Слово Митрополита Львівського у Неділю  Мироносиць  

Ді 6,1-7;

Мр 15,43-16,8.

Святий апостол Марко згадує історію поховання тіла Ісуса, знятого з хреста: «Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено» (Мр 15,47). Жінки бачили, що тіло Христа, обгорнувши полотном, поклали у гріб за старанням Йосифа з Ариматеї, прикотивши важкий камінь. Це – свідки, які цікавилися Ісусом, долею Його тіла, пам’ятаючи про необхідність намастити його пахощами. І, очевидно, дочекавшись неділі, коли можна було виконати цей обряд, бо субота була святкова, домовившись, жінки рано-вранці вирушили до гробу. Йшли дорогою, розмовляючи між собою про Христа – журилися приваленим каменем. Розраховували на несподіваний випадок, що камінь якось вдасться відкотити? Може, думали, що крім них знайдуться ще інші почитателі Ісуса, які теж прийдуть до гробу… Приближалися до гробниці, сповільнюючи крок, сторожі не було – і диво: камінь лежав осторонь! Мироносиці опанували себе і обережно увійшли всередину гробу, де побачили юнака, що сидів у білій одежі. Їх обійняв великий жах… Почули голос, очевидно, ангела, який заспокоював їх, щоб не лякалися. Він ще промовив й сказав їм, щоб ішли до апостолів й Петра та повідомили, що Ісус випередить їх у Галилеї. Святий Іван Золотоустий роздумує про те, що вказано окремо ім’я Петра, якому Ісус велів йти в Галилею, бо він, мабуть, не повірив би, що Господь простив йому відречення (пор. св. Ів. Золот., «Про жінок мироносиць, і про те, що немає жодного протиріччя між євангелістами в розповіді про воскресіння ГНІХ» п.4). Слова незнаного юнака нагнали ще більшого переляку. Жінки прожогом вискочили з гробу й тікали, не обертаючись, великий трепет напав на них. Не могли говорити зі страху, не знаючи, що думати про усе це?! Уява в таких випадках буйно діє в голові, вони пам’ятали про злобних юдеїв, що розіп’яли Христа, боялися за себе, хоч їм нічого в той час не грозило. Подавалися до гробу з певним наміром побачити мертве тіло, планували бальзамувати його, а тут – усе обернулося несподіванкою. Мерщій тікали, побачивши та почувши слова незнайомого юнака, що сидів у відкритому гробі. Навіть в голову не приходило їм те, щоб зустріти у гробі хлопця у білій одежі. Щось дивного діялося, чого вони зі страху не могли збагнути, не мали сили холоднокровно сконцентруватися, щоб спокійно пригадати слова Ісуса, який не один раз наголошував, що він помре, але й воскресне! «Помре», не було труднощів розуміти це слово, уже змирилися, бо усе бачили, куди поклали тіло Ісуса. А «воскресне» – не розуміли! Жінки, прибувши, увійшли в гріб, але тіла не було, лише від ангела почули, що Ісус Назарянин воскрес.

Жінки поверталися інші від порожнього гробу. Від побаченого та почутого у їхню душу увійшла зміна. Юнак сказав їм, щоб вони переконували апостолів, учнів Христових, що Ісус воскрес. Мироносиці ішли до гробу з наміром намастити тіло, а поверталися із завданням голосити про воскреслого Христа, Сина Божого. Зрозуміли, що Христа не потрібно шукати у гробі, Він – живий, Він – воскрес, гріб, сторожа і печаті не мали сили тримати Його у своїх облогах! Воскреслий Ісус переказав через ангела, щоб очікували Його. Він прийде! Не сподівалися такого обернення справи. Ісус подав учням ініціативу зустрічі з Ним у Галилеї. Апостоли Христові не спішили до гробу, страх тримав їх в різних місцях, по яких вони розбіглися. Ці місця, де збиралися, були їм відомі. Так, жінки приходили й повідомляли апостолів, що гріб відкритий, сторожа відсутня, що з ними розмовляли незнані особи, ангели. Учні не вірили, їм здавалося, що жінкам з перестраху привиджуються ангели та чуються слова про воскресіння. Апостолу  Петру було цього уже забагато. Він знову, як і раніше, не думаючи, встав та побіг до гробу Ісуса, апостол  Іван, випереджуючи його, прибіг перший до гробниці, але увійшов туди лише після апостола Петра. Святий євангелист Іван написав про себе: «Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував» (Ів 20,8). Повірив лиш тоді, коли побачив порожній гріб, полотнище й хустку, речі, якими було обгорнуте тіло й голова Ісуса Христа. Більше не вірив апостол Тома, бо він бажав пальцем намацати місця в пробитих цвяхами руках Ісуса та вкласти долоню у пробитий списом бік. Ось, трудна справа – віра в Бога, яка продовжується аж до наших часів. Не усі люди вірять в Ісуса Христа, як Сина Божого, як Бога, у Його смерть та воскресіння.

Згодом число віруючих людей та учнів Христових збільшувалося. Спочатку апостоли самі служили людям при столах, щоб накормити їх та надавати іншу допомогу. Потім апостоли, порадившись, вибирали відповідних мужів, ставили їх дияконами й  доручали опіку над потребуючими матеріальної допомоги. Ми з вами належимо до тих, хто вірить в Бога, стараємося служити Йому через виконання Заповідей Божих і святої Церкви, насамперед через сповнення Заповідей любові Бога та ближніх. Не забуваймо про наш швидкий перехід у часі до Бога! Бо 70 чи 90 років життя – це крапля проти безконечної вічності. Стараймося жити християнським життям, щоб воскреснути у світлі Христовому до вічної радості. Запитуймо себе часто: чи вірю у те, що Бог воскресить мене до вічного життя? Можливо, не задумуюся над тим, що конкретно мене чекає: нагорода або покарання у вічності? Пам’ятаймо, що ми своїм гідним чи негідним життям приготовляємо вічність. Багато із нас уже маємо більшу половину життя за собою. Яке воно, наше християнське життя, прожите 20, 40, 60 чи 80 років? Живемо вірою та у мирі з Богом, практикуючи молитву, покаяння за гріхи, приймаємо святе Причастя тощо? А може ми байдужі – християни, але маловірні або невіруючі? Можливо, повторяємо з іншими, що у вічності багато людей і мені щось дістанеться? Борімося проти зла борнею практичної віри в Ісуса Христа! Наше життя на землі наближається з кожним днем до логічного закінчення. Ісус Христос багато разів повторяв людям, щоб вірили у нього та виконували волю Небесного Отця. В Діяннях апостольських написано: «І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків були слухняні вірі» (Ді 6,7). Будьмо й ми завжди слухняні святій вірі, бо час нашого переходу до милосердного Бога завжди актуальний, незважаючи на вік та здоров’я! Пресвята Богородице, допоможи нам жити глибокою вірою в Бога!

 

  + Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

22 квітня 2018 р. Б., церква Благовіщеня, м. Львів

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube