьте людяними та люблячими сестрами! Хай пресвята Богородиця береже вас під своїм омофором!

 


+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

28 травня 2018 р. Б., Провініційний дім Сестр Чину Святого Василія Великого, вул. Святих Кирила та Методія, м. Львів

 

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube