Проповіді і промови

Архиєпископ і Митрополит Львівський Високопреосвященніший владика ІГОР

    • 13/04/2013 Слово Митрополита Львівського на суботу четвертого тижня Великого Посту
    • Переглянути усі статті
      Слово Митрополита Львівського на суботу четвертого тижня Великого Посту

      Євр. 8, 9-12; Мр. 7, 31-37.

      Достойні сестри, гідні пошани дружини священиків,
      Всесвітлий отче ректоре, всечесні отці, семінаристи, дякую вельмишановній пані доктор Вірі Ценглевич за те, що вона трудилася, щоб зібрати вас на спільну молитву, на час глибшої застанови над своїм життям та погодила це приміщення із отцем ректором семінарії, Фрединою Миколою. Усі потребуємо тихого молитовного часу, щоб щиро заглянути у свою душу. Людині якось вигідніше бачити негаразди інших, особливо, духовні промахи ближніх, їхні невдачі, помилки тощо. Так гірко стається, що від негативно почутого й побаченого в інших, багатьом робиться тепло біля серця й можливо, приходить думка, що я краща, у мене такого не трапляється… Може це й правда, а можливо й ні? Бо кожна особа дивиться на себе поблажливими очима, бачить свої помилки через лінзу, яка зменшує розміри гріховного помаху, натомість, ближні суджені з усією строгістю, а їхні негативні вчинки видніють через лупу, яка усе побільшує. Це – скалки й поліна, про які говорить Син Божий (пор. Мт. 7,3). Ось, ми такі люди, такі особистості й це відноситься не тільки до жінок, але до єпископів та священиків, ченців й черниць, бо мало знайдеться відкритих й праведних осіб, щоб уболівали над прогрішеннями ближніх та старанно уникали духовних помилок у своєму житті. Легше повчати ближніх, пояснювати їм причину помилок, комусь дорікнути, але дуже трудно покірно прийняти зауваження скеровані в бік нашої особи. Мудрі особистості - глибоко вдячні, коли хтось уболіває за їхній духовний стан й чинить їм, навіть, несправедливі докори, вони це приймуть у великому мирі. Наприклад, у життєписі про святого Йоана від Хреста читаємо, що свої ж монахи його несправедливо засудили на дев’ять місяців монастирської в’язниці, подаючи йому хліб та воду і, з якої він сам себе згодом звільнив. Так завжди чинили святі, дивуючись тому, що про них пам’ятають люди  та ще й дбають за їхнє щасливе вічне  життя, картаючи й караючи їх. Інші особи дуже віддалюються від правдивого християнського життя тому, що завжди очікують похвал, навіть, несправедливих й підступних, але таким приємно, щоб в їхні барабанні перетинки у  вухах, вдарялися хвалебні слова про їхню особистість та їхню діяльність. Ми зажди виграємо або програємо, говоримо тут про поле духовного життя. Ніхто із людей не може залишатися на якомусь зайнятому попередньо духовному місці. Течія світу, напади злих духів та тривоги невпорядкованих пристрастей відносить нас назад, коли ми не гребемо духовними веслами вперед, прямуючи до Бога. Сьогодні наша Церква згадує про святого Іпатія, єпископа Гангренського. Він з іншими святими Отцями брав участь в Нікейському Соборі. Коли повертався до Гангри, місця свого служіння, на нього напали аріяни, смертельно побили, скинули його з гори, а одна жінка добила праведника каменем. Тіло накрили купою соломи. Тою жінкою оволодів диявол і вона била себе камінням в груди, визнаючи свій тяжкий гріх. Добрі люди віднайшли тіло, яке Господь прославив багатьма чудесами й похоронили із належними почестями. Праведникам необхідно терпіти! Тут знову можна вчинити екзамен своєму сумлінню по відношенню до ближніх. Не потрібно сягати  аж до фізичної розправи над ближніми, вистарчає того, що люди судять ближніх часто безпідставно. Христос же запитував одного: «Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?» (Лк 12,14). Навіть Спаситель не бажав встрявати в чужі справи, хоч міг легко та справедливо розділити майно, про що звертався до нього певний чоловік. А чинив так тому, щоби нас навчити не присусіджуватися до чужих справ й не судити нам ближніх, яких розсудить сам Господь, бо він найкраще знає серце людини. Ми ж, люди, часто помиляємося й не знаємо, що криється в нутрі тих чи інших осіб, який їхній стан та намір діяльності.
       
      Син Божий любив перебувати біля моря, де панувала тиша, вдивлятися в природу, звертати свої мислі до Небесного Отця. Довідавшись, туди прибували й люди, яким він допомагав, не один раз трудився аж до пізньої ночі, не жаліючись на людей, навпаки, зціляв їх та загоював усякі духовні й фізичні хвороби. Коли він прибув над море Галилейське у межі околиць Десятимістя, там привели глухонімого й просили Спасителя доторкнутися до недужої людини. Господь взяв його окремо, вклав свої пальці у вуха та здобувши слини зі свого язика, торкнувся нею язика німого. Звів свої очі в небо й промовив, щоб відкрилися йому слух та мова. Той, хто не чув й не говорив, почав виразно чути і розмовляти, не учився попередньо, але Господньою силою був цілковито оздоровлений. Син Божий не робив жодної операції, не вживав медичних інструментів, що їх використовують лікарі, коли людина знаходиться на операційному столі. Своїм словом та своєю Божою силою, він привернув здоров’я недужій людні. Торкаючись слиною язика німої людини та, вкладаючи пальці у глухі вуха, Спаситель навчав, що Боже слово та Господні руки мають владу зцілювати тих, хто не чує Бога й не бажає з ним розмовляти. Ісус Христос звертає увагу на те, що він очікує нас, хворих людей, які мають добрий слух, виразно розмовляють та втішаються добрим здоров’ям, однак, люди є такими створіннями, яким необхідне Боже втручання, щоб тримати їх у здоровому духовному стані. Господь не відвертається від духовно хворих людей, навпаки, бажає привернути їм духовне здоров’я та поставити людину на праведний й спасенний шлях. Скільки-ж то людей ходять манівцями й не дбають за свій духовний рівень життя?! Людина забуває, що володіє найбільшим скарбом: безсмертним духом! Народ старається про матеріальні статки, авторитет, владу, про знання та високу освіту. Дбають про зовнішній вигляд та здоров’я тіла, витрачаючи, скажімо, на пластичні операції, величезні кошти, після яких не можуть вільно повертати головою, лише викручують ціле тіло, щоб побачити когось збоку. При усьому тому, більшість, зовсім не дбає про свій духовний стан й примирення з Богом. Дехто часом заходять  у церкву, кладуть певні милостині, при усьому тому, кривдять інших. Кладуть на собі великі зовнішні хрести, не маючи Христа у серці та в душі. Дуже мало знайдеться у світі таких духовних осіб, щоб цілковито віддали своє життя в руки Божого Провидіння. Християни не один раз порівнюють себе з іншими, тими, хто не ходить у церкву, не молиться, не сповідається, хто живе у «диком подружжі», розважається по барах та по ресторанах, хто проводить своє життя в гульні та пияцтві тощо. Але й такі, буває, стаються праведними розбійниками, що спасаються вкінці свого життя, повисши біля Божого Сина на хресті, розп’явши своє попереднє гріховне життя та пристрасті. У кожній людині міститься повно прив’язання до самої себе та своїх неупорядкованих пристрастей, які видаються їй добрими прикметами чи навіть чеснотами. Мало людей живуть глибокою вірою в Бога, звичайно, найбільше у релігійних людей віра поверхнева, неглибока й це показується найкраще тоді, коли людину зустрічають різні випробування. Наприклад, коли захворіє людина або хтось з її близьких, коли втрачає на майні, славі, авторитеті, владі тощо, тоді запитує: чому мене карає Господь. А Бог якраз бажає лікувати людину, бо вона втрачає віру, не живе нею, забуває про свого Творця, про вічність та щастя. Святий Йоан від Хреста пригадує про різноманітні шкідливі для душі  привички. Він навчає: «Доки душа не візьме верх над жаданнями, доти не сягне мети, хоч би й опанувала чимало чеснот, бо так не зуміє здобути ту досконалу чесноту, що полягає у вмінні робити душу порожньою, голою, очищеною від усіх без винятку бажань» (св. Йоан від Хреста «Сходження на гору Кармель» гл. 5, п.6, укр. версія 2012). Християни, подібні до сирого дерева, кинутого у вогонь, яке піниться, не бажає горіти, з якого виходить вода, парує, висушується і тоді поволі його огортає полум’я й воно починає горіти. Заглядаймо часто у нашу душу й просімо Господа та наших ближніх, щоб допомагали нам в її очищенні, не гніваючись на прикрі слова чи незгоди з нашими поглядами. Хай пресвята Богородиця, Мати милосердя, випросить нам у свого Сина помилування, життя вірою та щирості у прямуванні до Бога, до небесного щастя!

      + Ігор

      Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

      13 квітня 2013 р.Б. Львівська духовна семінарія Святого Духа. Реколекції для дружин священиків

Львів.Собор св.Юра

Актуально


Щиро вітаю усіх вірних нашої Церкви з великим святом Воскресіння Христового! Дякую нашим священикам за їхнє добре служіння! Складаю подяку усім вірним нашої Церкви за глибокі старання приналежності до Христової Церкви!

Галерея

Previous
  • Шпиталь ім. Митрополита А. Шептицького отримав гуманітарну допомогу від Конгрес Українців Канади

  • У Львівській Архиєпархії УГКЦ відзначили День подяки за дар життя

  • У Львові урочисто відзначили 250-річчя храму Премудрості Божої, що в Шевченківському гаю

  • Урочиста ораторія «Я тебе кличу» з нагоди урочистостей у 150-ті роковини народження митрополита Андрея Шептицького

  • Празник Покрова Пресвятої Богородиці в Архикатедральному соборі Святого Юра.

  • Екологічний день у літньому таборі при парафії св. свщмч. Йосафата (м.Львів)

  • Подячний благодійний форум для волонтерів і добродіїв

  • Молитовна хода вулицями Львова «За мир і Божу мудрість для Українського народу»

  • Ювілей повернення собору Юра вірним УГКЦ

  • Освячення престолу у храмі Преображення Господнього, що в с. Вороблячин.

  • Розпочався новий навчальний рік у Школі духовності та євангелізації Львівської архиєпархії.

  • Престольний празник собору Святого Юра у Львові 2013 р.

  • зустріч Школи духовності та євангелізації Львівської архиєпархії.

  • Засідання протопресвітерів Львівської архиєпархії (01.2017)

  • Священний Синод Єпископів УГКЦ

  • парафія Пресвятої Богородиці-Володарки України

  • зустріч християнських сімей 1 грудня 2013

Next

Божественна літургія

  • Район
  • Час літургії

Наші друзі