Слово Митрополита Львівського на дев’яту неділю по Зісланні Святого Духа

1Кр 3,9-17; Мт 14,22-34.

Євр 3,1-4; Мт 16,13-18.

Ісус Христос простував водою, ніби сушею. Апостоли, за вказівкою Ісуса, відчалили звечора човном і подалися на інший берег. Спаситель ще довго відпускав народ. Коли усі розійшлися, Ісус пішов молитися на самоті. Чому? Син Божий дуже любив свого Небесного Отця та Святого Духа, з якими постійно розмовляв, зокрема, зі своїм Отцем. Він був постійно з’єднаний з Ними! Тим більше тоді, коли Син Чоловічий, як один із нас, навчав людей звертатися, шанувати та зростати у любові до Небесного Отця. Ісус припадав до молитви, розмовляв зі своїм Отцем, виявляючи любов, а Бог є Любов! Це повчання для усіх людей, щоб керувати нашу любов до Бога, навчатися її та щиро практикувати. У людей дуже багато любові до себе, розширене себелюбство, також любов до осіб та речей, що часто вимикається поза Господню любов. Люди нерідко призвичаюються до себе, навіть до пиття кави, певної їжі, до розмов із приємними особами, до праці тощо, щоб задовольнити самолюбство і т. д. Тут немає гріха, та теж бракує добрих діл і любові до Бога. Люди забувають про Господа і нічого доброго не чинять для своєї душі.    

А Ісус, помолившись, подався на другий берег, просто водою, ішов хвилями, що ставали Йому підніжком. Не знаємо, чи ті водні хвилі змочували Його одежу, чи вода стікала так, як це діється з певного роду птицями, які плавають у воді, але не змокають?.. Ісус  ступав поверх води впевнено, як ступають люди по землі! Вода для Спасителя ставала ніби сушею, Він ступав і не тонув. Ісус йшов до своїх учнів, як Бог, а вони, побачивши: «То привид!» – злякано говорили. Учні не думали про Бога, думали про себе та про обставини; вітер і вода, ляк від стихії зайняв місце у їхніх серцях та думках. Нічого злого, але бракувало довіри та гіднішого зв’язку із Богом! Господь не бажав, щоб страх запанував у серцях апостолів, тому відізвався до них: «Заспокойтесь, – це Я  , не страхайтеся!» Ісус заспокоював їх та казав не лякатися, не упадати в паніку страху. Усі мовчали, лиш учень Петро, який дуже любив Ісуса, просив дозволу підійти до Нього по воді. Спаситель йому: «Підійди!» І той пішов верхом води, уже приблизився до Господа на витягнуту руку, але відвернувся від Ісуса й звернув очі та думку на вітер. Вмить злякався сильного вітру, а страх був таким великим, що сміливий Петро став тонути. Він забув у ту мить, що наш Творець панує над стихіями, що вони усі підвладні Йому. Пророк Авакум твердить: «Гори, побачивши тебе, трясуться; навала вод проходить, безодня стогне вголос, здіймає руки свої вгору» (Ав 3,10). Природа перед Господом не те, що безсила – вона Йому підвладна, слухняна, бо вона – творіння Божих рук. Добре, що учень Ісуса відразу звернув увагу на Нього, закричав, щоб Ісус рятував його. Син Божий вхопив його та докорив за брак віри, за нестачу цілковитого довір’я до Господа. Мало знайдеться таких осіб, які вповні довіряють Богові. Люди, звичайно, покладаються на гроші, багатства, забезпечення, на знання, авторитет, панування, на добрих друзів тощо. Рідкісні одиниці з людей повністю довіряють Богові.

В особі апостола Петра кожна нормальна особа пізнає себе. Люди вірять, вірніше, багато із людей вірять в Бога, в Його існування, вічність, у суд душі після смерті, нагороду чи покарання у вічності. Мимо того, немало із людей сумніваються в існуванні потойбічного життя й голосно висловлюються так про вічність: «Не знаю, може там і щось є…? Може Бог є?» Дехто навіть молиться й висловлюється про людину, як муху, що її розмазують по поверхні, й залишається мокре місце, нічого більше. Немає душі? Можна накидати філософічні ідеї, але істина є одна: правда завжди по стороні Бога. Син Божий виразно стверджує: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. (Мр 8,35). Люди сперечаються про політику, про спорт, про бізнес, бажають собі доброго здоров’я тощо. А про душу, про її вартість – часто глибоко відмовчуються! Життя кожної людини – не просте, бо вона крокує розбурханими хвилями світу, які бажають разом із ворогом-дияволом втопити її у вічному терпінні «морських мук». Проти людини здіймаються сильні вітри диявольських навіювань, духовні війни її залякують, щоб потурати грішним практикам життя світу. Вірним святої Церкви необхідно знаходитися у Христовому кораблі, довірити себе Богові й повторяти: «Ти істинно – Син Божий!» Господь завжди звернений лицем до людини, якій пропонує свою руку, а людина, буває, навіть не хоче й пальця простягнути Господу Богу? Не сумніваймося, бо Господь могутніший за найбільші військові потуги. Так просто зруйнувався сам собою радянський соціалістичний табір? Впали й стали руїною вавилонське, римське, македонське й інші могутні царства? Де сьогодні великі вожді, що загрожували цілому світу? Де могутні держави, які тримали в полоні страху увесь світ? А де сьогодні той жебрак, який в Італії прийшов на прощу й один із 50-ти тисяч людей отримав повний відпуст?! Про такого в книзі описує один праведний священник, який мав таке видіння від Бога. І чому він один отримав повний відпуст? А тому, що не мав жодного прив’язання до гріху, до матеріальних речей, бо любив і шукав одного Бога!  

Господь назвав апостола Петра «маловіром», але він був праведним маловіром, маловіром, що тримався Бога, а не був відокремленим від Нього. Чи учень-маловір залишився таким до кінця свого життя? Ні! Він піддався благородній зміні, Ісус продовжував виховувати його, і Петро став іншим. Як іншим? Коли Христос воскрес, з’явившись, в оточенні учнів запитував його: «… Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?…» (Ів 21,15). Потім, Ісус питав його вдруге і третій раз, а той відповідав: «… ти знаєш, що люблю тебе». Правда, перед третім разом Петро засмутився, мовчав, а згодом підтвердив, що любить Господа. А Ісус за кожним разом доручав йому пасти вівці та ягнята, довіряв йому, як і раніше, не усунув Петра. І відомо, що цей апостол з любові до Христа віддав своє життя – був розіп’ятий на хресті. Йому вистачало Бога, а все інше служило, щоб іти до Бога! Пам’ятаймо слова святого апостола Павла: «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви» (1Кр 3,16-17).

Сьогодні згадуємо пам’ять освячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового в Києві, у будівництво якого вірні нашої Церкви вкладали свою цеглину! Цей храм збудований на Божу славу, в ньому вірні освячуватимуть віками свої душі! Згадаймо про важливу подію, а саме – 30 років виходу з підпілля нашої Церкви. Багато душ, які очікували волі своєї Церкви, уже здобули небо. Інші ще в дорозі по вічну нагороду… Хай добрий та ласкавий Бог благословить усіх своїми щедрими духовними дарами, дає сили в боротьбі за вічне щасливе життя! Пресвята Богородице, рятуй нас!

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

18 серпня 2019 р. Б., Гошівський монастир

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube