Памʼяті Оксани Гайової

18 квітня минає 40 днів переставлення до вічності п. Оксани Гайової, великої дослідниці спадщини Праведного Митрополита Андрея. Пропонуємо Вашій увазі спогади працівників архіву, що провадили свою працю разом із пані Оксаною.

Велика когорта сущих на небесах прийняла у свої обійми ще одну світлу душу. Всім нам і після сорока днів цього переставлення видається, що Бог забрав цю людину від нас зашвидко, але Бог, певно, забирає тих, хто виконав на землі свою місію. Оксана Василівна Гайова її виконала. Хоча у своєму житті вона ще мала багато задумів. У Бога, очевидно, були інші плани.
Оксана Гайова виконала у житті два великі покликання. Перше – дослідити спадщину митрополита Андрея Шептицького, вивчити його життя і діяльність як церковного і громадського діяча, популяризувати його постать. Більше двадцяти років працювала над цією темою і одна зробила стільки, скільки часом роблять цілі колективи вчених у спеціалізованих наукових інститутах.

Працювала з архівними документами, а це – особовий фонд митрополита Шептицького, а також фонди документів, які стосувалися історії УГКЦ. У цьому випадку слово «працювати» означає не тільки досліджувати, вивчати і аналізувати документи, але найперше – зібрати їх докупи, надати цілісності паперовим розсипам, які часто не мали початку чи кінця, а також нумерації. Все це вона класифікувала, описувала і укладала в архівні справи. Це виснажлива мурашина праця, за яку п. Оксана взялася заради віднайдення об’єктивної правди про митрополита Андрея Шептицького. Уже готові сформовані справи вона опрацьовувала разом із сьогодні теж покійним світлої памʼяті владикою Михаїлом Гринчишиним. Результатом їхньої копіткої багаторічної співпраці стали видання збірників документів, пастирських послань, звернень Митрополита. До своєї роботи ставилася з великою відповідальністю, а до постаті Митрополита Андрея – зі ще більшою відповідальністю, повагою і трепетом. Кожне слово, яке п. Оксана Гайова сказала чи надрукувала про Андрея Шептицького, базується тільки на документальних фактах. Ті, хто знали її відповідальне ставлення до своєї роботи, апріорі вірили її слову. А ті, хто не знали п. Оксану, або ж упереджено сприймали Митрополита Шептицького, – перевіряли і… визнавали справедливість її слів. Завжди говорила спокійно, аргументовано, з точним посиланням на джерело. Ми не один раз були свідками приватних розмов між п. Оксаною Гайовою і світськими чи духовними особами як з України, так і з інших країн світу, з людьми різної віри і конфесій – католиками, православними, іудеями. Нехай з яким настроєм чи упередженням вони починали розмову про Митрополита Андрея, ця бесіда завжди велася на засадах рівності між співрозмовниками, а закінчувалася в тональності поваги до нашого Митрополита. Так ми мали наочний приклад високого рівня професіоналізму.

Ми багато вчилися від неї власне архівної роботи. Звичайно, що не все вдавалося у перші дні, та не завжди все виходило добре і по кількох роках роботи в архіві. Свої зауваження п. Оксана подавала у вигляді пропозицій, а наші помилки вважала тільки браком досвіду. Ніколи жодним словом не образила, не принизила ні нас, ні будь-кого іншого. До кожної людини ставилася з великою повагою. Сама ж у собі не мала і краплі погорди, зверхності чи марнославства. Принаймні ми такого не бачили жодного разу і за жодних обставин. Попри це, вона разом з нами, молодшими від неї на ціле покоління, слухала ту музику, яку ми вмикали, обговорювала те, що нам було цікаве, розуміла наші жарти і навіть любила збоку дослухатися до наших розмов і від нас знати про нові тренди у різних сферах сучасного життя. А ще – дуже раділа нашим успіхам, досягненням. Якщо якась справа нам вдавалася чи то в роботі, чи у приватному житті – тішилася разом з нами так щиро, як може тішитися правдивий приятель за своїх менших друзів. А ми були меншими від неї не тільки роками.

Пані Оксана прикладом своєї поведінки стала для нас взірцем у найважливіших життєвих стосунках: людини з людиною, людини з її роботою і обов’язками, а також людини з Богом.

Завжди з щирою приязню спілкувалася з людьми. А люди до неї приходили часто і дуже різні: відомі і незнані, близькі й не зовсім, світські та духовні, знайомі й зовсім чужі. І всі мали до неї розмову, справу чи прохання. Ніколи і нікому не відмовила у допомозі, якщо допомогти було у її силах. Люди часто користали з її приязні, і ділова на початках розмова потрохи переходила у приватну, з частими скаргами на життя, обставини, інших людей. Пані Оксана чемно і терпляче вислуховувала, розраджувала, а якщо могла, то і допомагала. Такі розмови забирали багато часу, дуже втомлювали, а найголовніше – відволікали від улюбленої справи. Ми не раз пропонували їй свою допомогу у подібних ситуаціях: сказати, що п. Гайова зайнята і, на жаль, не має часу і можливості на розмову, хотіли вберегти її від не зовсім тактовних відвідувачів. Але вона такою «допомогою» користалася вкрай рідко. Нас це неабияк дивувало: бо ж як можна заглибленій у таку важливу роботу людині відволікатися на несуттєві для неї речі? Але одного разу вона дала несподіване для нас пояснення: «Я таких нарікань на життя слухаю тільки одне-два на день. А уявляєте, скільки їх вислуховує Господь? І не щодня, а щороку, уже тисячами тисяч років, подумайте, а як Йому?» Якщо по правді, ми були приголомшені. Навіть не припускали, що можна так думати.
Зате велику радість їй приносило, коли її приятелі заходили запитати, як їй ведеться, а найголовніше – поцікавитися її роботою, чим вона зараз займається, над яким проектом працює. Її це дуже тішило. Щиро ділилася останніми досягненнями (нова публікація, новий документ, який віднайшла, нове корисне для роботи знайомство – а таких людей дуже цінувала), звірялася у свіжих задумах. Хотіла почути думку людей, прислухалася до їхніх порад. Щире зацікавлення іншими людьми її роботою, – працею над постаттю митрополита Андрея Шептицького, – було для неї найбільшою винагородою за її труд.

Повністю віддавалася своїй роботі. Щопонеділка сідала за робочий стіл реалізовувати думки, які народилися за час вихідного дня. А одна думка породжувала іншу, та – ще наступну і якраз до п’ятниці вистачало роботи. Працювала виважено і без зайвої метушні. Була глибоко занурена у тему своєї праці. А що об’єкт дослідження і сам був глибокий, масштабний і багатогранний, то і п. Оксана Гайова з фахівця духовної спадщини митрополита Шептицького стала ще й фахівцем з цілої історії УГКЦ.

Пані Оксана рідко відвідувала будь-які громадські заходи, не ходила на мітинги, шкодувала тратити час на речі, які вважала, що і без неї відбудуться. Любила свій кабінет, своє робоче місце і свою роботу. Вважала, що саме нею служить своєму народу. Настанова Митрополита: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну», стала її життєвим кредом. А її праця зі звичайного людського обов’язку переросла в улюблену справу цілого життя.

Працювала багато і віддано. І час, вільний від роботи, теж часто віддавала праці. Останній день свого життя, а це неділя 10 березня 2019 року, вона присвятила своїй улюбленій роботі. На кухонному столі увімкнений ноутбук, поруч – Святе Письмо і вервичка, для фону – радіо «Марія». В такій обстановці уже наступного дня знайшли п. Оксану. Нас це не здивувало, навпаки, було щемно ще раз переконатися, що вдома вона була такою самою, як і на роботі, а у приватному житті – така сама, як і серед людей. Вона завжди була однаковою: однаково щирою, однаково відкритою, без тіні лицемірства, була завжди собою.

Що стосується стосунків людина – Бог, то Бог у її житті завжди посідав перше місце. Її віра була глибокою і зовсім непоказною, а в молитві вона була спокійна, зосереджена і радісна. Особливо шанувала Боже Милосердя. Щодня о 15 годині, годині смерті Спасителя, на кілька хвилин заглиблювалася у тиху молитву. Робила це мовчки і делікатно, з повагою до тієї справи, якою ми були зайняті у ті хвилини (чи працювали, чи щось обговорювали, чи, може, навіть про щось жартували). Не нав’язувала нам цієї практики. Але з часом ми самі перейняли цей приклад. Щодня кілька хвилин спільної молитви чи вголос, чи мовчки, формували особливо близьку атмосферу між всіма нами, а також близькі, сповнені довіри стосунки як у робочих, так і в особистих відносинах. У нашій свідомості своїм прикладом вона посіяла добрі зерна поваги до самих себе і до свого ближнього, а ще – якийсь інший, особливий вимір любові до Бога.

За майже 15 років спільної праці ми ніколи не чули від п. Оксани жодного нарікання на жодні обставини її життя. Вважала це гріховним, а про різні проблеми говорила, що це тимчасові життєві труднощі і перешкоди. Збоку виглядало, що усі сповнені якимись клопотами і гризотами, а вона одна –  ні. Так, звичайно, не було. Мала рідних (маму і племінника), за яких турбувалася, переживала всі ті самі труднощі і випробування, що і кожна людина. Інша справа, що воліла про це не розповідати, а якщо вже говорила, то подавала як факт, без жодної нотки нарікання. Вважала, що не може обтяжувати іншу людину своїми негараздами. Була вкрай тактовною і уважною. Усі до цього звикли, усі сприймали її як завжди здорову, завжди бадьору і завжди успішну. А тому і звістка про її смерть усіх приголомшила. Як? Оксана Гайова? Цього не може бути! Вона ж сталева і завжди все може! А вона не була сталева. Вона не тільки вміла сміятися, але вміла і плакати. Робила це вкрай рідко і у вкрай інтимній атмосфері. Її щирі сльози часто були спричинені не власним болем, а болем інших людей. Їй була властива рідкісна риса емпатії, вона вміла не тільки співчувати, співпереживати, але і співболіти.

Фактом, що ніколи не нарікала на життя, подала власний приклад як мовчки і з правдивою радістю можна нести той хрест, який Бог поклав на плечі кожної людини. Дуже вважала над тим, щоб на тягар Господнього Хреста не додати ще і вагу свого. А тим, що вислуховувала скарги на життя від інших людей, по суті підставляла під їхні тягарі своє плече. «Хай нарікають мені, а не Богу, Йому і без того важко». Отакими були її стосунки з Богом, так вона Його любила. І це було ще одне її покликання – своєю поведінкою, своїм прикладом пригадувати іншим, що людина є створена на подобу Бога.

Чекати понеділка як початку нових приязних розмов, веселих розповідей про минулі вихідні, можливості відчути правдиве добро, спільно пережити робочі і приватні успіхи чи негаразди, нагоду побачити приклад тихої сумлінної праці – це те щастя, за яким ми поспішали впродовж багатьох років до нашого кабінету. Велика вдячність Богу, що дав нам такий коштовний дарунок – по-справжньому добру, шляхетну і благородну Людину.
Володимир Кіт
Марія Мицан

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube