Різдвяне інтерв’ю Митрополита Львівського

Напередодні Різдва Христового кореспондент «Високого Замку» поспілкувалася на Святоюрському пагорбі з Архиєпископом і Митрополитом Львівським владикою Ігорем

— Чим є Різдво для вас особисто?

— Різдво — це нагадування нам про народження Ісуса Христа, Божого Сина, другої Божої особи, від Пресвятої Богородиці Діви Марії. Це народження нашого Спасителя, який прийняв люд­ське тіло, щоб відчувати усі болі й пе­реживання людські.

Для мене особисто Різдво — велике духовне переживан­ня. Усвідомлення того, що Ісус Хрис­тос

прийшов на світ заради мене, щоб відкупити мене від диявольської злоби. Це викликає у мене велику вдячність, любов, стремління бути вірним Богу. Навіть у життєвих промахах і падіннях не треба боятися Бога, а навпаки, слід до Нього йти, каятися, перепрошувати Ісуса.

Приходимо до Бога з проханнями миру, духовного прощення, благосло­вення. Просимо Його не лише за себе, а й за інших людей. У неділю перед Різдвом зачитуємо перелік родоводу Ісуса і бачимо, що у роду були грішни­ки. Цим Бог хоче показати нам, що Гос­подь не відвертається від людини. Про­рок Ісая написав, що Діва зачне в утробі і породить сина, і дадуть йому ім’я Ема­нуїл, тобто «З нами Бог». Цим Бог по­казує: «Бог є з нами, Бог посеред нас».

Якщо раніше люди вважали Бога да­леким, строгим, вимогливим і спра­ведливим, то Христос показав, що Бог є насамперед Любов. Мама любить, коли діти приходять з проханнями щось допомогти, пробачити, заступитися… Це мамі приємно, а Богу ще приємніше.

На Різдво родина збирається за од­ним столом. Святвечір з першою зо­рею, коли з’їжджаються вечеряти до батьків діти, внуки, коли на столі — два­надцять страв, коли у кутку — дідух, на столі — кутя. Маємо особливі родинні українські традиції, які віками переда­ються у спадок поколінням.

— Українська традиція відрізня­ється від традицій інших країн. У сві­ті по-різному святкують Різдво…

— В Італії майже всюди вечеря щодня о 20.00, у свято і будень. Навіть деякі ресторани працюють з 20.00. Італійська родина збирається щодня на вечерю, всі члени родини стараються на вось­му годину вечора прийти додому, щоб вечеряти разом. В Україні на Святве­чір з’їжджаються діти здалеку, які не за­вжди можуть сісти за один стіл зі своїми батьками, родиною. Навіть якщо бать­ків вже нема у тій хаті, люди їдуть, щоб побути у родинному гнізді. Це поєдну­ється зі святом Різдва Христового, бо християни нагадують собі про своє ди­тинство, своїх близьких і рідних. Разом колядують, йдуть до церкви. Моляться за померлих у роду. Це гарна традиція, яка шанується у нашому народі.

Щодо кількості страв на столі у Свят­вечір Церква не каже нічого. Це не цер­ковний звичай, а народний, може, на­віть походить із поганського… Церква не надає значення тому, скільки страв має стояти на Святвечір на столі. Ніде не пише, що має бути саме дванадцять, а не більше чи менше. Моя мама ще клала на стіл ложки для померлих вже діда, баби…

— Вважається, ложки зі Святвечо­ра треба залишити на столі на ніч, бо душі померлих приходять їсти…

— Люди так роблять з поваги і лю­бові до своїх померлих рідних. Дока­зів того, що душі померлих є з нами на Святвечір, нема. Вшановуємо помер­лих рідних молитовно. Але точно душі померлих їсти не приходять на Святве­чір (сміється. — Авт). Духам і душам по­мерлих їсти земні страви не треба. Як вони їстимуть? Вони не мають тіла.

— У соборі Святого Юра віднедав­на Різдво зустрічають нічними бого­служіннями. Чи буде Архієрейська Літургія цього року уночі?

— Так. Владика Володимир, єпис­коп-помічник Львівської архієпархії, відроджує у соборі Святого Юра нічні богослужіння. Особливо святкові. Ко­лись ми перестали служити нічні бо­гослужіння, бо люди виходили з церк­ви заздалегідь, щоб мати чим доїхати додому, — громадський транспорт пра­цює до десятої-одинадцятої вечора. Біля собору Святого Юра немає вели­ких житлових будинків, щоб люди на­повнили храм, помолилися і поверну­лися додому на ніч. Парафіяни храму Св. Юра добираються з різних кутків Львова і околиць… Хто мав свій тран­спорт, міг залишалася на святкову Лі­тургію, але багато людей не мали змо­ги бути. Багато з тих, які залишилися, на лавках дрімали, не молилися. Коли ми під ранок завершили богослужін­ня, люди вийшли на вулицю і не мали чим добратися додому… Мені стало жаль парафіян, і ми перестали прак­тикувати нічні Літургії. Але зараз ба­гато хто має свої автомобілі… Тому храм Святого Юра запрошує зустріча­ти Різдво молитовно уночі, а наступ­ного дня у Різдво я служитиму Архі-єрейську Літургію.

— Напередодні цьогорічного Різдва в Україні сталася велика подія — ство­рення Православної церкви України. Вона, мабуть, із часом святкувати­ме Різдво разом із Константинополь­ським патріархатом — 25 грудня?

— Не цього року, але наступного — цілком можливо.

— А чому греко-католики не свят­кують разом з Римом 25 грудня? Коли нарешті дочекаємося Різдва разом з усім цивілізованим світом?

— Українські греко-католицькі гро­мади у Канаді, США, Бразилії, Аргенти­ні майже всі святкують Різдво 25 груд­ня. І це правильніше. Загалом, ніхто не знає точної дати, коли саме народив­ся Божий Син. Папа Григорій змінив ка­лендар, і датою святкування стало 25 грудня, щоб не відставати від цивіль­ного календаря. Це логічно, бо Юліан­ський календар застарілий. Про це го­ворили владики ще за Блаженнішого Любомира, зокрема ті, які приїжджають до Львова на Синод з різних кутків сві­ту. Більшість із них святкують 25 грудня. Митрополит Епіфаній сказав, що пра­вославні вірні перейдуть на святкуван­ня за Ново-Юліанським календарем, коли люди будуть до цього готові. Ми теж перейдемо, щоб святкувати Різдво разом із нашими братами православ­ними, і також римо-католиками, які вже святкують у цю дату. Думаю, наші люди готові святкувати 25 грудня. Мене час­то запитують про це українці в Італії, бо 25 грудня в Італії вихідний, а 7 січня — робочий день, тому українцям там не­зручно.

— В Україні тепер також 25 грудня вихідний…

— Так, держава Церкву випередила.

— Чи можливе об’єднання україн­ських церков?

— Іще Митрополит Андрей Шептиць­кий звертався до архієреїв православ­них про те, щоб об’єднатися і вибрати намісника єдиної Церкви української, але з тим, щоб за видимого голову Церкви визнавати Папу Римського. Тоді до цього не дійшло. Але Церква шу­кає такої єдності. Дай Боже, щоб таке об’єднання відбулося.

— До новоствореної Православної церкви України вірні переходять ці­лими громадами. На Львівщині, зо­крема, перейшла громада у Жовкві, яка була найбільшою тут парафією Московського патріархату… Це таке всезагальне українське очищення духовне зараз відбувається?

— В Україні війна. Росія захопила Крим, а багато хто у Московському па­тріархаті підтримує російську агресію. Тому громади Московського патріарха­ту приймають рішення перейти до Пра­вославної церкви України. Томос мають надати 6 січня 2019 року. Після надання Томосу, прогнозують, ще більше пара­фіян перейде з Московського патріар­хату до Православної церкви України. Таким чином через Церкву відбуваєть­ся утвердження України як держави.

— Дехто каже, президент України не мав би втручатися у справи цер­ковні…

— У Старому Завіті, у Книзі хронік, згадується, що цар Давид, який був ца­рем, а не левітом, не священиком, на­казав перенести кивот із хати до Єруса­лима. А потім Соломон збудував храм. Теж цар. Ініціатива від царя. Не потріб­но критикувати за це голову держави, бо подібні ініціативи описані ще у Ста­рому Завіті. Задля укріплення держави ініціатива може виходити від кермани­чів держави, як це стається в Україні.

Розмовляла Ірина Кушинська

Джерело: ВЗ

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube
Владика Володимир: «Великдень – свято радості: його треба пережити у мирі, і не робити нікому кривди»

Напередодні Христового Воскресіння журналіст «Високого Замку» п. Галина Ярема попросила єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященного владику Володимира розповісти про традиції святкування християн.

 

–         Владико Володимире, дехто вва­жає, що Пасха полягає у тому, щоб по­святити у храмі паску, потім її з’їсти у родинному колі. Що насправді для ві­руючої людини означає це свято?

–         Великдень – це відповідь Бога на Страсну п’ятницю. Пасха – найбільше свято для християн. Однак завжди існує небезпе­ка бачити істотні і другорядні речі. Людина у святі часто бачить другорядні речі – піти до церкви, посвятити паску, віра цієї людини може бути на цьому закінчена на цілий рік. Від кожного з нас залежить, чи той Велик­день буде моїм особистим. Чи я приймаю Господа до мого серця? Він воскрес, і тим самим відкрив мені дорогу до вічної радос­ті. Навіть не усвідомлюємо, який глибокий зміст мають Богослужения Страсного тиж­ня. а особливо у Страсну суботу. У центрі богослов’я Суботи стоїть подія зішестя Ісу- са Христа до Аду Адом вважалося царство смерті, темряви, де був праведний народ, починаючи від Адама. І це не було пекло, це був саме Ад. Люди, які там перебували, не могли бачити Бога. Ісус Христос у момент своєї Пасхальної події подав Адамові руку і забрав його з того Аду. Тобто люди з Аду були визволені, і. за словами деяких бого­словів, Ад тоді перетворився у пекло.

–         Римо-католики уже кілька днів ве­селяться і вітають одне одного з Во­скресінням Господнім. Ми ще тільки готуємося до цього величного свята. Чи настане такий час, коли христия­ни усього світу об’єднаються і будуть святкувати великі події спільно?

–         Ми всі прагнемо цієї єдності. Ма­буть. зараз буде багато наукових диску­сій щодо правильності календаря. Му­сить бути єдність у лоні християнства. Це буде довга дорога, можливо, болюча, але ця дорога провадитиме усіх нас до чогось спільного.

–         Люди вітають одне одного слова­ми «Христос Воскрес!». Однак то тут, то там чути, як бахкають петарди чи ще якісь інші вибухові «стрілялки». Чи потрібна така народна традиція для святкування Великодня?

– Народні традиції нас повинні прова­диш до певної мети. Маємо гаївки, в яких є народний фольклор з головним мо­тивом весни як пробудження до життя. Яка мета цієї стрілянини? Християнство з цією традицією не має нічого спільно­го, та й ця стрілянина несе у собі велику небезпеку. Скільки щороку на Великдень саме через це стається нещасних випад­ків! У нашій країні і так достатньо стріля­нини на сході. Окрім того, що ці, на пер­ший погляд, забавки є небезпечні, вони ще й витягають з людських гаманців чи­малі кошти Доброю традицією на Велик­день є дзвонити у дзвони. Дзвін сповіщає пасхальну радість. Від Страсної п’ятниці дзвони мовчать. Оживають на Пасхаль­ній утрені, сповіщаючи людям радісну ві­стку Воскресіння Христового.

–         Які ще є традиції, яких христия­нам варто дотримуватися на Велико­дні свята?

–         Найбільша традиція, якої я би хотів, щоб усі дотримувалися, це прийняти на Великдень Святе причастя Мрію, щоб це стало святою традицією. Ще одна тради­ція. від якої я би просив відмовитися. Дех­то вважає, якщо настав Великдень, мож­на випити забагато алкоголю. Є люди, які свідомо цілий піст не п’ють. Значить, мо­жуть не пити. А вже на Пасху дають собі волю. І яка тут логіка: Христос Воскрес, а людина впала?! Суть нашого християн­ського свята – чи то Різдва, чи Великодня – полягає у зустрічі з родиною вдома і від­відування тих на цвинтарі, хто відійшов.

–         До традицій належить і Обливаний понеділок. Традиція обливатися пере­ходить межу.

–         Який сенс у тому обливанні? Єдина відповідь – зробити людині кривду. Хтось святково одягнутий іде до храму чи в гос­ті, а інший виливає на нього відро води. Якщо хтось хоче себе облити – має на це право. Але інших людей без їхньої згоди обливати не можна! Обливання не має нічого спільного з християнською вірою. Великдень – свято великої радості. І його треба пережити у мирі, а не у поганому настрої, бо хтось зробив кривду.

–         На Великдень прийнято відвідува­ти місце вічного спочинку рідних. Дех­то вважає, що не варто цього робити на саму Пасху.

–         На цвинтар можна ходити щодня. Не обов’язково чекати Великодня. Ве­ликі християнські свята – це свято усі­єї родини, коли за одним столом збира­ються найрідніші. Можливо, проблеми наших родин – культура спільного обіду у неділю і великі свята. Це треба відро­дити, бо це нас об’єднує. А до тих, кого вже нема за цим святковим столом, треба піти і помолитися за їхні душі, від­відати їхні могили.

–         Не раз бачила на кладовищі, що священик молиться і окроплює свяче­ною водою лише ту могилу, біля якої стоять рідні. А там, де вже нікого нема, навіть не зупиняється.

–         Найважливіше, що за всіх треба по­молитися. Це є спільна молитва пара­фіяльної спільноти за всіх, хто спочи­ває на цьому кладовищі. Якщо священик йде кропити могили і бачить, що на ній є хрест, значить, тут похований христия­нин. і таку могилу треба покропити. На­віть якщо біля неї ніхто не стоїть.

–         Церква просить не купувати штуч­них квітів і не нести їх на кладовища. Мовляв, люди підтримують тих, хто хоче заробити.

–         Тут не варто схилятися лише до сфери бізнесу. Бізнес може себе пере­кваліфікувати на вінки з живими квітами і гарними композиціями. Треба зважати на екологію. Бо штучні квіти і вінки через певний проміжок часу треба викидати. А куди? їх неможливо спалити. Вони не перегнивають. Тому Церква і заклика­ла відмовитися від прикрашання могил штучними квітами.

Розмовляла Галина ЯРЕМА

Опубліковано Львівська Архиєпархія УГКЦ 6 квітня 2018 р.

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube