Слово Митрополита  Львівського у Сиропусну неділю  

Рм 13,11-14,4;

Мт 6,14-21.

Сьогодні наша Церква пропонує вірним євангельські роздуми на тему щирого прощення ближнім їхніх провин, вчинених супроти покривджених – тобто простити образу, нанесену комусь певною особою. Цю науку виголосив сам  Ісус Христос, Друга Особа Божа. Він звернув увагу, на наболілу рису життя, що спостерігав між народом. Прощення кривдникам – не проста річ, необхідно багато духовного зусилля, щоб щиро простити тому, хто  обзиває  ближнього поганими, незаслуженими на те, образливими словами, чи ображає ділом. Багато осіб ображають ближніх, але мало хто просять, щоб їм простити. Людині потрібно просити у Господа сили так прощати, щоб не згадувати у сумлінні про отримане несправедливе звинувачення словом, фізично чи матеріальною річчю. У нашому суспільстві існує багато кривди, яку не можуть або не хочуть з певних причин показати на яву. Такими залишаються смерть Кушнарьова Євгена, Кирпи Г., Гонгадзе Г., Щербаня Євгена та багатьох інших осіб, бо вчинена велика кривда сім’ям, які навіть не знають кому простити? І вбивці не зголошуються, щоб їм простити вчинену велику провину, не признаються до своїх резонансних жорстоких вчинків. Мова йде про те, щоб простити тим, хто причетний до вбивства, а це – не просто. Багато зла у суспільстві, а зло не породжує добра – бракує каяття та прощення. Не просто прощати тим, хто розв’язав війну на сході України, хто вбиває батьків, синів та дочок нашого краю, але й в такому випадку слід прощати… А де є ті особи, щоб просили прощення за вчинені терористичні акти, за вбивство невинних осіб, за інші доконані кривди відносно ближніх? Не каються і не просять прощення. Усі потребують каяття й прощення! Гірше тоді, коли людина звертається о прощення, а інша не бажає цього вчинити?? Обставини нагнітаються, а ходу прощати не відбувається? Чи людина здобувається власними силами на такий геройський акт, щоб сказати Богові, що прощаю вбивцям цю велику кривду, яку завдано моїй сім’ї та країні? Зусиль самої  людини не вистарчить, бо майже кожна особа, ніби шукає справедливості, свідома, що вона не завинила в цій справі, а простити – виглядає ніби понижувати себе, робити себе винною… З іншого боку, тримати образу на ближнього надзвичайно шкодить духовному стану людини, що спричинює фізичні та матеріальні втрати. Часто тривання у стані образи та ненависті, викликає хворобу тіла, за тим криються матеріальні витрати. Про це говорять психологи, лікарі, духовні особи, написано багато книг, які спонукують людину прощати для її власного добра. Існують завзяті заяви, що «не прощу аж до смерті, ніколи не прощу??!» Іншими словами, це означає, що буду шкодити собі на здоров’ї душі та тіла до кінця свого життя!? Для віруючої людини тривати в такому стані «не прощення» ближнім – означає не отримувати прощення від Бога. Бо в «Отче наш…» звертаємося до Господа з умовою, щоб прощав нам так, як ми нашим ближнім. Там не прописані жодні угоди, щоб не прощати. Ісус Христос дає великий урок-повчання із хреста: «… Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять…» (Лк 23,34). У прощенні ближнім завжди існує зв’язок з Богом, бо Отець прощає тоді, коли хтось простить. Стан духа залежить від рішення людини: прощати чи ні, отримати прощення або не мати його? Необхідні мудрі й відважні рішення, які кожна людина чинить особисто.

Ісус згадує про піст, який необхідно чинити, не вихваляючи себе, не виставляти похмурих облич. Звичайно, хто постить у якійсь мірі, на обличчі це видніє, але не очікувати похвал. Бути до цього байдужим, не приділяти уваги похвалам, коли хтось зауважує піст, це – певний рівень духовної зрілості. Кожна особа легко пізнає себе в тому, бо її внутрішня людина завжди реагує. Кожна людина знає свій стан здоров’я і тому практика посту буде дуже різна. Може статися так, що хтось і багато постить, але задля похвали чи зміни зовнішнього вигляду, тому такі залишаються поза духовною нагородою. Стараймося у глибині душі щиро служити Богові. Час Великого посту заохочує вірних до старанної молитви, давання милостині, якогось обмеження в їжі, більшої практики покори, яка не дасть духовним ворогам «пробивати стін» та викрадати духовні скарби із душі. Слід звертати велику увагу на душу, прощати ближнім, просити у них прощення й щиро каятися перед Господом. Зовнішні практики не допоможуть, коли не буде духовної основи, коли забракне любові до Бога та ближніх. Спаситель закликає нас збирати скарби на небі, де вони ніколи не пропадуть. Може статися так, що хтось посідає великі матеріальні блага на землі й жодних на небі; інша особа  немає нічого на землі, а посідає великі багатства у небі. Стараймося бути добрими християнами і в піст, і поза постом, в церкві й поза нею. Хай Бог усіх благословляє! Напередодні посту звертаюся особисто до кожної особи тут присутніх від себе та священиків: «Простіть і ми усім прощаємо». На кінець, хтось написав такі слова: «Забудь образи всяких зміст, пробачити – це теж мистецтво, коли вступаєш ти у піст, таїти камінь недоречно».

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

18 лютого 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

 

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube