Слово Митрополита на свято Симона Зилота (рукоположення в пресвітерський чин)

Ді 23,1-11;

Ів 16,15-23. 2

Ісус Христос дуже дбав про своїх учнів, розповідав їм про Небесного Отця, про себе, як Бога та про Святого Духа. Він наголошував по-людськи, що посідання Отця, також у рівній мірі належить до нього. Вони, Божі Особи, – рівні, лише, назви інші та різна одно-згідна діяльність. Спаситель передбачав уже свою близьку смерть, тому проголосив, що пройде трохи часу і його не побачать більше. А згодом воскресне і знову будуть бачити. Ісус порівнював це з народженням дитини, коли жінка родить її болить, відчуває великі терпіння, коли ж народить – радіє, забуває на попередні болі, народжене дитя, ніби нівелює усі терпіння. Це порівнювалося з болями учнів, коли Ісуса Христа зрадять, судитимуть, без жодного жалю бичуватимуть, будуть насміхатися з нього, потім, приб’ють до хреста, на якому він помре, – учні сумуватимуть. Але це – не кінець Ісуса, бо Син Божий похований у гріб – воскрес, подолав смерть, щоб вічно жити Боголюдині, як переможець над злом, смертю, дияволом, – радість для поклонників Сина Божого. Воскресіння Христове внесло корективи в душі апостолів. Наступила некваплива зміна. Вони проповідували про Христа, як свідки, ті, хто його бачили, перебували з ним, ділили долю дня і ночі на протязі певного часу. Обіцяна Христом радість для апостолів охоплювала їхні серця.

В Діяннях апостолів описано, як представники синедріону поставили апостола Павла перед первосвященика Ананію. Ананія велів бити його по устах. Апостол захищався, посилаючись на закон, а знаючи, що в залі були фарисеї та садукеї, відізвався, що він – фарисей і його судять за надію на воскресіння. Садукеї не вірили у воскресіння. Між присутніми на зборах зчинився великий заколот, суперечка, фарисеї оправдовували Павла. Представник римського уряду вирвав Павла з рук заколотників і велів військовим відвести його у твердиню. Вночі апостол отримав від Господа запевнення, що він буде свідчити про нього у Римі. Павло не бачив Ісуса, лише, знав його через оповідання інших, хто перебував в колі Спасителя. Він повірив і Господь вибрав його на свого свідка та проповідника про Христа невірним.

Свідком Христа був апостол Симон Зилот, про кого оповідають, що у нього на весіллі в Кані, був Ісус Христос з учнями. Симон був свідком чуда переміни води у вино, повірив Господу й став його учнем. Голосив слово Боже у Єгипті та Персії. Там його схопили за намовою поганських жерців. Був засуджений на смерть. Відносно передання, апостола Симона розрізали пилою. Інший життєпис про нього: він дійшов зі словом проповіді аж до Британії, де був розіп’ятий на хресті. Для нас важливо те, що він був ревним проповідником слова Божого, сміливим свідком Ісуса Христа, про якого розповідав, що він – Бог, який буде судити людей на вічну нагороду чи покарання.

Поставлений у священство Роман – великий свідок Ісуса Христа, людина ще більшої віри! Відсьогодні він буде закликати людей до святого Причастя словами святої Літургії, вказуючи: «Святеє святим». А це – наголос, щоб і його душа та стан душ вірних був у належному порядку перед Богом. Це – заклик дивитися у свою душу та серце, щоб гріховний бруд не поганив людського духа. Святий Учитель Церкви, задумуючись над цими словами залишив нам чудову згадку: «… хто не святий, тому не приступати. Не просто говорить: чистий від гріхів, але: святий; а святим чинить не лише відпущення гріхів, але й присутність (подих) Духа і множина благих діл. Не тільки … щоб обмилися від нечистоти, але були білими й прекрасними» (св. Ів. Золот., Бесіда на Євр XVII,п.5). Усестороннє та стисле життя з Богом. Вірні та священики повинні старатися про високий духовний рівень серця. Святий апостол Павло писав до римлян: «В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господові служіть» (Рм 12,11). Служити Богові необхідно з усієї глибини свого серця. Святий Іван Золотоустий згадує про те, що в давнину юдеї утримували вісім тисяч левітів, крім них – вдів, сиріт тощо. Він скаржився, що у його часи священики займалися матеріальними справами. Дбали про поля, доми, нагромаджували матеріальні цінності та прибавляли різного добра. А вірні не дбали про утримання священиків, хворих, опущених та потребуючих осіб. На основі того він написав: «… і ви (вірні) залишаєтеся без плоду, і священики Божі не займаються необхідним ділом» (св. Ів. Золот., Бесіда на Мт LXXXV п. 3). У свій час Господь звернувся таким словом до Мойсея: «І скажеш усім здатним та кмітливим, кого я сповнив хистом, щоб вони зробили ризи Аронові, щоб посвятити мені його на священика» (Вих 283). Священик – людина Бога, його служитель, про кого він дбає, за кого заступається та очікує від нього вірного святого служіння. І від тебе, достойний отче Романе, Бог домагається святого служіння, гідного священства уже від цього часу. Будь вірним та добрим слугою Господнім, який приготував для тебе велику радість: «… Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (1Кр 2,9). Віддаю тебе, доброчесний отче Романе, покрову пресвятої Богородиці! Хай ангели Божі бережуть твого священства! Дякую твоїй усій рідні, вихователям семінарії та усім тим, хто своїми молитвами, добрим впливом та прикладом підтримували тебе у дорозі до священства! Хай Бог ласкаво благословить тебе!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

23 травня 2018 р. Б., Собор св. Юрія, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube