Слово Митрополита Львівського у М’ясопусну неділю

1Кр 8,8-9,2;

Мт 25,31-46.

 

Притчу про останній суд над людьми розповів Ісус Христос, Син Божий. Він змалював майбутню подію тодішнім слухачам, а відтоді, до сьогодні й до кінця існування світу мешканці землі пам’ятатимуть та чутимуть про те, що Бог вимагатиме звіту за життя людства й кожної особи зокрема. Спаситель сказав, що він прийде у своїй славі, про той прихід він розповідав не один раз. Коли говорив про вартість душі своїм учням та необхідність нести хрест, слідуючи за ним, Спаситель промовив: «Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (Мт 16,27). Його народження на землі було скромним, не зауважене людьми, правда, пастирі бачили ангелів, що славили Бога при народженні (пор. Лк 2,13-14), однак Ірод відразу переслідував Боже Дитя і свята Родина втікала у Єгипет. Ісус сам говорив, що він  не приймає слави від людей (пор. Ів 5,41), не шукав слави у народу, вона низька, тому що посідав велику славу в небі у свого Отця. Навіть, коли Христос воскрес, ніхто цього не бачив, не знайшли його у відчиненому гробі, лише, «зчинився землетрус», описано про його вигляд «неначе блискавиця…» та «сторожа затремтіла й стала, наче змертвіла» (див. Мт 28,2-4). Так, напевно, це – слава, бо Ісус воскрес із мертвих, але вона не так славно була об’явлена, як Господь прийде судити народи у «своїй славі», а не в чужій славі. Людський рід, зібраний на суді, побачить свого Спасителя у великій славі: одні, щоб радіти й жити у Царстві, інші – сумувати й прийняти покарання. Ісус Христос не посилав людей кудись далеко, щоб здобувати щастя вічне, не ставив перед людьми геройських завдань, хоч багато відзначалися такими, але вказував на необхідність гідного відношення до ближніх, до тих, хто поруч кожного дня чи в принагідній зустрічі. Господь говорив про щоденне життя, про звичайні обставини, у яких живе людина, щоб вона достойно поступала зі своїми ближніми, виконуючи щоденну Божу волю. Це – правда, що ми усі в очікуванні недалекого особистого та останнього (страшного) Божого суду. Це відбудеться після переходу людства (особи) до іншого життя, коли тіло засне навічно. У Постовій тріоді сьогоднішньої неділі запропоновані наступні слова молитви: «…чернець та ієрарх, старий і юний, раб і володар, допитані будуть; вдовиця і діва визначаться, і горе тоді буде всім, хто не мав життя невинного» (Утреня М’ясопусної нед., тропар п. 4). Вслухаючись у слова Ісуса Христа, він не згадує про молитву, піст, сповідь тощо, лише про відношення до іншої людини, якій допомагали, або не допомагали ті, хто бачили її у потребі. Люди на землі уже розділяються на тих, хто подає руку допомоги і, хто цього не чинить, маючи свої оправдання.? Суджені звертаються до Христа: «…коли ми бачили тебе..?» А він відповідає просто: «… Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили». Немає необхідності бачити Ісуса, але є необхідність бачити ближнього й допомогти йому! Дати поміч, не проходити мимо особи, що знаходиться в скрутному стані. Навіть не згадується про тих, хто кривдять, насміхаються, відвертаються від ближніх, використовують їх у своїх матеріальних чи фізичних цілях, тих, хто знущаються з ближніх… Таким, мабуть, ще більше покарання! Зрештою, книжники, фарисеї та садукеї, інший присутній народ, бачили Христа, коли його несправедливо засуджували на смерть. І як вони відносилися до цього засуду? – Коли Пилат поставив їм перед очі Ісуса та розбійника Варавву, присутні голосно кричали, вказуючи на Ісуса: «…Нехай буде розіп’ятий!» (Мт 27,22). Коли ми тебе бачили? – Завжди, коли перед нашими очима знаходиться хто-небудь із людей! Кожна особа, яка володіє розумом визначає свою вічність: щасливу або нещасливу, нагороду або покарання. Не Господь, ані ангел, не дружина чи чоловік, не син, ані начальник чи підвладний, кожна особа відповідатиме перед Богом за себе про відношення до ближніх. О, як багато є ще людей, які страшенно гніваються на ближніх, бажають їм зла, чинять кривду, навіть вбивають, розв’язують війни, провокують неспокій тощо.

Одного разу Ісус звернувся до присутніх, щоб виконували Заповіді, дорожили найменшою особою, кажучи: «… коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт 5,20). Перед нами час Великого посту, який почнеться через тиждень. Стараймося гідно й справедливо проаналізувати своє життя, очима Бога поглянути у своє сумління, пам’ятаючи, що він знає наші скриті й нікому невідомі не тільки вчинки, але й думки. Просімо Спасителя, його пречистої Богородиці та наших ангелів хоронителів, щоб навчили нас бачити у кожній людині Ісуса Христа: «… усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25,40), й: «… те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили» (Мт 25,45).

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

 

11 лютого 2018 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube