Слово Митрополита Львівського у Томину Неділю

Ді 5,12-20;

Ів 20,19-31.

 

Доброчесні отці, достойні молільники, щиро вітаю усіх вас у цьому святому храмі на молитві, якою прославляємо нашого Господа! У святій церкві необхідно бути уважними, бо сам Ісус Христос, увійшовши до святині так сказав: «…Написано: Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак» (Лк 19,46). Господь назвав святиню, або церкву: «Дім мій!» І пригадав, що це – дім молитви. А молитва необхідна людині, а не Богові! Господь завжди щасливий, Він – любов, Його не можна змінити й ніхто не може нічого Йому додати, Бог –  самобутнє щасливе й радісне Буття. Щире моління людини приносить їй позитивну зміну, яку проектує на неї Господь. Слід відкидати усякі мислі, які приносить світ та злий дух для того, щоб перешкоджати щиро молитися Господу. Бог посилає людині дуже багато добра, любові й радості, але вона сприймає стільки, на що готове її серце. Коли серце чи, скажемо, дух людини звільнений від мирських клопотів, тобто вільний від гріха та світових прив’язань, тоді Бог щедріше наповняє людину своїми духовними дарами. Необхідне місце в серці! Коли ж душа заповнена світовим життям, віддалена від Бога, шукає себе у багатстві, в грошах, розкошах, в посадах та авторитеті, у значенні перед іншими тощо, не говоримо про гріх, тоді Бог не знаходить багато готового місця в душі, щоб людину наповнити духовними дарами. Один із благородних церковних письменників описав видіння, що мав від Господа на прощі в одному італійському місці. На прощу прибуло приблизно 50 тисяч вірних, а повний відпуст отримав лише один жебрак, який не мав прив’язання до побутових речей, багатства, ані до жодних осіб. Це – віруюча людина, яка мала цілеспрямоване серце на Бога! Кожна людина відчуває свій духовний стан та свою віру в Бога. Людина покладає довіру на Бога, або на багатство; хтось, можливо, на осіб, владу, авторитет чи інші земні речі. Святий апостол Павло переконував коринтян: «Кожного діло стане явне… і вогонь випробовує діло кожного, яке воно» (1Кр 3,13). У вічності покажеться віра кожної людини, її життя, любов до Бога та ближніх, дбайливість, з якою вона старалася про служіння Господові – або злому духові, тому що третього не існує. На цьому світі можна прикрити навіть великі злочини, грабунки, розбої тощо. Скажемо, невиявлений кривдник може показуватися праведником на землі, а у вічності Господь відкриє правду про кожну людину. І станеться так, як заповідав Господь: «Тоді останні стануть першими, а перші – останніми» (Лк 13,30). Тому вартує задумуватися над своїм життям і не мислити, що Бог далеко й не знає наших справ та нашого життя.? Автор псалмів пригадує вірним: «Близько єси, о Господи, і всі твої веління – правда» (Пс 119,151).

У великій недовірі перебував святий апостол Тома, який не сприймав воскресіння Ісуса Христа. Невідомо, що вкінці він думав про відсутність Христа в гробі, коли звідусіль стверджували, що гріб порожній, теж залишилися полотна і хустка з голови? Мабуть, знав про це? – але не вірив, що Ісус воскрес і являвся апостолам, Його також бачили жінки. Можливо, Тома торкався хоч би полотна та хустки, які принесли з гробу, що ними обмотували тіло Спасителя, однак це не впливало на його віру. Тома не вірив, що Ісус воскрес, аж поки Спаситель не прийшов знову до апостолів й не звернувся до Томи, щоб той переконався про Його воскресіння через вкладання пальця у пробиті цвяхами рани Христа.

Святий апостол Іван описав подію приходу Ісуса Христа до апостолів після воскресіння, коли вони зі страху перед юдеями замкнули двері й чогось чекали. А Господь не хотів залишати їх у непевному стані. Прийшов до них крізь зачинені двері так, як вийшов з гробу, не ламаючи печаті. Зі самого ранку зчинився великий ажіотаж між учнями та побожними жінками, що були близькі до Спасителя. Порожній гріб, дехто із жінок по кілька разів бігали до гробниці, щоби переконатися про те, що камінь відвалений від гробу, а тіло Господа відсутнє. Не знали, що думати про таке явище, хоч поволі пригадували слова Ісуса, який переконував їх про своє воскресіння. Марія Магдалина біля гробу зустрілася з воскреслим Христом, якого не пізнала. «І каже їй Ісус: Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш? – Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, – а я заберу його» (Ів 20,15). До гробу бігали інші жінки, до порожньої гробниці увійшли апостоли Петро та Іван, побачивши лише полотна… Панувало побожне замішання. На кінець, під вечір, учні зібралися й зі страху зачинилися в кімнаті. Посеред зібраних появився Ісус, що промовив: «Мир вам!» Показав пробиті руки й бік, це втішило учнів. А він знову повторив: «Мир вам!» Виводив їх зі стану переляку та недовіри, вводячи в стан Божого миру та духовного спокою. Не прийшов до них, щоб просто показатися, а проголосив завдання: «…Як мене послав Отець, так я посилаю вас… Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів 20,21-23). Спаситель повторив, проголошуючи своїм апостолам спасенну місію очищення людей від гріхів силою Святого Духа. Звичайно, що Господній Дух відваги вступив в душі апостолів. Не знаємо, чим вони займалися цілий тиждень, коли Ісус наново прибув восьмого дня на їхнє зібрання? Відомо, що тут був уже присутній апостол Тома, який ще не бачив воскреслого Спасителя. Усі старалися переконати його, що вони бачили Господа, який приходив до них й розмовляв з ними.  Дарма, той не вірив! Бажав сам бачити Ісуса та ще вложити пальці у рани на руках, щоб усунути сумнів, що Ісус теж був прибитий до хреста. Також бажав цілу долоню вкласти у пробиту списом збоку рану. Такого фізичного досвіду забажав учень Христа. Ісус прийшов восьмого дня після воскресіння, знову зачиненими дверима, став посередині й промовив: «Мир вам!» І відразу звернувся до присутнього Томи: «…Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів 20,27). Здійснивши акт вкладання пальців та долоні в рани, учень Тома голосно промовив: «…Господь мій і Бог мій!» (Ів 20,28). Господь прийшов задля Томи, щоб вчинити його віруючою людиною, бо за ним скривалася невіра великого числа людей. На Утрені свята молимося: «Один, насмілившись, Тома Близнюк невір’ям облагодіяв нас вірою, бо визволив від затьмареного невідання усі краї вірним невір’ям…» (Утреня Антипасхи, тропар 7-ої пісні). Спілкування Сина Божого з учнями перемінило їхні міркування, дало їм силу йти у народ, проповідувати слово Боже та чинити багато чудес, що вони завдячували Святому Духові. Господь бажає бачити нас віруючими людьми духом й на ділі. Бо віра без діл, стверджує апостол Яків – мертва! (пор. Як 2,17). Хай акт невіри та переконання апостола Томи у воскресіння Христа, послужить нам зростати у вірі та любові до Бога!

Мені залишилася ще одна приємна та важлива місія: дякувати доброчинцям за фундацію ікон та споруджених для них невеликих обрамлень-престолів, які ми посвятили у церкві преподобної Параскеви. Висловлюю подяку в імені уряду Львівської Архиєпархії вельмишановним:  родині Колодій, Тарасу та дружині Богдані; родині Гичка, Назарію та дружині Надії; поважним депутатам Богдану та Ярославу Дубневичам; достойним Доскіч Анні та світлої пам’яті чоловікові (+ Роману). Хай Господь благословить усіх вас щедрими духовними дарами, рівновагою в труднощах, силою духу та добрим здоров’ям на багато років життя!

 

  + Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

15 квітня 2018 р. Б., храм св. Параскеви, с. Зубра

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube