Слово Митрополита Львівського у четверту неділю Великого посту

Євр 6,13-20; Мр 9,17-31.

Еф 5,9-19; Мт 4,25-5,12.

Здебільшого, простолюддя любило Ісуса, слідували за ним, уважно слухали його науки, люди захоплювалися повчаннями Спасителя, очікували допомоги тощо. А Ісус дуже часто оздоровляв хворих, проганяв злих духів, які мучили людей, часом брав участь в прийняттях, які використовував для повчань та навернення грішників, розмножував хліб чи рибу, щоб накормити народ. Господь дуже любив людей і вони часто віддячувалися йому взаємністю. Апостол Матей описує подію, що за Сином Божим йшла велика кількість «людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання». Господь не лякався людей, не сторонився від них, навіть коли з людей кричали злі духи, або нечиста сила кидала особами до землі, обертаючи ними із значним виділенням піни з їхніх уст тощо. Господь старався приготувати людей до слухання слова, яким поривав їх, щоб боролися  з усякими перешкодами для осягнення вічного спасіння. Раз зійшов на гору й сів, коли ж прибули його учні, зауважує євангелист, Ісус, відкривши уста, почав навчати. Святий Іван Золотоустий звертає увагу на слова записані святим євангелистом Матеєм: «А він, відкривши уста, почав навчати» (Мт 5,2). Учитель Церкви цей вираз пояснює так: «Щоби ти пізнав, що він навчав навіть і тоді, коли мовчав, а не лише – коли говорив» (св. Ів. Золот., Бесіда XV на Мт п.1). Хто був на цій горі, де здогадуються, що Ісус виголосив слова блаженств, знає, що вона не така й висока, радше пагорб, що недалеко від Генезаретського озера. Звичайно, що Ісус сідав вище, говорив з природного підвищення, щоб голосніше лунав голос й слухачі добре чули його навчання. Коли приблизилися його учні, говорив ніби до них, але так, щоб навчати усіх  присутніх. Це відносилося якби до учнів, але цей збір народу був тоді уважніший, цікавіший, щоб знати, що Господь говорить до своїх найближчих осіб. Такий спосіб повчання втаємничував вимовлені слова, тому уважність слухачів зростала. Що ж такого навчав Христос учнів, що стало цікавістю усіх присутніх? Не казав учням, що ви блаженні тому, що виконуєте почуті від мене слова. Ні! Говорив так, що відносилося до усі, хто сприймав сказане ним та щиро виконував. Святий апостол Павло навчає: «Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються» (Рм 2,13). Вірні у неділю чи в інші дні прибувають у церкву, слухають повчань, але не усі чують те, чого навчають, бо певні особи мають внутрішні перешкоди, тобто подумки займаються своїми справами, навіть стоячи у церкві на молитві. Потім ті, хто почули, не завжди погоджуються з тим, щоб трудитися над зміною свого способу життя: відсікти себе від гріховних практик. Дехто переносить почуте на інших, не бажає застосовувати певний метод для себе, бо потрібне зусилля, щоб ставатися кращими. Хочеться уникнути гріха, але без зусилля, а такий метод приречений на неуспіх. Син Божий пояснював здобування вічного щастя  наступними словами: «Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт 11,12). Це слова Бога – не людини, що вказує на спосіб здобування Небесного Царства. Бо над своїми неупорядкованим пристрастями необхідне духовне насильство, сила, призивання Господа, Богородиці чи святих на поміч, щоб здолати гріховний опір, який нав’язує диявол, світ й наша ослаблена природа. Очевидно, що багато із людей критикують, навіть вчення Бога, свого Судді, який видасть справедливий вирок на гріховні потурання. Творець не буде нас судити так, як ми бажаємо, лише так, як пропонує його свята воля, Божественне Провидіння. Не вистарчить відштовхуватися від своїх думок, потрібно приймати у своє життя волю Бога й нею спасатися. Якщо не спасуться сухі слухачі закону, то, що буде із його критиками чи порушниками?

Ісус закликає та навчає: «Блаженні вбогі духом…», – хвалить тих, хто простий духом. Це – особи, які стараються свій дух підпорядкувати Духові Господньому. Такі не виносяться понад інших, як це чинив фарисей, потопаючи у своїй гордині, про кого сказав Спаситель, що повертався до свого дому неоправданим, «бо кожний, хто виноситься, буде принижений» (пор. Лк 18,14). Убогі духом смиряють свою душу перед Богом та ближніми, ніколи не виносяться понад інших, не уважають себе кращими, радо уступають перше місце другим. В житті святого Альфонса Ліґуорі (редемпторист) описаний один із епізодів його життя. Якось, одного разу він прибув до знайомого пополудні, коли той відпочивав. Не пам’ятаю, чи він повідомляв про своє прибуття господареві або ні. Подзвонив у двері, слуга пустив його в коридор і запитав, чого він потребує. Той відповів, що прийшов на розмову з господарем дому. Слуга відразу став випихати його за двері перед входом в будинок. Святий не опирався, виходив без опору. Довго чекав. Постукав вдруге і сказав слузі, переказати власникові дому, що до нього зголошується така особа. Слуга повідомив господаря і, коли побачив з якою вдячністю й прихильністю господар відносився до святого Альфонса – затривожився. Очікував, що після закінчення розмови, його господар не пожаліє різок для нього. А Святий жодного слова не сказав своєму приятелеві, лише у відсутності господаря промовив до слуги, що з ним він поступив добре, але з іншими не радив йому так чинити. Ось чоловік убогий духом, який не претендував на пошану, лише з вдячністю прийняв погорду слуги, хоч мав можливість порахуватися з ним через господаря. Для святого Альфонса важливішою  була справа здобувати Царство Небесне, як встановлювати справедливість над невихованим слугою. Диявольській гордині протиставлена Божа убогість духа, що не пнеться вгору, лише, заповнює низи чеснотою смирення та простотою. Господь за словами Богородиці: «… зглянувся на покору слугині своєї…» (Лк 1,48). Люди не люблять пониження, радше зростають у своїй гордині, що провадить до осудження. Ісус продовжував навчати, називаючи блаженними тихих, засмучених, милосердних, чистих серцем та усіх інших, які відчують на собі всяке лихо, ради його святого імені. І не казав у подібних випадках сумувати, навпаки: «Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі…» (Мт 5,12). Христос не шукав собі слави серед людей, бо, коли виганяв злого духа з хлопця, чинив це швидше, побачивши, що збігається народ. Спаситель не бажав шоу, лише шукав віри у серцях людей. При такій нагоді пригадував учням: «… Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне» (Мр 9,31). Народ шукав сенсацій, а Спаситель вимагав й утверджував у вірі, бо він прийшов рятувати народ від його гріхів та від вічної кари. Хай пресвята Богородиця допоможе нам глибше збагнути необхідність глибокої віри та постійного пошуку Небесного Царства!

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

18 березня 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

 

 

 

 

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube