Слово Митрополита Львівського у другу неділю по Зісланні Святого Духа  

Рм 2,10-16;

Мт 4,18-23.

 

Наше життя – це похід, який чинить кожна людина у певному часі перебування на землі. І це перебування дуже відрізняється поміж кожною особою, бо одні живуть довше, інші дуже коротко; люди народжуються та перебувають в різних місцях земної планети; по-різному реалізують дорогоцінний час, який дарує нам Господь. Одні народжуються і помирають немовлятами, інші в дитинному віці, хтось в молодому та зрілому, а дехто досягають поважного віку і відходять в інший світ між 80-ма та сотим роком. Мало тепер осіб у світі, які переступають вік поза сто років. Автор псалмів пригадує: «Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаємо» (Пс 89,10). І немає значення, скільки років особа перебуває у цьому світі, лиш велику роль відіграє слухняність людини Божому Законові та виконання волі Господньої. Очевидно, ті, хто ще не вживає своєї волі: немовлята, діти та розумово незрілі, коли помирають – переходять в обійми Небесного Отця. А ті, хто уміє розрізняти між праведним та поганим, хто вживає свого розуму, хоч може й не знають про Бога, повинні слідувати за своїм сумлінням. Хто знає закон, як, приміром, християни, яким дано десять Заповідей Божих, будуть суджені за виконання цього закону. Про інших святий апостол Павло навчає: «Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не маючи закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи» (Рм 2,14-15). Господь дав людині духовне сумління, духа, якого не видно, але це сумління вміє розрізнити й сигналізує людині про добрі та негідні, гріховні вчинки. Кожна людина усе своє життя має можливість вибору між добрим й поганим, праведним та грішним. А це означає, що люди на землі висловлюються за Богом або проти нього, за виконанням його волі або – виконанням своєї волі. Ми, люди, маємо, лиш, один вибір із двох: за Богом чи проти нього, – немає нейтрального, третього. І цей вибір відіб’ється кінцевим відгомоном у вічності: нагороди або покарання. Тому кожна мудра особа аналізує своє життя і, коли бачить, що зло вкралося в її серце, запанувало в душі, намагається позбутися зла через щире покаяння, в такий спосіб  примиритися з Господом і здобувати вічну нагороду. Питання прощення тривожило апостолів, зокрема, святого Петра, який запитав Ісуса Христа: «… Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати? Ісус промовив до нього: Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім» (Мт 18,21-22). Тут Син Божий натякнув на велике милосердя Бога, який завжди готовий простити людині, коли вона щиро кається та звертається до нього з надією на прощення. Хтось скаже, що від щирого серця кається, а згодом чинить ті ж самі промахи у житті, але пам’ятаймо, що Господь милосердний, тому знаходимо відповідь: «Він знає, з чого ми зліплені, він пам’ятає, що ми – порох» (Пс 103,14). Бог знає, що людина – не ангел, що створена із земного пороху. І Мудрець також пригадує людині, говорячи про неї: «Чим пишатися порохові й попелові, якщо нутро його вже за життя розкладається» (Сир 10,9). Так, хоч людина – духовно дуже квола, вона повинна противитися всякому диявольському насиллю, призиваючи Господа на допомогу та перемагати підступи диявола. З другого боку, не дивуватися своїй духовній слабості, йти постійно до Бога, перепрошуючи його за гріховні вчинки. Цар Давид, якого вибрав Господь, чинив поважні гріховні промахи, але звертався до Бога, признавався й каявся, відповідаючи Гадові, Божому посланцеві: «… Дуже мені скрутно, але ліпше мені впасти в руки Господні, велике бо над міру його милосердя, аніж потрапити в людські руки» (1Хр 21,13). Боже милосердя – безмежне, людське – мілке та змінне.

Святий апостол Матей записав у Євангелії про покликання Ісусом Христом братів Петра та Андрія, потім, Якова та Івана, як учнів. Син Божий призвав їх до виконання волі Бога, вдруге, для Андрія та Петра, як здогадується святий Іван Золотоустий, про що уже писав євангеліст Іван (пор. Ів 1,36-42). Учитель Церкви чинить висновок з євангельського тексту святого Матея, бо тут Ісус Христос легко назвав Симона Петром, а це значить, що була перша зустріч, де Ісус чітко надав Симону ім’я Петро, що говориться у Євангелії святого  Івана євангелиста (пор. св. Ів. Золот., Бесіда XIV на Мт, п.2). І сини Заведея, та брати Петро з Андрієм радо прийняли запрошення Ісуса – стали його учнями. Вони залишилися до кінця з Ісусом Христом. Святий Іван, улюблений учень Спасителя, стояв під хрестом, на якому помирав Ісус. Він удостоївся назви «син Марії», бо такі слова промовив Господь з хреста. Апостол Петро був призначений Спасителем на керівника Церкви, що поволі зростала, яку заснував Син Божий. Від часу, коли Ісус призвав учнів, вони були поряд з Ним, виконували Його розпорядження та навчалися у Його школі. Коли Господь відійшов на небо, апостоли виконували волю свого Учителя, за віру в нього, за його ідею спасіння та проповідування Божого слова, майже усі прийняли мученицьку смерть. Наше життя невмолимо приближує нас до закінчення його на землі. Не забуваймо про вічність, про нагороду та покарання, яке вибирає собі кожна людина виконанням волі Бога або спротивом Богові. Хай Господь благословить нам бути скромними виконавцями його волі! Пресвята Богородице, надіє наша, допоможи нам збагнути й гідно виконати волю Небесного Отця!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

 

10 червня 2018 р. Б., Церква Вознесіння ГНІХ, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube