Слово Митрополита Львівського на 22-гу неділю по Зісланні Святого Духа

Гл 6,11-18;
Лк 16,19-31

Достойні молільники, дякувати Богу, що ми свідомі того, щоб прийти у церкву та стати на молитві перед Богом. Приходимо сюди як віруючі люди, особи, які очікують щасливого вічного життя. Не знаю, хтось сказав, що не усі, хто моляться та відвідують церкву, вірять у позагробове життя? Це звучить дивно, бо тоді виглядало б на втрату часу, який посвячуємо на прославу Бога, коли молимося вдома, у церкві, використовуємо час на прощі і т.д. Цей час можна б використати на якісь розваги, відпочинок тощо? Можливо, знайдуться особи, які практикують молитву та свого роду релігійне життя на всякий випадок, бо твердять: не вірю у вічне життя, але, можливо, воно існує? Такими були садукеї, давня секта, часів Ісуса Христа, що не вірили в безсмертність душі та позагробове вічне життя, нагороду чи покарання…

Ісус Христос, Син Божий, як правду для тих, хто заперечував безсмертність душі та нагороду чи її покарання, розповів притчу про багату людину та бідного хворого Лазаря, які мали свою долю на землі. Нам не відомо про життя Лазаря до того часу, коли він був уже бідним та ходив покритий струпами. Яка була його доля до цього часу? Можливо, прогайнував своє майно? А може походив із бідної сім’ї, тому був позбавлений, навіть, мінімальних достатків? – Не знаємо. Як буває, що й ми бачимо осіб з простягнутою рукою, нещасних, хворих, які очікують милосердя від тих, хто проходить мимо. Про таких люди висловлюють по-різному: хтось скаже, що звели себе до жалюгідного стану внаслідок вживання наркотиків, пияцтва, вони дармоїди, не хочуть працювати, використовують інших… Ми не знаємо їхнього попереднього життя. Можливо, хтось і знає, що самі звели себе до такого нужденного стану, внаслідок потурання пристрастям, над якими необхідно було панувати. А прийшов час, що пристрасть запанувала над розумом і ослаблена воля дала хід не опанованій схильності, що привело до гіркого стану тіла чи, теж, душі? – Невідомо. Бо, може бути, що людина з простягнутою рукою бідна тілом, але багата духом. Покаялася, навернулася до Бога, але не може дати собі ради, щоб стати матеріально на ноги. Мені пригадався випадок, який розповідав світлої пам’яті отець Бахталовський Роман ЧНІ, що стався у 1930-тих роках у Львові. Він, як молодий священик, проходив мимо чоловіка, який, сидячи на вулиці просив допомоги. Отець сказав своєму співбратові французькою мовою, щоб не давав милостині. У відповідь почув слова бідака французькою мовою: «А чому не давати?» Відразу питання розв’язали: дали милостиню.

Коли Ісус розповідав притчу, ясно вказав про вічне життя після смерті тіла. Помер Лазар, померла багата людина. Лазаря зустріли ангели, а багатому, у вічності не допомогли друзі, не пригодилася вишукана дорога одежа, не враховані розкішні бенкети, не порятувало велике багатство. Лазар був щасливий серед ангелів, а багатий мучився у вогняному полум’ї, відбулася велика зміна. Не сказано у притчі, чи Лазар за свого життя думав про Бога. Чи надіявся на нього? Знаємо, що не нарікав, не звинувачував Господа, що він бідний, а ось, поряд багатий та здоровий чоловік… Не говорив, що Господь несправедливий тощо. Лазар покірно прийняв свою хворобу та стан бідності, можливо й за більші чи менші попередні провини. Чинимо здогади та припущення, але до кінця не відаємо, що стало причиною крайньої убогості чоловіка з іменем Лазар. Зрештою, ім’я Лазар, означає: Бог допомагає. Нічого не згадується про благочестиве життя бідного. Одне відомо: він не нарікав, лише прийняв цей стан у великій покорі духа. Цей навіть не просив багату людину, щоб допоміг йому. Бо вистарчало того, що його бачили у такому пониженому стані, слід, за Божим Провидінням, таким допомагати. Ось, слова, які Ісус пропонує на страшний суд: «Бо голодував Я, а ви не дали мені їсти; спраглим був Я, а ви не напоїли Мене… не мав одягу – а ви не зодягли Мене; хворим і у в’язниці, а ви не відвідали Мене» (Мт 25,42-43). Нічого не говориться про те, що людина сама винна у своїй хворобі та злиденності, лише, побачивши таку особу в біді, необхідно їй допомогти. Не проста й не легка ця справа. З притчі Сина Божого довідуємося правду про вічне життя, нагороду або терпіння у вічності. Усі стоїмо перед вибором та здобуванням заслуг, перед гідним служінням Богові. Звичайно, що Господь нікого не заставляє чинити добрі діла, лише пропонує у різний спосіб, щоб гідно та справедливо жити на землі. Мабуть, кожна людина може чинити добрі та милосердні діла. Не йдеться тільки про милостиню, як написано у книзі Товита: «Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати» (Тов 4,8). Різні добрі діла можна чинити відносно наших ближніх: хворого відвідати, померлого похоронити, у сумнівах добре порадити, подарувати усміх… І усім відомо, як багато і в різний спосіб, наші вірні стараються допомогти тим, хто зустрівся з бідою на сході України, внаслідок бойових дій. Досі люди приносять одяг, книжки, взуття, передають туди їжу тощо, а це усе – діла милосердя. Хай добрий Господь благословить та надихає усіх нас на великодушні вчинки милосердя! Пригадаймо про пресвяту діву Марію, яка спішила допомогти своїй тітці Єлизаветі, коли та у старості носила немовля, що ним був святий Іван Хреститель. Пресвята Богородице, допомагай нам у чиненні добрих та спасенних справ.

+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ

5 листопада 2017 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

АРХИЄПИСКОП І МИТРОПОЛИТ ІГОР
«Дякую Богові,
якому я служу»
II Тим. 1.3
Життєпис
ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ
Львів.
Собор Святого Юра
БЛОГИ
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарії
Митрополит Ігор
17/03/2017
Семінар для катехитів Львівської Архиєпархії
вл. Володимир
17/03/2017
Єпископ-помічник Львівьскої Архиєпархії звершив пастирський візит до Семінарі
МИ У СОЦМЕРЕЖАХ
facebook twitter google+ youtube