Слово Митрополита Львівського на Світлий вівторок

Ді 2,14-21;

Лк 24,12-35

Два зажурених учні простували з Єрусалиму в Емаус. Дорога не була близька для пішої ходьби, приблизно 30 кілометрів. Лука з Клеопою вирушили вранці, розмовляли про події воскресіння Христового, про надії, які покладали на Ісуса, й розчарування, що їх зустріли. Вели суперечку, обговорювали політичну ситуацію краю, припускали, що настав час звільнення від панування римлян, думаючи, що Ісус був громадянський вождь. За їхнім припущенням, Христос повинен був підняти народ на боротьбу проти окупантів, а Ісуса розіп’яли, усі їхні надії впали, розсипалися, визволення з римського рабства не відбулося. Хтось з краян пристосувався до невільницького способу життя і став заможним прислужником у поневолювачів, але більшість страждала, були бідними слугами. З такими розчарованими роздумами два учні Христові прямували додому. Вони бачили не одне чудо, яке довершив Христос, однак їхні думки були направлені лиш на політичне визволення. Послідовники по-кволому сприймали духовний провід Спасителя та його місію звільнення людства від панування диявола над світом й над усім людським родом. Погляд учнів був звужений, щоб прийняти Христа як Спасителя не лиш Ізраїлю, але усього людського роду! Панування римлян дуже пригнічувало їх, бо очікували вождя, якогось юдея Юди Бен-Гура, який би приніс очікувану свободу! Ісус Христос розчарував їх, Ізраїль залишався поневолений Римом.

Коли учні простували та висловлювали у глибокому помислові свої надії й невдоволення, до них непомітно приєднався подорожній, Ісус, який розпитував, про що вони ведуть такі палкі розмови. Апостоли не пізнали Христа, їм і на думку не приходило, що таке можливо? А неможливе сталося дійсністю! Господь завжди біля людини, Він присутній в житті кожної особи, бо кожна людина дорога Синові Божому, за кожну Він з любові помер на хресті. Ісус запитав про розмову, яку вели між собою апостоли? Його цікавить мова людей та їхній внутрішній стан, що висловлюють його назовні. Людям здається, що Господь далеко, Його не видно, Він не цікавиться нами й не знає нас. А Спаситель приглядається до нашого життя, знає наші розмови, потреби, ставлячи не один раз запитання: «… Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?…» (Лк 24,17). Можливо, не одній людині було б стидно за свою мову, стаючи в обличчі Бога, бо така чи інша мова ображає Господа та ближнього? Хоч би сказано тихо й тайно, але для Господа: «Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б» (Мр 4,21). Народ часто нарікає, бо йому не подобається такий чи інший начальник, духовний лідер, Президент, ухвалення законів або реформи? Нікого не цікавить хто відповідальний за те, бо більшість з нашого народу поки що привикла, що «барін» повинен усе вирішити й зробити за нас. Більшість із начальників дбають про свою кишеню, бо люди не контролюють їх, не запитують: звідки беруться такі великі статки? Дуже часто певні начальники багатіють за рахунок обдурювання свого народу. Звідси слідують нарікання, звинувачення провідників народу тощо. Ісус не навчав нарікати, лиш довіряти Богові та залишити Йому вирішення певних справ. Він стверджував: «… За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений» (Мт 12,36-37). Яке важливе слово людини, через що вона оправдається або буде осуджена? Дуже важно, щоб довіряти Богові та звертатися до нього у різних потребах, особливо що відноситься до загального стану та духовного рівня людей.

 В другій книзі Макавеїв описано про благочестивого первосвященика Онію, який відповідав у святині за духовні та матеріальні добра. Симон, наставник храму, мав свої погляди й не годився з благочестивим первосвящеником Онією. Симон подався на зустріч з Аполонієм з Тарсу, правителем Келесирії та Фінікії, й розповів про великі статки святині у Єрусалимі, які б можна забрати. Аполоній розмовляв з царем, а вельможа вибрав Геліодора, щоб забрати вищезгадані багатства. Прибув у Єрусалим з наміром пограбувати святиню. Первосвященик пояснив про вклади дів та сиріт та що нечестивий Симон сказав неправду. Але Геліодор повідомив, що він виконує царський наказ і добра святині необхідно перевезти в царську скарбницю. Вирішив забрати срібло та усі дорогоцінності. Священики молилися перед вівтарем, первосвященик Онія з болю аж змінився. Усі люди стали молитися, а жінки надягнули волосяниці, спільнота вірних простягали руки до Господа Вседержителя. Геліодор та його прибічники виконували наказ, підійшли до скарбниці, але побиті Божою силою, знепритомніли й занепали на дусі. Їм з’явився кінь із вершником, який копитами бив Геліодора і двоє юнаків неабиякої сили, прегарної вроди, наносили удари грабіжникові. Геліодор впав повитий густою темрявою і його німого винесли з храму. Так показалася Божа сила! Юдеї дякували Богу, прославляючи Його. А друзі Геліодора просили первосвященика, щоб помолився за помираючого. Онія приніс жертву Богові за Геліодора і ті самі юнаки знов з’явилися Геліодорові та сказали, щоб дякував первосвященикові, завдяки якому Господь дарував йому життя. Геліодор попрощався з Онією й живий із військом повернувся без дарів до царя. Усе розповів цареві, а той радився, кого б ще послати. Геліодор повідав, що там панує Божа сила й сам Господь захищає те місце (пор. 2Мак 3,1-40). Таким способом Бог врятував скарбницю, не вживаючи зброї та війська, вистарчив вершник, два юнаки, тобто, ангели та кінь! Спрямовуймо нашу мову з великою довірою до Бога!

Вірних Єрусалиму, які довірились Богу, Господь врятував! А два учні, втративши надію на Бога, сперечаючись, поверталися повні розпачі та безнадії. Господь вирятував теж їх та витягнув з безнадійного стану, як апостола Петра з води, коли той тонув у хвилях моря. Син Божий назвав тоді Петра «маловіром», а двох учнів «безумними й повільними серцем у вірі», бо бачили так багато чудес, навіть воскресіння мертвих, однак їм бракувало віри в серці. Просімо Господа, щоб дарував нам сильну віру, незважаючи на те, як далеко похилився вік нашого життя. Учні пізнали Христа при ламанні хліба, їхні серця запалали вірою та любов’ю. Вони негайно вирушили у Єрусалим, щоб ділитися радістю та правдою про воскреслого Христа! Учні віддалялися з міста повні горя та розчарування, а після зустрічі з Христом поверталися назад, наповнені вірою, надією, радістю та любов’ю. Хай радість та світло Христового воскресіння осяває наші душі, щоб скріпленими вірою прямувати нам до Небесного Єрусалиму! Хай станеться за словами пророка Йоіла: «А кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться» (Ді 2, 21).

 + Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

30 квітня 2019 р. Б., Храм Воскресіння ГНІХ, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube