Слово Митрополита Львівського на Томину неділю

Ді 5,12-20;

Ів 20,19-31.

Сьогоднішня неділя у нашій Церкві присвячена, зокрема, святому апостолові Томі. Христос, після покладення Його у гріб, воскрес як і обіцяв, про що говорив своїм учням. Вони чули це не один раз, але цьому не приділяли належної уваги – навпаки, здивовано запитували один одного: «…що воно означає – воскреснути з мертвих» (Мр 9,10). Апостолам трудно було уявити воскресіння з мертвих і те, що за тим повинно слідувати. Вони бачили, як Ісус воскрешав тих, хто помер: дочку Яіра, сина вдови з міста Наїн, Лазаря з Витанії. Що вони думали, коли бачили воскресіння, та як уявляли життя по воскресіння – нам трудно уявити. Можемо здогадуватися, що при житті Христа вони якось погоджували воскресіння, що Ісус живе і такі випадки можливі. Але коли Христа не буде з ними – хто тоді може воскреснути і кому буде можливо воскресити інших? Учням Христа та іншим слухачам, які чули слова Сина Божого, не вкладалася у голові справа воскресіння та життя після воскресіння? Не відомо, чи правильно буде прирівнювати думку учнів про воскресіння з приходом багатьох людей у церкву, які слухають слів повчання священика, чують тексти Святого Писання про вічне життя, про відпущення гріхів, про потребу жити чесно, необхідність молитися тощо, а живуть далекі від Бога! Багато осіб рідко ходять в храм, не моляться, сповідаються раз в кілька років або й зовсім ні, чинять багато гріховних помилок протягом свого життя. Хоч не відкидають Бога, мають підсвідому віру, знають, що помруть, бажали б воскреснути, але не відповідати за спосіб свого життя. Багато із тих, що приходять в церкву і навіть моляться, кажуть, що вірують у Бога, але дуже сумніваються у своєму воскресінні та вічному житті. А Господь стукає до людини, навіть коли її життя уже давно «звечоріло», давно уже похилилося поза 80 років. Боже милосердя без кордонів і Господь терпеливо чекає, щоб грішна людина навернулася й отримала щасливе вічне життя.

Учні Ісуса, друзі апостола Томи, переконували його, що бачили Господа. Він відповідав: «… Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів 20,25). Господь, прийшовши наступного разу, дорікав йому за крайнє невірство: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки… Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» Людям здається, навіть багато переконані у твердості своєї віри! Віримо у воскресіння Господнє, хоч ми там не були. Нам здається, що наша віра непохитна, й дивуємося святому апостолові Томі, що він захитався, бажав рукою торкнутися ран та боку воскреслого Спасителя! А Ісус Христос лагідно закликає сьогодні всіх віруючих, щоб покинути невіру, а бути Йому вірними. Віра в Бога вимагає багато відваги, мужності, щоб не зламатися посеред багатьох випробувань, які очікують кожну віруючу особу. Коли батьки очікують народження немовляти, а воно народжується хворим, наприклад, на ДЦП, з хворобою Дауна, з викривленими рукою або ногою, з іншими неочікуваними вадами тіла тощо – хто дякує Богові за народжене хворе дитя? Чи такі батьки продовжують бути віруючими, не нарікають на Бога, люблять його, хворе дитя, довіряють йому своє життя, також, життя своїх рідних й близьких?! Коли невинну особу побили, звинуватили й засудили – яка її віра? Як така особа довіряє Богові? Чи віддається вповні у Його руки, не нарікає, спокійно приймає такий стан? Нелегкий стан випробовування прийшовся нашим блаженним: вірним, священикам, ченцям, черницям та єпископам, яких несправедливо арештували радянські органи, а багатьох інших страшно били та жорстоко вбивали. Як це приймати? Так, потрібно пробувати звільнитися чи довести свою правоту, це необхідно й можливо. Коли один із сторожі  ударив в обличчя Ісуса, Син Божий відізвався: «… Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» (Ів 18,23). Але це не зворушувало злочинців. Коли ж невинній особі заглядає у вічі несправедливість, зневаги, критика більшості? Яка віра такої людини? Чи така людина продовжує бути віруючою чи зневірюється й звинувачує ближніх та Бога?! Коли б особа почула про свій  діагноз невиліковної хвороби? Як тоді довіряє Богові? У таких випадках необхідно цілковито довіритися Господу й ще гідніше готуватися до зустрічі з Ним. Коли над нами зависла несподівана духовна темрява і здається, що Господь покинув нас – чи ми довіряємо Йому і триваємо у переконанні, що мимо таких випробувань Бог поряд з нами, знає усе про нас й невидимим способом підтримує нас? Не потрібно бачити ран від цвяхів та Ісусового ребра, проколотого списом, належить вірити Богові та усувати найменший прояв зневіри. Господь ніколи нікого не залишить, Він завжди поруч, Він завжди з нами! Будьмо віруючими, не побачивши! Апостол Тома вірив у рани, яких не бачив, бо не був біля хреста Ісуса, але не повірив у воскресіння Ісуса, про яке його переконували друзі?! Хай пресвята Богородиця, наша небесна Мати, виблагає нам непохитної віри в Бога та його святе Провидіння! Довірмо своє життя люблячому Богові.

+Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

5 травня 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube