Слово Митрополита Львівського на неділю митаря та фарисея

2Тм 3,10-15;

Лк 18,10-14

Цікаву притчу розповів про нас і для нас Ісус Христос! Представив двох осіб, що увійшли помолитися до храму. Справа не затрималася й не стосувалася лиш двох. Це широкий аспект присутніх в храмі, практиків молитви людей. Зі слів Ісуса назвемо дві групи: одні думають про себе, інші – надіються на Бога. Хто переважає? Яких більше? Невідомо! Бо немало тих, хто щиро вірить і старається про спасіння не своїми силами, а духом та заслугами Спасителя світу; не бракує й тих, хто поклав надію на свої маєтки, авторитет, чи просто думають «ми спасаємося своїми зусиллями»… Теж знаємо й чуємо про багатьох, хто не вірить у вічне життя, не надіється нагороди й не очікує покарання. Говорять, що Бога немає, існують лиш пережитки у певної частини людей – і так судить немале число живого люду. Коли запитати про постання книги самої зі себе, щоб так записались слова, сформувалися речення, стали друком на картках, отримали відповідну форму, самі зшилися у книгу, отримали обгортку тощо – ніхто не повірить! Такі твердження про книгу висміють і уважатимуть таку особу розумово хворою, бо хто б твердив, що книга може сама зі себе постати? Але повірити про постання світу самого зі себе, виникнення життя, оформлення живої істоти, хоч би людини, мудрої розумом – багато скажуть, що це можливо! Простіше – неможливо, а складніше – можливо?! Але проста травичка, живий листочок складніші у своєму житті від будь-якої книги, машини, навіть «мудрого» робота. Бо травичка – живий організм, має вегетативну душу, а машина чи кожен апарат, виконаний людьми, – неживий, хоч може виконувати складні операції. Така правда, яку приймаємо, а вчені бажають зрозуміти правду про живу клітину. Віруючі люди з переконання приписують, що світ й усе живе створив Господь, Творець усього видимого й невидимого, Буття, що існує саме собою. Ми вдячні нашому Богові, який утримує світ й усе, що в ньому, при житті. Ми керуємося вірою, бо усе збагнути розумом неможливо!

Ісус Христос вказав на два роди людей, які намагаються служити Богові, приходять у храм і по-різному бачать себе перед Богом. Хтось уважає, що Бог ніби повинен радіти з того, що вони приходять у храм, що Він їм винен багато, що вони моляться і служать Йому, бо це необхідне для Нього. І це – велика помилка, бо Господь щасливий сам у собі, Йому не можна нічого додати, ані відняти! Він – святий, Господь покликав світ до існування, Він створив усе з нічого, і лиш Бог може так діяти. Жодна людина не може щось зробити без нічого, бо людина перетворює, винаходить, але не створює! Двоє молилося в храмі, один хвалькувато представляв себе Богові, виставляв свої добрі вчинки перед Богом, понижував інших. А митник уважав себе негідним стояти перед Богом, не шукав за своїми добрими ділами, мав теж щось доброго за собою, скажемо, не придирався до когось на митниці, був лояльним… Митник не шукав осіб, щоб себе порівнювати з іншими, лиш бився в груди, пам’ятаючи про помилки життя, уважав, що йому достатньо, коли Господь простить йому провини. Митар проказував дуже коротку, але щиру молитву, просячи Бога прощення: «… Боже, змилуйся наді мною грішним!» І Господь простив та оправдав його за простоту й щирість, без шукання достоїнств. Митар був собою, розумів свій жалюгідний духовний стан. Він прийшов у храм, щоби в правді свого стану стояти перед Богом, величчю Його Маєстату. Був свідомий того, що Господь знає митника без його заяв – і не помилився. Відійшов оправданий, вислуханий, бо Христос ознайомив волю Бога: «… кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – підвищений». Грішний митар був щасливий, його коротка й покірна молитва долинула до Бога. «Побожний» фарисей не молився, глядів на інших та шукав способу принизити їх. Думав, що цим прихилить Бога на свою сторону, що Господь приб’є печатку на його спосіб думання. Але Господні шляхи інші, він – Правда, Світло, й не може темних діл уважати світлими.

Ці короткі роздуми провокують нас, щоб не хвалитися й не шукати похвал у людей. Так, коли слідує похвала, необхідно приймати її спокійно в дусі, що велів Ісус апостолам: «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк 17,10). З притчі пізнаємо, що Господь радо приймає від людини дух покори та покаяння, бо знає людську неміч та здібність навіть чинити помилки у житті. Молімося щиро до Бога, маючи Його постійно перед нашими духовними очима. Хай пресвята Богородиця допомагає нам бути простими та покірними!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

17 лютого 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube